Провадження № 22-ц/803/8267/25 Справа № 225/5694/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Мигалевич В. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
19 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В.
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №225/5694/16-ц за заявою ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання та видачу дублікату виконавчого листа, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Король Інни Олександрівни на ухвалу Дзержинського міського суду Донецької області від 18 січня 2017 року, ухвалене у складі судді Мигалевич В.В.,-
Заявник ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського міського суду Донецької області із заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання та видачу дублікату виконавчого листа.
В обґрунтування заяви зазначає, що 25 серпня 2011 року старшим виконавцем Голосіївського РУЮ у м.Києві було відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Ленінського районного суду м.Донецька від 09 липня 2010 року у справі №2-1000/2010 (виконавчий лист №2-1000/2010 від 03 серпня 2010 року) про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу в розмірі 2946099,44 грн., а також судових витрат в розмірі 1820 грн.
Вказує, що за час проведення примусових виконавчих дій, було виявлено нерухоме майно у м.Авдіївка, яке належало боржнику на праві власності, та постановою ВДВС Авдіївського МУЮ від 28 вересня 2012 року відкрито виконавче провадження, та проведені виконавчі дії, направлені на арешт та опис виявленого майна, вартість якого складала 152099,92 грн.
Зазначає, що після згоди заявника залишити за ним вказане майно, державним виконавцем постановлено акт від 04 червня 2014 року в рахунок частини погашення боргу по виконавчому листу №2-1000/2010 для подальшого оформлення права власності на нерухоме майно, а 04 серпня 2014 року було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, оскільки іншого майна зареєстрованого по Донецькій області, на яке можливо звернути стягнення, у боржника немає.
Вказує, що 06 серпня 2014 року виконавчою службою на адресу заявника було направлено постанову про повернення виконавчого документа разом з оригіналом виконавчого листа №202010 від 03 серпня 2010 року, виданого Ленінським райсудом м.Донецька, та актом від 04 червня 2014 року, для подальшого оформлення права власності на нерухоме майно.
Зауважує, що зазначені вище документи були направлені виконавчою службою на адресу заявника, а саме: АДРЕСА_1 , тобто на територію, на якій з 13 квітня 2014 року проводиться антитерористична операція.
Заявник вказує, що зазначене вище поштове відправлення ним отримане не було у зв'язку з проведенням АТО на території м.Донецька, та оригінал виконавчого листа було втрачено, тому з цих підстав, просить поновити пропущений строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання та видати дублікат виконавчого листа.
Ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 18 січня 2017 року заяву ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання та видачу дублікату виконавчого листа задоволено повністю.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 - адвокат Король І.О., через підсистему Електронний суд сформував апеляційну скаргу, в якій вважає ухвалу Дзержинського міського суду Донецької області від 18 січня 2017 року незаконною та необґрунтованою такою, що винесена з тнеповним з'ясуванням обставин та порушенням норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, що підлягаю скасуванню.
Вказує, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч.2 ст.376 ЦПК України).
Зазначає, що заявником була надана суду недостовірна інформація, а суд в свою чергу не перевірив відповідність доказів та фактів, чим порушив процесуальне право.
Зауважує, що суд насамперед не здійснив належної перевірки щодо наявності відповідного виконавчого листа та матеріалів цивільної справи, зокрема у Дзержинському міському суді Донецької області. Це підтверджується фактом, що матеріали справи до зазначеного суду передані не були.
Також зазначає, що законодавець визначив, що дублікат виконавчого листа може бути виданий судом, який видав оригінал виконавчого листа. На теперішній час Дзержинському міському суду Донецької області визначена територіальна підсудність справ Ленінського районного суду м.Донецька. Однак справи, які знаходяться в Ленінському районному суді м.Донецька не передані до Дзержинського міського суду. Відсутність в суді даної справи, а також інформації щодо ходу виконання даного рішення суду не дозволяють суду встановити ряд важливих обставин необхідних для вирішення питання про видачу дублікату виконавчого листа.
Зауважує, що в силу принципу законності суд не може ґрунтувати свої висновки припущеннями, які не підтверджені належними та допустими доказами.
