465/8675/25
2/465/4350/25
Іменем України
(заочне)
20.11.2025 року м.Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Баран О.І.,
з участю секретаря судового засідання Столярської Ю.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові, в порядку спрощеного провадження цивільну справу:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ: 35234236, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, зареєстрований у системі «Електронний суд»),
відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ),
предмет позову: стягнення заборгованості за кредитним договором,
30 вересня 2025 року представник позивача, адвокат Усенко М.І., через систему «Електронний суд» звернувся до Франківського районного суду м. Львова з позовом, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Кредитним договором №9715265 від 14.05.2024, в розмірі 16 520,00 грн, що складається із:
3 920,00 грн - простроченої заборгованості за сумою кредиту;
5 880,00 грн - простроченої заборгованості за сумою відсотків;
420,00 грн - простроченої заборгованості за комісією;
6 300,00 грн - неустойки за порушення грошового зобов'язання.
Також просить суд вирішити питання про розподіл судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 06.10.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи (а.с. 42-43).
Відповідач у встановлений строк правом на подання відзиву не скористався, заяви про поновлення строку для подання такого до суду також не надав.
Судові засідання у справі призначалися неодноразово 10.11.2025 та 20.11.2025.
У чергове судове засідання, призначене на 20.11.2025, сторони повторно не з'явились.
30 жовтня 2025 року (вх. № 34180/25) від представника позивача, відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, на адресу суду надійшла заява про розгляд справи без його участі, із відсутністю заперечень проти ухвалення заочного рішення (а.с. 55-57).
Відповідач про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, скерованими на його зареєстроване місце проживання. Однак, такі повернулися на адресу суду без вручення у зв'язку із відсутністю адресата за указаною адресою (а.с.40, 58-61, 63).
Між тим, неможливість вручення судової повістки у зв'язку відсутністю адресата за вказаною адресою, відповідно до постанови Верховного Суду у постанові від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18, вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Відтак, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
Для належного повідомлення відповідача про час і місце судових засідань суд також вжив заходів для направлення йому SMS-повідомлення та повідомлення у додаток «Viber» на відомі суду засоби зв'язку, які доставлено йому 07.10.2025 (а.с. 51 зворот, 54 зворот).
Крім цього, відповідач про час і місце розгляду справи повідомлявся через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с. 62).
Відтак, судом створено всі можливості для належної реалізації відповідачем своїх процесуальних прав і обов'язків. Однак, він такими не скористався, відзиву на позовну заяву не подав та допустив повторну неявку, при цьому заяв та клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.
Відповідно до положень ч.1, 2 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів для розгляду справи по суті, а також те, що позивач щодо заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Суд, з'ясувавши доводи на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
14 травня 2024 року відповідач з IP - адреси НОМЕР_2 заповнив на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» URL: https://miloan.ua/ Анкету-заяву на отримання кредитних коштів № 9715265 (а.с. 15).
Відповідно до указаного документа сума кредиту - 4 000,00 грн, строк кредиту - 3 дні з 14.05.2024, дата повернення кредиту - 17.05.2024, сума до повернення - 19 227,20 грн, комісія за надання кредиту - 460,00 грн, нараховуються одноразово за ставкою 11,50 відсотків від суми кредиту за договором. Проценти за користування кредитом - 14767,20 грн нараховуються за ставкою None відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (а.с. 15).
У анкеті-заяві на кредит № 9715265 від 24.11.2021 зазначено такі персональні дані клієнта: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , абонентський номер телефону: НОМЕР_3 , електронна пошта: «-», паспорт громадянина України: НОМЕР_4 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 , щомісячний дохід 8 000,00 грн (а.с. 15).
У процесі оформлення та розгляду заяви № 9715265 від 14.05.2024 сторони цього ж дня вчинили такі дії:
заповнення заяви 09:04:56 - 09:05:11;
автоматична перевірка 09:05:11 - 09:05:30;
перевірка у КБІ 09:05:30 - 09:05:34;
скронинг 09:05:34 - 09:05:35;
перевірка у КБІ 09:05:35 - 09:05:58;
скронинг 09:04:58 - 09:06:01;
підтвердження паспорта кредиту 09:06:01 - 09:08:42;
підписання договору 09:08:42 - 09:09:01;
оброблено 09:09:01 (а.с. 15).
14 травня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 ) укладено договір про споживчий кредит №9715265 (індивідуальна частина) (надалі - Договір) (а.с. 7-14).
Згідно з п. 1.1. Договору товариство зобов'язалось на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. Договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. Договору (далі - кредит), а позичальник зобов'язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) відповідно до Графіку платежів та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені Договором (а.с. 7 зворот).
Відповідно до п. 1.2. Договору загальний розмір кредиту становить 4000,00 грн. (а.с. 7 зворот).
