Провадження № 22-ц/803/4843/25 Справа № 205/16349/24 Суддя у 1-й інстанції - Приходченко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
19 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників, цивільну справу №205/16349/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2025 року, ухвалене у складі судді Приходченко О.С.,-
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що відповідач є її рідним батьком. Вона досягла повноліття, проте, продовжує навчання в Дніпровському фаховому коледжі радіоелектроніки на четвертому курсі. Навчання не дозволяє працевлаштуватися для самостійного матеріального забезпечення, а мати позивача не в змозі в повній мірі матеріально забезпечувати доньку.
Позивач потребує матеріальної допомоги з боку відповідача на своє утримання, але відповідач матеріальну допомогу на утримання доньки у добровільному порядку не надає.
У зв'язку з чим, просила суд стягувати з відповідача на її користь аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходів) щомісяця, починаючи стягнення з 28 листопада 2024 року і до закінчення навчання або ж до досягнення нею 23-річного віку.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2025 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 . Вирішено стягувати із ОСОБА_2 аліменти на утримання дочки ОСОБА_1 у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи стягнення 28 листопада 2024 року і до закінчення навчання, але не пізніше досягнення нею 23-річного віку.
Допущено негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.
Стягнуто із ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що оскаржене рішення є необґрунтованим, не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що не заперечує щодо стягнення з нього аліментів на утримання доньки, яка продовжує навчання, але не згоден з їх розміром.
Вважає, що розмір аліментів, стягнутих судом з нього на користь позивача, є завеликим.
Судом не враховано, що він має ще одну малолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку він утримує. Також на його утриманні знаходиться дружина - ОСОБА_4 та її діти - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , студент денної форми навчання, контракт; та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , студент денної форми навчання. Сім'я є багатодітною.
Позивач не зазначила, що приблизно у червні 2022 року вона разом з матір'ю виїхала з України до Чеської Республіки, де має тимчасовий прихисток і навчається у Дніпровському фаховому коледжі радіоелектроніки дистанційно за кошти державного бюджету, тобто не витрачає кошти на оплату навчання, проїзд до учбового закладу, підручники та канцелярське приладдя. Отримує матеріальну допомогу від Чеської Республіки на проживання, проїзд, лікування, харчування тощо, тобто має дохід.
У зв'язку з чим, просив, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягувати з нього на користь позивача аліменти на її утримання в розмірі 1/6 частини усіх видів його доходу щомісячно, починаючи стягнення 28.11.2024 року і до закінчення навчання в Дніпровському фаховому коледжі радіоелектроніки з терміном завершення навчання - 30.06.2025 року, але не пізніше досягнення нею повноліття.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Судом встановлено, відповідач ОСОБА_2 є батьком позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
ОСОБА_1 є студенткою 4-го курсу Дніпровського фахового коледжу радіоелектроніки денної форми навчання на бюджетній основі. Термін навчання з 01.09.2021 року по 30.06.2025 року.
Відповідач матеріальної допомоги на утримання дочки у добровільному порядку не надає.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 повнолітня особа, здобуває освіту в Дніпровському фаховому коледжі радіоелектроніки денної форми навчання, свого постійного доходу не має, знаходиться на утриманні своєї матері, потребує з боку відповідача матеріальної допомоги, який є працездатною особою і може надавати таку допомогу на утримання дочки, тому суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частини усіх видів його доходу (заробітку), щомісячно, до закінчення навчання ОСОБА_1 , але не пізніше досягнення нею 23-річного віку.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст.198 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку допомогу надавати.
Відповідно до ч.1 ст.198 Сімейного кодексу України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, визначених у ст.183 цього Кодексу.
Частиною першою та другою ст.199 Сімейного кодексу України передбачено, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку із цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.
Відповідно ч.3 ст.199 ЦПК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Так, згідно ч.1 ст.200 СК України, при визначенні розміру аліментів на повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання, суд враховує обставини, зазначені у ст.182 СК України, а саме: стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.2 ст.200 СК України, при визначенні розміру аліментів з одного з батьків, суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Забезпечення ж його утримання на належному рівні законодавцем покладається у рівному обсязі на батьків (ст.180 СК України).
Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
За змістом ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Аналіз статей 199, 200 СК України вказує на те, що законодавець пов'язує обов'язок батьків утримувати своїх повнолітніх сина чи дочку, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріального допомоги, до досягнення ними двадцяти трьох років, коли батьки можуть надавати таку матеріальну допомогу, а також з врахуванням можливостей самої повнолітньої дочки (сина) нести таке утримання.
При визначенні розміру матеріальної допомоги суд обов'язково враховує: актуальну і дійсну потребу дитину у наданні їй матеріальної допомоги, вартість навчання, вартість підручників і проїзду до навчального закладу, вартість проживання у гуртожитку або орендованій квартирі за місцем знаходження навчального закладу (постанова ВС від 13 квітня 2021 року у справі № 308/4214/18)
Встановлено, позивач ОСОБА_1 є повнолітньою, самостійного заробітку не має, оскільки навчається на 4-му курсі Дніпровського фахового коледжу радіоелектроніки денної форми навчання на бюджетній основі. Термін навчання з 01.09.2021 року по 30.06.2025 року.
У зв'язку з чим ОСОБА_1 потребує матеріальної допомоги.
Відповідач ОСОБА_2 не заперечує щодо стягнення з нього аліментів на утримання доньки ОСОБА_1 , яка продовжує навчання, але згоден сплачувати аліменти у розмірі 1/6 частини його доходів.
При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини, суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов'язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що обов'язок утримувати повнолітню дитину, яка продовжує навчання, є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому обов'язком особистим, індивідуальним. Батьки мають всебічно сприяти розвитку дитини, яка хоча й досягла повноліття, однак продовжує навчання з метою здобуття спеціальності, що забезпечить їй можливість у подальшому працевлаштуватися та мати власний незалежний від батьків дохід. Забезпечення умов для такого розвитку та навчання пов'язане з належним наданням матеріальної допомоги, що має бути достатньою та не ставити повнолітнього у становище вибору між можливістю подальшої освіти і здобуття спеціальності та між необхідністю працевлаштування для власного матеріального забезпечення.
В апеляційній скарзі відповідач вказав, що він має ще одну малолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку він утримує. Також на його утриманні знаходиться дружина - ОСОБА_4 та її діти - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , студент денної форми навчання, контракт; та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , студент денної форми навчання.
Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Слід зазначити, відповідач ОСОБА_2 є особою працездатного віку, отримує дохід.
Матеріали справи не місять доказів на підтвердження того, що з відповідача стягуються аліменти за іншими виконавчими документами, крім аліментів, які стягуються з нього на користь позивача.
Факт народження у платника аліментів дитини у іншому шлюбі, без належних та допустимих доказів погіршення його матеріального стану, не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів.
Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі №715/2073/20.
Посилання позивача на те, що існують підстави для стягнення аліментів у меншому розмірі на користь позивача у цій справі єнедоведеними.
Відповідно до судового рішення розмір аліментів, які стягуються з позивача на користь відповідача, відповідає вимогам сімейного законодавства, а його зменшення без підтвердження погіршення матеріального становища позивача не буде спрямоване на належне забезпечення повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, та суперечитиме її інтересам.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, встановлених судом фактичних обставин справи, суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дочки ОСОБА_1 у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи стягнення 28 листопада 2024 року і до закінчення навчання, але не пізніше досягнення нею 23-річного віку, що на думку колегії суддів, встановить баланс між обов'язком відповідача по сплаті аліментів та права повнолітньої дитини на отримання матеріальної допомоги на період навчання.
Слід також зазначити, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених Сімейним кодексом України (стаття 192 СК України).
Доводи апеляційної скарги суд відхиляє, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і пов'язані з незгодою з висновками суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існуютьу державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстави для скасування рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2025 року відсутні.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2025 року у цивільній справі №205/16349/24 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 19 листопада 2025 року.
Судді: