12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 757/8779/20
провадження № 61-2976св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним) - ОСОБА_1 ,
відповідач - (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_2 ,
відповідачі (за зустрічним позовом): ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гаращук Сергій Вікторович, на рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 липня 2023 рокуу складі судді Гребенюка В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Слюсар Т. А., Таргоній Д. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є володільцем та користувачем квартири, розташованої на АДРЕСА_1 .
Він із сім'єю вселився у зазначену квартиру у 2006 році і з того часу постійно проживає в ній. Квартира була порожньою, потребувала капітального ремонту, в ній були відсутні вікна, двері, комунікації тощо.
Після декількох років проживання йому стало відомо, що у квартирі зареєстрована інша особа, а саме ОСОБА_2 , який ніколи в цьому помешканні не проживав з часу вселення позивача.
Протягом зазначеного періоду відповідач не відвідував належне позивачу житлове приміщення та жодного дня не користувався ним.
Крім того, відповідач не виконує обов'язків щодо утримання житла та сплати комунальних платежів.
Посилаючись на те, що реєстрація відповідача порушує права позивача, який фактично проживає у спірній квартирі, ОСОБА_1 просив суд на підставі статей 71, 72 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .
У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення.
Зустрічний позов обґрунтовано тим, тим, що він (ім'я при народженні - ОСОБА_6 ) народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а його мати ОСОБА_7 , яка була одинокою матір'ю, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У зв'язку з чим розпорядженням голови Подільської районної в м. Києві державної адміністрації від 22 листопада 2000 року № 1259 неповнолітнього ОСОБА_6 було влаштовано до інтернатного закладу для дітей-сиріт - Київської загальноосвітньої санаторної школи-інтернату І-ІІ ступенів № 21, у якій він навчався з 28 грудня 2000 року до 23 квітня 2004 року.
Із часу народження відповідач разом із своєю матір'ю ОСОБА_7 та бабусею ОСОБА_8 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначена квартира була виділена бабусі відповідача ОСОБА_8 та його матері ОСОБА_7 на підставі ордера на жиле приміщення від 13 вересня 1989 року № 1393, виданого Управлінням з обліку розподілу житлової площі Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів.
Після смерті матері та бабусі лише неповнолітній відповідач залишився зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ..
На підставі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 квітня 2004 року у справі № 2-24-46 відповідач був усиновлений громадянами США ОСОБА_9 та ОСОБА_10 із зміною прізвища та ім'я з ОСОБА_11 на ОСОБА_12 .
28 травня 2004 року ОСОБА_2 був поставлений в посольстві України у США на консульський облік.
У 2008 році нові батьки відповідача привезли його в Україну для отримання паспорта громадянина України у зв'язку із досягненням 16-річного віку.
05 червня 2008 року ОСОБА_2 отримав паспорт громадянина України та з метою реалізації права на приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 , у якій він був зареєстрований, подав до відділу приватизації житла Управління з питань майна Подільської районної в м. Києві державної адміністрації заяву про приватизацію квартири з необхідним пакетом документів.
Враховуючи відсутність у відповідача власного доходу та наявність заборгованості зі сплати за надані комунальні послуги, між ОСОБА_2 та ЖЕК № 703 укладений договір про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги від 19 вересня 2008 року. Однак у відділі приватизації відповідачу було запропоновано для завершення приватизації квартири перевести на себе особовий рахунок на спірну квартиру.
У зв'язку чим він звернувся до Подільської районної в м. Києві державної адміністрації з проханням перевести на себе особовий рахунок на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , однак йому було відмовлено з тих підстав, що він є непонолітнім. Після чого, він знову повернувся з батьками до США, де у зв'язку із усиновленням громадянами США, набув громадянство США.
29 травня 2017 року ОСОБА_2 повернувся в Україну, де проживає до цього часу.
У червні 2017 року йому стало відомо, що у квартирі на АДРЕСА_1 мешкають невідомі особи, які безпідставно її зайняли та не стали розмовляли з ним.
Із 19 вересня 2017 року він зареєстрований як фізична особа - підприємець, діяльність якої зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Посилаючись на статті 58, 16 ЖК України, ОСОБА_2 просив суд усунути йому перешкоди у користуванні квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 та ОСОБА_4 із вказаної квартири без надання іншого жилого приміщення.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 03 липня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є власником спірного житлового приміщення, наказ від 12 грудня 2006 року № 639 Комунального підприємства «Поділ-Житло» (далі - КП «Поділ-Житло»), на підставі якого він вселився у спірну квартиру, не підтверджує факт належності на праві власності цієї квартири, а тому він не може ініціювати питання про визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що він не довів порушення відповідачами за зустрічним позовом його права на користування квартирою, крім того, суд зазначив, що така вимога є передчасною, оскільки первісно йому належить довести своє право володіння спірним майном.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 липня 2023 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позов задоволено.
