Справа №949/2023/25
17 листопада 2025 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого - судді Тарасюк А.М.,
при секретарі судових засідань Пінчук О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дубровиця у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК "ГЕЛЕКСІ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК "ГЕЛЕКСІ" звернулося в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просить стягнути заборгованість за договором позики від 24.01.2021 №209922 у сумі 24595,00 грн., понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2423,00 грн.та 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 24.01.2021 між ТОВ "Фінансова компанія "Гелексі" та відповідачем ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи укладено договір позики на умовах невідновлювальної кредитної лінії №209922 в електронній формі.
Відповідно до положень Договору позики Позикодавець надає Позичальнику позику, а Позичальник зобов'язується повернути позику та грошову винагороду за користування позикою у відповідності до умов Договору, в національній грошовій одиниці України - гривні, в сумі та строк встановлений цим Договором.
Грошові кошти у позику за цим Договором надаються на умовах невідновлювальної кредитної лінії. Грошові кошти у позику за цим Договором надаються окремими траншами.
Позивач зазначає, що товариство не відкриває рахунки споживачам фінансових послуг та не здійснює їх обслуговування. Тому, з метою перерахування коштів Позичальникам, Позивач уклав договір з надавачем платіжних послуг - ТОВ "ФК "ЕЛАЕНС", що є компанією, яка мала право на надання платіжних послуг. На підставі договору №04/08-17-ПК від 04.08.2017 ТОВ "ФК "ЕЛАЕНС" (ТМ "ФОНДІ") надавало "ФК "ГЕЛЕКСІ" послуги з переказу фізичним особам грошових коштів, без відкриття рахунку.
Відповідно до змісту довідки наданої платіжним оператором, у результаті платіжної операції на картковий рахунок Позичальника, було успішно перераховано кошти у сумі 5000 грн.
Відповідно до умов договору позики, стандартна процентна ставка становить 1,5 % в день, підвищена процентна ставка у випадку прострочення терміну платежу становить 3.0%.
Відповідач не виконує свої грошові зобов'язання належним чином, довготривалий строк.
Заборгованість відповідача перед позивачем на дату подання позову складає 24595 грн., з яких: 5000 грн. - заборгованість за позикою; 19595 грн., - заборгованість по процентам за користування позикою.
15 вересня 2025 року від ОСОБА_2 через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позов, у якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки з даною позовною заявою вона не погоджується з мотивів недоведення факту надання кредитних коштів та, у свою чергу, отримання нею кредитних коштів від позивача, та, відповідно, нарахування відсотків за кредитним договором.
Втім, суд зважає на той факт, що ТОВ "ФК "ГЕЛЕКСІ" звернулося до суду з позовом саме до відповідача ОСОБА_1 , а відзив надійшов від ОСОБА_2 , яка не є стороною у справі.
При цьому, доказів зміни прізвища відповідачем ОСОБА_1 суду не надано.
Зважаючи на дану обставину, поданий ОСОБА_2 відзив не може бути прийнятий судом.
За вказаної обставини, у свою чергу, судом не приймається відповідь на відзив подану представником позивача - адвокатом Рудзеєм Ю.В.
Явку свого представника у судове засідання позивач ТОВ "ФК "ГЕЛЕКСІ" не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
При цьому, у позовній заяві представник позивача - адвокат Рудзей Ю.В. просив розглянути спір без участі представника позивача. Проти винесення судом заочного рішення у справі не заперечує.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася та не повідомила суд про причини своєї неявки, хоча про дату, час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд приходить до наступного висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено,що до матеріалів справи долучений договір позики на умовах невідновлювальної кредитної лінії №209922, згідно п. 1.1 якого ТОВ "ФК "ГЕЛЕКСІ" (позикодавець) надає ОСОБА_1 (позичальник) позику, а позичальник зобов'язується повернути позику та грошову винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці України - гривні, в сумі та в строк встановлений цим договором.
Відповідно до п.1.5 договору позики сторони домовились, що за цим договором позикодавець надає, а позичальник отримує перший транш (надалі транш №1) на наступних умовах: сума позики 5000,00 гривень, плата за користування позикою за траншем №1 встановлюється у вигляді фіксованих процентів та складає 1,1% , в день від початкового розміру позики за траншем №1 відповідно п.1.5.1. договору; строк повернення позики за траншем №1 (термін платежу) 22 лютого 2021 року; орієнтовна реальна річна процентна ставка позики за траншем №1 для споживача на дату укладання договору становить 401,50%.
