Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/1950/25
Провадження № 2/376/1201/2025
04 листопада 2025 року Сквирський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Батовріної І.Г.
за участю секретаря судових засідань Гіптенко Є.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сквира в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Представник ТОВ «ФК «Арагон» в системі «Електронний суд» через свого представника Юхименко Ю.Ю. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 04.02.2022 р. № 8548859 в розмірі 68 192,40 грн., збитки завдані інфляцією в розмірі 5 744,11 грн., 3 % річних у розмірі 1 159,55 грн. та судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн. і витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн..
В обґрунтування позовних вимог представник позивача послався на те, що 04.02.2022 р. між ТОВ «ФК «Арагон» та ОСОБА_1 укладено договір надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 8548859. Кредитний договір укладено у формі електронного документу та підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до умов укладеного договору відповідачотримав грошові кошти у сумі 3 000 грн. строком на 30 днів зі сплатою відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом.
Так, ТОВ «ФК «Арагон» свої зобов'язання за договором кредиту виконав та надав позичальнику грошові кошти в розмірі 3 000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 .
Відповідач належним чином не виконувала своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, відсотків та комісії, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 68 192,40 грн., з яких: 3 000,00 грн. розм. заборгованості за тілом кредиту, 65 192,40 грн. сума нарахованих відсотків.
Крім того, посилаючись на норми ст. 625 ЦК України, просить стягнути збитки завдані інфляцією за період з 01.03.2022 до 01.04.2025 в розмірі 5 744,11 грн. та три відсотки річних за період з 24.02.2022 до 01.04.2025 в сумі 1 159,55 грн..
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, представник просив суд стягнути з відповідача на користь позивача кредитну заборгованість, відповідальність за порушення грошового зобов?язання, а також понесені судові витрати по справі.
Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 01.09.2025 р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням, викликом сторін.
Представник позивача ТОВ «ФК «Арагон» Юхименко Ю.Ю. в судове засідання не з'явився, у прохальній частині позовної заяви просив розгляд справи проводити у його відсутності за наявними матеріалами справи, позовні вимоги підтримав, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідач ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи за зареєстрованим місцем проживання повідомлена належним чином, у судове засідання не з'явилася та про причини неявки суд не повідомила.
Згідно з вимогами ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений, не подав відзив і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи, що відповідач, яка належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, згідно з вимогами ст. 128 ЦПК України, повторно в судове засідання не з'явилася, в порушення ч. 3 ст. 131 ЦПК України, а позивач не заперечує проти ухвалення заочного рішення у справі, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутність відповідача на підставі наявних у справі доказів.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно з положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, приходить до наступного.
Судом встановлено, що 04.02.2022 р. між ТОВ «ФК «Арагон» та ОСОБА_1 укладено договір надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 8548859 (а.с.23-26).
Відповідно до п. 2.1 кредитодавець зобов?язується надати позичальнику кредит у сумі 3 000 грн. на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом та всі інші платежі на умовах визначених цим договором.
Згідно з п. 3.1 - 3.3 кредит надається строком на 30 днів до 06.03.2022 року (включно) від дати отримання позичальником кредиту, але не більше 30 днів. Позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в строк визначений п. 3.1 цього договору. Кредит надається позичальнику шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на рахунок платіжної картки позичальника, зареєстрованої позичальником для цієї цілі у Особистому кабінеті на сайті кредитодавця.
Відповідно до п. 4.1. - 4.2. знижена процентна ставка становить 1,99 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом і становить 726,35 % річних. Стандартна процента ставка в розмірі 2,3 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом є фіксованою і становить 839,50 % річних.
Договір підписано шляхом використання електронного підпису позичальника одноразовим ідентифікатором «UA867435» (а.с. 26).
Підписанням кредитного договору відповідач підтвердила, що отримала від кредитодавця до укладення договору в чіткій та зрозумілій формі інформацію вказану в статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані кредитодавцем виходячи із обраних позичальником умов кредитування; інформація надана кредитодавцем з дотриманням вимог законодавства про захист прав споживачів та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав'язування її придбання. (п. 11.5 договору).