Усунено ОСОБА_2 перешкоди у користуванні квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення з цієї квартири ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_4 без надання їм іншого жилого приміщення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 липня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 вселився у спірну квартиру без законних підстав, тобто за відсутності відповідного ордера, а отже, він не набув права на користування цією квартирою.
За таких обставин у нього не виникло право на звернення до суду з позовом про визнання ОСОБА_2 , який є членом сім'ї наймача квартири та зареєстрований у ній, таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції не врахував, що позивач не наділений правом на звернення до суду з позовом про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, виходячи з відсутності порушення саме його житлових прав та з підстав, передбачених статтями 71, 72 ЖК України, а не з огляду на відсутність порушення його права власності на квартиру та з підстави, передбаченої статтею 391 ЦК України.
Водночас суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 набув право користування квартирою за адресою:
АДРЕСА_1 , як член сім'ї наймача, рішення суду про втрату такого права відсутнє, а отже, на цей час він має право користування спірною квартирою.
ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та
ОСОБА_4 самовільно вселилися у спірну квартиру за відсутності ордера або договору оренди відповідно до вимог ЖК України, тобто у зазначених осіб не виникло право користування квартирою, що створює перешкоди ОСОБА_2 у користуванні своїм житлом, а тому правомірним способом захисту його житлових прав є виселення відповідачів за зустрічним позовом із цієї квартири без надання іншого жилого приміщення.
При виселенні відповідачів за зустрічним позовом із спірної квартири без надання іншого житлового приміщення буде дотримано розумний баланс між інтересами позивача, який довів необхідність виселення відповідачів на підставі частини третьої статті 116 ЖК України, та інтересами відповідачів, які протягом тривалого часу користуються спірним житлом без згоди ОСОБА_2 , який має обґрунтовані очікування на подальше користування своїм житлом.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У березні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат
Гаращук С. В.,звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову ОСОБА_1 та відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18, від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, від 12 червня 2023 року у справі № 607/15144/20, від 27 серпня 2024 року у справі № 201/193/22 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги
ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій не врахували, що він законно разом зі своєю сім'єю проживає у спірній квартирі та безперешкодно користується нею понад 15 років. Він сплачує за спожиті комунальні послуги, здійснює необхідні ремонтні роботи, що підтверджується відповідними доказами. На цей час іншого житла він не має.
Він не є таким, що самовільно вселився до спірного житлового приміщення, а отже не може бути виселеним на підставі статті 116 ЖК України.
Тривалий час проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі, незалежно від її правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати цю квартиру його житлом.
Суди попередніх інстанцій не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27 серпня 2024 року у справі № 201/193/22, про те, що відсутність ордера на вселення у спірне приміщення саме по собі не є підставою для висновку, що займане позивачем з 2006 року житло за таких фактичних обставин справи, за наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання, не є житлом у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій не врахували, що він не вселявся у квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , ордера не отримував, а лише мав право користування цією квартирою як член сім'ї наймача.
Із моменту смерті наймача квартири (матері та бабусі ОСОБА_2 ) та, відповідно, припинення дії договору найму житлового приміщення, жодних прав на користування спірною квартирою ОСОБА_2 не має.
Крім того, згідно з відомостями Подільської районної в м. Києві державної адміністрації спірна квартира не зберігалася та не бронювалася за ОСОБА_2 .
У березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Рибченко О. Г., у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року - без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 10 березня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гаращук С. В., на рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гаращук С. В., з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано з Подільського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 758/8779/20; у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гаращук С. В., про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року відмовлено; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У березні 2025 року матеріали справи № 758/8779/20 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Межі розгляду
Оскільки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року не оскаржують, то зазначені судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про їх виселення Верховним Судом не переглядаються.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що між сторонами виник спір щодо користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , яка не приватизована.
ОСОБА_1 разом із своєю сім'єю вселився у зазначену квартиру на підставі наказу КП «Поділ-Житло» від 12 грудня 2006 року № 639, однак не зареєстрований в ній, а ОСОБА_2 зареєстрований у цій квартирі, проте не користується нею.
Згідно з ордером на житлове приміщення від 13 вересня 1989 року № 1993, такий було видано ОСОБА_8 на сім'ю із двох осіб: ОСОБА_8 та її дочка - ОСОБА_7 , на право зайняття квартири площею 18,54 кв. м, яка складається із однієї кімнати за адресою: АДРЕСА_1 .
Договір найму житлового приміщення (спірної квартири) був укладений із ОСОБА_8 . ЇЇ дочка ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_1 народила сина - ОСОБА_6 , який 20 березня 1992 року був зареєстрований у спірній квартирі.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла.
