справа № 761/9551/25 головуючий у суді І інстанції Заставенко М.О.
провадження № 22-ц/824/16113/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
19 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 серпня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Заставенко М.О. у м. Києві, повний текст рішення складено 08 серпня 2025 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У березні 2024 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулося до суду з позовом та просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 1342-7049 від 03 лютого 2024 року у сумі 35 000,00 грн., з яких: 7 000,00 грн. - прострочена заборгованість за кредитом, 28 000 грн. - прострочена заборгованість за процентами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, 03 лютого 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» і ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту (https://creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1342-7049. Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «Укр Кредит Фінанс» взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту - 7 000 грн.; строк кредитування - 300 днів; базовий період - 21 день; знижена відсоткова ставка - 2,50 % в день; стандартна відсоткова ставка - 2,50 % в день. Зауважив, що позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому в договорі. Відповідач свої зобов'язання по договору не виконав, не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості. У зв'язку з цим станом на 20 січня 2025 виникла заборгованість у розмірі 59 500.00 грн., яка складається із простроченої заборгованості по кредиту - 7 000 грн., прострочена заборгованість по процентам - 52 500.00 грн. Разом з цим, кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості за нарахованими процентами у загальній сумі 24 500,00 грн., за умови погашення решти заборгованості за договором в розмірі 35 000,00 грн. Враховуючи вищезазначене, позивач просив суд стягнути з відповідача не повну суму заборгованості за кредитним договором, а лише її частину.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 08 серпня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «Укр Кредит Фінанс» відмовлено.
В апеляційній скарзі ТОВ «Укр Кредит Фінанс»просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправилене застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ТОВ «Укр Кредит Фінанс», вказує, що ТОВ «Укр Кредит Фінанс» не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність» та відповідно до виданої йому ліцензії. Таким чином, товариство не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Зазначає, що створюючи заявку на отримання кредиту, відповідач самостійно вносить номер банківської картки, на яку бажає отримати кредитні кошти. Інформація щодо належності карткового рахунку відповідачу є банківською таємницею установи банку, в якому було відкрито цей картковий рахунок, і відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Як вбачається зі змісту кредитного договору, в ньому зазначено номер особистого електронного платіжного засобу відповідача з маскою, а саме НОМЕР_1 . Зазначену інформацію про банківські реквізити очевидно надав позивачу сам відповідач, зважаючи на ту обставину, що така інформація становить банківську таємницю і позивач за будь-яких обставин не міг би отримати ці банківські реквізити не інакше як від самого відповідача або за його згодою. В зв'язку з чим звертав увагу, що кредитні кошти були перераховані ним саме у відповідності з умовами кредитного договору та Правил та на підставі інформації про банківські реквізити для перерахування кредитних коштів, отриманої від відповідача. Посилається на вимоги п. 10 Постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів не банківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року № 113, яким передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ ХХ** **** ХХХХ (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу). Вказує, що згідно п. 64 Постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів» від 29 липня 2022 року № 164, суб'єкт господарювання зобов'язаний не копіювати платіжний інструмент чи його реквізити. Зазначає, що таким чином, відповідачем при оформленні заяви було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу відповідача), але відповідно до вищенаведених постанов Правління НБУ позивач не може повністю зазначати та зберігати у документах номер особистого електронного платіжного засобу відповідача. Вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги довідку ПриватБанку про перерахування коштів від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через систему платежів LiqPay на підставі договору № 4010 від 