Довідкою щодо ідентифікації позичальника в системі ТОВ ««Фінансова компанія «АРАГОН» підтверджується, що заявку на отримання кредиту ОСОБА_1 подано 04.02.2022 р. о 17.49 год., цього ж дня договір відправлено позичальнику, акцепт оферти позичальника (підписання договору одноразовим ідентифікатором) «UA867435» та перераховано грошові кошти позичальнику 04.02.2022 о 21.41 год., а також зазначено паспортні дані і номер телефону позичальника (а.с. 19).
Згідно з інформації ТОВ «ПрофітГід» 04.02.2022 р. на карту № НОМЕР_1 , емітентом якої є АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зараховано грошові кошти у розмірі 3 000,00 грн. (а.с.22 зворот).
Відповідно до розрахунку заборгованості, станом на 31.05.2025 у відповідача наявний борг на суму 68 192,40 грн., з яких: заборгованість за кредитом 3 000,00 грн., заборгованість за відсотками 65 192,40 грн. (а.с.7-18, 27).
Крім того, ТОВ ««Фінансова компанія «АРАГОН» на суму боргу 11 280 грн. нараховано інфляційні збитки за період з 01.03.2022 до 01.04.2025 в розмірі 5 744,11 грн. та три проценти річних за період з 24.02.2022 до 01.04.2025, що становить 1 159,55 грн. (а.с.20 зворот - 22).
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч.1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч.3).
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Згідно з вимогами ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ст. 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно з ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч.3 ст.11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач з метою отримання банківських послуг з використанням інформаційно-телекомунікативних систем, дистанційно підписав кредитний договір. Підпис здійснено відповідачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами.
Аналогічний висновок викладений у постанові КЦС в складі Верховного Суду від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19.
Належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18), банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово відзначав, що виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18, від 26.02.2020 у справі № 911/1348/16, від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 381/1647/21, від 07.12.2022 у справі № 298/825/15-ц).
Суд наголошує, що ТОВ «ФК «Арагон», який надавав кошти, не є банківською установою та не здійснює відкриття, обслуговування банківських рахунків фізичних осіб, та не має обов'язку формувати облікові документи за кредитними зобов'язаннями позичальників згідно із Законом України «Про банки та банківську діяльність» та Інструкцією з бухгалтерського обліку операцій із фінансовими інструментами в банках України, затвердженої постановою Національного банку України від 21 лютого 2018 року № 14, чинною на час укладення кредитних договорів.
ТОВ «Бізнес Позика» надає послуги з кредитування фізичних осіб шляхом переказу кредитних коштів на підставі укладеного кредитного договору на банківські реквізити (банківську картку), що вказує сам позичальник в тексті анкети-заяви на отримання кредиту (позики).
Таким чином суд вважає надану довідку від ТОВ «ПрофітГід» належним доказом на підтвердження перерахування грошових коштів відповідачу.
На підставі викладеного, судом встановлено, що з відповідачем дійсно був укладений вищевказаний договір з ТОВ «ФК «Арагон» та здійснено перерахування грошових коштів.
Доказів про те, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, ідентифікаційний номер) були використані ТОВ «ФК «Арагон» для укладення договорів від її імені, відповідачем до суду не надано. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій відповідач не зверталася, як і не оскаржувала правомірність (дійсність) укладених договорів.
Таким чином суд вважає доведеним факт укладення договору № 8548859 та отримання грошових коштів у сумі 3 000 грн., а тому з відповідача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 3 000 грн..
Щодо стягнення з відповідача заборгованості за відсотками у розмірі 65 192,40 грн. суд зазначає наступне.
Згідно з ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як встановлено при розгляді справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.
Згідно з письмових матеріалів справи, відповідач не надала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, в порушення умов кредитного договору, а також вимог ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач зобов'язання за вказаним вище договором не виконала.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов'язання за даним Договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Відповідно до статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Встановлення строку дії кредитного договору має важливе значення для правильного вирішення справи з огляду на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18)).
Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом») (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16).
Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав)».
Верховним Судом у постанові від 19.09.2020 року у справі № 686/18977/17 зазначено, що «положеннями частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 ЦК України не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору. Отже, положеннями ЦК України передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення, зокрема, у розмірі певного проценту за кожен день прострочення.
Отже, положеннями ЦК України передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення, зокрема, у розмірі певного проценту за кожен день прострочення».
