03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 759/11248/25 Головуючий у суді першої інстанції - Петренко Н.О.
Номер провадження № 22-ц/824/17310/2025 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
19 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Русан А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Петренко Н.О., у місті Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до Фізико-технологічного інституту металів та сплавів НАН України про скасування протоколу та стягнення моральної шкоди,-
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ФТІМС НАН України про скасування протоколу та стягнення моральної шкоди, відповідно до якого просив визнати незаконним та скасувати пункт 3 протоколу від 26 грудня 2024 року № 16 вченої ради ФТІМС НАН України про надання пріоритету при отриманні службового житла, як такий, що видано за межами та з перевищенням виключної компетенції (повноважень) вченої ради встановленої частиною 3 статті 10 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в сумі 20 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 26 грудня 2024 року в порушення вимог частини 3 статті 10 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» на засіданні вченої ради ФТІМС НАН України головою вченої ради Нарівським А.В. та секретарем вченої ради Лахненко В.Л., поставлено на голосування питання про надання пріоритету при отриманні службового приміщення між ОСОБА_3 та ним.
Зауваження вченої ради, що питання надання пріоритету у розподілі житла виходить за межі виключної компетенції вченої ради були проігноровані.
26 грудня 2024 року відповідачем видано оскаржуваний пункт 3 протоколу № 16 про надання пріоритету для отримання житла.
30 грудня 2024 року він звернувся до відповідача із заявою про визнання протиправним та скасування оскаржуваного пункту протоколу № 16.
13 січня 2025 року відповідач листом від 13 січня 2025 року № 87/01/23 відмовив йому скасовувати пункт 3 протоколу № 16 про надання пріоритету для отримання житла.
Позивач вважає, що оскаржуваний пункт протоколу був виданий за межами та з перевищенням виключної компетенції вченої ради, встановленої частиною 3 статті 10 Закону України №848-VIII «Про наукову і науково-технічну діяльність». Вказане порушило його право на отримання службового житла та завдало йому моральної шкоди, яку він оцінює у 20 000 грн.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 22 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасувати.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та відмовив скасовувати весь протокол № 16, тоді як він оскаржував лише третій пункт вказаного протоколу.
Судом першої інстанції не було досліджено письмове роз'яснення МОН про незаконність п. 3 протоколу № 16, що було долучено до позовної заяви.
Вказує, що на час подання позовної заяви він був співробітником ФТІМС НАН України, тому позовна заява повинна була розглядатися за правовідносинами, які склалися на момент подання позову.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Сторони у справі, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи (а.с. 111-115) до суду апеляційної інстанції не з'явилися.
Апелянт у справі ОСОБА_1 направив до суду клопотання щодо розгляду справи за його відсутності (а.с. 116).
У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що 26 грудня 2024 року відбулося засідання Вченої ради Фізико-технологічного інституту металів та сплавів НАН України, на якому третім пунктом обговорення було питання про надання пріоритету при отриманні службового житла (двокімнатної квартири).
Заслухавши доповідача з цього питання Володимира Лахненко , а також думки членів Вченої ради Валерія Лихошви, Валерія Мазура , Олександра Шатрави , Анатолія Верховлюка , Анатолія Нарівського, Степана Клименко , вченою радою було ухвалено рішення № 16, у якому пунктом 3 було вирішено надати пріоритет при отриманні службового житла (двокімнатної квартири) ОСОБА_3 , та не надавати пріоритет при отриманні службового житла (двокімнатної квартири ) ОСОБА_1 ).
Перевіряючи доводи позивача щодо неправомірності ухваленого Вченою радою рішення, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач - Фізико-технологічний інститут металів та сплавів НАН Українине наділений повноваженнями щодо надання службового житла. Згідно з відзивом, повноваження щодо надання службового житла належать Бюро Президії НАН України та ЦК профспілки працівників НАН України.