Пунктом п. 1.3. Договору встановлено, що кредит надається загальним строком на 333 дні за умови виконання позичальником Графіку платежів з 14.05.2024 (дата надання кредиту). Строк, на який надається окрема частина кредиту встановлюється Графіком платежів (а.с. 7 зворот).
Пунктом п. 1.4. Договору встановлено, що повернення кредиту, сплата комісій за надання кредиту та процентів за користування кредитом має здійснюватися позичальником зі встановленою періодичністю відповідно до Графіку платежів наведеному у додатку №1 до Договору. Остаточний термін (дата) повернення кредиту, сплати комісії та процентів за користування кредитом (за умови дотримання Графіку платежів): 12.04.2025 (дата остаточного погашення заборгованості).
Загальні витрати позичальника за кредитом складають 15227,20 грн. Денна процентна ставка складає: (15227,20 грн / 4000,00 грн) / 333 днів * 100% = 1.14%, що вказано у п. 1.5. Договору.
Пунктом 1.5.1. Договору сторони погодили комісію за надання кредиту у розмірі 460,00 грн, яка нараховується за ставкою 11,50 % від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.
У пункті 1.5.2 та п.1.5.3 Договору зазначено, що проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, визначеного графіком платежів, нараховуються за ставкою 511,00% річних на фактичну заборгованість за кредитом. Проценти за користування кредитом протягом решти строку кредитування нараховуються за стандартною процентною ставкою 511,00% річних від фактичного залишку кредиту починаючи з другого розрахункового періоду, визначеного графіком платежів. Нараховані згідно з п.1.5.2 та п.1.5.3 Договору проценти за користування кредитом за весь строк кредитування складатимуть 14767,20 грн.
Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування та сплати комісій та процентів, а також тіла кредиту встановленні п.2.2.2, 2.2.3 Договору.
Відповідно до пункту 2.1. Договору, кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_6 .
Згідно з п.4.1 Договору, у разі прострочення зобов'язань з повернення кредиту або сплати процентів за його користування та/або комісії та інших платежів згідно з умовами цього договору та графіку платежів, позичальник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 700,00 грн за кожний випадок порушення (невиконання або неналежного виконання) зобов'язання (а.с. 10).
Відповідно до п. 6.1 Договору, цей кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби (а.с. 11).
Згідно п. 6.3. Договору, приймаючи пропозицію товариства про укладання цього кредитного договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами (Правилами та Графіком платежів) та підтверджує, що ознайомлений з ними та погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов'язується неухильно дотримуватися їх (а.с. 11, 11 зворот).
Отож, з матеріалів справи випливає, що указаний Договір є електронним договором, а наявна в матеріалах справи копія є лише паперовою копією електронного договору.
До Договору додано Графік платежів за Договором (Додаток №1) (а.с. 12 зворот - 13).
Додатком №2 до Договору «Заявка на отримання кредиту №9715265» встановлено, що відповідач просив надати йому кредит для задоволення особистих потреб, що не суперечать закону, на таких умовах:
Сума кредиту: 4000,00 грн;
Загальний строк кредитування: 333 дні;
Процентна ставка протягом першого розрахункового періоду: 511,00% річних;
Процентна ставка протягом решти строку кредитування: 511,00% річних;
Комісія за надання кредиту: 11,50% від суми кредиту;
Періодичність здійснення платежів: в перший період - 3 дні, далі кожні 15 днів - згідно із Графіку платежів. Розмір періодичного платежу - згідно із Графіку платежів;
Платіжна картка позичальника на яку має бути перерахована сума кредиту: MASTERCARF DEBIT НОМЕР_6 (а.с. 13 зворот).
Для підписання Договору з додатками 14.05.2024 о 21:09:01 відповідачу на номер телефону НОМЕР_3 направлено одноразовий ідентифікатор «458418» (а.с. 14 зворот).
ТОВ «Мілоан», за допомогою послуг ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім», 14.05.2024 перерахував кошти згідно з Договором №9715265 в сумі 4 000,00 грн на картковий рахунок № НОМЕР_6 , що підтверджується даними копії платіжного доручення №131041298, чим виконав свої зобов'язання за Договором (а.с. 16).
Відповідно до відомостей про щоденні нарахування та погашення за Договором, сформованих ТОВ «Мілоан», тобто первинним кредитором, відповідачу 24.05.2024 надано кредит у розмірі 4 000,00 грн та нараховано комісію за оформлення кредиту у розмірі 460,00 грн, налі за Графіком платежів нараховано проценти, а за порушення умов Договору штраф в порядку п.4.1. Договору (а.с. 16 зворот - 17 зворот).