Договір про надання коштів у позику у тому числі на умовах фінансового кредиту № 8548859 укладено 04.02.2022 року.
Згідно з умовами Договору кредиту, розмір кредиту становить 3 000 грн. строк кредитування 30 днів: до 06 березня 2022 року (включно) від дати отримання позичальником кредиту, але не більше 30 днів (п. 2.1, п. 3.1). Нарахування процентної ставки за кредитом залежить від фактичного виконання позичальником умов цього Договору, та відповідно до пункту 4.1 знижена процентна ставка становить 1,99 % процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом є фіксованою і становить 726,35 % на рік. Відповідно до п. 4.6 Договору, проценти нараховуються до повного виконання позичальником зобов'язань, але не більше ніж 100 (сто) календарних днів.
Отже, сторони погодили, що строк проценти за користування позикою можуть бути нараховані не більше як за 130 днів в обумовленому розмірі.
Проте, як вбачається з наданого позивачем Розрахунку заборгованості (а.с.27), ним застосована знижена відсоткова ставка 1,99 %, проте період нарахування: 04.06.2022 по 31.05.2025 року, що становить 1092 днів.
Дія цього договору припиняється після закінчення строку, визначеного п. 3.1 цього Договору (п. 11.2.1).
Пунктом 11.8. передбачено, що строк кредиту, визначений п. 3.1. цього договору позики, може бути змінений (збільшений), за умови оплати позичальником процентів, нарахованих на фактичний залишок заборгованості за кредитом.
Матеріали справи не містять доказів, що відповідачем, з часу отримання кредиту, сплачувались кошти на погашення заборгованості.
Після підписання цього договору позики зміна будь-яких умов позичальником в односторонньому порядку не допускається (п. 11.11.).
Відповідно п. 11.12. додаткові угоди та додатки до цього договору позики є його невід?ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами, в порядку, передбаченому п. 11.7 цього договору позики.
Користування кредитом - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.
Суд вважає, оскільки право позивача нараховувати відсотки за користування кредитом припинилось з 14 червня 2022 року, з урахуванням пункту 4.6 договору, то вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам за користування кредитом за період з 14.06.2022 року по 31.05.2025 року поза межами строку дії договору не підлягає задоволенню за необґрунтованістю.
Таким чином з відповідача підлягають стягненню відсотки у розмірі: 3000 * 1.99 % (процентна ставка, використана позивачем) ? 100 % * 130 днів = 7 761 грн..
Щодо стягнення з відповідача інфляційних збитків та 3 % річних у загальному розмірі 6 903,66 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (пункт 8.35).
Разом з тим, відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Відтак, позивачем не враховано вищевказаних перехідних положень ЦК України та протиправно здійснено розрахунок інфляційних втрат за період з 01.03.2022 до 01.04.2025 та розрахунок 3% річних за період з 24.02.2022 до 01.04.2025.
З огляду на викладене, позов у цій частині не підлягає задоволенню.
Згідно з положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України, визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов'язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов'язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.
На підставі досліджених письмових доказів, наданих позивачем, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги ТОВ «ФК «Арагон» підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість у розмірі 10 761 грн. яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 000 грн. та заборгованості за нарахованими відсотками у розмірі 7 761 грн..
Щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 5 000 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При встановленні гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Слід також зазначити, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідач клопотання про зменшення витрат на праву допомогу не заявляла.
Враховуючи викладене, а також те, що заявлені позивачем витрати у сумі 5 000,00 грн. є співмірними із складністю цієї справи, наданим представником обсягом послуг у суді, затраченим ним часом на надання правничої допомоги, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 5 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог (20% ) в сумі 484,48 грн., оскільки позовні вимоги задоволено частково.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 205, 207, 525, 526, 530, 599, 611, 624, 625, 626, 634, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 280-282, 289, 352, 354 ЦПК України, ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію»,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон» (код ЄДРПОУ 42014911) заборгованість за договором від 04.02.2022 р. № 8548859 в розмірі 10 761 грн. яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 000 грн. та заборгованості за нарахованими відсотками у розмірі 7 761 грн..
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон» (код ЄДРПОУ 42014911) витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн..
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон» (код ЄДРПОУ 42014911) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 484,48 грн..
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільно-процесуальним законодавством.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя І.Г. Батовріна