Справа № 373/2376/24
Номер провадження 1-кп/373/95/25
14 листопада 2025 року м. Переяслав
Переяславський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участі: секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12024111240000398 від 09.10.2024, за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Переяслав-Хмельницький Київської області, громадянина України, військовозобов'язаного, працюючого різноробочим у ТОВ «Баришівська зернова компанія», не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудимого, -
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,
встановив:
ОСОБА_4 , будучи військовозобов'язаним, у період дії воєнного стану, введеного на всій території України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, який неодноразово продовжувався, під час загальної мобілізації, оголошеної Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022, яка діє до теперішнього часу, вчинив кримінальне правопорушення проти державних інтересів в сфері забезпечення призову та мобілізації на особливий період за наступних обставин.
Відповідно до рішення (протоколу) військово-лікарської комісії № 80 від 10.04.2024 та довідки військово-лікарської комісії № 80/4/771 від 10.04.2024 ОСОБА_4 визнаний придатним для проходження військової служби. Також він не має права на відстрочку від проходження військової служби під час мобілізації з інших підстав, передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а отже підлягає призову на військову службу під час загальної мобілізації, на особливий період.
Після отримання висновків ВЛК про придатність до військової служби, 10.04.2024 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_4 був повідомлений про призов його на військову службу під час мобілізації на особливий період, а також попереджений про кримінальну відповідальність за ухилення від призову, після чого отримав під підпис повістку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 11.04.2024 для подальшої відправки до 180 навчального центру ТРО для проходження військової служби за призовом під час мобілізації.
11.04.2024 ОСОБА_4 , не маючи права на відстрочку від призову на військову службу за станом здоров'я та з інших підстав, передбачених статтею 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», будучи повідомленим про призов на військову службу, а також про юридичну відповідальність у випадку ухилення бути призваним під час загальної мобілізації, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки, без поважної причини, всупереч вимогам статті 65 Конституції України, положенням статей 1, 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу України» від 25.03.1992 №2232-ХІІ, статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ, не прибув 11.04.2024 за викликом згідно повістки до ІНФОРМАЦІЯ_2 для відправки до навчального центру та проходження військової служби, ухилившись у такий спосіб від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Вищевказані умисні дії ОСОБА_4 кваліфіковані за ст. 336 КК України.
Обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в інкримінованому злочині не визнав та повідомив, що 07.04.2024 у м. Переяславі йому вручили повістку про явку на 08.04.2024 до відділу ІНФОРМАЦІЯ_3 для проходження військово-лікарської комісії. 08.04.2024 він прийшов за повісткою та надав працівникам ТЦК довідку про те, що є Свідком Єгови, пояснивши, що його релігійні переконання не дозволяють бути військовослужбовцем. Також він подав заяву про звільнення його від військової служби та заміну її будь-якими громадськими роботами. Після цього, за вказівкою посадових осіб ТЦК він пройшов ВЛК та 10.04.2024 з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 у АДРЕСА_2 , де йому вручили «бойову» повістку на 11.04.2024 на відправку до навчальної військової частини, а також попередили про кримінальну відповідальність за ухилення від призову в тому числі за неявку у визначені в повістці день та час. В той день він ще раз пояснив, що не зможе приступити до військової служби в силу його усталених релігійних переконань. На свою заяву про звільнення від призову та заміну військової служби позитивної відповіді не отримав. Наступного дня, 11.04.2024 він не прибув до відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 за повісткою для відправки до навчального центру.
