Справа № 158/1895/25
Провадження № 2/0158/725/25
11 листопада 2025 року м. Ківерці
Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Поліщук С.В.
при секретарі Шрамко Н.В.
з участю представника позивача - адвоката Сохацького А.В.,
представника відповідача - Глембоцької О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференцзв'язку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання права власності на самочинне будівництво, -
26.06.2025р. представник позивача по справі ОСОБА_1 - адвокат Сохацький А.В. звернувся до Ківерцівського районного суду Волинської області з цивільним позовом до Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання права власності на самочинне будівництво.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що у 2015 році позивач по справі ОСОБА_1 у встановленому законом порядку, набув у власність земельну ділянку з кадастровим номером 0721885800:06:000:1755, площею 0,2 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів Прилуцької сільської ради Ківерцівського району Волинської області (після укрупнення районів земельна ділянка перебуває на території Луцького району Волинської області, за межами населених пунктів Луцької міської територіальної громади).
У 2016 році позивач ОСОБА_1 розпочав будівництво житлового будинку на вищевказаній земельній ділянці без відповідних дозвільних документів, яке у березні 2019 року було повністю завершено та розпочата його фактична експлуатація.
У 2025 році, з метою прийняття будинку в експлуатацію, позивачем ОСОБА_1 у відповідності до пп. 2 п. 3-1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011р. №461 до ДІАМ було подано декларації про готовність об'єкта до експлуатації, а саме:
- в паперовій формі засобами поштового зв'язку до ЦНАП м. Луцька - декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта;
- в паперовій формі засобами поштового зв'язку до ЦНАП м. Луцька - декларацію про готовність до експлуатації об'єкта з незначними наслідками (СС1).
21.02.2025 року позивачем по справі ОСОБА_1 було отримано від ЦНАП м. Луцька раніше подану ним Декларацію №1 разом із витягом з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про звернення до ЦНАП Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, яку не було внесено до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва по причині відсутності обов'язкових відомостей, а саме: неподання відомостей щодо реєстрації повідомлення про початок будівельних робіт.
17.03.2025р. позивачем було отримано від ЦНАП м. Луцька раніше подану ним Декларацію 2 разом із повідомленням щодо звернення до ЦНАП про видачу/зміну дозвільного документу СА01:5968-1300-5835-6254, яка не була внесена до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва по причині відсутності обов'язкових відомостей, а саме: неподання відомостей щодо реєстрації повідомлення про початок будівельних робіт.
Позивач вказує, що фактично реєстрація декларацій не відбулася у зв'язку із відсутністю підстав для їх реєстрації, а саме: відсутністю в деклараціях обов'язкової інформації про документи, які дають право на початок будівельних робіт, які він не мав та не має можливості отримати, оскільки вони отримуються виключно до початку будівництва, а в даному випадку будівництво вже завершено.
Враховуючи вищевикладене, просить позов задовольнити, визнати за ОСОБА_1 право власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а саме: житловий будинок садибного типу, (літер А-2), загальною площею 223,5 кв.м., який розташований за межами с. Жабка, Луцької територіальної громади, Луцького району, Волинської області.
Ухвалою судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 30.06.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 02 вересня 2025р. закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.11.2025р.
12 вересня 2025р. представником відповідача Державної інспекції архітектури та містобудування України - Глембоцькою О.В. до суду подано відзив на позовну заяву, а 19 вересня 2025р. подано заяву про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву у даній цивільній справі.
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 04 листопада 2025р. відмовлено в задоволенні заяви представника відповідача Державної інспекції архітектури та містобудування України - Глембоцької О.В. про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву у даній цивільній справі.
Представник позивача по справі ОСОБА_1 - адвокат Сохацький А.В. в судовому засіданні просив позов задовольнити з підстав викладених у ньому.