Після смерті матері ОСОБА_6 залишився сиротою, а тому на підставі розпорядження Подільської районної в м. Києві державної адміністрації
від 22 листопада 2000 року № 1259 був влаштований в інтернатний заклад для дітей-сиріт на повне державне забезпечення.
Відповідно до довідки № 517 від 28 травня 2003 року, виданої Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Подільського району м. Києва ЖЕК № 703, у квартирі на АДРЕСА_1 мешкають ОСОБА_13 , 1954 року народження, та її онук ОСОБА_6 , 1992 року народження.
Із 28 грудня 2000 року до 23 квітня 2004 року ОСОБА_6 навчався у Київській загальноосвітній санаторній школі-інтернаті І-ІІ ступенів № 21 на повному державному утриманні.
ОСОБА_6 на підставі рішення Оболонського районного суду міста Києва
від 20 квітня 2004 року був усиновлений громадянами США, у зв'язку з чим йому було видане свідоцтво про народження, відповідно до якого він записаний як ОСОБА_2 .
Згідно з наказом КП «Поділ-Житло» від 12 грудня 2006 року № 639 до підприємства звернувся в. о. заступника голови Подільської районної в м. Києві державної адміністрації Дубовик М. Г. про надання дозволу на тимчасове користування квартирою на АДРЕСА_1 водію СКП «Поділ-Ліфт» ОСОБА_1 . Відповідно до статей 175, 176 ЖК України, якими зобов'язано організації та службових осіб дбати про схоронність житлового фонду, дозволено ОСОБА_1 користуватися зазначеною квартирою з оплатою за фактичне проживання.
ОСОБА_2 стверджував, що він виїхав разом із батьками до США та повернувся в Україну лише у 2008 році для отримання паспорта громадянина України, який фактично отримав 05 червня 2008 року.
19 вересня 2008 року ОСОБА_2 отримав у Комунальному підприємстві «Куренівське» довідку № 1482, відповідно до якої він зареєстрований у спірній квартирі з 20 березня 1992 року.
У вересні-жовтні 2008 року ОСОБА_2 звертався із заявами про переведення особового рахунку на нього та приватизацію квартири, однак ці заяви не були задоволені внаслідок того, що він не досяг 18 років.
На час розгляду справи ОСОБА_2 значиться зареєстрованим у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , з 04 грудня 2002 року.
Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив суд на підставі статей 71, 72 ЖК України визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що він не є власником спірного житлового приміщення, а отже, не може ініціювати питання про визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом.
Змінюючи в цій частині рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 вселився у спірну квартиру без законних підстав, тобто за відсутності відповідного ордера, а отже, він не набув права на користування цією квартирою, та, відповідно, права на звернення до суду з позовом про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що такий висновок суду апеляційної інстанції суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові
від 27 серпня 2024 року у справі № 201/193/22, про те, що відсутність ордера на вселення у спірне приміщення саме по собі не є підставою для висновку, що займане позивачем з 2006 року житло за таких фактичних обставин справи, за наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання, не є житлом у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 5 ЖК України державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих рад (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).
Відповідно до частини першої статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Суди встановили, що єдиною підставою для вселення ОСОБА_1 , у квартиру за адресою: АДРЕСА_1 був наказ від 12 грудня 2006 року № 639 КП «Поділ-Житло».
Водночас, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, ОСОБА_1 вселився разом із своєю родиною у квартиру на АДРЕСА_1 за відсутності відповідного ордера, тобто самоправно, а отже, він не може ставити питання про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірною квартирою з підстав, передбачених статтями 71, 72 ЖК України.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що такий висновок апеляційного суду суперечить висновку Верховного Суду від 27 серпня 2024 року у справі № 201/193/22.
Верховний Суд відхиляє такі посилання заявника, оскільки фактичні обставини цієї справи та справи № 201/193/22 є різними.
Так, у справі № 201/193/22 Верховний Суд зазначив, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Відсутність ордера на вселення у спірне приміщення сама по собі не є підставою для висновку, що житло, займане особою тривалий час, за наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання, не є житлом у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходив з того, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, зазначеного не врахували та належним чином не перевірили доводів сторін, не встановили, чи є у відповідачки інше житло, а тому дійшли передчасного висновку про можливість задоволення позову.
Натомість у справі, що переглядається, суди встановили, що єдиною підставою для вселення ОСОБА_1 разом із сім'єю у квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , був наказ від 12 грудня 2006 року № 639 КП «Поділ-Житло», ордер на вселення йому не видавався, у квартирі він не зареєстрований, договір найму не укладав, а отже, у нього не виникло право користування спірною квартирою.