Також обвинувачений ОСОБА_4 суду показав, що він у 2007 році проходив строкову військову службу в артилерійських військах корегувальником вогню. На теперішній час він перебуває на обліку військовозобов'язаних. Задовго до початку оголошення загальної мобілізації, у 2013 році він увірував у Бога, охрестився та вже 12 років є Свідком Єгови, з яких сім років - священнослужителем збору місцевої релігійної громади. У біблійній книзі Ісаї 2:4 зазначено пророцтво, що народ не підніме один на одного руку, не візьме до рук зброю та не буде вчитися воювати, Господь сам розсудить народи і розв'яже їхні проблеми. Зазначене місце писання у взаємозв'язку з іншими біблійними настановами забороняють йому брати до рук зброю, виконувати військові накази та все, що пов'язано з військовою службою. З цих причин він не прибув 11.04.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_4 у АДРЕСА_1 для відправки до військового навчального центру. Обвинувачений та його захисник просили врахувати, що від проходження військової служби ОСОБА_4 відмовився сумлінно - в силу своїх стійких та глибоких релігійних переконань, від яких не може відступити за жодних обставин, а не з мотивів, які б носили суспільно-небезпечний чи антидержавний характер. ОСОБА_4 звернув увагу, що він офіційно працює, платить податки, а отже є корисним суспільству. Він з самого початку висловив свою згоду на будь-яку іншу роботу, як альтернативний варіант військової служби, проте державні органи у порушення ч.4 ст. 35 Конституції України не надали йому такої можливості. Просив суд виправдати його.
Повідомлені обвинуваченим ОСОБА_4 обставини щодо усвідомленої відмови від призову на військову службу за мобілізацією під час воєнного стану, підтверджується показаннями свідків.
Так, свідок ОСОБА_6 суду показав, що проходить військову службу у званні «капітан» на посаді заступника начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 з питань мобілізаційної роботи. 08.04.2024 до відділу з'явився гр. ОСОБА_4 по повістці для уточнення військово-облікових даних, у тому числі придатності до військової служби. Він цікавився питанням можливого звільнення від обов'язку військової служби за релігійними переконаннями. Йому роз'яснено, що перш за все він зобов'язаний пройти військово-лікарську комісію та видано направлення на ВЛК. ОСОБА_4 пройшов медичний огляд та 10.04.2024 було рішення військово-лікарської комісії про придатність його до військової служби. Цього дня у відділі РТЦК під час спілкування з обвинуваченим було з'ясовано, що він не має права на відстрочку від призову на військову службу, у тому числі внаслідок бронювання. Після цього йому виписали та видали під розписку повістку про прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ) 11.04.2024 на 06:00 з метою призову та відправки до навчального центру ТРО. Його також повідомили про кримінальну відповідальність за неприбуття за призовною повісткою без поважних причин. ОСОБА_4 казав, що являється ОСОБА_7 і в силу релігійних переконань не може проходити військову службу, говорив, що йому повинні визначили альтернативний вид служби. Також він самовпевнено розповідав, що служити не буде, що вже є рішення суду, яким виправдано такого ж віруючого. Йому роз'яснили, що задовольнити його прохання про звільнення від військової служби не має можливості, оскільки законодавчими актами під час мобілізації у період дії воєнного стану заміни військової служби на альтернативну не передбачено. У визначену дату ти час за викликом по повістці до ІНФОРМАЦІЯ_2 для відправки до навчального центру у порядку призову на військову службу ОСОБА_4 не прибув. 11.04.2024 о 06:30 військовослужбовці з роти охорони за розпорядженням керівництва поїхали до нього додому, але ніхто не відкрив двері і сусіди сказали, що його вранці ще не бачили.
Отже, показаннями свідка зі сторони обвинувачення ОСОБА_6 підтверджується факт ухилення ОСОБА_4 (шляхом відмови) від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що він переїхав до міста Переяслава та вже близько року є священнослужителем (пастором) у зібранні Свідків Єгови, яке налічує 65 охрещених членів громади. ОСОБА_4 також є священнослужителем релігійного об'єднання Свідків Єгови в Переяславській громаді. Він має релігійні переконання, за яких не може проходити військову службу, дотримуючись при цьому біблійних заповідей, зокрема, що міститься у книзі пророка Ісаї: 2 розділ, 4 вірш. Улітку 2024 року ОСОБА_4 говорив йому про видачу йому призовної повістки для проходження військової служби та, що він подавав заяву на заміну військової служби альтернативною, однак військова районна адміністрація йому відмовила і тепер справа в поліції. ОСОБА_4 з 2013 року є охрещеним Свідком Єгови, а з 2018 року - священнослужителем цього релігійного об'єднання. У Біблії записано, що свідки Єгови не повинні вчитися воювати, оскільки всі суперечки між народами вирішує Бог і це переконання є постійним та стійким віровченням Свідків Єгови. Тож, члени їхнього релігійного об'єднання не мають права проходити службу в армії, брати до рук зброю та взагалі будь-яким іншим чином бути причетним до військової служби.
