18 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 332/2723/15-к
провадження № 51 - 1579 км 19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
та в режимі відеоконференції:
виправданих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
їх захисників адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015080080001591
від 17 квітня 2015 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Надійка Хомутовського району Курської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Запорізьке Запорізького району Запорізької області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
за ст. 368 ч. 3 КК України,
за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_10 на вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 25 вересня 2024 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 23 січня 2025 року і касаційною скаргою захисника виправданих
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 23 січня 2025 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 25 вересня 2024 року, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнано кожного з них невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 ч. 3 КК України,
та виправдано кожного з них на підставі ст. 373 ч. 1 п. 1 КПК України через недоведеність вчинення кримінального правопорушення.
Прийнято рішення щодо речових доказів і процесуальних витрат.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 і ОСОБА_7 обвинувачувалися
у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
10 квітня 2015 року близько 11 години 00 хвилин головні спеціалісти-інспектори відділу економіки, фінансів та зв'язків з громадськістю Інспекції з благоустрою Запорізької міської ради ОСОБА_6 та ОСОБА_7 під час проведення перевірок додержання вимог правил благоустрою виявили факт вивозу фізичною особою-підприємцем ОСОБА_11 на автомобілі ЗіЛ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , відходів будівництва в зелену зону на вул. Хороводній у м. Запоріжжя,
у зв'язку із чим ОСОБА_7 склав на водія вказаного транспортного засобу
ОСОБА_12 протокол про адміністративне правопорушення за ст. 152 КУпАП.
Цього ж дня близько 12 години 00 хвилин ОСОБА_6 за попередньою змовою
з ОСОБА_7 , з метою одержання неправомірної вигоди для себе, умисно,
з корисливих мотивів, повідомив ОСОБА_11 , що за не складання у подальшому щодо нього адміністративних протоколів за порушення правил благоустрою він має кожного разу за вивіз відходів на полігон твердих побутових відходів ТЗОВ «Ремондіс Запоріжжя» № 1 (вул. Базова, 10-в, м. Запоріжжя) передавати їм 400 грн.
17 квітня 2015 року близько 12 години 00 хвилини ОСОБА_6 , перебуваючи
на вул. Базовій в м. Запоріжжя, проінформував ОСОБА_11 про необхідність передачі йому та ОСОБА_7 грошей в обумовленому розмірі заздалегідь до вивозу будівельного сміття, на що ОСОБА_11 23 квітня 2015 року повідомив,
що передасть гроші пізніше, і у той же день та 27 квітня 2015 року здійснив вивезення будівельних відходів на полігон ТЗОВ «Ремондіс Запоріжжя» № 1 автомобілем КРАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
28 квітня 2015 року близько 10 години 00 хвилин ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , будучи службовими особами, умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою, використовуючи свої службові повноваження, перебуваючи біля перехрестя вулиць Заводська-Північне шосе в м. Запоріжжі, у салоні службового автомобіля
ВАЗ-21213, реєстраційний номер НОМЕР_3 , одержали від ОСОБА_11 3 000 грн неправомірної вигоди за не складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 152 КУпАП та за безперешкодний вивіз будівельних відходів на полігон твердих побутових відходів ТЗОВ «Ремондіс Запоріжжя» № 1.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 23 січня 2025 року апеляційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_10 та захисника виправданих ОСОБА_6 і ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 залишено без задоволення, а вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 25 вересня 2024 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 -
без зміни.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати зазначені судові рішення
та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Зазначає, що суд першої інстанції, констатувавши відсутність у ОСОБА_6
і ОСОБА_7 повноважень на складання адміністративних протоколів
за ст. 152 КУпАП за вивезення сміття на полігон ТЗОВ «Ремондіс Запоріжжя» № 1
та впливу на керівництво полігону щодо забезпечення безперешкодного вивозу сміття, одночасно встановив, що ОСОБА_6 і ОСОБА_7 ввели ОСОБА_11
в оману та заволоділи належними йому 3 000 грн, запевнивши, що зможуть вирішити його питання. Такі їх дії підпадають під ознаки менш тяжкого кримінального правопорушення - шахрайства, однак суд першої інстанції залишив поза увагою факт отримання грошей від ОСОБА_11 ОСОБА_6
і ОСОБА_7 , не встановив мету їх отримання, усупереч вимогам ст. 337 ч. 3
КПК України не вирішив питання про зміну правової кваліфікації кримінального правопорушення на ст. 190 КК України.
