Ухвала
19 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 686/4311/13-ц
провадження № 61-13774ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 квітня 2013 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 вересня 2025 року у справі за позовом акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю «Ельбрус» про стягнення заборгованості,
ОСОБА_1 30 жовтня 2025 року засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 квітня 2013 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 вересня 2025 року (повне судове рішення складено 30 вересня 2025 року).
На підставі касаційної скарги не може бути вирішено питання про відкриття касаційного провадження.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Тлумачення вказаних норм ЦПК України свідчить, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково вказуватися у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі підставами касаційного оскарження судового рішення вказує пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункти 1, 3 та 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Проте вказані підстави касаційного оскарження судових рішень належним чином не обґрунтовано.
У частині третій статті 411 ЦПК України, передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Особі, яка подала касаційну скаргу, слід звернути увагу на те, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга на пункт перший частини третьої статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази) має обов'язково вказуватися у взаємозв'язку із посиланням на пункт 1, 2 або 3 частини другої статті 389 цього Кодексу як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
У разі посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду) у касаційній скарзі слід зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Посилаючись на постанови Верховного Суду, особі, яка подала касаційну скаргу, слід зазначити, які саме висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (та якої саме) у них викладено та які не застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
При касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі має бути вмотивовано обґрунтовано необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
При касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі має бути вказанощодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.
Аналіз пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України свідчить, що ця норма процесуального закону спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, конкретизацію змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року, справа № 522/22473/15-ц, провадження № 12-13гс22).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися.
При касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі слід послатися на конкретний пункт (пункти) частини першої та/або третьої статті 411 ЦПК України та обґрунтувати підстави касаційного оскарження у цій частині за кожним пунктом.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , зокрема вказує, що відповідачем було заявлено клопотання про витребування у позивача копії договору, однак судом було відмовлено у задоволенні такого клопотання.
Особі, яка подала касаційну скаргу, слід належним чином обґрунтувати підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України (суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи), зазначивши, яке саме було заявлено клопотання, яке суд відхилив та щодо встановлення яких саме обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, воно було заявлено, обґрунтувавши при цьому, порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення цих фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Також, особі, яка подала касаційну скаргу, слід належним чином обґрунтувати підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України (суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів), зазначивши на підставі яких саме недопустимих доказів суд встановив обставини (та які саме), що мають суттєве значення, та чому ці докази є недопустимими, обґрунтувавши при цьому, порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення цих фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
У частині першій статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
З урахуванням викладеного, особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), обґрунтувати неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Окрім цього, пунктами 4, 6 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено рішення (ухвала), що оскаржується та клопотання особи, яка подає скаргу.
Особа, яка подає касаційну скаргу, у клопотанні (прохальній частині касаційної скарги) просить скасувати заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 квітня 2013 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 вересня 2025 року і направити справу на новий розгляд.
Однак, оскарженою постановою Хмельницького апеляційного суду від 24 вересня 2025 року заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 квітня 2013 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Отже, особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно конкретизувати касаційну скаргу та її прохальну частину та викласти вимоги касаційної скарги відповідно до повноважень суду касаційної інстанції з урахуванням положень статті 409 ЦПК України.
Таким чином, особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно надати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості учасників справи.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Керуючись статтями 185, 260, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 квітня 2013 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 вересня 2025 року залишити без руху.
Встановити для усунення недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. І. Крат