Отже, показаннями свідка сторони захисту ОСОБА_8 підтверджується, що причиною неприбуття ОСОБА_4 за повісткою про призов на військову службу було те, що він є членом релігійного об'єднання Свідків Єгови, віровчення яких не дозволяє проходження військової служби.
Окрім показань обвинуваченого та свідків обставини кримінального правопорушення підтверджується такими письмовими доказами:
- витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером: 12024111240000398 від 08.10.2024 про внесення відомостей про кримінальне правопорушення за ст. 336 КК України на підставі повідомлення начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про ухилення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від призову на військову службу під час мобілізації. на особливий період, що надійшло до ВП №1 Бориспільського РУКП ГУ НП в Київській області (а.с. 75);
- повідомленням начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.10.2024 № 1/9510 на запит слідчого ВП №1 Бориспільського РУП про те, що громадянин ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.76);
- копією військового квитка серії НОМЕР_1 від 24.04.2007, з якого видно, що ОСОБА_4 проходив строкову військову службу з 24.04.2007 у в/ч НОМЕР_2 , яку розпочав у званні «солдат», а закінчив у званні «молодший сержант» (згідно наказу командира №220 від 24.10.2007). 10.04.2024 медичною комісією при І-му відділі Бориспільського РТЦК визнаний придатним до військової служби (а.с.77-78);
- витягом із Журналу реєстрації направлень на проходження військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 та копією Картки №981 від 08.04.2024 обстеження та медичного огляду у КНП «Переяславська БЛІЛ», де містяться записи лікарів різного профілю щодо медичного обстеження ОСОБА_4 (а.с.79-81);
- копією довідки № 80/4/771 військово-лікарської комісії від 10.04.2024 та витягом з книги протоколів щодо Протоколу № 80 від 10.04.2024, запис № 4/771 про те, що молодший сержант ОСОБА_4 , 1989 р.н. пройшов медичний огляд ВЛК та визнаний придатним до військової служби на підставі: стаття 49 «в», гр. ІІ Розкладу хвороб (додаток 1 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402 (зі змінами)), графи 7 ТДВ «Б» (а.с.82-83);
- копією та оригіналом розписки ОСОБА_4 про отримання ним 10.04.2024 о 11:25 у ІНФОРМАЦІЯ_2 повістки на 11.04.2024 для відправки в розпорядження командування 180 навчального центру ТРО та копією Припису начальника відділу про необхідність вибути 11.04.2024 до А 4463 (а.с. 84-86);
- копією письмового попередження ОСОБА_4 про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (а.см.84);
- копією довідки №7174 від 31.10.2023 та довідкою № 5979 від 18.04.2025 керівного комітету Центру Свідків Єгови в Україні, з яких слідує, що ОСОБА_4 з 06.07.2013 є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні. 02.12.2018 він призначений на посаду священнослужителя - старійшиною (єпископом) збору. Його обов'язки включають в себе навчати з Божого Слова (Біблії) і проводити богослужіння в зборі, до якого його призначено, а також нести знання про Боже Слово (проповідувати) від дому до дому, іншим людям.(а.с.94);
- письмовими поясненнями ОСОБА_4 від 18.04.2024, які надані ним ДОП ВП№1 капітану поліції ОСОБА_9 стосовно того, що він 08.04.2024 письмовою заявою повідомив працівників РТЦК (м. Переяслав), що є членом релігійної організації Свідки Єгови, віровчення якої не дозволяє проходити військову службу. Незважаючи на це, йому вручили призовну бойову повістку на 11.04.2024. Він не з'явився за повісткою та вважає, що не ухиляється від свого конституційного обов'язку щодо захисту України, оскільки у відповідності до ст. 35 Конституції України має право на заміну військової служби невійськовою (а.с.99);
- копіями письмових заяв ОСОБА_4 від 08.04.2024, на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 та від 11.04.2024 на ім'я Голови Бориспільської РВА про те, що він як віруючий християнин організації Свідків Єгови дотримується біблійних законів та настанов має релігійні переконання стосовно того, що християни не повинні брати в руки зброю, вчитись воювати та вбивати інших людей. У цих заявах ОСОБА_4 просив звільнити його від призову на військову службу за мобілізацією та повідомив про готовність бути залученим до суспільно-корисних, громадських робіт (а.с.100, 101);
На підтвердження своїх релігійних переконань ОСОБА_4 надав скріншот публікації з інтернет ресурсу Свідків Єгови на тему: «Чому Свідки Єгови не беруть участь у війнах» (а.с.103)
Зазначені вище докази, надані прокурором та обвинуваченим, є належними та допустимими, відповідають фактичним обставинам в межах висунутого обвинувачення та розкривають мотиви відмови обвинуваченого від призову на військову службу.
