12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 759/433/24
провадження № 61-11339св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Калараша А. А.,
суддів Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Київська міська рада, Публічне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд»,
третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Святошинська районна у місті Києві державна адміністрація,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.
Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації з позовом про визнання права користування житловим приміщенням.
2. Позов мотивувала тим, що розпорядженням Залізничної районної державної адміністрації від 23 квітня 1999 року № 406 надано ОСОБА_2 у користування службове житлове приміщення, а саме квартиру АДРЕСА_1 . 29 квітня 1999 року на підставі цього розпорядження ОСОБА_2 видано Ордер № 002122 на право зайняття службового жилого приміщення, а саме зазначеної квартири. На час отримання Ордера ОСОБА_2 не перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , в зв'язку з чим двоє неповнолітніх дітей проживали з матір'ю, а право користування квартирою надане виключно ОСОБА_2 , який проживав у цій квартирі з квітня 1999 року та до дня смерті. Позивач наголошує на тому, що є донькою ОСОБА_2 .
3. 05 березня 2011 року ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_5 та змінила прізвище на « ОСОБА_4 ». З початку 2007 року ОСОБА_1 проживала з батьком ОСОБА_2 , незважаючи на те, що місце її проживання було зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Позивач наголошує, що доглядала батька та утримувала його квартиру шляхом сплати вартості наданих житлово-комунальних послуг.
4. Позивач вважає, оскільки за життя ОСОБА_2 не зареєструвала місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , а в ордері не вказана як член сім'ї ОСОБА_2 , то обмежена у праві користуватися зазначеною квартирою.
5. За таких обставин позивач просила суд визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
6. Ухвалою від 18 липня 2024 року Святошинський районний суд міста Києва замінив відповідача Святошинську районну у місті Києві державну адміністрацію на належних відповідачів: Київську міську раду та Публічне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд» (далі - ПАТ «ХК «Київміськбуд»). Залучив до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Святошинську районну у місті Києві державна адміністрацію.
7. Рішенням від 18 лютого 2025 року Святошинський районний суд міста Києва позов задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 .
8. Місцевий суд керувався тим, що хоч позивач і не була зареєстрована у спірній квартирі, однак набула права користування квартирою, оскільки вселилася у житлове приміщення зі згоди наймача на правах члена його сім'ї.
9. Київський апеляційний суд постановою від 30 липня 2025 року скасував рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 лютого 2025 року та ухвалив нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні позову.
10. Суд апеляційної інстанції керувався тим, що у матеріалах справи відсутня згода ОСОБА_2 на вселення ОСОБА_1 до спірної квартири, відсутні відомості про вселення ОСОБА_1 , в зв'язку з чим визнав відсутніми підстави для визнання за позивачем права користування спірною квартирою. Водночас, суд визнав неналежними доказами факту проживання ОСОБА_1 у спірному житлі обставини сплати комунальних послуг, оскільки такі дії вчинені позивачем після смерті ОСОБА_2 . Також колегія суддів надала оцінку тому, що позивач зареєстрована за іншою адресою та доказів втрати нею права користування іншою квартирою матеріали справи не містять.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
11. 02 вересня 2025 року представник ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , за допомогою підсистеми «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2025 року скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
12. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме статтю 118 ЖК України та в цілому Главу 3 ЖК України, в зв'язку з чим не вирішив питання про те, чи зберігає житло статус службового у випадку припинення юридичної особи, за якою було закріплене як службове жиле приміщення, шляхом її реорганізації через приєднання до іншої юридичної особи (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
13. Також заявник посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні заяви про виклик свідків, а суд апеляційної інстанції також безпідставно відмовив у задоволенні цієї заяви. Також позивач заперечує проти висновку суду апеляційної інстанції щодо неналежності доказу - акту про встановлення факту проживання, оскільки підставою для такого висновку суд апеляційної інстанції вважав неналежність оформлення документа (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи інших учасників справи
14. У відзиві на касаційну скаргу Київська міська рада посилається на те, що спірна квартира не приватизована та перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва. Оскільки позивач у встановлений законом спосіб не довела наявність у неї права користування спірним нерухомим майном, то не спростувала законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови.