02 грудня 2019 року як належний доказ щодо перерахування кредитних коштів за кредитним договором № 1342-7049 від 03 лютого 2024 року. Крім того, зазначає, що позивач через партнера АТ КБ «ПриватБанк», з яким укладено договір № 4010 про надання послуг в системі LiqPay від 02 грудня 2019 року видав відповідачу кредитні кошти у розмірі 7 000,00 грн. на картковий рахунок, вказаний відповідачем в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» про перерахування коштів від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через систему платежів LiqPay на підставі договору № 4010 від 02 грудня 2019 року на картку отримувача (відповідача), чим виконав свої зобов'язання за договором своєчасно та в повному обсязі. Перерахування відповідачу суми кредиту за кредитним договором АТ КБ «ПриватБанк», а не безпосередньо ТОВ «Укр Кредит Фінанс», було обумовлено наявністю укладеного між ними 02 грудня 2019 року договору № 4010, за умовами якого АТ КБ «ПриватБанк» надає дистанційне обслуговування, фінансові послуги з прийому платежів та перерахування грошових коштів за розпорядженням ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на банківські картки платників. Пунктом 1.3 договору передбачено, що під «Системою LiqPay» у цьому договорі погодили вважати платіжний сервіс АТ КБ «ПриватБанк», призначений для спрощення проведення розрахунків між фізичними особами, юридичними особами та/або фізичними особами-підприємцями в мережі Інтернет за допомогою персональних комп'ютерів та/або інших мобільних пристроїв. Таким чином, у листі АТ КБ «ПриватБанк», який міститься в матеріалах справи, зазначено, зокрема, стосовно кредитного договору № 1342-7049 від 03 лютого 2024 року: ID платежу 2421794276, канал LiqPay, дата видачі 03 лютого 2024 року, сума 7 000,00 грн., номер договору 1132-7049, номер картки НОМЕР_1 . Зазначений лист підписано за допомогою КЕП начальником департаменту АТ КБ «ПриватБанк» Чаплінською М.В., а також електронною печаткою АТ КБ «ПриватБанк». Звертає увагу, що до суду першої інстанції було надано електронний доказ в паперовій формі (роздруківка тексту кредитного договору № 1342-7049 від 03 лютого 2024 року), підписаний одноразовим ідентифікатором С4187, який (п. 11 Реквізити сторін) містить номер особистого електронного платіжного засобу відповідача із маскою, а саме НОМЕР_1 . Зазначає, що електронний платіжний засіб відповідач вказував самостійно в системі, інша інформація щодо рахунку відповідача у позивача відсутня, оскільки зазначена інформація є банківською таємницею, якою володіє виключно банк-емітент картки. В зв'язку з вищевикладеним, довідка АТ КБ «ПриватБанк», яка міститься в матеріалах справи, є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування, яка не була належно досліджена судом першої інстанції як доказ перерахування грошових коштів за кредитним договором. Вказує, що в довідці АТ КБ «ПриватБанк» міститься інформація про перерахування коштів не тільки відповідачу за договором № 1342-7049 від 03 лютого 2024 року, але й за іншими кредитними договорами. Наголошує, що довідка про перерахування коштів від фінансово-розрахункової установи АТ КБ «ПриватБанк» щодо видачі кредитних коштів ОСОБА_1 за договором № 1342-7049 від 03 лютого 2024 рокута довідка про перерахування суми кредиту № 1342-7049 від 03 лютого 2024 року є достовірними і належними доказами перерахування відповідачу коштів в сумі 7 000,00 грн. Посилаючись на ст. 46 Закону України «Про платіжні послуги», вказує, що у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу відомості про нього, як про належного отримувача кредиту, не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що у відповідності до зазначених позивачем обставин, 03 лютого2024 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту (https://creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», був укладений кредитний договір № 1342-7049, який разом із правилами відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів) складає єдиний договір, в якому визначаються всі істотні умови та з яким позичальник був попередньо ознайомлений.
Згідно зі ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор С4187 для підписання кредитного договору № 1342-7049 від 03 лютого 2024 року, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів.
Відповідно до умов кредитного договору, позивач надав відповідачеві кредит в сумі 7 000,00 грн. на особисті потреби, строк кредитування - 300 календарних дні (базовий період). Повернення кредиту відбувається шляхом сплати кредиту повністю у останній календарний день заявленого строку. Відсоткова ставка стандартна - 2,50% за кожен день користування кредитом, знижена процентна ставка - 2,50%.
З довідки про перерахування суми кредиту за № 1342-7049 від 03 лютого 2024 року, вбачається, що ТОВ «Укр Кредит Фінанс» здійснив видачу відповідачу коштів за кредитним договором за № 1342-7049 від 03 лютого 2024 року в сумі 7 000,00 грн., за допомогою системи LIQPAY платіж за № 2421794276, дата 03 лютого 2024 року; № платіжної картки НОМЕР_1 .
Відповідно до копії листа АТ КБ «Приватбанк» вбачається, що від позивача № платежу - 2421794276 через систему платежів LIQPAY на підставі договору за № 4010 від 02 грудня 2019 року перераховані кошти в розмірі 7 000 грн., 03 лютого 2024 року згідно договору за № 1342-7049, на банківську картку за № НОМЕР_1 .
Згідно із наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором за № 1342-7049 від 03 лютого 2024 року, станом на 20 січня 2025 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість перед позивачем в загальному розмірі 59 500,00 грн., з яких: основний борг - 7 00,00 грн., залишок відсотків - 52 500,00 грн.
Позивачем було прийнято рішення про можливість застосування до відповідача програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами у загальній сумі 24 500,00 грн., за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 35 000,00 грн. Враховуючи вищезазначене, позивач просив суд стягнути з відповідача не повну суму заборгованості за кредитним договором, а лише її частину, а саме: прострочену заборгованість за кредитом - 7 000,00 грн.; прострочену заборгованість за нарахованими процентами - 28 000,00 грн. що разом становить 35 000,00 грн.
Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції виходив із того, що в матеріалах справи відсутні докази верифікації банківської картки, на яку, начебто, здійснювалося перерахування коштів за договором, а також первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували переказ коштів ОСОБА_1 за договором про відкриття кредитної лінії № 1342-7049 від 03 лютого 2024 року.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У справі, що переглядається, суд встановив, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису.
Відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитора подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, після чого кредитор надіслав відповідачу за допомогою засобів зв'язку на вказаний нею номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використала для підтвердження підписання кредитного договору. Без здійснення зазначених вище дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами.
Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» оспорювані кредитні договори вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 , від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі 561/77/19.
Суд першої інстанції прийшов до правильних висновків, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач отримала кредитні кошти, в подальшому порушила обов'язок із їх повернення, тобто не виконувала, або неналежним чином виконувала умови кредитного договору № 1342-7049 від 03 лютого 2024 року.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 2 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (чинний на день укладення кредитного договору), «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.
Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.
Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин.
Згідно з статтею 16 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» 5 квітня 2001 року, № 2346-III, який був чинний на день проведення переказу коштів, до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов'язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України.
Документ на переказ може бути паперовим або електронним. Вимоги до засобів формування і обробки документів на переказ визначаються Національним банком України. Документи за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів та інших документів, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, можуть бути паперовими та електронними. Вимоги до засобів формування документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів визначаються платіжною системою з урахуванням вимог, встановлених Національним банком України.
Статтею 18 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що електронний документ на переказ має однакову юридичну силу з паперовим документом. Електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа на переказ. Порядок застосування електронного підпису для засвідчення електронного документа на переказ установлюється нормативно-правовими актами Національного банку України.
Згідно з статтею 20 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціатором переказу може бути платник, а також обтяжувач чи отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціювання переказу проводиться шляхом:1) подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа; 2) подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі; 3) подання ініціатором до відповідної установи - учасника платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу; 4) використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі; 5) подання обтяжувачем чи отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні; 6) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання; 7) внесення готівкових коштів для подальшого переказу за допомогою платіжних пристроїв.
Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення;2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.
Згідно статті стаття 25 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» для ініціювання переказу в межах України можуть застосовуватися електронні платіжні засоби як внутрішньодержавних, так і міжнародних платіжних систем у порядку, встановленому Національним банком України.
Ініціювання переказу за допомогою електронних платіжних засобів має оформлюватися відповідними документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, що визначаються правилами платіжних систем.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі документи, які передбачені статтями 22, 25 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», статтею 13 Закону України «Про електронну комерцію», які підтверджують ініціювання переказу позивачем кредитних коштів на рахунок відповідача, а також те, що такий переказ є завершеним.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження виконання обов'язку кредитора щодо переказу кредитних коштів відповідачу, позивачем надано лист АТ КБ «Приватбанк» без номера та дати та довідку ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту на невстановлені реквізити.