Проаналізувавши показання обвинуваченого та свідків, оцінивши всі подані суду письмові докази з точки зору їх належності, достовірності й допустимості, а їх сукупність - з точки зору достатності та логічного взаємозв'язку, суд дійшов висновку про доведення винуватості ОСОБА_4 в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, що є кримінальним правопорушенням, передбаченим ст. 336 КК України.
Аргументи сторони захисту з приводу того, що обвинувачений не міг проходити військову службу у зв'язку з релігійними переконаннями та мав законні сподівання на дотримання конституційних гарантій щодо заміни йому військової служби невійськовою службою, а тому його відмова від призову на військову службу під час мобілізації є сумлінною, що виключає кримінальну відповідальність, суд відхиляє з огляду на таке.
Об'єктом кримінального правопорушення. передбаченого ст. 336 КК України є передбачений законом порядок управління в державі, спрямований на підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших формувань на рівні, що забезпечує вимоги національної безпеки. У більш вузькому розумінні об'єктом посягання за вказаною нормою кримінального закону є встановлений законом порядок призову та мобілізації з метою забезпечення особовим складом Збройних Сил України.
Суспільна небезпечність правопорушення полягає в тому, що ухилення від призову на військову службу громадян з числа військовозобов'язаних та резервістів під час воєнних дій, створює реальні перешкоди для реалізації державної політики у сфері оборони в обставинах, що загрожують територіальній цілісності та незалежності України.
Об'єктивна сторона відповідного правопорушення виявляється як у діях так і у бездіяльності, спрямованих на ухилення будь-яким способом (у тому числі шляхом відмови) від призову на військову службу за мобілізацією, на особливий період.
Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Тобто особа усвідомлює небезпечний і протиправний характер своїх дій та вчинків, проте має намір і бажання так діяти, щоб досягти мети - уникнути призову під час мобілізації. При цьому мотиви ухилення від військової служби для кваліфікації дій винного не мають значення.
У зв'язку з військовою агресією РФ проти України, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України, Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 оголошено про проведення загальної мобілізації, яка триває до теперішнього часу.
Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Частиною 4 статті 35 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Відповідно до положень ч.4, ч.5 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України мають право на заміну військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу». Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Статтею 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлені види військової служби, серед яких: базова (строкова) військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, визначені як два самостійні види служби, проходження якої регулюється різними нормами Закону.
За змістом ч.1 ст. 1, ст. 4 та ст. 15 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби, на яку призивають громадян віком 18-25 років. При цьому, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частиною 1 ст. 35 Конституції України визначено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (ч.2 ст. 35 Конституції).
Відповідно до положень ч.1, ч.2 ст. 3 ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації» кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України.
Згідно положень ч.1 ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (далі - Пакт, МПГПП) кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних і ритуальних обрядів та вчень.
Свобода сповідувати релігію або переконання підлягає лише обмеженням, які встановлено законом і які є необхідними для охорони суспільної безпеки, порядку, здоров'я і моралі, так само як і основних прав та свобод інших осіб. (ч.3 ст. 18 Пакту)
За змістом ч.1 ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (ч.2 ст. 9 Конвенції).
