Рівненський апеляційний суд
Іменем України
11 листопада 2025 року м. Рівне
Справа № 569/23750/19
Провадження № 11-кп/4815/637/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача ? ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 08 липня 2025 року у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12019180010005450 від 06.09.2019 року відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рівне Рівненської області, українця, громадянина України, розлученого, з вищою освітою, непрацюючого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого.
- обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.307, ч.2 ст. 307 КК України, ?
Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 08 липня 2025 року визнано ОСОБА_6 винуватим та призначено покарання за ч. 1 ст. 307 КК України із застосуванням ст.69 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців; за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст.69 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з конфіскацією майна.
На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з конфіскацією майна.
Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу стосовно ОСОБА_6 ухвалено не обирати.
Стягнуто з ОСОБА_6 в дохід держави 4710 грн. 03 коп. витрат на залучення експерта.
Вирішено питання щодо речових доказів у даному кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_6 порушуючи порядок, встановлений ст. ст. 4, 6, 7 Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів», маючи умисел на незаконне зберігання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, з корисливих мотивів, придбав, отримавши на замісній підтримувальній терапії, та зберігав при собі з метою збуту наркотичний засіб - «метадон», який 25.09.2019, приблизно о 18 год. 30 хв., перебуваючи поблизу мінімаркету «Сота», що по вул. Ст. Бандери, 55 в м. Рівне, в ході проведення оперативної закупівлі, незаконно збув ОСОБА_8 за 300 грн. у формі 1 таблетки білого кольору у блістері та 2 таблеток білого кольору у паперовому згортку, які відповідно до висновку експерта № 2.1-972/19 від 16.10.2019 містять у своєму складі наркотичний засіб - метадон, масою 0,0720 г, обіг якого обмежено відповідно до списку 1 таблиці 2 Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №770 від 06.05.2000.
Окрім цього, ОСОБА_6 , діючи повторно, порушуючи порядок, встановлений ст. ст. 4, 6, 7 Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів», маючи умисел на незаконне зберігання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, діючи повторно з корисливих мотивів, придбав, отримавши на замісній підтримувальній терапії, та зберігав при собі з метою збуту наркотичний засіб - «метадон», який 22.10.2019, приблизно о 18 год. 09 хв., перебуваючи поблизу будинку, що по вул. Ст. Бандери, 53 в м. Рівне, в ході проведення оперативної закупки, незаконно збув ОСОБА_8 за 600 грн. у формі 3 таблеток білого кольору у блістерній упаковці, які відповідно до висновку експерта № 2.1-1093/19 від 31.10.2019 містять у своєму складі наркотичний засіб - метадон, масою 0,073 г, обіг якого обмежено відповідно до списку 1 таблиці 2 Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №770 від 06.05.2000.
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , не оспорюючи висновків суду першої інстанції щодо встановлених фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини обвинуваченого та правильності кваліфікації його дій, покликається на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого внаслідок суворості.
Звертає увагу, що ОСОБА_6 є лише наркозалежною особою, яка знаходиться на замісній терапії і ніколи не займався збутом наркотичних засобів. Йому інкримінується лише 2 випадки збуту наркотиків, які здійснені не за його ініціативою, а являються наслідком проведення правоохоронними органами оперативних закупок. Окрім того, інкриміновані обвинуваченому правопорушення були вчинені ще у 2019 році і з того часу він, перебуваючи на волі, не вчинив жодного правопорушення. Він не є особою, що становить підвищену суспільну небезпеку.
Вважає, що за наведеного наявні підстави для застосування відносно ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України.
Вказує, що при постановленні вироку судом першої інстанції не вирішено питання про зняття арешту на майно, накладеного ухвалою Рівненського міського суду від 24 жовтня 2019 року, яке не набуто кримінально-протиправним шляхом і не використовувалось для вчинення інкримінованих ОСОБА_6 дій.
Просить вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 08 липня 2025 року змінити в частині призначеного покарання. Призначити ОСОБА_6 визначене судом першої інстанції покарання з застосуванням положень ст. 75 КК України.
Зняти арешт з майна, накладеного ухвалою Рівненського міського суду від 24 жовтня 2019 року.
Заслухаши суддю-доповідача, захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу, прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту, перевіривши вирок суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника в інтересах обвинуваченого підлягає до задоволення частково з таких підстав.
