Провадження № 22-ц/803/9283/25 Справа № 185/2618/25 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В. М. Доповідач - Макаров М. О.
18 листопада 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Петешенкової М.Ю., Свистунової О.В.
при секретарі - Пікос А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батька на виробництві, -
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батька на виробництві.
Позов мотивовано тим, що позивачка є дочкою ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_3 знаходився у трудових відносинах з відповідачем, а саме, працював на посаді гірника очисного забою шахти імені Сташкова в/о « ОСОБА_4 ». Відповідно до акту про нещасний випадок на виробництві № 33, форми Н-1, затвердженого 27.05.1986 року, комісією шахти імені ОСОБА_5 в/о «Павлоградвугілля» було встановлено, що 24 травня 1986 року о 17-40 годині з ОСОБА_3 , який займав посаду гірника очисного забою, трапився нещасний випадок, внаслідок якого потерпілий помер. Обставини нещасного випадку на виробництві: обвалення породи покрівлі, внаслідок чого смертельно був травмований ОСОБА_3 , під час виконання трудових обов'язків. Внаслідок втрати батька, позивачці завдана моральна шкода, яка полягає в постійно психологічно-емоційних відчуттях страждання, депресії, так як позивачка втратила близьку, рідну людину, а тому була позбавлена підтримки, виховання з боку батька, його турботи та любові, що свідчить про втрату нормальних життєвих зв'язків, пов'язаних із смертю батька до сих пір. Представник позивача просить стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь позивачки, в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батька на виробництві в розмірі 600 000,00 грн, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що діючим на час виникнення між сторонами правовідносин законодавством ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, не було передбачено відшкодування моральної шкоди членам сім'ї потерпілого, оскільки ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, була внесена до ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, на підставі Закону України "Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян та організації» N 3188-XII від 06 травня 1993 року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що позивачка по справі - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дочкою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_7 , серії НОМЕР_1 , виданого 07.05.1985 міським відділом ЗАГС м. Павлограда, а також свідоцтвом про шлюб щодо зміни прізвища, серії НОМЕР_2 , виданого 19.07.2014 відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Павлоградському району реєстраційної служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 25 років, причина смерті - стискання органів грудної клітини, механічна асфіксія, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 26.05.1986 міським відділом ЗАГС м. Першотравенська.
Померлий ОСОБА_3 знаходився у трудових відносинах з відповідачем, а саме, працював на посаді гірника очисного забою шахти імені ОСОБА_5 в/о «Павлоградвугілля» (правонаступником якого є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля»).
Відповідно до акту про нещасний випадок на виробництві № 33, форми Н-1, затвердженого 27.05.1986 року директором шахти імені Сташкова в/о «Павлоградвугілля» ОСОБА_8 , комісією шахти імені ОСОБА_5 в/о «Павлоградвугілля» було встановлено, що 24 травня 1986 року о 17-40 годині з ОСОБА_3 , який займав посаду гірника очисного забою, трапився нещасний випадок на ділянці видобудку вугілля № 2 шахти імені ОСОБА_5 , внаслідок якого потерпілий помер.
Обставини нещасного випадку на виробництві: обвалення породи покрівлі, внаслідок чого смертельно був травмований ОСОБА_3 , під час виконання трудових обов'язків.
Причини нещасного випадку: порушення паспорту кріплення нижньої ніші 937 лави, в'їзд комбайну ІК-101 у незакріплену нішу, низька виробнича та технологічна дисципліна серед працівників шахти.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що діючим на час виникнення між сторонами правовідносин ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, не було передбачено відшкодування моральної шкоди членам сім'ї потерпілого, оскільки ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, була внесена до ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, на підставі Закону України "Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян та організації» N 3188-XII від 06 травня 1993 року.
Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Статтею 3 Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Крім того, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до Закону України «Про охорону праці» на підприємство покладено обов'язок забезпечити якісні та безпечні умови праці.
Крім того, статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Нещасний випадок на виробництві, внаслідок якого загинув чоловік позивачки, що стало підставою для звернення до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, мав місце 24 травня 1986 року, тобто до 01 січня 2004 року (набрання чинності ЦК України), а тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР).
Згідно зі статтею 440-1 ЦК Української РСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Необхідною умовою виникнення зобов'язання з відшкодування моральної (немайнової) шкоди є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою прийнято розуміти всяке зменшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК Української РСР не визначала її поняття. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Стаття 440-1 ЦК Української РСР не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до цієї статті фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. Неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов'язаний з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні.
Стаття 440-1 ЦК Української РСР є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Отже, моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК Української РСР та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 210/2271/19 (провадження № 61-19033сво19) та постанові Верховного Суду від 19 березня 2021 року в справі № 212/1153/20 (провадження № 61-13997св20).
На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, зважаючи на встановлені обставини, враховуючи вказані норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для покладення на ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» обов'язку з відшкодування позивачці моральної шкоди, завданої смертю її чоловіка на виробництві з підстав, визначених статтею 440-1 ЦК Української РСР.
Факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 , у зв'язку з втратою близької людини встановлений в судовому засіданні. Зокрема, позивачка, у зв'язку із втратою батька у молодому віці, переживає душевні та психологічні страждання, що тягне за собою порушення її нормальних життєвих зв'язків та докладання з її боку додаткових зусиль для організації свого життя.
При визначені розміру моральної шкоди колегія суддів враховує характер та обсяг моральних страждань позивачки, пов'язаних із смертю її батька на виробництві, виходячи із засад розумності, пропорційності та справедливості, вважає необхідним визначити розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачці за рахунок відповідача, на рівні 150 000,00 грн.
Щодо оподаткування суми матеріальної компенсації моральних страждань позивачки, завданих смертю батька на виробництві, колегія суддів враховує наступне.
У постанові від 21 травня 2025 року у справі № 235/3143/24 (провадження № 61-14246св24) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Суди стягнули з ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь позивача суму моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я, вказали в резолютивній частині рішення про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов'язкових платежів», та одним з ключових питань в касаційній скарзі є питання щодо об'єкта та порядку оподаткування, наявності (відсутності) у сторін цивільного спору податкового обов'язку у зв'язку зі стягненням судовим рішенням грошових коштів на користь позивача.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (стаття 1 ЦК України).
Касаційний суд вже вказував, що для цивільних відносин властиві такі критерії, завдяки яким відносини є цивільними: юридична рівність, вільне волевиявлення, майнова самостійність їх учасників. Натомість публічні відносини мають інші, повністю протилежні характеристики. Законодавець не передбачив у статті 1 ЦК України можливості застосування до регулювання цивільних відносин норм публічних законів (див. постанову Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2025 року у справі № 638/7132/15-ц (провадження № 61-18013свп23)).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 265 ЦПК України рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.
У резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (частина п'ята статті 265 ЦПК України).
Отже, цивільно-процесуальним законодавством на рівні імперативних норм врегульовано зміст резолютивної частини судового рішення.
Згідно з частиною сьомою статті 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині рішення суду вказується, зокрема про порядок і строк виконання рішення.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) при зміні судових рішень в частині стягнення моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я Великою Палатою Верховного Суду не вказано в резолютивній частині про необхідність утримання (неутримання) з присудженої суми установлених законодавством України податків і зборів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 вказано, що «доводи касаційної скарги про неврахування судом положень податкового законодавства колегія суддів відхиляє, оскільки податкові зобов'язання сторін, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, встановлюються не судом, а визначені податковим законодавством України».
Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 759/212/20.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду вже зауважувала, що тлумачення статті 265 ЦПК України дає підстави для висновку, що її положення не містять імперативної вказівки щодо додаткової деталізації суми, яка на підставі рішення суду підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, із вказівкою про утримання податків та інших обов'язкових платежів (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 461/2729/22 (провадження № 61-10834сво22)).
Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17 (провадження № 51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21), від 17 січня 2024 року у справі № 932/9029/23 (провадження № 61-16072св23), від 19 лютого 2024 року у справі № 932/3602/22 (провадження № 61-7598св23)).
Тому, Верховний Суд зауважує, що обов'язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, суд не встановлює.
При цьому касаційний суд враховує, що механізми забезпечення єдності судової практики полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20).
Обміркувавши викладене, касаційний суд підкреслює: проявом розумності є те, що у ЦК України, як основному регуляторі цивільних відносин, визначення розміру грошової компенсації моральної шкоди не пов'язується з вирішенням питання про розмір податків, зборів чи інших обов'язкових платежів. Очевидно, що для контролю сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів в публічному праві існують відповідні механізми, які зовсім не пов'язані із визначенням розміру грошової компенсації моральної шкоди; цивільний суд за позовом про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України вирішує цивільний спір, а не визначає, розмір та порядок сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів; можливість вирішення цивільного позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди не потребує залучення до участі у такій справі Верховної Ради України та/або Державної податкової служби України; правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податків, зборів чи інших обов'язкових платежів знаходяться у площині публічних (податкових) відносин, а тому суд при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України не вирішує питання про податки, збори чи інші обов'язкові платежі. У статті 265 ЦПК України немає імперативної вказівки на необхідність додаткової деталізації у рішенні суду грошової компенсації моральної шкоди із розміром сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів.
З урахуванням викладеного: (1) необґрунтованим є вирішення судами у цій цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов'язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов'язкових платежів».
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що деталізація в рішенні суду в даній справі питання, пов'язаного з оподаткуванням суми матеріальної компенсації моральних страждань позивача є зайвою.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить колегія суддів та вважає що суд першої інстанції в частині доводів що стали предметом апеляційного оскарження не виконав вимоги про законність та обґрунтованість рішення суду, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2025 року та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог про стягнення ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої батька чоловіка на виробництві в розмірі 150 000,00 грн.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України).
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Приймаючи до уваги висновок апеляційного суду про часткове задоволення позовних вимог, враховуючи, що позивачка звільнена від сплати судового збору, з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій в розмірі 3 750,00 грн. (1 500,00 + 2 250,00).
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2025 року - скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батька на виробництві - задовольнити частково.
Стягнути Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану смертю батька на виробництві в розмірі 150 000,00 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» судовий збір у сумі 3 750,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст судового рішення складено 19 листопада 2025 року.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді М.Ю. Петешенкова
О.В. Свистунова