Представник відповідача - ДІАМ України - Глембоцька О.В. в судовому засіданні просила в задоволенні позову відмовити, оскільки земельна ділянка належна позивачу по справі ОСОБА_1 з кадастровим номером 0721885800:06:000:1755, площею 0,2 га не дозволяє та не дозволяла здійснювати на ній будівництво, так як має цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, а тому передумовою для звернення до суду з даним цивільним позовом мала бути зміна цільового призначення вищевказаної земельної ділянки. Також вказує, що позивачем до суду не надано і матеріали даної справи не містять відомостей про наявність у позивача проектної та робочої документації, а звіт наявний в матеріалах справи, що встановлює технічний стан будівельних конструкцій та інженерних мереж об'єкта не є доказом відсутності порушень будівельних норм, а встановлює лише технічну можливість експлуатації, в свою чергу наявність або відсутність відхилень від вимог державних будівельних норм можливе тільки за результатами експертизи проектів будівництва. Також зазначила, що позивачем ОСОБА_1 до матеріалів справи не долучено доказів того, що питання про визнання права власності на самочинне будівництво було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави про наявність спору про право, що свідчить про те, що позивач не вичерпав усі можливі заходи узаконення самовільно збудованого об'єкту у позасудовому порядку. Просила в задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши надані докази та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні, суд приходить до наступного висновку.
За приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 п. 1, ч. 2 ст. 76, ч. ч. 1, 2 ст. 77, ч. 2 ст. 78, ч. 1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 6 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У відповідності ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. (ч. 2 ст. 331 ЦК України).
Відповідно ч. 4 ст. 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
Судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0721885800:06:000:1755, площею 0,2 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Прилуцької сільської ради Ківерцівського району Волинської області, що стверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №418459566 від 18.03.2025р. (а.с. 10, 87-89).
Позивачем ОСОБА_1 на вищевказаній земельній ділянці самочинно збудовано житловий будинок садибного типу, (літер А-2), загальною площею 223,5 кв.м.
В матеріалах справи наявна копія технічного паспорту на вищезазначений житловий будинок у якому також зазначено, що даний об'єкт розташований поза межами села Жабка на території Луцької територіальної громади Луцького району Волинської області (а.с. 11).
Відповідно до Звіту про проведення технічного обстеження зазначеного житлового будинку №1190-ТО/25, виконаного ПП «Пілон-С», згідно ДСТУ-Н Б В.1.2-18:2016 «Настанови щодо обстеження будівель і споруд для визначення та оцінки їх технічного стану» залежно від стану несучих та огороджуючих конструкцій даний житловий будинок садибного типу відноситься до категорії технічного стану є придатний до експлуатації (а.с. 38-41).
З витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічну інвентаризацію Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва №ТІ01:6475-7231-7693-6652 вбачається, що житловому будинку садибного типу не присвоєно адреси згідно експериментального порядку та такий не відповідає цільовому використанню за функціонального призначення вказаної земельної ділянки. Датою початку будівництва зазначено 16.10.2016р., завершення будівництва - 06.09.2019р. (а.с. 11 на звороті - 16).
З копії накладної №4302527572780, фіскального чеку №271715 та вкладення до цінного листа від 20.02.2025р. вбачається, що представником позивача по справі ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на юридичну адресу Центру надання адміністративних послуг у місті Луцьку (м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 35 Волинської області) надіслано Декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта (додаток №2 в редакції постанови КМУ №681 від 23.06.2021р.) (а.с. 21).
Так з вищезазначеної Декларації вбачається, що позивачем ОСОБА_1 здійснена первинна подача вказаної декларації. Повідомлення про початок будівельних робіт - відсутнє; назва об'єкта - нове будівництво житлового будинку садибного типу за межами села Жабка, Луцької територіальної громади, Луцького району Волинської області; цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарство (а.с. 17-20).