Отже, всупереч доводам сторони захисту про конституційну непорушність права на свободу світогляду і віросповідання, це право не є абсолютним, адже ч. 2 ст. 35 Конституції, ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації», ч. 3 ст.18 Пакту і частина 2 ст. 9 Конвенції в схожих виразах допускають обмеження свободи сповідувати свою релігію в інтересах громадського порядку або безпеки, здоров'я чи моралі, а також захисту прав і свобод інших людей. Усі ці положення вимагають, щоб таке обмеження було встановлено законом і було виваженим (пропорційним до заявленої мети).
Право громадян на свободу совісті та віросповідання є конституційним правом громадян згідно ст 35 Конституції України. Одним із аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина. Проявом сумлінної відмови від військової служби, серед іншого є реалізація особою законодавчо врегульованого права та можливостей заміни військової служби альтернативною (невійськовою) службою.
Оцінюючи поведінку обвинуваченого ОСОБА_4 в контексті сумлінної відмови від проходження військової служби в особливий період (тобто відмови, яка б ґрунтувалась на глибоких релігійних переконаннях. несумісних з виконанням військового обов'язку), суд звернув увагу на те, що в Україні уведений військовий стан та оголошена загальна мобілізація 24.02.2022, а ОСОБА_4 , будучи військовозобов'язаним, заявив про свої релігійні переконання та попросив звільнити його від військової служби за призовом під час мобілізації лише тоді, коли працівники ТЦК повідомили його про призов на військову службу та необхідність прибути 11.04.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 для відправки до військової частини навчального центру. Крім цього, згідно показань обвинуваченого від моменту повномасштабного військового вторгнення РФ в Україну, він не вчиняв дії, спрямовані на виконання конституційного обов'язку по захисту Вітчизни у невійськовий спосіб, який не суперечить його релігійним переконанням, зокрема: шляхом волонтерської роботи, допомоги цивільним у прифронтових населених пунктах, тимчасово переміщеним особам, капеланської служби, чи іншої духовної роботи.
Захисник обвинуваченого, стверджуючи, що дії ОСОБА_4 з приводу ухилення (відмови) від призову на військову службу під час мобілізації не є злочинними, а пов'язані з його щирими та глибокими релігійними переконаннями, послався на рішення Європейського суду з прав людини (зокрема: рішення «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану» - заява №14604/08, «Баятян проти Вірменії» - заява №23459/03, «Адян та інші проти Вірменії» - заява 75604/11).
Суд визнає, що ЄСПЛ у своїй практиці дійсно сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Європейської конвенції з прав людини гарантії, у тих випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов'язком служити в армії та совістю людини або її глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями.
У той же час ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Конвенції і в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи (рішення у справах: «Баятян проти Вірменії», пункт 110; «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану», пункт 74; «Дягілєв проти Росії», пункт 59).
Об'єднана палата ККС Верховного суду у постанові від 27.10.2025 в справі № 573/838/24 зауважила, що ситуація, в якій перебуває Україна внаслідок масштабної агресії з боку Російської Федерації, не дає можливості вважати висновки ЄСПЛ, які стосувалися подій в обстановці мирного часу, беззастережно застосовними до питання, яке вирішує об'єднана палата.
Не погоджуючись з твердженням сторони захисту стосовно того, що ОСОБА_4 не підлягає кримінальній відповідальності за ст. 336 КК України, внаслідок сумлінної відмови від проходження військової служби та на підставі конституційних гарантій заміни військової служби невійськової, суд також зазначає про наступне.
Українське законодавство чітко розмежовує два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника за релігійними переконаннями доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», то в разі призову на військову службу під час мобілізації цей та інші Закони України не передбачають такої можливості й, відповідно, процедури заміни.
Обвинувачений ОСОБА_4 , маючи базову (строкову) військову службу та вік 35 років, будучи військовозобов'язаним у званні «молодший сержант», призивався не на строкову військову службу, заміна якої невійськовою службою передбачена спеціальним законом, а на службу за призовом під час мобілізації у порядку Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію та Закону «Про військовий обов'язок і військову службу» в частині, що стосується резервістів та військовозобов'язаних.
