17 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 646/5128/23
провадження № 61-13413ск25
Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Ситнік О. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Основ'янського районного суду м. Харкова (раніше - Червонозаводський районний суд м. Харкова) від 11 червня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 жовтня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» про припинення мобінгу (цькування), захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди та
28 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Основ'янського районного суду м. Харкова (раніше - Червонозаводський районний суд м. Харкова) від 11 червня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 жовтня 2025 року.
Касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду, з огляду на таке.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду з огляду на таке.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Такі підстави перелічені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у
пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці
у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується висновками, викладеними в ухвалах Верховного Суду
від 06 листопада 2023 року в справі № 607/16725/22, від 30 листопада 2023 року в справі № 530/1297/21, від 26 грудня 2023 року в справі № 758/113/23).
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного суду
від 22 лютого 2022 року в справі № 920/577/20 суд виснував, що під час касаційного оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
Процесуальні положення пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України є уніфікованими.
Єдність однакового застосування уніфікованих норм права забезпечує правову визначеність та сталість судової практики.
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Тлумачення вказаних норм ЦПК України свідчить, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково вказуватися у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Водночас під час подання касаційної скарги з підстав, передбачених частиною першою статті 411 цього Кодексу зазначаються обґрунтування необхідності скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, а саме:
1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні;
4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу;
5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції;
8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Під час подання касаційної скарги з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 цього Кодексу, зазначаються обґрунтування підстав для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд та/або порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або
4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Касаційна скарга заявника не відповідає таким вимогам.
ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі не посилається на судову практику Верховного Суду та не зазначає конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якої (яких) подається касаційна скарга.
Тому заявнику необхідно уточнити підстави касаційного оскарження та подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 ЦПК України, та надати докази надсилання заявником до електронних кабінетів/засобами поштового зв'язку за поштовим адресами учасників справи касаційної скарги.
У пункті 3 частини четвертої статті 392 ЦПК Українипередбачено, що до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору в встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
У касаційній скарзі заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору на підставі статті 8 Закону України «Про судовий збір» (далі - Закону), статті 46 Конституції України.
Згідно з частиною першою, третьою, п'ятою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати. Особа, яка заявляє клопотання про відстрочення або розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати, зобов'язана одночасно надати докази, які підтверджують наявність обставин, якими обґрунтоване таке клопотання.
Згідно зі статтею 8 Закону, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або 2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є: а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю; або 4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа-підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Під час визначення майнового стану особи для цілей цієї статті суд може враховувати інформацію про розмір доходів за попередній календарний рік, перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї, наявність у власності нерухомого, рухомого майна та/або іншого цінного майна, а також інші обставини, які мають значення для оцінки майнового стану особи.
Отже, для вирішення клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати суд має встановити майновий стан сторони.
Згідно із статтею 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.
Вирішуючи клопотання про звільнення від сплати судового збору, Верховний Суд ураховує, що зазначені заявником обставини не є безумовними підставами
для звільнення від сплати судового збору, оскільки ОСОБА_1 не надано суду касаційної інстанції доказів на підтвердження його реального майнового стану.
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (§ 44 рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2005 року в справі
«Kniat v. Poland»; § 63, 64 рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2005 року у справі «Jedamski and Jedamska v. Poland»).
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
До касаційної скарги ОСОБА_1 додано копії довідок з Пенсійного фонду України форми ОК-5, ОК-7 від 22 жовтня 2025 року, з яких вбачається відсутність у ОСОБА_1 доходів за 2024-2025 роки.
Тому суд вважає за необхідне звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подачу касаційної скарги.
Особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно: 1) уточнити підстави касаційного оскарження; 2) подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 ЦПК України; 3) надати суду докази надсилання копії виправленої касаційної скарги та копій доданих матеріалів всім учасникам справи з урахуванням положень статті 43 ЦПК України.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення цього недоліку.
Суд роз'яснює, що вразі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута.
Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд
Клопотання ОСОБА_1 про звільнення його від сплати судового збору задовольнити та звільнити його від сплати судового збору за подачу касаційної скарги на рішення Основ'янського районного суду м. Харкова (раніше - Червонозаводський районний суд м. Харкова) від 11 червня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 жовтня 2025 року.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Основ'янського районного суду м. Харкова (раніше - Червонозаводський районний суд м. Харкова) від 11 червня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 жовтня 2025 року залишити без руху.
Надати строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О. М. Ситнік