Справа № 589/5346/25
Провадження № 2-о/589/203/25
12 листопада 2025 року
Суддя Шосткинського міськрайонного суду Сумської області Курбанова А.Р., отримавши заяву ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання малолітньої дитини,-
Заявник ОСОБА_1 звернувся до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області із заявою, у якій просить встановити факт, що він самостійно виховує дитину - сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначив, що встановлення даного факту необхідне йому для забезпечення захисту прав та інтересів його малолітнього сина, а також для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Крім того, посилаючись на правові позиції, викладені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 19.03.2025р. та Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові 02.04.2025 року у справі №127/3622/24, заявник вважав, що дана справа має бути розглянута саме у порядку окремого провадження.
Суд, вивчивши вказану заяву та доводи, викладені в ній, вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до ч. 6 ст. 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
У порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне.
Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Зазначені норми свідчать про те, що, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов'язки, у тому числі щодо виховання дитини.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Звертаючись до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник ОСОБА_1 просив суд встановити факт самостійного виховання ним малолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Метою встановлення факту заявник визначив надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Між тим доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов'язане з встановленням обставин щодо невиконання матір'ю батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Тобто, встановлення такого факту для матері дитини має негативні наслідки.
З долученої заявником копії рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 08.08.2025р. у справі №589/5300/24 (провадження №2/589/652/25), зокрема, пояснень, наданих матір'ю дитини ОСОБА_3 в ході розгляду вказаної справи вбачається, що дитина певний час проживала як з позивачем ОСОБА_1 так і з відповідачем ОСОБА_3 . Наведене і надані ОСОБА_3 пояснення, що виникнення конфліктів з ОСОБА_1 було пов'язане з незгодою із методами та способами виховання спільної дитини ОСОБА_2 , на думку суду, свідчать про наявність спору про право між батьками дитини. Непрямим шляхом це ж випливає і із наведених в рішенні пояснень самої дитини, який зазначив, що мама його сварила і била через його ставлення до уроків, потім він пішов жити до батька, але коли хворів, то жив у матері.
З огляду на зазначене, вбачається, що ця справа пов'язана з вирішенням спору про право - зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов'язків, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження з врахуванням інтересів дитини.
В даному випадку факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження за наявності спору про право.
Наведені висновки суду також узгоджуються із послідовою практикою Верховного Суду, наприклад, викладеною у постанові від 10 вересня 2025 року у справі №725/6970/24.
Також слід зазначити, що оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена ч.1 ст. 15 СК України невідчужуваність сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (пункти 87-88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).
Щодо посилання заявника на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2025р. та постанову Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.04.2025 року у справі №127/3622/24, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Дані судові рішення Верховного Суду, на які посилається заявник, не вказують, що за наявності спору про право між сторонами вимога про встановлення факту самостійного виховання дитини як юридичного факту може розглядатися в окремому провадженні.
Більш того, ухвала Великої Палати Верховного Суду мотивована неможливістю уточнення ним наведеного нею в постанові від 11 вересня 2024 року в справі N 201/5972/22 (провадження N 14-132цс23) підходу (висновку) щодо встановлення факту самостійного виховання дитини як юридичного факту, який був обґрунтований з урахуванням мети, для якої заявник просив установити цей факт у сукупності з установленими в справі обставинами, за якими між батьками дитини був укладений договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків, яким вони узгодили порядок участі кожного із них у вихованні їхнього спільного сина, а також іншими обставинами, які свідчили про неможливість встановлення такого факту в порядку окремого провадження. Відповідно вказана ухвала ВП ВС жодного правового висновку не містить.
А власне неможливість уточнення цього висновку обґрунтована доводами про те, що правовідносини в справі N 201/5972/22 не є подібними до правовідносин у справі № 127/3622/24, в якій до суду звернулася військовослужбовиця із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту самостійного виховання нею дитини з метою встановлення за певного соціально-правового статусу - матері, яка самостійно виховує дитину, і можливістю у зв'язку з цим звільнитися з військової служби. При цьому, в своїй заяві вона посилалася на те, що є одинокою матір'ю, тобто батько участі у вихованні дитини не приймав, та між батьками відсутній спір щодо виховання і утримання дитини, на відміну від обставин даної справи за заявою ОСОБА_1 .
Таким чином, ці судові рішення є нерелевантними обставинам цієї справи та в даному випадку не підлягають врахуванню.
Згідно з ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Таким чином, подана ОСОБА_1 заява про встановлення факту, який має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки із заяви та долучених до неї документів, вбачається, що існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, а тому у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 260-261, 293-294, 315 ЦПК України, суд,-
Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання малолітньої дитини.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження у справі надіслати позивачу разом з позовними матеріалами.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 261 ЦПК України.
Суддя Шосткинського міськрайонного суду
Сумської області А.Р.Курбанова