У даному випадку оскаржуваний пункт протоколу вченої ради не призводить до безпосереднього порушення права позивача на житло, оскільки є лише внутрішнім документом, який не має імперативного характеру. Скасування цього пункту не відновить жодних порушених прав позивача, оскільки вони не були порушені діями відповідача.
Таким чином, суд першої інстанції зазначив, що вчена рада, приймаючи рішення про пріоритетність, діяла в межах своїх консультативно-дорадчих повноважень, що не суперечить чинному законодавству.
Районний суд прийшов до висновку, що позивач обрав невідповідний спосіб захисту своїх прав. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, суд може захистити порушене право одним із встановлених способів. Оскарження внутрішнього документа, який не є джерелом права та не призводить до безпосереднього порушення прав, не є ефективним способом захисту. Позовна вимога про стягнення моральної шкоди у розмірі 20 000 грн також не підлягає задоволенню.
Судом було встановлено, що позивач подав заяву про звільнення з посади за власним бажанням, згідно з наказом №11216 від 21 липня 2025 року. Оскільки право на отримання службового житла є похідним від трудових відносин з науковою установою, після звільнення Позивач втрачає будь-яке право на його отримання. Ця обставина усуває предмет спору та є додатковою підставою для відмови у задоволенні позову.
Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки оскаржуваний пункт протоколу не є нормативно-правовим актом, не порушує безпосередньо права позивача, оскільки вчена рада діє в межах своїх консультативно-дорадчих повноважень, а не виключної компетенції, що відповідає статті 10 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Крім того, позивач обрав невідповідний спосіб захисту, не надав доказів заподіяння моральної шкоди, а також втратив право на отримання службового житла після звільнення з посади, що є додатковою підставою для відмови у задоволенні позову.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову відповідає з огляду на наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Стаття 124 Конституції України передбачає, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
У статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зазначається таке: "Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".
Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 Цивільного кодексу України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Відповідно до статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (принцип диспозитивності цивільного судочинства). .
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором ( ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
Спосіб захисту, про який позивач просить суд, визначається ним у предметі позову - матеріально-правовій вимозі позивача до відповідача, щодо якої позивач звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 5.5). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними [постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15 (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)].
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів обумовлено в статті 16 ЦК України.
Як вбачається із матеріалів вказаної справи, позивач, звертаючись до суду із вказаним позовом просив суд визнати незаконним та скасувати пункт 3 протоколу від 26 грудня 2024 року № 16 вченої ради ФТІМС НАН України про надання пріоритету при отриманні службового житла, як такий, що видано за межами та з перевищенням виключної компетенції (повноважень) вченої ради встановленої частиною 3 статті 10 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність».
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог посилався на те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не призведе до відновлення права позивача, оскільки саме по собі рішенні Вченої ради, що викладене у пункті 3 протоколу від 26 грудня 2024 року № 16 Вченої ради ФТІМС НАН України про надання пріоритету при отриманні службового житла не носить зобов'язуючого характеру та є лише рекомендаційне для Бюро Президії НАН України та ЦК профспілки працівників НАН України до повноваження якого належить надання службового житла працівників НАН України в тому числі і ФТІМС НАН України.
Колегія суддів повністю погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки воно ухвалено із дотриманням норм процесуального законодавства, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
Так, дійсно відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» вчена (наукова, науково-технічна, технічна) рада наукової установи є колегіальним органом управління науковою і науково-технічною діяльністю наукової установи в частині виключних повноважень, визначених цією статтею, та виконує консультативно-дорадчі функції щодо інших питань наукової і науково-технічної діяльності наукової установи.