Провадження у суді касаційної інстанції
15. Ухвалою від 22 вересня 2025 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції.
16. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильність застосування судом апеляційної інстанції статті 118 ЖК України та в цілому Глави 3 ЖК України, а також відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
17. Крім того, заявник зазначає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання щодо дослідження доказів, які мають значення для вирішення спору, а також не надав належну оцінку доказу у справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
18. Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
19. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що розпорядженням Залізничної районної державної адміністрації від 23 квітня 1999 року № 406 ОСОБА_2 , який з 1983 року працював двірником в ЖУ «Південне» ДП «Екос», надано у користування службове житлове приміщення, а саме квартиру АДРЕСА_1 .
20. 29 квітня 1999 року на підставі зазначеного розпорядження ОСОБА_2 . Залізничною районною в м. Києві державною адміністрацією видано Ордер № 002122 на право зайняття службового жилого приміщення.
21. Спірна квартира була виділена в користування лише ОСОБА_2 , оскільки він був розлучений з ОСОБА_3 , а двоє неповнолітніх дітей проживали з матір'ю.
22. Вказана однокімнатна квартира АДРЕСА_1 має статус службового житлового приміщення та була передана на баланс ДП «Екос» згідно з Розпорядженням голови Ленінградської районної державної адміністрації м. Києва від 21 січня 1999 року № 73.
23. У квітні 1999 року ОСОБА_2 вселився у спірну квартиру і проживав у ній до дня своєї смерті.
24. ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим відділом реєстрації актів громадянського стану Святошинського районного управління юстиції в м. Києві 27 листопада 2003 року.
25. Позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
26. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, про що 17 січня 2023 року складено відповідний актовий запис № 1199, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Київським відділом Державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 17 січня 2023 року.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд при ухваленні постанови
27. Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів дійшла такого висновку.
28. Правове питання, порушене у касаційній скарзі, стосується встановлення підстав для визнання за позивачем права користування житловим приміщенням, в яке на підставі ордеру був вселений спадкодавець позивача, однак позивач як член сім'ї померлого в ордері не була зазначена.
29. Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
30. Верховний Суд бере до уваги, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom) 1995 року, рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine) 2010 року).
31. ЄСПЛ також констатував, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine)).
32. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.
33. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
34. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
35. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
36. Отже, об'єктом захисту визнано порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
37. Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
38. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
39. Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
40. У статті 395 ЦК України встановлено, що право користування є речовим правом на чуже майно та відповідно до статті 396 ЦК України підлягає захисту відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
41. Отже, особа має право звернутися до суду із позовом про визнання права користування майном, якщо це право порушується, оспорюється чи не визнається.
42. Передумовою для застосування наведених норм права є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права.
43. Колегія суддів зауважує, що відповідач Київська міська рада та чинний власник спірного об'єкта нерухомого майна, право на користування яким є предметом позову, заперечує проти доводів позову ОСОБА_1 , а отже такі обставини дають підстави для висновку про наявність спору про право позивача на користування спірним нерухомим майном, яке може бути захищене шляхом пред'явлення цього позову. З огляду на зазначене суди діяли відповідно до вимог чинного процесуального законодавства, розглянувши спір по суті позовних вимог.
44. У статті 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
45. Відповідно до частин першої та другої статті 61, статей 64 та 65 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється за правилами, визначеними для договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім'я якого видано ордер.
46. Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.
47. Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
48. Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
49. Частиною першою статті 106 ЖК України передбачено, що повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача.
50. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач просила визнати за нею право користування житловим приміщенням, в яке її батько - спадкодавець ОСОБА_2 був вселений на підставі ордеру як в службове приміщення.
51. Статтею 118 ЖК України встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
52. Згідно зі статтею 121 ЖК України службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншого громадського об'єднання.
53. Відповідно до статті 122 ЖК України на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.