У п.п. 1.5.6 договору позики зазначено, що позика за траншем №1 надається позичальнику в сумі, що зазначена в пп.1.5.1. Договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок/банківську картку вказану позичальником під час надання особистих даних позичальника в особистому кабінеті).
Згідно п. 1.6. договору позики, нарахування процентів за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою.
Позичальник зобов'язується повністю повернути позикодавцю суми отриманих позик за траншами та виконати всі інші зобов'язання, встановлені договором, не пізніше строків, встановлених цим договором.
У розділі 10 договору позики зазначено, що позичальник підписала договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором (146g2197), а позикодавець в особі директора (4197b4aedc126257).
Так, позивачем долучено лист вих. №209922 від 01 серпня 2025 року від ТОВ "ФК "ЕЛАЄНС" (ТМ "ФОНДІ"), в якому зазначено, що ТОВ "ФК "ЕЛАЄНС" на підставі Договору № 04/08-17 ПК про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на картку) від 04.08.2017 р. надавало ТОВ "ФК "ГЕЛЕКСІ" послуги з переказу грошових коштів фізичним особам, без відкриття рахунку.
Враховуючи вказане, ТОВ ФК "ЕЛАЄНС" (ТМ "ФОНДІ") повідомило, що у результаті платіжної операції, ініційованої ТОВ "ФК "ГЕЛЕКСІ", на картковий рахунок отримувача було успішно перераховано грошові кошти.
Деталі транзакції (платіжної операції): 1.) платник коштів: ТОВ "ФК “ГЕЛЕКСІ" (код ЄДРПОУ 41229318); 2.) отримувач коштів: ОСОБА_1 ; 3.) номер транзакції в системі: 1358592340; 4.) номер операції: 363628132; 5.) дата проведення платежу: 24.01.2021; 6.) сума платежу 5000,00 грн.; 7.) валюта платежу: гривня UAH; 8.) платіжний засіб (метод): карта; 9.) банк емітент платіжної картки отримувача коштів MONOBANK; 10.) номер банківської картки отримувача коштів НОМЕР_1 .
У розрахунку заборгованості за договором позики зазначено, що з 24 січня 2021 року по 05 серпня 2025 року заборгованість ОСОБА_1 за вказаним договором становить 24595 грн., з яких: 5000 грн. - заборгованість за позикою; 19595 грн., - заборгованість по процентам за користування позикою.
Докази погашення відповідачем заборгованості перед позивачем за договором позики матеріали справи не містять.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.ст. 626, 628 ЦК України).
За змістом ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.
Виходячи зі змісту ст. 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.
Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, кредитний договір це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.
Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.
Частинами 2, 3 ст. 1054 ЦК України, встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
При цьому, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У силу ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію" від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі Закон № 675-VIII).
Згідно з п.п. 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону № 675-VIII, електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону № 675-VIII, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону № 675-VIII, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України 2Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що матеріали даної справи не містять доказів прийняття (акцепту) вищевказаного договору позики відповідачем, у справі немає доказів надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею законом.
Оскільки договір позики не містить у своєму змісті номеру телефону (фінансового номеру) відповідача ОСОБА_1 , у суду відсутні підстави вважати, що одноразовий ідентифікатор /146g2197 був надісланий позивачем саме на номер телефону відповідача.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять належних доказів укладення 24 січня 2021 року ТОВ "ФК "ГЕЛЕКСІ" та ОСОБА_1 договору позики в електронному вигляді в порядку визначеному Законом України "Про електронну комерцію".
Щодо виконання позикодавцем обов'язку щодо переказу позичальнику кредитних коштів слід зважати на наступне.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; п. 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.і 79 ЦПК України).
Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 675-VIII, розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України "Про платіжні послуги", «"ро фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Згідно з ч. 3 ст. 13 Закону № 675-VIII, продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Як вбачається з умов договору позики, а саме п.п. 1.5.6 договору позики, позика за траншем №1 надається позичальнику в сумі, що зазначена в пп. 1.5.1 договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок/банківську картку вказану позичальником під час надання особистих даних позичальника в особистому кабінеті).