Частиною 3 ст. 10 вище вказаного Закону визначено що до виключної компетенції вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради наукової установи належать питання щодо: визначення стратегії розвитку наукової установи та перспективних напрямів наукової і науково-технічної діяльності; проведення наукової і науково-технічної оцінки тематики та результатів науково-дослідних робіт; затвердження поточних (щорічних) планів наукових досліджень і науково-технічних (експериментальних) розробок; удосконалення та розвитку структури наукової установи; затвердження тем дисертацій здобувачів ступеня доктора філософії на третьому (освітньо-науковому) рівні вищої освіти або наукового ступеня доктора наук і призначення наукових керівників чи консультантів; затвердження результатів атестації наукових працівників, аспірантів, докторантів, здобувачів та результатів конкурсу на вакантні посади наукових працівників; висування видатних наукових праць для присудження премій, медалей та інших видів відзнак, у тому числі міжнародних; присвоєння працівникам наукової установи вчених звань професора та старшого дослідника і подання відповідних рішень на затвердження до атестаційної колегії центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері наукової і науково-технічної діяльності, порушення клопотання про присвоєння почесних звань; затвердження річних звітів про діяльність наукової установи та фінансових планів наукової установи; ухвалення рішення про розміщення власних надходжень у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, або в банківських установах державного сектору; погодження переліку професій і посад наукової установи, на яких може застосовуватися гнучкий режим робочого часу та дистанційний режим праці.
В пункті 12 та пункті 26 статті 1 вказаного вище Закону надано тлумаченню термінам : наукова діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання нових знань та (або) пошук шляхів їх застосування, основними видами якої є фундаментальні та прикладні наукові дослідження; науково-технічна діяльність - наукова діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань для розв'язання технологічних, інженерних, економічних, соціальних та гуманітарних проблем, основними видами якої є прикладні наукові дослідження та науково-технічні (експериментальні) розробки.
Аналіз вище вказаного Закону свідчить, що дійсно до повноважень Вченої ради не віднесено питання щодо вирішення побутових питань працівників наукових установ, в тому числі і щодо вирішення пріоритетного забезпечення житлом працівників наукових установ чи направлення відповідних клопотання до інших уповноважених органів в даному випадку Бюро Президії НАН України та ЦК профспілки працівників НАН України, оскільки це питання не відносено до наукової чи науково-технічної діяльності наукової установи в контексті вище вказаного Закону.
Разом із тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про безпідставність поданого позову, оскільки задоволення даного позову не призведе до відновлення права позивача на отримання пріоритетного права на забезпечення службовим житлом уповноваженим органом - Бюро Президії НАН України та ЦК профспілки працівників НАН України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).
Так, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та обґрунтовуючи свій позов неправомірністю ухваленого рішення Вченої ради ФТІМС НАН України не вказав як це вплине на захист порушеного його права, та не зазначив чи взагалі дане рішення Вченої ради було чи могло/може бути враховане Бюро Президії НАН України та ЦК профспілки працівників НАН України при надання службового житла працівникам ФТІМС НАН України ( з урахуванням листа Міністерства освіти і науки України № 1/8903-25 від 01 травня 2025 року).
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскільки заявлена ОСОБА_1 позовна вимоги в цій частині є безпідставною, то і похідна вимога про стягнення моральної шкоди обґрунтовано відхилена судом першої інстанції.
Безпідставними колегія суддів вважає і доводи апелянта про те, що справа розглянута не повноважним складом суду з посиланням на те, що рішенням Ради суддів України №7 від 06 березня 2025 року пункт 2 визнано таким, що втратило чинність «Положення про автоматизовану систему документообігу суду», затверджене Рішенням Ради суддів України №25 від 02 квітня 2015 року з подальшими змінами та доповненнями, оскільки пунктом 1 цього ж рішення Ради Суддів від 06 березня 2025 року введено в дію з 01 квітня 2025 року нову редакцію «Положення про автоматизовану систему документообігу суду», затвердженого рішенням Ради суддів України від 11 листопада 2024 року, на підставі якого і проводився відповідний автоматизований розподіл вказаної судової справи - 27 травня 2025 року (а.с. 23).
Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 вересня 2025 року, залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.
Текст постанови суду складено 19 листопада 2025 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді : Т.Ц.Кашперська
В.О.Фінагеєв