В умовах воєнного стану, згідно названих законів у ОСОБА_4 не було законодавчих підстав відмовитися від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за релігійними переконаннями. Заміна такого виду військової служби альтернативною (невійськовою) службою законодавством України також не передбачено.
Ненадання можливості громадянину України відмовитися від військової служби за призовом під час мобілізації на підставі релігійних переконань та совісті є свідомим та послідовним вибором законодавця та має легітимну мету в ситуації, в якій перебуває держава Україна. Українське суспільство змушене захищатися від військового нападу сусідньої держави. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер й охопили майже всі області України, протяжність лінії оборони сягнула значної частини її території. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєнням, а також володіє ядерною зброєю. Ці та інші фактори можуть характеризуватися як непередбачувані та виключні обставини (до прикладу, рішення ЄСПЛ «Cristian-Vasile Terhes against Romania» від 13.04.2021, № 49933/20).
Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 27.10.2025, справа: 573/838/24 з врахуванням наведених мотивів та факторів наголосила, що в Україні загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від російської військової агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов'язаних).Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями.
У згаданій постанові об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду констатувала, що право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою, що гарантоване частиною 4 ст. 35 Конституції України, не поширюється на ситуацію, що загрожує існуванню нації. Відповідно підхід законодавця, який виключив можливість такої заміни, відповідає статті 35 Конституції в сукупності зі статтями 17 та 65 Основного Закону України. За таких обставин, на думку об'єднаної палати, законодавство, яке виключає можливість сумлінної відмови від призову під час мобілізації (в тому числі стаття 336 КК України, яка слугує забезпеченню призову під час мобілізації), не суперечить статті 35 Конституції України.
На підставі викладеного вище суд дійшов висновку, що в Україні військова служба під час загальної мобілізації у період воєнного стану обов'язкова для всіх, без виключення, військовозобов'язаних та резервістів, незалежно від їх світогляду та віросповідання, що виключає можливість сумлінної відмови від військової служби в розумінні прав, передбачених ст. 9 Конвенції з прав людини і основоположних свобод.
Законодавство в України не передбачає можливості уникнути призову за мобілізацією на підставі релігійних або нерелігійних переконань і таке обмеження свободи сповідувати свої релігійні або нерелігійні переконання має легітимну мету.
Щодо пропорційності такого обмеження суд визнає, що примус до військової служби є важким тягарем для будь-якої особи, змушуючи її переглянути свої плани, погляди і переконання, стосунки з близькими і суспільством. Для особи, яка сумлінно й послідовно переконана в недопустимості застосування зброї, такий тягар має додатковий елемент.
У постанові Верховного Судувід 27.10.2025 в справі №573/838/24 об'єднана палата ККС визнала, що відмова від носіння і використання зброї утворює ядро певних релігійних або нерелігійних переконань. Тому мотиви такої відмови не можуть бути проігноровані навіть у разі служби за мобілізацією. Водночас, на думку об'єднаної палати, необхідність підкоритися військовому керівництву і правилам служби, що не пов'язані з носінням і використанням зброї, не є настільки істотним втручанням у свободу сповідувати свої переконання, щоб вважати їх непропорційними за ситуації, в якій такі обмеження запроваджені.
Верховний суд у згаданій постанові зробив правовий висновок, що відмова особи від призову під час мобілізації з релігійних або інших переконань, навіть якщо щирість і послідовність цих переконань не викликає сумніву, зумовлює відповідальність за статтею 336 КК України. Разом з тим, Верховний Суд наголосив, що релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов'язаних з носінням або використанням зброї.
