20 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 756/10565/24
провадження № 61-13995ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коротенка Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від
16 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр Оксана Станіславівна, про визнання права власності в порядку спадкування на гаражний бокс,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з указаним позовом, в якому просили: визнати недійсним право власності ОСОБА_3 , набуте на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 583, виданого 26 березня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.С., на гаражний бокс
№ НОМЕР_1 кооперативу з будівництва та експлуатації індивідуальних гаражів «Дніпро», розташований на вул. Північна, 3 у м. Києві; визнати власниками вказаного гаражного боксу № НОМЕР_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнати право спільної сумісної власності на зазначений гаражний бокс № НОМЕР_1 за ОСОБА_2 та ОСОБА_1
09 червня 2025 року Оболонський районний суд міста Києва ухвалив рішення, залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2025 року, яким в задоволенні позову відмовив.
10 листопада 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2025 року в указаній справі.
Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду судом касаційної інстанції з огляду на таке.
1. Відповідно до пункту п'ятого частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті (пункт 1 частини 1 статті 389 ЦПК України).
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судових рішень пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України касаційна скарга має містити посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено висновок щодо застосування норми права, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржених судових рішень сформованій практиці у подібних правовідносинах.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 4 статті 389 ЦПК України з посиланням на частину 1 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини 1 статті 411 ЦПК України, який є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 3 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини 3 статті 411 ЦПК України, з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявники узагальнено посилаються на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не зазначають конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд роз'яснює заявникам, що коректне визначення підстав касаційного оскарження має важливе значення, оскільки за приписами частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження зазначаються в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що зазначення заявником підстав касаційного оскарження є обов'язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яка необхідна для подальшого вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для розгляду касаційної скарги.
Виконання наведених вимог необхідне для коректного зазначення підстав касаційного оскарження в ухвалі про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, якщо така скарга та додані матеріали подаються до суду в електронній формі через електронний кабінет.
За таких обставин, заявники мають право надіслати на адресу суду нову редакцію касаційної скарги, в якій зокрема уточнити підстави касаційного оскарження та чітко зазначити конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга, з обґрунтуванням (мотивуванням) наявності цієї підстави (підстав).
2. Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, розмір судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за позовними заявами майнового характеру, а у справах, в яких предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав (крім права власності на майно), відшкодування шкоди здоров'ю (крім моральної шкоди), - не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою-підприємцем, справляється судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 176 ЦПК України, ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
Підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, справляється судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що з 01 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі складає 3 028, 00 грн.
Відповідно до частини сьомої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.
У разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону за подання позову немайнового характеру.
Отже, розмір судового збору за подання позову за вимогу немайнового характеру підлягав сплаті у сумі 1 211,20 грн кожним позивачем.
Таким чином, кожен заявник має сплатити судовий збір у розмірі
2 422,40 грн за подання касаційної скарги в частині вимоги немайнового характеру.
До касаційної скарги додано квитанцію від 03 листопада 2025 року на підтвердження сплати ОСОБА_1 судового збору у розмірі
2 422,50 грн.
Крім того, аналіз скарги та доданих до неї матеріалів не дозволяє встановити ціну позову, з тексту оскаржуваних судових рішень неможливо встановити вартість гаражного боксу, а тому неможливо встановити розмір судового збору, який підлягав сплаті кожним позивачем при поданні позовної заяви.
Дослідження документів у справі № 756/10565/24, які наявні в системі «Електронний суд», також не дають достатньої можливості суду самостійно встановити ціну позову.
Як наслідок заявникам необхідно надати суду касаційної інстанції докази вартості гаражного боксу, самостійно вказати ціну позову та визначити розмір судового збору за подання касаційної скарги в частині вимог майнового характеру та сплатити його у розмірі 200 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або сплачено до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код ЄДР: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт IBAN): UA288999980313151207000026007; ККДБ: 22030102, найменування податку, збору, платежу: Судовий збір (Верховний Суд, 055).
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату.
У разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу (частина друга статті 393 ЦПК України).
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 червня
2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня
2025 року залишити без руху.
Надати для усунення недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникам.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Коротенко