Згідно вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з доводів апеляційної скарги захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 висновок суду першої інстанції про доведеність вини останнього у вчиненні кримінальних правопорушень за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч.1 ст. 307 КК України, як незаконне зберігання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичного засобу, та за ч.2 ст. 307 КК України, як незаконне зберігання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичного засобу, вчинений повторно в апеляційній скарзі не оскаржується і апеляційною інстанцією вирок суду в цій частині не перевіряється.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого внаслідок суворості і наявності підстав, на думку захисника, для застосування положень ст. 75 КК України, то колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим і вмотивованим.
Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання.
Відповідно до ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Значна роль покарання у боротьбі зі злочинністю не повинна сприйматися як підстава для того, щоб зробити жорстокішим покарання. У багатьох випадках жорстокість покарання переконує винного в його несправедливості, робить самого засудженого більш жорстоким, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави, її законів. Тому значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а неминучістю, своєчасністю, справедливістю і невідворотністю його застосування за кожний вчинений злочин. Роль і значення покарання багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. У кожному конкретному випадку суд повинен призначити покарання з дотриманням вимог і положень ст. 65 КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Воно має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів.
Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Мета покарання це те, чого прагне досягти держава, застосовуючи його щодо особи, яка вчинила злочин. Закон чітко визначає такі цілі покарання, як: кара як відплата засудженому за вчинений злочин; виправлення засудженого; запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим; запобігання вчиненню нових злочинів з боку інших осіб.
Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість ? одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Тобто, суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів (ч. 2 ст. 50 КК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Відповідно до вироку суду першої інстанції, обираючи ОСОБА_6 , вид та міру покарання, суд першої інстанції врахував обставини вчинення злочинів, ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії тяжких злочинів, дані про особу винного, який раніше не судимий, вину визнав повністю і щиро розкаявся, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, на утриманні перебувають двоє дітей, злочини вчинив внаслідок збігу тяжких особистих обставин, відсутність обставин, які обтяжують покарання, що в сукупності істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого та прийшов до обґрунтованого висновку про можливість призначення основного покарання з застосуванням ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі, передбаченої санкціями частин статтей за інкиміновані злочини з призначенням остаточного покарання на підставі ч.1 ст. 70 КК України з застосуванням принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим з реальним його відбуванням, з чим погоджується і колегія суддів.
Доводи апеляційної скарги захисника про суворість призначеного ОСОБА_6 покарання та можливість його звільнення від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України на переконання колегії суддів є неспроможними, беручи до уваги встановленні судом першої інстанції обставини, які були враховані судом та слугували підставою для застосування відносно обвинуваченого положень ст. 69 КК України при призначенні основного покарання. Врахування одних і тих же обставин справи, як таких, що дають підстави для одночасного застосування до обвинуваченого положень ст.69 КК України і призначення йому покарання нижчого від найнижчої межі санкції статті, так і положень ст.75 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням є недостатнім. Одночасно застосування двох різних інститутів, пов'язаних із пом'якшенням покарання та звільненням особи від його відбування за вчинення тяжкого злочину, має мати для цього достатні підстави, яких колегія суддів не вбачає. На думку колегії суддів досліджені судом першої інстанції в сукупності обставини свідчать про неможливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання.
Поряд з цим, згідно із ч. 2 ст. 69 КК України на підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Застосування ст. 69 КК України можливе за наявності у кримінальному провадженні виняткових обставин, які дають підстави розраховувати на досягнення мети покарання. При цьому, наявні обставини, що пом'якшують покарання, мають істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого. Ці обставини надають специфічних особливостей, які свідчать, що вчинене діяння виходить за межі типових злочинів такого виду і ступінь його тяжкості порівняно з ними значно менший.
При апеляційному перегляді оскарженого вироку ОСОБА_6 і його захисник наголосили, що вину обвинувачений визнав повністю, щиро розкаявся, усвідомив протиправність своїх дій, після подій 2019 року, перебуваючи на волі, нових злочинів не вчинив та до кримінальної відповідальності не притягувався, що свідчить про його намагання стати на шлях виправлення, перебуває на замісній терапії, ніколи збутом наркотичних засобів не займався, інкриміновані 2 випадки збуту в ході проведення органом досудового розслідування оперативної закупки, обвинувачений має 3 дітей, двоє перебувають на його утриманні, є власником квартири за адресою АДРЕСА_1 , на яку накладено арешт, де прописані всі діти, дружина і він. Обвинувачений зазначив, що квартира за адресою АДРЕСА_2 , на 1/5 частку якої накладено арешт ухвалою суду від 24.10.2019 року, належить його дочці.