Вказує, що апеляційний суд не звернув увагу на вказані вище порушення, зокрема недотримання прав ОСОБА_11 , не повідомив його про апеляційний розгляд,
не допитав повторно свідків за клопотанням прокурора, чим порушим вимоги
ст. 404 ч. 3 КПК України, не перевірив правильність оцінки їх показань судом першої інстанції та дійшов необґрунтованого висновку про відсутність в діянні
ОСОБА_6 і ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України.
На переконання прокурора, апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу
без задоволення, в ухвалі не надав відповідей на вказані доводи, не зазначив підстав, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, чим порушив вимоги
ст. 419 КПК України.
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду
та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вказує на недостатню вмотивованість судового рішення та використання у справі недопустимих доказів, а саме: у справі наявна провокація вчинення злочину працівниками поліції, оперативно-розшукові заходи проводилися без внесення відомостей до ЄРДР, матеріали НСРД складені особами без процесуальних повноважень, докази здобуто особами, не уповноваженими на проведення оперативно-розшукової діяльності, ухвали слідчого судді отримані з порушенням засад автоматизованого розподілу справ, протоколи та інші документи підроблені, оригінали носіїв інформації не досліджувалися. Однак на вказані доводи сторони захисту щодо допущених процесуальних порушень апеляційний суд увагу
не звернув, вичерпних відповідей на доводи апеляційної скарги захисника не надав.
Заперечень на касаційні скарги прокурора та захисника від учасників судового провадження не надходило.
Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу сторони обвинувачення обґрунтованою і просила її задовольнити, а касаційну скаргу захисника вважала необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.
Захисник ОСОБА_13 і виправдані у судовому засіданні підтримали касаційну скаргу сторони захисту, вважали її обґрунтованою та просили задовольнити, водночас касаційну скаргу прокурора вважали необґрунтованою і просили залишити її без задоволення.
Захисник ОСОБА_8 заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора, підтримав касаційну захисника ОСОБА_9 , при цьому вважав, що оскаржені судові рішення слід залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених
у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Відповідно до вимог ст. 404 ч. 3 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_6 і ОСОБА_7 обвинувачувалися у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 ч. 3 КК України, а саме
в тому, що вони, будучи службовими особами, одержали неправомірну вигоду для себе за не вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії
з використанням службового становища за попередньою змовою групою осіб.
Розглянувши це кримінальне провадження, суд першої інстанції визнав
ОСОБА_6 і ОСОБА_7 кожного з них невинуватим у вчиненні вказаного кримінального і виправдав кожного з них на підставі ст. 373 ч. 1 п. 1 КПК України.
Не погодившись з вироком місцевого суду прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_10 , подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив скасувати виправдувальний вирок щодо ОСОБА_6
і ОСОБА_7 й ухвалити новий вирок, яким визнати їх винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 ч. 3 КК України,
й призначити відповідне покарання.
Також апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції подав захисник виправданих ОСОБА_6 і ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_13 . Посилаючись
на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону просив змінити вирок, виключивши з його мотивувальної частини посилання на відсутність провокації злочину правоохоронними органами
та відсутність інсценування ОСОБА_14 будівельних і ремонтних робіт, які нібито проводилися ПП «Будшлях-2011».
За результатами апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції погодився
із висновками місцевого суду щодо виправдання ОСОБА_6 і ОСОБА_7
за ст. 368 ч. 3 КК України й залишив оскаржений вирок без зміни, а подані апеляційні скарги - без задоволення.