24 вересня 2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладено Договір відступлення прав вимоги №110-МЛ, у відповідності до умов якого ТОВ «МІЛОАН» передає (відступає) ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» за плату належні йому права грошової вимоги, а останній приймає належні ТОВ «МІЛОАН» права вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у Реєстрі боржників (а.с. 18 зворот - 27).
Відповідно до акта прийому-передачі Реєстру боржників від 24.09.2024 до Договору відступлення прав вимоги №110-МЛ від 24.09.2024, кредитор передав, а новий кредитор прийняв Реєстр боржників кредитора від 24.09.2024, складений за формою згідно із Додатком №1 до Договору, кількістю 2009 на загальну суму заборгованості 39824961,28 грн (а.с. 28).
Також позивачем додано копію платіжної інструкції від 24.09.2024 щодо сплати фінансування за Договором відступлення прав вимоги №110-МЛ (а.с. 29).
Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до Договору відступлення прав вимоги № 110-МЛ, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набув права грошової вимоги до відповідача в розмірі 16 520,00 грн, з яких:
3 920,00 грн - залишок простроченої заборгованості за сумою кредиту;
5 880,00 грн - залишок простроченої заборгованості за сумою відсотків;
420,00 грн - прострочена комісія;
6 300,00 грн - неустойка за порушення грошового зобов'язання (а.с. 29 зворот).
Станом на день розгляду справи доказів належного виконання відповідачем зобов'язання за Договором не надано.
Оцінка судом
Щодо укладення між первинним кредитором та відповідачем кредитних договорів
Відповідно до приписів статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Передбачено статтею 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною другою статті 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, відтак акцептуючи пропозицію ТОВ «Мілоан» - відповідач електронним підписом одноразовим ідентифікатором «458418» визнав та погодився на запропоновані кредитором умови користування та порядок надання ними грошових коштів.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).
Згідно положень статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Частина п'ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитні договори між відповідачем та первісним кредитором не було б укладено.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18.
На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що вказаний вище Договір підписаний відповідачем електронним підписом, наявність якого разом з підписом та електронним підписом первісних кредиторів підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх, є доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору, та про те, що відповідач всі умови Договору цілком зрозумів та підтвердив те, що сторони Договору діяли свідомо, були вільні в його укладенні, вільні у виборі контрагента та умов Договору.
Оскільки вказаний Договір, який підписаний сторонами, є чинними, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, суд дійшов висновку про те, що між первісним кредитором та відповідачем як позичальником, виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.
Щодо доведення факту переходу права вимоги до відповідача за укладеними договорами
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов'язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
На підтвердження укладення договору відступлення прав вимоги №110-МЛ від 24.09.2024 і переходу до позивача права вимоги за кредитним договором укладеним первісним кредитором з відповідачем позивач надав суду копії відповідних доказів, описаних вище, які є достатніми для доведення факту переходу до нього права вимоги за кредитним договором укладеним між відповідачем та первісним кредитором.
Отже, позивачем доведено факт переходу до нього права вимоги за кредитними договорами укладеним між відповідачем із первісним кредитором.
Щодо заявленої суми стягнень
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
На підставі статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти
Відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України невиконання зобов'язання є порушенням зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Суд дійшов висновку, що між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов вказаного кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису. Після підписання Договору у сторін виникли взаємні права та обов'язки.
Суд вважає доведеним факт перерахування первинним кредитором відповідачу кредитних коштів за Договором, оскільки реквізити платіжної картки, на яку здійснено перерахунок і указана банківська картка належить саме відповідачу.
Перевіряючи належність розрахунків заборгованості за процентами, суд також дійшов висновку щодо їх відповідності умовам кредитування.
Відповідачем, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, наведених розрахунків не заперечено, власного не проведено, доказів його неправильності не надано.
Також відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження погашення ним тіла кредиту та спростування доводів представника позивача про наявність заборгованості по тілу кредиту саме у такому розмірі.
За змістом висновку Верховного Суду у постанові від 25 січня 2023 року у справі №209/3103/21 саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов'язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.
Будь-яких даних, що відповідач у добровільному порядку в повному обсязі або хоча б частково погасив нараховану заборгованість за кредитним договорам матеріали справи не містять.
Відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача тіла кредиту та нарахованих відсотків є такими, що підлягають задоволенню.
Оскільки станом на день розгляду справи борг за кредитним договором у повному обсязі відповідачем не повернуто, відзиву на позов на надано, розмір заборгованості не спростовано, альтернативного розрахунку суду не надіслано, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 920,00 грн, процентами у розмірі 5 880,00 грн, а також 420,00 грн комісії є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
При цьому, судом враховано, що законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку чи іншої фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту і, відповідно, така умова не є нікчемною. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 20.09.2024 у справі № 331/2974/23 (провадження № 61-7620св24).