Звертає увагу, що при постановленні ухвали від 18 січня 2017 року суд не здійснив перевірку щодо фактичного існування відповідного виконавчого листа та залишив без уваги обставину відсутності матеріалів цивільної справи у Дзержинському міському суді Донецької області. Крім того, надані заявником докази не були належним чином перевірені судом на предмет їх безпосередності під час постановлення ухвали, зокрема у частині підтвердження обставин, викладених у заяві.
Також зауважує, що постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №34477316 містить відомості про розгляд заяви стягувача ОСОБА_1 , поданої 27 вересня 2012 року, на примусове виконання виконавчого листа №2-2010, виданого 03 серпня 2010 року Ленінським районним судом м.Донецька.
Вказує, що у документі зазначено, що рішення набрало законної сили 19 липня 2010 року. Разом із тим, суд не звернув уваги на розбіжності у реквізитах виконавчих листів: у постанові про відкриття виконавчого провадження ВП №282772902 від 25 серпня 2011 року зазначено інший номер виконавчого листа - №2-1000/2010, також виданий 03 серпня 2011 року Ленінським районним судом м.Донецька.
Таким чином, наявна невідповідність у номерах виконавчих листів, що ставить під сумнів ідентичність предмета виконавчого провадження та вимагала б перевірки судом при оцінці доказів у справі.
Зазначає, що заявник (стягувач) звернувся до суду із заявою про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа після спливу встановленого процесуальним законом строку. При цьому, відповідну заяву подано лише у жовтні 2016 року, без належного обґрунтування причин пропуску строку та без надання доказів на підтвердження поважності таких причин.
Звертає увагу, що окреме посилання на загальні обставини, без надання відповідних доказів, не може вважатися належним підтвердженням поважності причин пропуску строку.
Також зазначає, що заявник мав доступ до Єдиної державної реєстраційної системи виконавчих проваджень, що дозволяло своєчасно відстежувати стан виконавчого провадження.
Заявник не надав доказів того, що йому було об'єктивно неможливо дізнатися про стан виконавчого листа чи вчасно вжити заходів щодо його пред'явлення.
Крім того, наданий лист на який посилається стягувач (відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 15 липня 2016 року) не містить інформації про адресу, на яку здійснювалося повернення виконавчого документа, а також не зазначено, чи отримувався виконавчий лист особисто у відділі виконавчої служби або шляхом надсилання поштою.
Звертає увагу, що жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку звернення до суду з відповідною заявою, до матеріалів справи заявником додано не було.
Вказує, що заявником не було надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження втрати виконавчого листа щодо ОСОБА_2 .
Крім того, твердження заявника про неможливість отримання відповідної інформації є безпідставними, не підтверджуються жодними об'єктивними доказами та мають виключно припущення.
Таким чином вважає, що судом не було досліджено доказів, що призвело до порушення процесуального права та винесення не законного рішення.
Зазначає, що не можна визнати поважними причини пропуску строку на пред'явлення виконавчого листа до виконання відносно боржника ОСОБА_2 , оскільки будь-яких доказів, які б вказували на безпосереднє унеможливлення або ускладнення можливості звернутися починаючи із 2014 року по 2016 рік до органів виконавчої служби для надання інформації чи закрито виконавче провадження та чи повертався оригінал виконавчого листа заявником не надано, як не вказано і те, що обставини виникли об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк.
Отже судом взагалі не встановлена втрата та поважність причин пропуску строків пред'явлення до виконання виконавчого листа відносно ОСОБА_2 , заявник жодних документів на підтвердження своїх вимог не надав, тому у задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для його пред'явлення слід відмовити.
У зв'язку з чим, просила оскаржувану ухвалу Дзержинського міського суду Донецької області від 18 січня 2017 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання та видачу дублікату виконавчого листа відносно ОСОБА_2 .
Стягувач та його представник своїм правом на подачу відзиву не скористались.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Представник боржника в судовому засіданні апеляційного суду підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника боржника, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Судом встановлено, що на виконанні Голосіївського РУЮ у м.Києві, а в подальшому в Управлінні державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Донецькій області, знаходилось виконавче провадження з примусового виконання рішення Ленінського районного суду м.Донецька від 09 липня 2010 року у справі №2-1000/2010 (виконавчий лист №2-1000/2010 від 03 серпня 2010 року) про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу в розмірі 2 946 099,44 грн., а також судових витрат в розмірі 1 820 грн.