Як убачається з ухвали апеляційного суду, апеляційний суд також визнав необґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора щодо наявності в діях ОСОБА_6 і ОСОБА_7 складу менш тяжкого кримінального правопорушення - шахрайства. Обґрунтовуючи свої висновки в цій частині, апеляційний суд зазначив, що стороною обвинувачення не доведено, у чому саме полягав обман ОСОБА_11 ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , оскільки вони не повідомляли ОСОБА_11 про те, що мають право складати протоколи за вивіз будівельних відходів саме на полігон твердих побутових відходів ТЗОВ «Ремондіс Запоріжжя» № 1. ОСОБА_11 був обізнаний, що будівельне сміття на вказаний полігон вивозити не можна, оскільки таке сміття там не приймають. Не дивлячись на це, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 запропонували ОСОБА_11 вивозити будівельне сміття саме на вказаний полігон. Проблему заборони прийому будівельного сміття на полігоні вони мали вирішити
в неустановлений спосіб, за що ОСОБА_11 мав сплачувати їм по 400 грн за кожну машину вивезеного сміття, на що останній погодився.
Надалі ОСОБА_11 , скориставшись пропозицією ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ,
без попередньої оплати, двічі безперешкодно вивіз будівельні відходи на полігон ТЗОВ «Ремондіс Запоріжжя» № 1 і, будучи задоволеним результатом виконаних ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зобов'язань щодо вирішення в неустановлений спосіб питання безперешкодного вивезення на указаний полігонсміття, де його
не повинні були приймати, при наступній зустрічі з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 погодився на подальшу «співпрацю» з ними на попередніх умовах, передавши
їм 800 грн за дві вже вивезені машини будівельного сміття і 2 200 грн авансу
за наступні шість машин.
Одразу після передачі грошових коштів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були затримані, а тому, за висновком апеляційного суду, залишилось невстановленим чи дійсно вони не мали наміру виконувати свої зобов'язання з вирішення в неустановлений спосіб питання щодо безперешкодного вивезення на полігонбудівельного сміття,
де його не мали приймати. З огляду на те, що раніше такі свої зобов'язання
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо двох машин вивезеного сміття виконали, суд апеляційної інстанції визнав твердження сторони обвинувачення про вчинення
ОСОБА_6 і ОСОБА_7 шахрайських дій по відношенню до ОСОБА_11 недоведеним.
Однак, погоджуючись з висновками місцевого суду про те, що ОСОБА_6
та ОСОБА_7 , будучи обізнаними про відсутність у них повноважень на складання протоколів про адміністративні правопорушення за ст. 152 КУпАП за вивезення сміття на полігон ТЗОВ «Ремондіс Запоріжжя» № 1, а також впливу на керівництво вказаного полігону, зокрема й щодо забезпечення безперешкодного вивезення туди сміття, апеляційний суд не дав оцінки доводам прокурора про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 запевнили ОСОБА_11 щодо можливості вирішення ними питаннябезперешкодного вивозу ним сміття на вказаний полігон, хоча таких можливостей
і відповідних повноважень не мали, тим самим увели в оману й заволоділи його грошовими коштами в сумі 3 000 грн.
У постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду
від 17 жовтня 2022 року в справі № 686/13801/16-к міститься висновок щодо застосування положень ст. 190 КК України. У вказаному рішенні колегія суддів зазначила, що положення закону про кримінальну відповідальність визначають шахрайство як заволодіння чужим майном або придбання права
на майно шляхом обману чи зловживання довірою, де за лексико-граматичним способом тлумачення закону обман і зловживання довірою передбачені у ст. 190 КК як самостійні (альтернативні) способи вчинення шахрайства. Обман як спосіб шахрайства полягає в повідомленні неправдивих відомостей (активний обман)
або у приховуванні відомостей про обставини, повідомлення яких мало б суттєве значення для рішення про передачу майна або права на майно, за наявності обов'язку їх повідомити (пасивний обман).
Функціонально обман при вчиненні шахрайства не завжди спрямований
на виникнення у потерпілого уявлення про вигідність чи обов'язковість передачі майна (наприклад, це стосується випадків передачі майна в тимчасове безоплатне користування, заволодіння чужим майном під виглядом збирання благодійної допомоги (військовим, пораненим, біженцям, хворим і т.п.), добровільних внесків, пожертвувань тощо).