З витягу з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про звернення до ЦНАП Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва №СА01:2876-7464-1802-9682 від 21.02.2025р. вбачається, що протоколом перевірки відповідальної особи встановлено, блок «Повідомлення про початок будівельних робіт» - не внесено в повному обсязі; перевірка статусу реєстрації повідомлення про початок будівельних робіт не зареєстроване, рекомендовано звернутися до органу державного архітектурно-будівельного контролю для внесення відповідних змін вказаного статусу (а.с. 22).
Крім того, позивачем по справі ОСОБА_1 на юридичну адресу Центру надання адміністративних послуг у місті Луцьку (м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 35 Волинської області) згідно копії накладної №4302527575100, фіскального чеку та вкладення до цінного листа від 27.02.2025р. скерована Декларація про готовність до експлуатації об'єкта з незначними наслідками (СС1) (додаток №3 в редакції постанови КМУ №681 від 23.06.2021р.) (а.с. 23-32).
Згідно протоколу перевірки вищевказаної Декларації ЦНАП №1 від 11.03.2025р. встановлено обставини, які унеможливлюють здійснення даної реєстрації, а саме: відсутність відомостей про початок будівельних робіт та відсутність їх реєстрації в органі державного архітектурно-будівельного контролю. Крім того зазначено, що проектна документація, розробка якої почалась після 01.08.2021р. підлягає обов'язковій реєстрації в ЄДЕССБ. Роз'яснено про необхідність звернення до проектувальника для отримання реєстраційного номера, після отримання якого роз'яснено позивачу подальші дії з затвердження проекту (а.с. 33).
Пунктом 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 за № 6 «Про практику застосування судами ст.376 ЦК України, на яку посилається позивач у позові (про правовий режим самочинного будівництва) визначено, що відповідно до ст. 376 ЦК України суди розглядають справи щодо самочинного будівництва, зокрема, про визнання права власності на самочинно збудоване майно власником земельної ділянки; про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснила самочинно будівництво.
Пункт 8 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» зазначає, що право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 ЗК України) та землекористувачі (стаття 95 ЗК України). Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.
Згідно роз'яснень, що містяться в абзаці 4 пункту 9 та в пункті 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)», у справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього. Разом із цим, власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно, а тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними. Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об'єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону.
У постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у № 61-33701св18 зроблено висновок про те, що суд має повноваження визнавати право власності на об'єкт самочинного будівництва виключно у двох випадках: право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно; на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Частиною 3 ст. 375 ЦК України передбачено, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України самочинно збудованим вважається об'єкт нерухомості, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного документа чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Згідно з частиною третьою статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).
З контексту частин третьої, четвертої статті 376 ЦК України необхідно зробити висновок, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо дотримання цільового призначення земель, а й до випадків, коли відсутнє таке порушення, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить. Аналіз норм права, викладених у зазначених частинах статті 376 ЦК України, дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником під уже збудоване нерухоме майно.
При цьому необхідно ураховувати положення частини першої статті 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, яка здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил під час будівництва об'єкта. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15.
До початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов'язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку. Особа, яка здійснила самочинне будівництво об'єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-225цс14.
Частина четверта статті 373 ЦК України передбачає, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
Як вже встановлено судом, позивач по справі ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0721885800:06:000:1755, площею 0,2 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Прилуцької сільської ради Ківерцівського району Волинської області. На вказаній земельній ділянці ОСОБА_1 збудовано житловий будинок садибного типу загальною площею 223,5 кв.м.
Отже, цільове призначення вищезазначеної земельної ділянки не дозволяє здійснювати на ній будівництво.
В матеріалах даної цивільної справи відсутні докази того, що позивач ОСОБА_1 звертався до відповідного державного органу для зміни цільового призначення вищевказаної земельної ділянки.
За таких обставин, в даному випадку передумовою звернення з позовом про визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва має бути зміна цільового призначення земельної ділянки, а саме з цільового призначення - «для ведення особистого селянського господарства» на цільове призначення - «для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд».