54. Суди встановили, що на підставі Розпорядження Залізничної районної державної адміністрації від 23 квітня 1999 року № 406 ОСОБА_2 , сім'я якого складається з однієї особи, видано ордер № 002122 на право зайняття службового жилого приміщення, яке складається з однієї кімнати площею 15,93 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1 .
55. Порядок користування службовими приміщеннями врегульований нормами Глави 3 Розділу ІІІ ЖК України.
56. Відповідно до статті 62 ЖК України до відносин, що випливають з договору найму жилого приміщення, у відповідних випадках застосовуються також норми Цивільного кодексу України.
57. Згідно зі статтею 123 ЖК України порядок користування службовими жилими приміщеннями встановлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України. До користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73-76, 79-83, 90, частиною шостою статті 101, статтями 103-106 цього Кодексу.
58. У частині другій статті 825 ЦК України визначено, що у разі смерті наймача або вибуття його з житла наймачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кілька із цих осіб. У цьому разі договір найму житла залишається чинним на попередніх умовах.
59. Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК України).
60. При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
61. Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.
62. Статтею 107 ЖК України визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім'ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. У зв'язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім'я члена сім'ї, який має право користуватися квартирою.
63. Подібний порядок правозастосування продемонстрований Верховним Судом у постанові від 28 червня 2022 року у справі № 754/14628/17.
64. Так, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_2 вселився у квартиру АДРЕСА_1 , на підставі Ордера № 002122 на право зайняття службового жилого приміщення, виданого Залізничною районною в м. Києві державною адміністрацією. Житлове приміщення мало статус службового.
65. Відповідно до пункту 66 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради міністрів УРСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1994 року № 470 (далі - Правила), чинних на час видачі ордера № 002122, у надане жиле приміщення переселяються члени сім'ї, які включені в ордер і дали письмове зобов'язання про переселення в це приміщення.
66. У пункті 70 Правил встановлено, що ордер вручається громадянинові, на ім'я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред'являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім'ї, включених до ордера.
67. При вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім'ї, включених до ордера з відміткою про виписку з попереднього місця проживання (пункт 72 Правил).
68. Отже, для набуття права користування житловим приміщенням членами сім'ї наймача, які в обов'язковому порядку мали бути включені до ордеру, необхідно було пред'явити відповідні документи.
69. Також колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
70. Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 та на час видачі ордеру перебувала у десятирічному віці.
71. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач з 13 квітня 1989 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , тобто її місце проживання зареєстроване в іншому житловому приміщенні, відмінному від квартири, право на користування якою просить за нею визнати.
72. У постанові від 10 червня 2022 року у справі № 544/856/20 Верховний Суд сформулював правовий висновок про те, що у разі роздільного проживання батьків, дитина належить до сім'ї того з них, з яким вона проживає, і не належить до сім'ї іншого з батьків.
73. Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселились до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи зареєстровані вони в даному житловому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
74. За особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому житловому приміщенні.
75. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 01 вересня 2023 року у справі № 712/11721/21.
76. За умови вселення ОСОБА_2 в службове житлове приміщення на підставі Ордера, виданого органом місцевого самоврядування обов'язковою умовою для набуття членами його сім'ї права користування цим приміщенням закон визначає обов'язковим зазначення цих осіб в ордері на вселення до службового приміщення. Також згідно з чинною правозастосовчою практикою за особою може бути визнано право на користування службовим житловим приміщенням за умови доведення факту її спільного проживання з наймачем службового житлового приміщення, ведення з ним спільного господарства, тривалість часу проживання, а також доведення факту відсутності іншого житлового приміщення, в якому вона зберігає постійне місце проживання.
77. Оскільки позивач проживала у житловому приміщенні, яке не є одним і тим же приміщенням, право на користування яким просить визнати, тобто не довела, що не зберігає постійне місце проживання у іншому житловому приміщенні, то суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання доведеним факту проживання однією сім'єю позивача з наймачем ОСОБА_2 .