Встановивши фактичні обставини справи, взявши до уваги наведені вище міркування, мотиви та аргументи, суд визнає доведеним той факт, що обвинувачений ОСОБА_4 , священнослужитель у релігійному об'єднанні Свідків Єгови, будучи військовозобов'язаним, достовірно знаючи, що не має законодавчо передбачених підстав для звільнення його від військової служби за призовом під час мобілізації та, що рішення про заміну військової служби альтернативною службою відносно нього не приймалось, умисно, без поважних причин не прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 за повісткою на 11.04.2024 для відправки до навчального центу та проходження військової служби за призовом під час мобілізації.
Здійснення призову на військову службу ОСОБА_4 під час загальної мобілізації в період дії воєнного стану в Україні, незважаючи на його релігійні переконання, є законним, а обмеження його конституційних прав на свободу совісті, світогляду і віросповідання - необхідним та пропорційним втручанням в особисте та релігійне життя.
Таким чином, своїми умисними діями, які виразилися в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України.
Відповідно до положень статей 50, 65 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Виходячи з указаної мети, принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При призначенні покарання суд враховує характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого діяння, приймає до уваги особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Протиправні дії ОСОБА_4 за законом про кримінальну відповідальність, згідно ст. 12 КК України є нетяжким злочином, проти встановленого порядку забезпечення призову та мобілізації, на особливий період.
Обставини (події чи факти), які б зменшували суспільну небезпечність, вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, судом не встановлено.
Той факт, що ОСОБА_4 вперше притягується до кримінальної відповідальності, у відповідності до ч.2 ст. 66 КК України визнається судом, як обставина, що пом'якшує покарання винного.
Обставин, що згідно ст. 67 КК України обтяжують покарання, відсутні
Характеризуючі матеріали на засудженого свідчать, що ОСОБА_4 має постійне зареєстроване місце проживання, за місцем проживання характеризується добре: з членами своєї родини та з сусідами не конфліктує, спиртними напоями не зловживає, громадський порядок не порушує, до адміністративної відповідальності не притягувався, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебував та не перебував.
Враховуючи вищевикладене, а також взявши до уваги відсутність чітких законодавчо визначених обмежень прав громадян на свободу світогляду і віросповідання під час воєнного стану, що певною мірою вплинуло на протиправну поведінку ОСОБА_4 , враховуючи мотиви відмови від призову на військову службу, суд дійшов висновку, що для виправлення та перевиховання винного, а також для попередження вчинення подібних кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, необхідним та достатнім буде покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк (3 роки), передбачений санкцією відповідної норми закону, що також є адекватним покаранням характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
За правилами статті 75 КК України в разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного до трьох років.
На переконання суду ОСОБА_4 хоч і вчинив кримінальне правопорушення з прямим умислом, однак він не є настільки суспільно-небезпечний особою, що вимагало б ізоляцію його від суспільства для досягнення легітимної мети покарання. При цьому суд враховує тяжкість вчиненого (нетяжкий злочин), виключно позитивну характеристику ОСОБА_4 з місця проживання, що він працевлаштований, суспільно інтегрований та відповідно до довідки релігійної організації «Релігійний центр свідків Єгови в Україні» від 18.04.2025 № 5979 з 02.12.20218 є священнослужителем - старійшиною (єпископом) релігійного збору. Суд вважає, що засуджений після обвинувального вироку здатен переглянути своє ставлення до виконання конституційного обов'язку по захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Отже, у суду є підстави вважати, що виправлення та перевиховання засудженого можливе без реального відбування покарання, а тому на підставі ст. 75 КК України суд звільняє ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням та встановлює йому іспитовий строк тривалістю один рік з покладенням обов'язків, визначених у ст. 76 цього Кодексу.
Питання про речові докази суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК України.
Процесуальні витрати відсутні.
Запобіжний захід обвинуваченому не застосовувався.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 370 -376 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком тривалістю 1 (один) рік.
Відповідно до ст. 76 КК України на період іспитового строку покласти на засудженого ОСОБА_4 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти цей орган про зміну свого місця проживання, роботи, навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Речові докази: оригінал розписки (корінця) до повістки від 10.04.2024 на ім'я ОСОБА_4 залишити при матеріалах кримінального провадження у судовій справі.
Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили з наступного дня після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо скаргу не було подано жодним з учасників справи. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1