Як з'ясовано у судовому засіданні 06 серпня 2014 року виконавчою службою на адресу заявника було направлено постанову про повернення виконавчого документа разом з оригіналом виконавчого листа №202010 від 03 серпня 2010 року, виданого Ленінським райсудом м.Донецька та актом від 04 червня 2014 року, для подальшого оформлення права власності на нерухоме майно, однак у зв'язку з тим, що територія, на якій проживає заявник на момент направлення кореспонденції вже була тимчасово окупованою, то є всі підстави вважати, що виконавчий лист втрачений.
У зв'язку з цим, позивач позбавлений права звернення до органів виконавчої служби з виконавчим документом з метою його примусового виконання.
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для задоволення вимог заявника, оскільки суд при вирішенні питання про поновлення строку для пред'явлення до виконання виконавчого документа, виданого на підставі судового рішення, безпосередньо дослідив обставини пропущення позивачем по справі такого строку, з'ясував питання щодо причин пропуску цього строку та залежно від характеру цих причин прийшов до висновку, що наведені заявником причини пропуску строку є поважними, які виникли не з їх вини, тому дійшов висновку про необхідність поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності встановленої законом.
У частинах першій, третій статті 431 ЦПК України закріплено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом - ухвала суду є виконавчими документами.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон №1404-VIII), згідно пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення якого виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання (частини перша, друга, пункт 1 частини четвертої статті 12 Закону № 1404-VIII).
Як указано в підпункті 17.4 пункту 17 Розділу XIII ЦПК України "Перехідні положення" у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Аналіз пункту 17.4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, дозволяє дійти висновку, що єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата.
При цьому, виданий він може бути лише за умови, якщо у встановлені строки з відповідною заявою до суду звернувся стягувач або державний/приватний виконавець.
Відповідно до частини першої статті 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.
У пунктах 44- 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі №2-836/11 (провадження №14-308цс19) зроблено висновок, що стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону №1404-VIII). У разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частина перша статті 433 ЦПК України; близький за змістом припис відображений у частині першій статті 329 ГПК України). Відповідно до підпункту 17.4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів: у разі втрати виконавчого документа, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання (аналогічний припис відображений у підпункті 19.4 пункту 1 розділу "Перехідні положення" ГПК України). Якщо строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред'явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви.
Зазначені приписи перехідних положень вказаних кодексів не забороняють суду одночасно розглянути та вирішити поставлені у заяві стягувача питання про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання та про видачу дубліката такого документа у разі його втрати, або розглянути питання про видачу дубліката втраченого виконавчого документа після того, як суд поновив строк для пред'явлення цього документа до виконання (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/19 (провадження № 14-308цс19)).
Чинним законодавством передбачена можливість видачі дубліката виконавчого документу лише у разі дотримання або ж поновлення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання (постанова Верховного Суду 03 листопада 2021 року в справі № 2-3552/10 (провадження № 61-13845св21)).
У постановах Верховного Суду від 19 квітня 2021 року у справі № 2-1316/285/11, від 15 червня 2022 року у справі № 2-5062/10, від 11 квітня 2024 року у справі № 1519/2-4707/11 зазначено, що єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата.
Сам факт відсутності виконавчого документа у стягувача та в органі державної виконавчої служби свідчить про те, що його було втрачено. У той же час, обов'язковою умовою видачі дубліката виконавчого листа є звернення із такою заявою в межах встановленого законом строку для пред'явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду.
Видача дубліката виконавчого документа пов'язується з його втратою та можлива в межах строку пред'явлення виконавчого документа до виконання або за умови поновлення такого строку судом у разі його пропуску. У разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частини перша статті 433 ЦПК України). Єдиною та необхідною підставою для поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання є наявність в особи поважних причин його пропуску. Встановлення судом факту пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання і непоновлення його судом є підставою для відмови у задоволенні заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа. Якщо строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред'явлення його до виконання строку. Таким чином, під час вирішення питання щодо можливості видачі судом дубліката виконавчого документа на підставі звернення стягувача до суду з такою заявою обов'язковим та визначальним є питання з'ясування обставин, чи подана така заява заявником у строк, встановлений для пред'явлення виконавчого документа до виконання (див. ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року в цій справі, провадження № 14-21цс24).