Повідомлення неправдивих відомостей або замовчування відомостей є особливими видами інформаційного впливу на психіку особи з метою змусити останню виконати певні дії в інтересах того, хто обманює, який призводить до того, що особа перекручено сприймає дійсність, а отже, здійснює процес мислення на ґрунті омани, що й обумовлює зовні добровільне волевиявлення особи, яка володіє майном,
на передачу майна чи права на нього винному, а отже і наступне фактичне протиправне заволодіння тим чужим майном або набуття права на таке.
Проте висновок апеляційного суду про відсутність в діях ОСОБА_6
та ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190
КК України є передчасним й таким, що зроблений без урахування правової позиції, викладеної у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17 жовтня 2022 року в справі № 686/13801/16-к.
Крім того, в оскаржуваній ухвалі апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_11
не зазначав про заволодіння його грошовими коштами шляхом введення його
в оману, не заявляв про заподіяння шкоди чи порушення інших його прав.
3 000 гривень, про які йдеться в обвинувальному акті, ОСОБА_11 добровільно передав правоохоронним органам і за вироком суду вказані гроші йому було повернуто. Згідно з обвинувальним актом потерпілі у кримінальному провадженні відсутні, а кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди не завдано.
У кримінальному провадженні ОСОБА_11 є свідком і саме в цьому процесуальному статусі він був допитаний судом першої інстанції.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що у цьому кримінальному провадженні відсутній потерпілий, через що неможливо констатувати наявність у діях ОСОБА_6 та ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч. 2 КК України.
Разом із тим, суд апеляційної інстанції не врахував, що у кримінально-правовому
та кримінальному процесуальному змісті цього поняття потерпілий з'являється
у разі заподіяння шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Необхідною і достатньою складовою підстави кримінальної відповідальності
за шахрайство є усвідомлення суб'єктом кримінального правопорушення того факту, що предмет кримінального правопорушення є для нього чужим, що він заволодіває чужим майном за відсутності будь-якого дійсного чи уявного права
на нього. Вказівка у ст. 190 КК України на вчинення шахрайства стосовно чужого майна, виходячи з органічного зв'язку між його об'єктивними ознаками, психічне ставлення до яких необхідно встановити за змістом цієї кримінально-правової норми, свідчить про те, що кримінальна відповідальність за шахрайство пов'язана, як правило, не зі встановленням ознак конкретної особи, власності якої заподіяно шкоду, а зі встановленням усвідомлення винним факту заволодіння майном,
яке належить іншій особі (чужим для нього), з метою його безоплатного, безповоротного обернення на свою користь (чи третіх осіб) за відсутності законних підстав для того і збільшення внаслідок цього власних майнових фондів (чи третьої особи).
Усвідомлення винуватим, кому саме належить чуже для нього майно та на яких підставах, чи заволодіває він майном, ввівши в оману (обманувши) власника предмета кримінального правопорушення чи іншу особу, у фактичному володінні якої перебуває предмет кримінального правопорушення, не є обов'язковим для встановлення ознак шахрайства, якщо не йдеться про врахування матеріального становища конкретного потерпілого за ст. 190 ч. 2 КК України.
Зазначене узгоджується з постановами Верховного Суду від 21 квітня 2021 року
в справі № 712/48/15-к та від 14 вересня 2022 року в справі № 419/703/16-к.
Також, відхиляючи доводи прокурора щодо наявності в діях ОСОБА_6
та ОСОБА_7 закінченого складу кримінального правопорушення, передбаченого
ст. 190 ч. 2 КК України, апеляційний суд зазначив, що шахрайство вважається закінченим злочином, якщо винний заволодіває предметом злочину винятково
за допомогою обману або зловживання довірою і після цього має реальну можливість розпорядитися ним як своїм. Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати залежно від обставин справи як закінчений чи незакінчений замах на вчинення шахрайства. Але у цьому кримінальному провадженні грошові кошти в сумі
3 000 грн були вилучені одразу після їх передачі, що за висновком апеляційного суду унеможливлює первісне розпорядження такими грошима, відповідно й кваліфікацію дій обвинувачених як закінчений склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч. 2 КК України.
Разом з тим, відповідно до правової позиції об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеної у згаданій постанові від 17 жовтня 2022 року в справі № 686/13801/16-к, шахрайство, вчинене шляхом обману
чи зловживання довірою, є закінченим кримінальним правопорушенням з моменту протиправного заволодіння чужим майном або придбання права на чуже майно.