Відтак апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що вказані докази є неналежними, оскільки не містять інформації щодо предмета доказування, а саме отримувача платежу.
З огляду на вказане, матеріали справи не містять належних доказів, підтверджуючих виконання ТОВ «Укр Кредит Фінанс» умов п. 4.6 договору про відкриття кредитної лінії № 1342-7049 від 03 лютого 2024 року щодо здійснення безготівкового переказу грошової суми на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу.
Не надано також доказів існування будь-яких правовідносин між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та АТ КБ «ПриватБанк», яке, згідно доводів ТОВ «Укр Кредит Фінанс», здійснило переказ коштів на реквізити невідомого отримувача.
Довідка ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту та розрахунок заборгованості за кредитним договором складені самим позивачем, не можуть бути належними та допустимими доказами, оскільки інформація у таких документах повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони - позивача, а тому за своєю суттю є лише твердженням останнього, що підлягає доведенню на загальних підставах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Матеріали справи не містять даних, підтверджуючих належність електронного платіжного засобу, реквізити якого неповно зазначені у тексті договору, саме ОСОБА_1 .
З огляду на докази, наявні в матеріалах справи, суд позбавлений можливості ідентифікувати належність електронного платіжного засобу відповідачу, оскільки повної інформації щодо номеру банківської картки або ж номеру банківського рахунку відповідача матеріали справи не містять.
Також позивач не надав суду доказів того, що саме відповідач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, факту отримання саме ОСОБА_1 цього одноразового ідентифікатора, факту реєстрації саме ОСОБА_1 у інформаційно-телекомунікаційній системі позивача та факту надання позивачу реквізитів банківського рахунку відповідачем, що має наслідком відсутність підстав до задоволення позову.
До апеляційної скарги ТОВ «Укр Кредит Фінанс» надано нові докази, а саме копію договору № 4010 про надання послуг в системі LiqPay, укладеного ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та АТ КБ «ПриватБанк».
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Апеляційна скарга не містить клопотання про дослідження нових доказів із обґрунтуванням поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, не наведено об'єктивних причин, які перешкодили подати вказані докази у встановлений законом строк, не заявлено клопотання про поновлення строку для подання нових доказів.
Виходячи із наведеного, з урахуванням вимог ст. 12, 367 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що позивач не надав доказів неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Тому апеляційний суд не має підстав приймати вказані докази та вирішувати справу з посиланням на них.
Доводи апеляційної скарги в частині що Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» не є банківською установою, а відтак позбавлено можливості надати первинні банківські документи по рахунку клієнта, апеляційний суд відхиляє як не обґрунтовані, виходячи з наступного.
Посилаючись на зазначені обставини, а відтак і неможливість надання суду документів, що містять банківську таємницю, позивач не звернув уваги на наступне.
В постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц зазначено, що за змістом статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, передбаченому ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У постанові від 12 січня 2023 року у справі № 9901/278/21 Верховний Суд зауважив, що ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов'язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.
Апеляційний суд враховує позицію Верховного Суду у справі №499/895/19 від 12 жовтня 2023 року, за змістом якої інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази.
Вказуючи на неможливість самостійного отримання доказів, а саме належності банківської картки відповідачу, перерахування кредитних коштів на банківські реквізити відповідача, позивач не звернув уваги на вимоги ч. 1 ст. 84 ЦПК України, відповідно до якої, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом (ч.1 ст. 84 ЦПК України).
Таких клопотань позивач суду не заявляв.
За ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до вимог ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Отже, не надання суду доказів отримання відповідачем кредиту є наслідком неналежного виконання позивачем своїх процесуальних обов'язків та не використання стороною позивача наданих йому законом прав.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не містять вказівки на підстави, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування оскарженого рішення суду.
З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, судом повно з'ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, вірно застосовані норми матеріального права не допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою до скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.