Крім того, відповідно до п. 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461, у випадку визнання права власності на самочинно збудований об'єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об'єкта.
Таким чином, зазначене технічне обстеження виконується вже після визнання права власності на самочинно збудований об'єкт за рішенням суду, та не може слугувати підставою для прийняття рішення про визнання права власності на самочинне будівництво.
Позивачем суду не надано і матеріали даної справи не містятьдоказів про наявність у позивача проектної та робочої документації, а технічне обстеження, звіт наявний в матеріалах справи, встановлює лише технічний стан будівельних конструкцій та інженерних мереж об'єкта, який не є доказом відсутності порушень будівельних норм, а лише встановлює технічну можливість експлуатації такого житлового будинку.
В свою чергу встановити наявність або відсутність відхилень від вимог державних будівельних норм можливо тільки за результатами експертизи проектів будівництва в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів від 11.05.2011 № 560.
Також слід зазначити, що при вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI), а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34,37 цього Закону).
Відповідно до частини 5 статті 26 Закону № 3038-VI проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:
1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;
2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених
статтею 31 цього Закону, її експертизи;
3) затвердження проектної документації;
4) виконання підготовчих та будівельних робіт;
5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів;
6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Законодавством встановлений чіткий алгоритм дій особи, яка має намір здійснити будівництво та зареєструвати право власності.
Таким чином, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об'єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина 5 стаття 26 Закону № 3038-VI).
Крім того, відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його до експлуатації в установленому законодавством порядку.
Частиною 8 статті 39 Закону № 3038-VI передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється.
Аналогічна норма закріплена пунктом 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 (далі - Порядок № 461).
Звертаємо увагу суду, що відсутність у позивача проектної та робочої документації є грубим порушенням вимог статті 26 Закону № 3038-VI і є наслідком цілої низки помилково встановлених обставин.
Отже, оскільки позивачем до суду не надано і матеріали даної справи не містять проектної та робочої документації та результатів експертизи проекту будівництва, як доказ відсутності істотних порушень будівельних норм і правил у збудованих об'єктах нерухомості, тому відсутні умови для визнання права власності на них на підставі рішення суду.
Також слід зазначити, що звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
Наведений висновок узгоджуються з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах: від 27.05.2015 у справі № 6-159цс15, від 02.12.2015 у справі №6 - 1328цс15, а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 04.06.2018 у справі № 640/13030/16-ц та від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17.
Позивачем не надано суду доказів щодо відмови ДІАМ у реєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта самочинного будівництва, що свідчить про те, що позивач не вичерпав усі можливі заходи узаконення самовільно збудованого об'єкту у позасудовому порядку.
Верховний Суд у постанові від 19.09.2018 по справі № 2-962/2009 вказав на те, що суди не звернули уваги, що особа, здійснивши самочинне будівництво, до компетентних державних органів щодо прийняття забудови до експлуатації та оформлення права власності не зверталась, що свідчить про відсутність спору про право.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку із його необґрунтованістю.
Відповідно до п.2 ч.2ст. 141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати не підлягають до відшкодування відповідачем.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 4, 10, 12, 13, 60, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 279, 354 ЦПК України, ст. ст. 328, 373, 375-376 ЦК України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання права власності на самочинне будівництво - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Волинського апеляційного суду безпосередньо або через Ківерцівський районний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , житель АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
представник позивача - адвокат Сохацький Андрій Володимирович, РНОКПП: НОМЕР_2 , діє на підставі, ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АС №1060283 від 12.05.2023р.;
відповідач - Державна інспекція архітектури та містобудування України, юридична адреса м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. №26, код ЄДРПОУ 44245840;
представник відповідача - Глембовська Ольга Вікторівна, РНОКПП: НОМЕР_3 , юридична адреса м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. №26.
Повний тест судового рішення складено 14 листопада 2025 року.
Суддя Ківерцівського районного суду С.В. Поліщук