78. Суд апеляційної інстанції, надавши оцінку доказам у справі та доводам сторін спору, встановив, що позивач не надала належні та допустимі докази на підтвердження факту її спільного проживання зі спадкодавцем, який був згідно зі змістом Ордера єдиним користувачем службового житлового приміщення, ведення з ним спільного господарства тощо.
79. Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
80. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що висновок суду апеляційної інстанції відповідає чинній правозастосовчій практиці про відсутність законних підстав для набуття позивачем права користування спірним жилим приміщенням.
81. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій статті 118 ЖК України та в цілому Глави 3 ЖК України та в зв'язку з цим невирішення питання про те, чи зберігає житло статус службового у випадку припинення юридичної особи, за якою було закріплене як службове жиле приміщення, шляхом її реорганізації через приєднання до іншої юридичної особи.
82. Так правове питання у спірних правовідносинах стосується саме підстав виникнення у позивача права на користування службовим жилим приміщенням, виданим її батьку та спадкодавцю на підставі Ордеру про вселення. Отже, визначальним є факт доведення позивачем у встановленому законом порядку набуття нею права користування житловим приміщенням шляхом з'ясування наявності у неї статусу члена сім'ї наймача. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначив, що позивач за умови незазначення її в ордері про вселення як члена сім'ї її батька ОСОБА_2 не довела у визначений процесуальним законом спосіб набуття нею статусу члена сім'ї ОСОБА_2 , проживання з ним однією сім'єю, ведення спільного господарства тощо, а доводи касаційної скарги з цього приводу зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням та суб'єктивними висновками щодо обставин та доказів у справі, які були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, що не є безумовною підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.
83. Крім того, зміна власника службового жилого приміщення не припиняє його статус «службового», а отже перегляд оскаржуваних судових рішень на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України в контексті, запропонованому заявником, не несе правового значення за умови недоведеності позивачем набуття нею права користування майном шляхом належного обґрунтування доказами факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 .
84. Колегія суддів також визнає необґрунтованими посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції протиправно не взяв до уваги акт про встановлення факту проживання.
85. Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
86. Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
87. Оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що акт про встановлення факту проживання посвідчений лише мешканцями будинку АДРЕСА_4 , натомість зазначений документ не посвідчений службовою особою відповідного органу, уповноваженого посвідчувати документи на підтвердження факту проживання особи за певною адресою (посадовою особою виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідної територіальної громади або військової адміністрації тощо), то дійшов обґрунтованого висновку, що такий доказ не може братися до уваги у зв'язку з порушенням його порядку отримання, встановленого законом.
88. Водночас колегія суддів зауважує, що не може бути скасоване судове рішення з одних лише формальних міркувань, зокрема внаслідок помилкового висновку суду апеляційної інстанції про неналежність доказу, який отриманий з порушення порядку, встановленого законом, тобто є недопустимим. Недопустимість доказу визнає і заявник у касаційній скарзі.
89. Не визнає колегія суддів доведеними мотиви касаційної скарги стосовно відмови судами першої та апеляційної інстанцій у задоволенні заяви про виклик свідків для підтвердження факту проживання однією сім'єю позивача з наймачем службового житлового приміщення ОСОБА_2 .
90. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що показаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт постійного проживання однією сім'єю з особою (правові висновки у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 12 жовтня 2022 року у справі № 221/4624/20, від 23 жовтня 2025 року у справі № 754/15535/23 тощо).
91. За таких обставин колегія суддів наголошує на тому, що згідно з чинною правозастосовчою практикою відмова у задоволенні клопотання про виклик свідків не впливає на розгляд спору по суті, оскільки не створює правових передумов для встановлення факту проживання осіб однією сім'єю за умови відсутності інших належних та допустимих доказів на підтвердження такої обставини.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
92. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
93. З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновки суду апеляційної інстанції не спростовують.
Щодо судових витрат
94. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
95. Оскільки Верховний Суд за результатами касаційного перегляду залишив оскаржуване судове рішення без змін, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. А. Калараш
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
В. В. Пророк