Апеляційне провадження № 22-ц/824/17608/2025
Справа № 753/18624/25
Іменем України
19 листопада 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Якусика О.В. в м. Київ 23 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист прав споживачів,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У вересні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, просив розірвати укладені між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 договори № 1 від 06 квітня 2019 року, № 2 від 6 квітня 2019 року, № 3 від 06 квітня 2019 року, № 4 від 06 квітня 2019 року, № 7 від 18 травня 2019 року, стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну та моральну шкоду в загальному розмірі 1 334 681,21 грн.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 23 вересня 2025 року справу передано за підсудністю для розгляду до Малинського районного суду Житомирської області.
Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність ухвали, порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 23 вересня 2025 року та направити матеріали справи для подальшого розгляду за підсудністю до Подільського районного суду м. Києва.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на зміст ст. 124, 125 Конституції України, п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч. 1 ст. 23, ч. 1 ст. 27, ч. 5 ст. 28 ЦПК України, зазначив, що тлумачення ст. 28 ЦПК України свідчить про те, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред'явити позов в один з декількох вказаних в законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (ст. 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої ст. 30 цього Кодексу (ч. 16 ст. 28 ЦПК України). Таким чином, позови про захист прав споживачів можуть бути подані як за зареєстрованим місцем проживання (перебування) відповідача, так і за зареєстрованим місцем проживання (перебування) позивача за вибором останнього.
При цьому право вибору між судами, яким згідно з правилами загальної підсудності правилами альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві, а суду не має права обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач відповідачем зазначив ФОП ОСОБА_3 , зареєстрованим місцем проживання якої є АДРЕСА_1 , при цьому позивач посилався на Закон України «Про захист прав споживачів» та обрав підсудність справи відповідно до ч. 5 ст. 28 ЦПК України.
Посилався на правові висновки Верховного Суду в ухвалі від 02 липня 2018 року в справі № 552/9770/14-ц та від 25 січня 2019 року в справі № 572/2528/18 про те, що споживачі можуть звернутися до суду за зареєстрованим місцем свого проживання, або за місцем знаходження відповідача, або за місцем заподіяння шкоди, або за місцем виконання договору, і право вибору у цьому випадку належить виключно споживачеві, і жоден із цих судів не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви або переслати її до іншого суду з мотивів непідсудності.
Наголошував, що подав позов саме за місцем свого фактичного проживання, реалізуючи передбачене законом право обирати суд, що відповідає зареєстрованому місцю проживання чи перебування споживача. Відповідно, суд мав урахувати цей вибір і визначити підсудність справи саме за місцем реєстрації чи фактичного проживання позивача, що узгоджується з положеннями ч. 5 ст. 28 ЦПК України та ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів».
Натомість суд першої інстанції в своїй ухвалі безпідставно визначив підсудність за місцем знаходження відповідача, чим фактично обмежив право позивача на судовий захист у порядку, передбаченому законодавством. Такий підхід суперечить не лише положенням процесуального закону, але і загальним засадам забезпечення доступності правосуддя та принципу пріоритетності прав і законних інтересів споживача.
У той же час Дарницький районний суд м. Києва в ухвалі від 23 вересня 2025 року вірно вказав, що місцем реєстрації позивача є АДРЕСА_2 . Таким чином, з огляду на норми процесуального законодавства та принципи визначення територіальної підсудності, належним і правомірним було би передати справу для розгляду за територіальною юрисдикцією до Подільського районного суду м. Києва.
Підсумовував, що ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 23 вересня 2025 року постановлена з порушенням вимог ст. 27, 28, 31, 32 ЦПК України, без належного урахування права позивача на вибір підсудності, передбаченого ч. 5 ст. 28 ЦПК України, ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів».
Зазначив, що суд першої інстанції не забезпечив дотримання принципу доступності правосуддя, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 124, 125 Конституції України, та фактично позбавив позивача можливості реалізувати своє право на судовий захист за місцем проживання.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду віднесена до п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що у вересні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом про захист прав споживачів, посилаючись на те, що у 2019 році він вирішив придбати меблі, в зв'язку з чим в приміщенні торгового центру 4ROOM ( АДРЕСА_3 ( АДРЕСА_4 ) ним були обрані меблі, які йому сподобались, продавцем була ФОП ОСОБА_3 . 06 квітня 2019 року ОСОБА_1 замовив у ФОП ОСОБА_3 виготовлення меблів згідно з письмовими договорами, які вони уклали за результатом узгодження замовлення. Відповідач здійснила всі необхідні заміри у його квартирі і запевнила, що замовлення буде виконано протягом строку, встановленого п. 2.2 договорів. Крім того, ним за рекомендацією відповідача було додатково надано кошти в розмірі 23960 грн. як передоплата на придбання двох матраців, які так і не були куплені та відповідно гроші не повернуті. В середині грудня 2019 року працівники відповідача привезли ліжко та шафу з замовлення, які за якістю та зовнішнім виглядом не відповідали зразкам, виставленим у приміщення торгового центру, та замовленню. У травні 2020 року працівники відповідача привезли шафи та комод по договору, які також мали недоліки. В липні 2020 року під час телефонної розмови відповідач запевнила його, що замовлення виконає та недоліки виправить, після чого перестала виходити на зв'язок та від спілкування з ним ухиляється. Діями відповідача порушено його права споживача на отримання продукції і послуг належної якості.