В зазначеній постанові об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду вкотре звертала увагу, що відповідно до ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише
в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. Суд має право, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження (ч. 3 ст. 337 КПК).
Водночас правильне застосування закону України про кримінальну відповідальність під час кваліфікації кримінального правопорушення
за встановленими судом фактичними обставинами є імперативно встановленим обов'язком, а не реалізацією судом повноважень диспозитивного характеру,
що також не враховано судом апеляційної інстанції.
На зазначені обставини апеляційний суд увагу не звернув, в порушення вимог
ст. 419 КПК України залишив поза увагою відповідні доводи апеляційної скарги прокурора, їх не перевірив, не надав на них конкретних належних відповідей
і не навів детального обґрунтування їх відхилення з посиланням на вимоги закону, а також не зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу в цій частині визнано необґрунтованою.
Крім того, захисник ОСОБА_13 в апеляційній скарзі також наводив ряд доводів, зокрема про те, що у справі наявна провокація вчинення злочину працівниками поліції, оперативно-розшукові заходи проводилися без внесення відомостей
до ЄРДР, матеріали НСРД складені особами без процесуальних повноважень, докази здобуто особами, не уповноваженими на проведення оперативно-розшукової діяльності, ухвали слідчого судді отримані з порушенням засад автоматизованого розподілу справ, протоколи та інші документи підроблені, оригінали носіїв інформації не досліджувалися тощо.
Однак суд апеляційної інстанції такі доводи апеляційної скарги захисника
в порушення вимог статей 370, 419 КПК України також залишив без належної перевірки, не надав конкретних відповідей, не навів детального обґрунтування мотивів відхилення зазначених доводів апеляційної скарги захисника та не вказав підстав, з яких її визнано необґрунтованою, обмежившись загальними фразами щодо законності та обґрунтованості виправдувального вироку місцевого суду.
Слушними є і доводи касаційної скарги прокурора щодо недотримання апеляційним судом приписів ст. 404 ч. 3 КПК України та необґрунтованої відмови у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказівв частині допиту свідків.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що апеляційний суд
є останньою інстанцією, яка наділена законодавцем повноваженнями встановлювати фактичні обставини справи, а тому саме цьому суду необхідно здійснювати ретельну перевірку правильності встановлення обставин кримінального провадження за результатами оцінки місцевим судом доказів, наданих як стороною обвинувачення, так і захисту, у тому числі шляхом повторного дослідження таких доказів. Під час апеляційного розгляду за апеляційною скаргою прокурора, потерпілого чи його представника з вимогою щодо ухвалення нового вироку, за наявності доводів про невідповідність висновків суду, викладених
у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження
та/або неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, питання повторного дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, набуває особливого значення для постановлення законного
і обґрунтованого рішення. Така позиція узгоджується з висновком
про застосування норами права, який міститься в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суд від 03 квітня 2023 року в справі
№ 537/984/20.
Судом апеляційної інстанції у судовому засіданні 23 січня 2025 року подане прокурором до апеляційного суду клопотання про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, задоволено частково, досліджено письмові докази, а в проведенні допиту свідків відмовлено.
Разом з тим, враховуючи загальні засади кримінального провадження, а саме принцип безпосередності дослідження доказів, вимоги апеляційної скарги прокурора щодо ухвалення нового вироку та конкретні його доводи про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, зокрема й в частині необхідності допиту свідків, у цьому кримінальному провадженні було обґрунтованим в розумінні ст. 404 ч. 3 КПК України.
Таким чином, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що у відповідності з вимогами ст. 438 ч. 1 пунктами 1, 2 КПК України є підставою для скасування такого рішення.
Доводи прокурора щодо порушення процесуальних прав ОСОБА_11 через його неналежне повідомлення про дату, час та місце апеляційного розгляду
є безпідставними, оскільки у цьому кримінальному провадженні зазначена особа має процесуальний статус свідка.
За таких обставин, ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції,
а касаційні скарги прокурора і захисника- задоволенню частково.
При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_10 та захисника виправданих ОСОБА_6 і ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 задовольнити частково.
Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 23 січня 2025 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3