Судом встановлено, що матеріали справи не містять жодного доказу про те, що відповідач в особистому кабінеті зазначала будь-які банківські рахунки чи банківські картки.
Позивачем не доведено, що відповідач під час надання особистих даних позичальника в особистому кабінеті зазначала номер банківської картки отримувача коштів НОМЕР_1 , про який повідомляє ТОВ "ФК "ЕЛАЄНС" у листі № 209922 від 01 серпня 2025 року, адресованому ТОВ "ФК "ГЕЛЕКСІ".
Оскільки жодних доказів того, що в особистому кабінеті відповідач вказувала для отримання коштів за договором позики саме зазначену вище банківську картку матеріали справи не містять, суд відхиляє як неналежний доказ про перерахування коштів відповідачу лист ТОВ "ФК "ЕЛАЄНС" № 209922 від 01 серпня 2025 року.
До того ж суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що зазначений лист також не є документом первинного бухгалтерського обліку, в розумінні чинного законодавства, який би підтверджував факт переказу коштів на рахунок відповідача.
Згідно із ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та п. 51 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75 "Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України" (надалі Положення), оскільки лише первинні документи містять відомості про операцію: найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) фізичної особи, який/яка склав/склала документ/ від імені якого/якої складений документ; зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру.
У п. 61 цього Положення встановлено, що клієнтські рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер клієнтського рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код Єдиного ідентифікатора Національного банку України (далі - ID НБУ) банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; сума вхідного залишку за рахунком; код ID НБУ банку кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); сума оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку.
Відповідно до п. 62 зазначеного Положення, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.
Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
При цьому, долучений позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості відповідача за договором позики сам по собі не є належним доказом наявності у відповідача заборгованості перед позивачем та розмірів такої заборгованості.
Суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 30 січня 2018 року, у справі 161/16891/15-ц з посиланням на ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердив, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості у розмірі, вказаному у розрахунку.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31 липня 2019 року у справі №553/1325/14-ц, у якій суд зазначає: "відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач у порушення вимог частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року не довів належними доказами (первинними документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність") наявність вказаної у розрахунках заборгованості у відповідача перед банком". Правова позиція щодо необхідності дослідження саме первинних документів в справах про стягнення кредитної заборгованості також знаходить відображення у постанові Верховного Суду від 14 червня 2018 року у справі №364/737/17, де зазначено, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві.
Також Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 січня 2020 року в справі № 755/18920/18 (провадження № 61-17205 св 19) зазначив, що "наданий банком розрахунок заборгованості, як доказ існування між сторонами кредитних правовідносин, наявності заборгованості та її розмір, сам по собі не є належним та допустимим доказом укладення кредитного договору та наявності заборгованості за ним договором, оскільки будь-яких доказів перерахування кредитних коштів на картку чи на рахунок відповідача, позивачем не надано".
Також суд погоджується з правовою позицією, яка відображена у постанові Верховного Суду від 14 червня 2018 року у справі №364/737/17, де зазначено, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві.
Отже, долучений позивачем самостійно складений розрахунок заборгованості про стан заборгованості відповідача не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу. Вказаний розрахунок заборгованості містить лише суму заборгованості (незмінну) та не містить відомостей щодо розрахунку заборгованості за період з часу укладення кредитного договору, які не дають можливості суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит.
Зважаючи на вищевикладене, з урахуванням того, що на підтвердження позовних вимог, позивач не надав належних доказів, які підтверджують надання ним відповідачу кредитних коштів у розмірі, які були передбачені наявним у матеріалах справи договором позики, суд приходить до висновку про те, що позивач не довів наявність у відповідача заборгованості перед ТОВ "ФК "ГЕЛЕКСІ" у розмірі, вказаному у наданому ним розрахунку за договором позики.
Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Згідно зі ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, оскільки суд прийшов до переконання, що в задоволенні позову слід відмовити, судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 10-13, 81, 133, 137, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 274, 280, 282-284, 289 ЦПК України, суд
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК "ГЕЛЕКСІ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи, згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гелексі", код ЄДРПОУ 41229318, місцезнаходження: м. Київ, вул. В'ячеслава Липинського, 10/1.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя: підпис.
Згідно з оригіналом.
Суддя Дубровицького
районного суду: Тарасюк А.М.