У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження.
За наведених обставин у їх сукупності, враховуючи позитивну посткримінальну поведінку обвинуваченого та інші встановлені характеризуючі дані про особу обвинуваченого, критичне ставлення обвинуваченого до вчинених дій, відсутність будь-яких негативних наслідків від вчинених обвинуваченим злочинів, апеляційний суд дійшов переконання, що зазначені обставини не є такими, які виправдовують обвинуваченого у вчиненні злочинів, але істотно знижують ступінь їх тяжкості, тому у даному конкретному випадку призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді конфіскації майна навіть за умови, що це передбачено санкцією частини статті як обов'язкове, є занадто суворим і безпідставним.
При цьому, колегія суддів враховує, що відповідно до долучених стороною захисту до матеріалів кримінального провадження документів, ОСОБА_6 є одноосібним власником квартири за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 23 грудня 2004 року (ВВТ № 567804, зареєстровано в реєстрі за № 5428), в якій згідно записів будинкової книги прописані його діти (2003, 2006, 2012 року народження), дружина та він, і у випадку конфіскації квартири вони будуть позбавлені житла, що призведе до складних соціально-побутових обставин, вимушеного погіршення якості життя і створить ризики для їхньої соціальної стабільності, зокрема, лише погіршить в подальшому можливість обвинуваченого соціально адаптуватися в суспільстві та може стати підставою для вчинення ним нових злочинів, що, в свою чергу, повністю суперечитиме меті покарання та виправлення ОСОБА_6 .
Тому колегія суддів дійшла висновку з врахуванням положень ст. 69 КК України про можливість і необхідність не призначення ОСОБА_6 за ч.2 ст. 307 КК України додаткового покарання у виді конфіскації майна, що буде справедливим і достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, та в даному випадку, відповідатиме принципу індивідуалізації покарання.
За наведеного, призначене обвинуваченому основне покарання за інкриміновані злочини із застосуванням ст. 69 КК України та остаточне на підставі ч.1 ст. 70 КК України з застосуванням принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на певний строк з реальним його відуванням без застосування на підставі ст. 69 КК України додаткового покарання у виді конфіскації майна у даному кримінальному провадженні відповідатиме вимогам ст. 50 КК України не становитиме особистий і надмірний тягар для обвинуваченого, що є складовим елементом принципу верховенства права відповідно до практики Європейського суду з прав людини (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року).
В силу п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок.
Згідно з ч. 1 ст. 408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом'якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а також в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку не призначення судом покарання у виді конфіскації майна.
З матеріалів провадження вбачається, що ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 24 жовтня 2019 року серед іншого накладено арешт на: 1/1 частки квартири за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 9177417, власником якої є ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючий за вказаною адресою; 1/5 частки квартири за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 7058519, власником якої є ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 .
За зазначених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги захисника в цій частині є слушними, оскільки потреба у застосуванні арешту майна, який був накладений ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 24 жовтня 2019 року відпала.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції від 08 липня 2025 року відносно ОСОБА_6 в частині призначеного покарання та вирішення питання щодо арешту майна підлягає зміні із виключенням з нього рішення про призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна та скасуванням арешту відповідного майна, а апеляційна скарга захисника в інтересах обвинуваченого - частковому задовленню.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 408, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 08 липня 2025 року відносно ОСОБА_6 за ч.1 ст. 307, ч.2 ст. 307 КК України в частині призначеного покарання та вирішення питання щодо арешту майна змінити.
Визнати ОСОБА_6 винуватим та призначити покарання за ч. 1 ст. 307 КК України із застосуванням ст.69 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців; за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст.69 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки без конфіскації майна.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без конфіскації майна.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 24 жовтня 2019 року на 1/1 частки квартири за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 9177417, власником якої є ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючий за вказаною адресою; 1/5 частки квартири за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 7058519, власником якої є ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 .
В решті вирок суду залишити без зміни.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3