Крім того, із з 04 грудня 2002 року до цього часу він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
При цьому ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_4 із апеляційною та касаційною скаргами до суду не зверталися, а отже погодилися з рішенням суду першої інстанції.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 просив суд усунути йому перешкоди у користуванні квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 та ОСОБА_4 без надання іншого жилого приміщення на підставі статей 58, 116 ЖК України.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що він не довів порушення відповідачами за зустрічним позовом його права на користування квартирою, крім того, суд зазначив, що така вимога є передчасною, оскільки первісно йому належить довести своє право володіння спірним майном.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції. апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 набув право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 як член сім'ї наймача, рішення суду про втрату такого права відсутнє, а отже, на цей час він має право користування спірною квартирою.
Вирішуючи питання про виселення без надання іншого жилого приміщення, суд має враховувати статтю 109 ЖК України, якою визначено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.
Відповідно до частини третьої статті 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та, відповідно, ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі. Натомість єдиною правовою підставою для заселення у житлове приміщення, що перебуває у комунальній власності, є ордер на вселення.
Як уже було встановлено судом, ОСОБА_1 разом із членами своєї сім'ї: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_4 , самовільно вселилися у спірну квартиру за відсутності ордера або договору оренди відповідно до вимог ЖК України.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що право користування спірною квартирою у зазначених осіб не виникло, а їх проживання у спірній однокімнатній квартирі створює перешкоди ОСОБА_2 у користуванні житлом, а тому правомірним способом захисту його житлових прав є виселення відповідачів за зустрічним позовом із цієї квартири без надання іншого жилого приміщення.
Суд апеляційної інстанції детально дослідив дотримання принципу пропорційності під час виселення відповідачів за зустрічним позовом, зазначивши, що починаючи зі свого народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) і до смерті його матері (
ІНФОРМАЦІЯ_2 ) ОСОБА_2 фактично проживав за місцем реєстрації у квартирі на АДРЕСА_1 .
Розпорядженням Подільської районної в м. Києві державної адміністрації
від 22 листопада 2000 року № 1259 він був влаштований в інтернатний заклад для дітей-сиріт на повне державне забезпечення, в якому навчався в період з 28 грудня 2000 року до 23 квітня 2004 року.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 248 СК України дитина-сирота і дитина, позбавлена батьківського піклування, яка проживає у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі, прийомній сім'ї, має право на збереження права користування житлом, у якому вона раніше проживала. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону.
Відповідно рішення Оболонського районного суду міста Києва суду від 20 квітня 2004 року його усиновили громадяни США та 29 квітня 2004 року він виїхав разом із ними до США.
Після досягнення шістнадцятирічного віку ОСОБА_2 разом із своїми усиновлювачами приїхав в Україну для отримання паспорта громадянина України, який фактично отримав 05 червня 2008 року, та з'ясував, що у квартирі, в якій він зареєстрований, з 2006 року мешкають невідомі особи.
ОСОБА_2 уклав з ЖЕК № 703 договір про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги від 19 серпня 2008 року, намагався перевести на себе особовий рахунок на спірну квартиру, вселитися та приватизувати її.
Однак, будучи неповнолітньою особою і не досягнувши бажаного результату, враховуючи відсутність власного доходу та відсутність в Україні житла для проживання, ОСОБА_2 повернувся з батьками до США, а через деякий час знову повернувся в Україну для постійного проживання, в тому числі за місцем своєї реєстрації.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 належно обґрунтував необхідність такого втручання, як виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , та пропорційність вжитих заходів з урахуванням встановлених обставин про те, що весь час з моменту зайняття відповідачами житлового приміщення була наявна особа, яка мала право користування квартирою АДРЕСА_3 .
Обґрунтованим є також і висновок суду апеляційної інстанції про те, що у цій справі положення пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних щодо захисту прав на житло більше стосуються ОСОБА_2 , оскільки він відповідно до положень статті 71 ЖК України право користування спірною квартирою не втратив, а ОСОБА_1 зі своєю родиною відповідно до положень статті 99 ЖК України самостійного права на займане житлове приміщення незалежно від тривалості їх проживання в спірній квартирі не набули у встановленому законом порядку та проживають у ній за відсутності законних підстав, зокрема ордера чи договору найму.
Узагальнюючи наведене, доводи касаційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції, змінене апеляційним судом, та постанова апеляційного суду ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, не знайшли свого підтвердження.
Рішення суду першої інстанції, у зміненій апеляційним судом частині, та постанова апеляційного суду не суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18, від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, від 12 червня 2023 року у справі № 607/15144/20,
від 27 серпня 2024 року у справі № 201/193/22, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки ґрунтуються на необхідності переоцінки доказів і обставин, яким суди надали належу оцінку. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції повно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин та, надавши належну оцінку фактичним обставинам справи і поданим сторонами доказам, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 .
Зважаючи на наведене Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416, 419, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гаращук Сергій Вікторович, залишити без задоволення .
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 липня 2023 року, змінене постановою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року, та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк