Справа № 953/8018/25
н/п 2/953/3359/25
"17" листопада 2025 р. м.Харків
Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Лисиченко С.М.,
за участю: секретаря судових засідань Кот Я.А.,
представника позивачки - Павловської Я.В.,
розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові клопотання відповідача ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Уманської міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір'ю, -
ОСОБА_2 , в особі представника - адвоката Левченко М.М. , звернулася до Київського районного суду м. Харкова із позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Уманської міської ради, відповідно до якої просить визначити місце проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір'ю - ОСОБА_2 , стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. та витрати на правову допомогу.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського районного суду м.Харкова від 04.08.2025, визначено головуючу суддю у справі: Лисиченко С.М.
Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 06.08.2025 прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою, розпочато підготовче провадження.
Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 14.10.2025 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі.
Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 14.10.2025 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.
10.11.2025 до суду повторно надійшло клопотання відповідача ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі з тих підстав, що відповідач є таким, що перебуває у складі Збройних Сил України на підставі Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022, що переведені на воєнний стан згідно з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022. Вказує, що він є таким, що на постійній основі перебуває в зоні ведення бойових дій та не має можливості бути присутнім під час розгляду цієї справи, відвідувати адресу реєстрації свого місця проживання, отримувати поштову кореспонденцію та користуватися технічними засобами відеоконференцзв'язку. Крім того він не має представника, а також є таким, що розуміє серйозність наслідків судового рішення по цій справі для своєї неповнолітньої доньки, саме тому він вважає за необхідне брати участь в розгляді цієї справи особисто.
17.11.2025 електронним шляхом до суду надійшли доповнення відповідача до клопотання про зупинення провадження у справі.
Представник позивачки у судовому засіданні прохала відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
У судове засідання, призначене на 17.11.2025, відповідач не з'явився, про час, день та місце судового засідання повідомлявся у встановленому законом порядку. Причини неявки суду не відомі.
У судове засідання, призначене на 17.11.2025, представник третьої особи не з'явився, про час, день та місце судового засідання повідомлявся у встановленому законом порядку. Причини неявки суду не відомі, будь-яких заяв чи клопотань до суду не надходило.
Враховуючи зазначене, керуючись статтею 198 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання за відсутністю не з'явившихся сторін.
Вислухавши думку представника позивачки, вивчивши доводи поданого клопотання та доданих до нього доказів, а також докази, долучені до матеріалів справи, суд доходить до такого висновку.
Згідно із п. 2 ч.1 ст. 251 ЦПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 NN 8-рп/2002).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ у справі «Красношапка проти України»).
За змістом ч.ч.1-2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Отже, при прийнятті процесуальних рішень і застосуванні будь-яких процесуальних норм суд має керуватись у першу чергу основним завданням цивільного судочинства, яким є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту прав та інтересів особи.
Досягнення завдань цивільного судочинства забезпечується за допомогою реалізації його основних засад, у тому числі принципу верховенства права.
Реалізація принципу верховенства права здійснюється через застосування судами при розгляді справ Конвенції та протоколів до неї, а також практики Європейського суду з прав людини як джерело права.
Одним із елементів права на справедливий суд згідно статті 6 Конвенції є право на розумний строк розгляду справи.
Європейський судз правлюдини у рішенні від 18лютого1999року у справі «Лаїно проти Італії» (Laino v. Italy), заява №33158/96, §22) зауважив, що справи щодо опікунства над дитиною та батьківської відповідальності належать до справ, які потребують особливої оперативності.
Згідно ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 р. та яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держава зобов'язана забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Зупинення провадження по справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв'язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об'єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.
Обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Так, Указом Президента України №64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 24 лютого 2022 року було введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який Указами Президента України було неодноразово продовжено та який діє по даний час.
Згідно Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно із ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», щодо військового обов'язку громадяни України поділяються, зокрема, на військовослужбовців, тобто осіб, які проходять військову службу.
Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про Збройні сили України», Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 3 цього Закону визначено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Збройні сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Початок, призупинення і закінчення проходження військової служби визначено статтею 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Пунктом 2 ч.1 ст. 251 ЦПК України передбачено обов'язок суду зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
При цьому, вказана вище норма має тимчасовий характер, тобто обмежується строком перебування сторони у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан. За такої умови підстава для зупинення провадження у справі вичерпується тоді, коли участь сторони у складі Збройних Сил України припиняється. Сторона у справі може припинити участь у складі Збройних Сил України ще до припинення воєнного стану, якщо така можливість передбачена законодавством.
Наведене правове регулювання дозволяє дійти висновку, що норма пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України може бути застосована судами при вирішенні питання про зупинення провадження у справі лише у разі перебування фізичної особи, яка є стороною чи третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, до припинення перебування такої фізичної особи у складі Збройних сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 27.02.2023 у справі №380/7845/21).
Також, в ухвалі Верховного Суду від 29 серпня 2022 року в справі № 461/5209/19 (провадження № 61-5782св22) вказано, що: «22 серпня 2022 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду касаційної інстанції із клопотанням про зупинення провадження у справі № 461/3554/21 у зв'язку з тим, що він перебуває на військовій службі у військовій частині, яка переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій, військовослужбовець не перебуває у зоні постійної дислокації, а знаходиться у зоні бойових дій. На підтвердження клопотання про зупинення провадження у справі позивач надав довідки із військової частини від 08 серпня 2022 року № 2/762 та № 2/761. Пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України встановлено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Оскільки, позивачем надані докази його перебування у складі Збройних сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій, колегія суддів вважає, що заява про зупинення провадження у справі № 461/5209/19 є обґрунтованою та підлягає задоволенню, тому необхідно зупинити провадження у справі, що переглядається, до припинення перебування позивача у складі Збройних сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан».
Отже, для зупинення судом провадження у справі з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України в матеріалах цивільної справи мають бути докази перебування сторони, у складі Збройних сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, а також того, що такі підрозділи переведені на воєнний стан, зокрема, беруть участь у виконанні бойових завдань.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду про зупинення провадження від 14.12.2022 по справі 757/5240/16-ц, від 29.08.2022 по справі 461/5209/19, від 29 серпня 2022 року в справі №461/5209/19 та у вказаних справах Верховний Суд зупиняв провадження, оскільки сторонами були надані докази перебування у складі Збройних сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи вбачається, що, звертаючись до суду із заявою про зупинення провадження з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, відповідачем на підтвердження наявності обставин для зупинення провадження у справі надано: копію довідки начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_1 від 28.10.2025 №1656/14777, згідно з даними якої капітан ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 ; Витяг із Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.07.2025 №212, згідно з даними якого капітана ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 19 липня 2025 року № 550 на посаду начальника електротехнічної служби служб сил підтримки військової частини НОМЕР_1 , який прибув із військової частини НОМЕР_3 , з 21 липня 2025 року зарахувати до списків особового складу, на всі види забезпечення, на котлове забезпечення з 22 липня 2025 року і вважати таким, що з 21 липня 2025 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом згідно з тарифним розрядом 23, шпк "капітан"; довідку начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_1 від 09.11.2025 №1656/15908, згідно з даними якої ОСОБА_1 , начальник електротехнічної служби служби сил підтримки управління військової частини НОМЕР_1 , на підставі бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 № 1/3/2325/дск від 26.08.2025 перебуває у районі ведення бойових дій на території Вовчанської міської громади Харківського району Харківської області. У зв'язку із складною бойовою обстановкою наразі відсутня можливість виїзду капітана ОСОБА_1 із зони виконання бойових завдань для участі у судових засіданнях Київського районного суду м. Харкова по справі № 953/8018/25.
Суд враховує подані відповідачем докази. Разом із тим вважає за необхідне зазначити, що доводи відповідача про неможливість особистої участі у судових засіданнях спростовуються його ж процесуальною поведінкою у цій справі. Зокрема, відповідач особисто через канцелярію подав до суду такі документи:
08.08.2025 - клопотання про зупинення провадження у справі;
28.10.2025 - клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та роз'яснення судового рішення;
10.11.2025 - клопотання про зупинення провадження у справі та заперечення на позов.
Також встановлено, що 29.10.2025 відповідач особисто прибував до суду для ознайомлення з матеріалами справи.
У сукупності наведені факти свідчать про наявність у відповідача реальної можливості користуватися процесуальними правами, передбаченими ЦПК України, зокрема щодо подання заяв, клопотань, ознайомлення з матеріалами справи та реалізації права на захист. Таким чином, твердження про неможливість участі у судовому процесі не знаходять підтвердження в матеріалах справи.
Також суд зауважує, що згідно ст. 58 ЦПК України, сторона, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
При цьому відповідач не зазначає, у чому саме полягає неможливість розгляду зазначеної справи у період його знаходження на військовій службі, враховуючи, що він не позбавлений можливості звернутися за правовою допомогою адвоката та здійснювати реалізацію наданих йому чинним законодавством прав через представника.
Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 NN 8-рп/2002).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ у справі «Красношапка проти України»).
З урахуванням викладеного, беручи до уваги предмет спору - визначення місця проживання дитини, яка наразі перебуває за кордоном, суд дійшов до висновку, що посилання на неможливість розгляду справи без участі відповідача суперечить інституту цивільного судочинства та призведе до тривалості строків судового провадження, оскільки при розгляді справи судом в першу чергу забезпечуються інтереси неповнолітньої дитини, забезпечується право на розгляд справи упродовж розумного строку, а також дотримуються права всіх учасників щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для зупинення провадження у справі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 251. 253, 260 ЦПК України, суд, -
Відмовити у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Уманської міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір'ю.
Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя - С.М. Лисиченко
Повний текст ухвали складено 20.11.2025.