Щодо стягнення 6 300,00 грн неустойки, то указана вимога задоволенню не підлягає, зважаючи на таке.
Відповідно до п. 18 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, в редакції Закону України від 15.03.2022 (набув чинності 17.03.2022) «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Станом на день звернення до суду з позовом у даній справі воєнний стан на території України діяв і продовжується на час прийняття рішення у справі.
Тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем сплачено 2 422,40 грн. судового збору (а.с. 5).
Позовні вимоги задоволені частково в розмірі 10 220,00 грн., що становить 61,86 % (10 220,00 х 100 % : 16 520,00), а тому судовий збір у пропорційному розмірі - 1 498,50 грн потрібно покласти на відповідача.
Стосовно стягнення витрат на правову допомогу.
Представник позивача просить суд стягнути на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 8 000,00 грн.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пункт 12 ч.3 ст. 2 ЦПК України визначає однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення стороною суми судових витрат на професійну правничу допомогу разом із першою заявою по суті спору, шляхом подання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи (ст. 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст. 141 ЦПК України).
Згідно із частинами 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
Частиною 3 ст.137 ЦПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до змісту додаткової постанови від 30.01.2025 у справі № 923/69/22 Верховний Суд наголосив на тому, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України (ч. 1 ст. 86 ГПК України), суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України (ст. 74 ГПК України) сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам ст. 76-80 ЦПК України.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітвал» надано суду Договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025, укладений між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Апологет» в особі керуючого партнера Усенка М.І., Акт № Д/1755 про надання послуг (правової (правничої) допомоги) від 20.08.2025 (а.с. 33-34).
Відповідно до указаного Акта виконавцем надано, а клієнтом прийнято послуги, згідно з договору про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025 відносно боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №9715265 від 14.05.2025 на суму 8000,00 грн. Указану суму складають:
усна консультація клієнта, щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором - тривалістю 30 хв.;
ознайомлення з матеріалами кредитної справи - тривалістю 2 год.;
погодження правової позиції клієнта у справі - тривалістю 30 хв.;
складання позовної заяви, з урахуванням правової позиції клієнта - 3 год. 30 хв. (а.с. 34, 34 зворот).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, основні засади (принципи) цивільного судочинства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30.01.2023 року № 910/7032/17).
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», заява № 72277/01 (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», заяви №№ 30675/06, 30785/06, 32818/06, 34468/06 та 49001/06 (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04 (пункт 268), від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», заява № 71660/11 (пункт 95), від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, заява N 66561/01 (аункт 88), зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
Суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов'язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.
Докази, які підтверджують оплату позивачем наданих адвокатом послуг не є визначальними для розгляду заяви представника позивача, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.04.2024 у справі № 756/6927/20, від 04.04.2024 у справі № 701/804/21, від 10.04.2024 у справі № 530/259/21, від 10.04.2024 у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.
Верховний Суд також часто підкреслював необхідність детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15).
Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Як уже зазначено вище з посиланням на відповідні висновки суду касаційної інстанції, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат в суді суд бере до уваги те, що такі складові надання професійної правової допомоги, визначені адвокатом, як: «надання усної консультації, щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором; ознайомлення з матеріалами кредитної справи; погодження правової позиції клієнта у справі» - охоплюються послугою із складання позовної заяви, з урахуванням правової позиції клієнта - 3 год. 30 хв., про що також неодноразово зазначає і Верховний Суд.
У додатковій постанові Верховного Суду від 17.01.2022 у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21), також викладено висновок про те, що зустріч із клієнтом та погодження заперечень на касаційну скаргу мають організаційний характер, є складовими підготовки відзиву на касаційну скаргу та за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окрема послуга, немає підтвердження, що клієнту разом з тим здійснювалося надання консультацій правового характеру, а тому такі витрати не підлягають компенсації.
Дослідивши надані представником позивача документи на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, враховуючи фінансовий стан обох сторін, обсяг позовної заяви, обставини справи, критерії реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності та необхідності), висновки суду про часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що зумовлює часткове задоволення клопотання представника позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу та, відповідно, стягнення з відповідача на користь позивача вказаних витрат у розмірі 3 000,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 280-282, 289, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» 10 220 (десять тисяч двісті двадцять) гривень 00 копійок заборгованості за договором про споживчий кредит № 9715265 від 14.05.2024.
Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок витрат на правову допомогу та 1 498,50 грн (одну тисячу чотириста дев'яносто вісім) гривень 50 копійок судового збору.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної чинності, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Повний текст рішення у справі № 465/8675/25 складено 20.11.2025.
Суддя: Баран О.І.