Обов'язковою умовою видачі дубліката виконавчого листа є звернення із такою заявою в межах встановленого законом строку для пред'явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду (постанова Верховного Суду від 19 квітня 2021 року у справі № 2-1316/285/11 (провадження № 61-34св21)).
Згідно частини п'ятої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини друга, четверта статті 77 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Для встановлення дійсних фактичних обставин справи сторони мають надати до суду належні, допустимі, достатні та достовірні докази, які підлягають оцінці судом.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини перша, третя статті 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 79 ЦПК України докази мають бути достовірними, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою суду першої інстанції.
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що згідно з інформацією з електронного сервісу Автоматизованої системи виконавчих проваджень виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа щодо боржника ОСОБА_2 було закінчене та винесена Постанова державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», оригінал виконавчого листа №2-1000/2010 від 09 липня 2010 року, виданого 03 серпня 2010 року разом з постановою про повернення виконавчого документа від 04 серпня 2014 року виконавчою службою був направлений на адресу заявника, однак у зв'язку з тим, що територія, на якій проживає заявник, на момент направлення кореспонденції вже була тимчасово окупованою, то вважається, що такий виконавчий лист був втрачений, оскільки даних про повернення кореспонденції матеріали справи не містять.
Окрім цього, 15 липня 2016 року Управління ДВС ГТУЮ у Донецькій області надано відповідь про не можливість надати детальну інформацію на підставі того, що всі виконавчі провадженні залишені на тимчасово окупованій території.
Із заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання та видачу дублікату виконавчого листа стягувач ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського міського суду Донецької області в жовтні 2016 року.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2023 року по справі №6-66/2011 (провадження №61-8679св22) зроблено висновок, що: «дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документа. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, вкрадено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. При вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв'язку з його втратою заявник повинен подати докази на підтвердження втрати виконавчого листа, а суд має перевірити, чи не було виконано рішення суду, на підставі якого його видано, та чи не втратило судове рішення законної сили. Єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата. Сам факт відсутності виконавчого документа у стягувача та в органі державної виконавчої служби свідчить про те, що його було втрачено».
Колегія суддів зауважує, що єдиною підставою для видачі судом дублікату виконавчого листа є його втрата. Видача дублікату виконавчого листа передбачена законодавством лише у разі його втрати. При вирішенні питання про видачу дублікату виконавчого листа у зв'язку з його втратою заявник повинен повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, подавши відповідні докази. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання.
Суд першої інстанції, при вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв'язку з його втратою, дійшов правильного висновку про те, що пропуск заявником строку пред'явлення виконавчого документа до виконання є поважним, у зв'язку з чим задовольнив заяву про поновлення строку та видав дублікат виконавчого документа відносно боржника.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги, що судом не було перевірено, що в рахунок заборгованості стягувачу зараховано 152 099,92 грн., видача дубліката виконавчого листа без перевірки таких даних створила ризик повторного стягнення з боржника за вже виконаним зобов'язанням, що є порушенням принципів справедливості та недопущення подвійного стягнення, суд відхиляє, оскільки питання часткового виконання судового рішення, незгода боржника з сумою боргу, не є предметом розгляду даної справи і вирішується в іншому порядку.
Доводи апеляційної скарги, що заявником не було надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження втрати виконавчого листа щодо боржника ОСОБА_2 у зв'язку з чим судом першої інстанції не було досліджено докази, що призвело до порушення процесуального права та винесення не законного рішення, судом не приймаються, оскільки судом першої інстанції перевірено всі наявні в матеріалах справи докази, їм надана вірна правова оцінка та прийнято вмотивований висновок, що ґрунтується на вимогах закону.
Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи, а отже не дають підстави для скасування оскаржуваного рішення.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що відсутні підстави для скасування ухвали Дзержинського міського суду Донецької області від 18 січня 2017 року.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Король Інни Олександрівни - залишити без задоволення.
Ухвалу Дзержинського міського суду Донецької області від 18 січня 2017 року у справі №225/5694/16-ц за заявою ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання та видачу дублікату виконавчого листа - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складений 19.11.2025р.
Головуючий суддя О.В. Агєєв