Відповідно до відомостей, які містяться у електронному реєстрі територіальної громади м. Києва ГІОЦ/КМДА, місцем реєстрації позивача є АДРЕСА_2 (а. с. 91 зворот). Також суд встановив, що місцем реєстрації відповідача є АДРЕСА_1 (а. с. 92).
Таким чином судом першої інстанції встановлено, що ні позивач, ні відповідач не мають зареєстрованого місця проживання на території Дарницького району м. Києва, тому підстав для розгляду цієї справи Дарницьким районним судом м. Києва не встановлено.
Передаючи справу за підсудністю для розгляду до Малинського районного суду Житомирської області, суд першої інстанції керувався ч. 2 ст. 27, ч. 5 ст. 28, ч. 16 ст. 28, п. 1 ч. 1 ст. 31, ч. 9 ст. 187 ЦПК України та виходив із того, що звертаючись до Дарницького районного суду м. Києва, позивач не дотримався правил ні загальної, ні альтернативної підсудності, а зареєстрованим місцем проживання відповідача є АДРЕСА_1 , що територіально не відноситься до Дарницького районного суду м. Києва.
Із такими висновками апеляційний суд не може погодитись, виходячи із наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має застосовуватися на практиці і бути ефективним (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відповідно до ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Разом із тим, статтею 28 ЦПК України передбачена підсудність справ за вибором позивача.
Відповідно до ч. 5 ст. 28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
Відповідно до ч. 16 ст. 28 ЦПК України позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).
Деталі пояснила Велика Палата Верховного Суду у справі № 904/5726/19. Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить про те, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, при якій позивачу надається право за своїм вибором пред'явити позов в один з декількох вказаних у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України).
Отже, за змістом наведеного можна дійти висновку, що не виключаючи можливість звернення позивача до суду за правилами загальної підсудності (за місцезнаходженням відповідача), альтернативна підсудність встановлює можливість звертатися до іншого суду з відповідним позовом, тобто встановлює альтернативу - можливість для позивача обрати один із двох чи більше судів.
При цьому суд не має права обмежувати вибір позивача (заявника) для розгляду справи у конкретному суді.
Верховний Суд в своїх постановах (зокрема, в постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 263/14171/19) виходить з того, що право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві.
Суть підсудності за вибором позивача, або альтернативної підсудності, полягає у тому, що за визначеними критеріями цивільних справ позивачу дається можливість обрати з кількох передбачених у законі судів той суд, до якого він пред'являтиме свої позовні вимоги. Законодавець установлює вичерпний перелік позовів, на які поширюються правила цього виду підсудності, а також передбачає конкретні суди, до яких можна з такими вимогами звернутися (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі № 202/24279/13-ц).
Встановивши, що місцем проживання позивача є АДРЕСА_2 , що не відноситься до територіальної підсудності Дарницького районного суду м. Києва, а місцем проживання відповідача - АДРЕСА_1 , що також не відноситься до територіальної підсудності Дарницького районного суду м. Києва, суд першої інстанції обмежив на цьому викладення своїх мотивів і залишив поза увагою, що позивачем ОСОБА_1 пред'явлені вимоги про захист прав споживачів, і у позові чітко визначено, що він бажає пред'явити позов за своїм місцем реєстрації відповідно до ч. 5 ст. 28 ЦПК України.
Направляючи справу на розгляд до іншого суду за місцем реєстрації відповідача на підставі ст. 31 ЦПК України, суд першої інстанції залишив поза увагою зазначені позивачем обставини та вимоги ч. 2 ст. 27, ч. 5 ст. 28 ЦПК України.
Позивач у цій справі ОСОБА_1 використав належне йому право вибору суду за правилами альтернативної підсудності, зазначивши, що бажає пред'явити позов за своїм зареєстрованим місцем проживання. Відповідно, суд мав урахувати цей вибір і визначити підсудність справи саме за місцем реєстрації чи фактичного проживання позивача, що узгоджується з положеннями ч. 5 ст. 28 ЦПК України та ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів».
Отже, встановивши, що місцем реєстрації позивача є АДРЕСА_2 , з огляду на норми процесуального законодавства та принципи визначення територіальної підсудності, суд першої інстанції мав би передати справу для розгляду за територіальною юрисдикцією до Подільського районного суду м. Києва.
Натомість судом першої інстанції не забезпечено належним чином реалізацію права позивача на альтернативну підсудність, яка є складовою частиною права на доступ до судочинства, справедливий суд та на ефективний юридичний захист, і зроблено передчасний та помилковий висновок про те, що справа підлягає передачі для розгляду за підсудністю до Малинського районного суду Житомирської області.
Виходячи із вищевикладеного, ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 23 вересня 2025 року не можна вважати законною та обґрунтованою, висновки суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншому суду за підсудністю є помилковими і не ґрунтуються на вимогах процесуального закону, відтак ухвала суду першої інстанції не може залишатися в силі і підлягає скасуванню.
Відповідно до приписів п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права.
Разом із тим, вимоги апеляційної скарги про самостійне направлення справи апеляційним судом до Подільського районного суду м. Києва за встановленою підсудністю задоволенню не підлягають, оскільки не відносяться до повноважень апеляційного суду, передбачених ст. 374, 378, 379 ЦПК України у їх сукупності, а саме при скасуванні ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню, справа направляється для продовження розгляду до суду першої інстанції, у якому вона перебувала і яким постановлено оскаржувану ухвалу.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 23 вересня 2025 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.