20 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 320/45957/24
адміністративне провадження № К/990/23307/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі Суд):
судді- доповідача - Бевзенка В.М.,
суддів: Бучик А. Ю., Чиркіна С. М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 (у складі колегії суддів: Головенка О.Д., Колеснікової І.С., Перепелиці А.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2025 (у складі колегії суддів: Кузьмишиної О.М. (суддя-доповідач), Карпушової О.В., Ключковича В.Ю.) у справі № 320/45957/24 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач, КМУ), в якому просив:
- визнати бездіяльність КМУ протиправною щодо невизначення уповноваженого органу виконавчої влади стосовно пенсіонерів (співробітників) податкової міліції на підставі Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45 (далі - Порядок 45);
- зобов'язати КМУ визначити уповноважений орган виконавчої влади стосовно пенсіонерів (співробітників) податкової міліції та внести відповідні зміни до Порядку № 45.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є колишнім працівником податкової міліції, який перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію. Вважає, що відповідач своєю протиправною бездіяльністю позбавив права колишніх працівників податкової міліції реалізувати своє право на перерахунок пенсії, оскільки досі не визначив уповноважений орган виконавчої влади стосовно пенсіонерів податкової міліції та не вніс відповідні зміни до Порядку № 45.
Короткий зміст рішень судів І та ІІ інстанцій
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24.01.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2025 позов задоволено.
Задовольняючі позовні вимоги суд першої інстанції, з позицією якого погодився й суд апеляційної інстанції, за встановлених у цій справі обставин дійшов висновку, що КМУ пунктом 10 «Прикінцевих та перехідних положеннях» Закону України від 28.01.2021 № 1150-IX «Про Бюро економічної безпеки України» (далі - Закон №1150-IX) зобов'язано прийняти нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону. Водночас станом на день звернення позивача з цим позовом, відповідачем відповідних нормативно-правових актів не прийнято, та вимоги Закону № 1150-IX не виконано, що свідчить про протиправну бездіяльність КМУ.
У підсумку суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що бездіяльність відповідача є протиправною і полягає у невчиненні ним юридично значущих дій, що полягають у визначенні уповноваженого органу, на який буде покладено функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсію, необхідних документів для перерахунку пенсії звільнених працівникам податкової міліції та забезпеченні прийняття нормативно-правового акту, яким буде внесено зміни до Порядоку № 45.
II. РУХ СПРАВИ
30.05.2025 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга КМУ, у якій скаржник просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2025 у справі № 320/45957/24, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.
Суд ухвалою від 19.06.2025 відкрив касаційне провадження у цій справі. Окрім того, вказаною ухвалою запропонував позивачеві подати відзив на касаційну скаргу та витребував з суду першої інстанції справу № 320/45957/24.
Підставою для відкриття касаційного провадження у справі є оскарження судових рішень, які визначено частиною 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), з посиланням у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та зазначенням, що судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 КАС України. Тобто, судові рішення оскаржуються з підстав, встановлених пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
07 липня 2025 року до Суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача.
29 серпня 2025 року до Суду надійшла адміністративна справа № 320/45957/24.
06 жовтня до Суду від позивача надійшло клопотання про прискорення розгляду цієї справи.
III. АРГУМЕНТИ СТОРІН
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу
У поданій 30.05.2025 касаційній скарзі КМУ просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2025 у справі №320/45957/24, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.
Відповідач у касаційній скарзі посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень у цій справі.
На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що відсутні висновки Верховного Суду щодо порядку застосування статті 63 Закону України від 01.01.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII) до осіб, які проходили службу в органах податкової міліції.
Також скаржник зазначає про різні підходи до тлумачення цієї норми права, зокрема щодо: наявності у колишніх працівників податкової міліції права на перерахунок пенсії за змінами грошового забезпечення працівників поліції; визначення правонаступника ліквідованої податкової міліції, уповноваженого надавати довідки для здійснення перерахунку пенсій; меж зобов'язань органів виконавчої влади у контексті забезпечення реалізації права на перерахунок пенсій відповідно до пункту 4 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1150-ІX, яким визначено, що за колишніми працівниками податкової міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб, встановлені Законом України "Про національну поліцію".
Загалом доводи касаційної скарги відповідача зводяться до того, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що жодним законодавчим та/або нормативно-правовим актом не визначено, що у разі ліквідації/реорганізації відповідного органу виконавчої влади має визначатися правонаступник того чи іншого структурного підрозділу органу виконавчої влади, що ліквідується/реорганізується.
Скаржник зазначає, що у зв'язку з прийняттям КМУ розпорядження від 24.11.2021 № 1493-р «Про початок роботи Бюро економічної безпеки України», Державна фіскальна служба України (далі - ДФС України) припинила свої функції органу виконавчої влади.
З метою завершення заходів з реорганізації ДФС України та її територіальних органів були утворені відповідні комісії, тому подальші заходи з приводу припинення органів ДФС України здійснюються комісією з реорганізації, з урахуванням чинного законодавства.
На думку відповідача, з метою реалізації права на перерахунок пенсії позивач у разі наявності у нього такого права не позбавлений можливості звернутися до комісії з реорганізації ДФС України для отримання відповідної довідки про розмір грошового забезпечення.
Зазначає, що наразі саме комісії з реорганізації ДФС України /територіальних органів ДФС України уповноважені видавати (за наявності законних підстав передбачених Порядком № 45 колишнім працівникам податкової міліції зазначеного виду довідки для реалізації соціальної гарантії на перерахунок пенсії.
Також, на думку відповідача у позивача відсутнє порушене право та охоронюваний законом інтерес, що підлягає судовому захисту, оскільки наразі здійснюються заходи з реорганізації ДФС України, тому, на його думку, в цьому випадку відсутня бездіяльність КМУ.
Окрім того, вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що позивачеві відмовлено у наданні довідки для перерахунку пенсії листом Заступника Голови Державної податкової служби України, Голови комісії з реорганізації ДФС України від 30.01.2024 № 63000-01/285 та листом Міністерства фінансів України від 30.11.2022 №16040-03/П-120/1/2363.
Позиція інших учасників справи
Позивачем поданий відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому просить відмовити у задоволені касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі залишити без змін.
ІV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив службу у Державній податковій адміністрації України (далі - ДПА України) та наказом від 29.11.2005 № 147-о/д його звільнено з податкової міліції у відставку за віком на підставі п.п. а п. 65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 та з врахуванням постанови КМУ від 30.10.1998 № 1716 «Про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги».
Позивачу визначено вислугу років, а саме на 30.11.2005: в календарному обчисленні - 30 років 11 місяців 02 дні; в пільговому обчисленні - 42 роки 06 місяців 26 днів.
Позивачу пенсія призначена з 01.12.2005 відповідно до Закону №2262-XII з розрахунку 90 % грошового забезпечення.
Верховна Рада України 28.01.2021 прийняла Закон №1150-IX, який набрав чинності 25.03.2021. Відповідно з цієї дати розпочало свою роботу Бюро економічної безпеки України (далі - БЕБ України).
У Розділі VI «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1150-IX зазначено, що за колишніми працівниками податкової міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб, встановлені Законом України «Про Національну поліцію».
Крім того, внесені зміни у Закон № 2262-XII, в якому зазначено, що перерахунок раніше призначених пенсій, а саме перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції та податкової міліції), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах цього Закону, здійснюється з урахуванням видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських».
У пункті 10 «Прикінцевих та перехідних положеннях» Закону № 1150-IX встановлено:
Кабінету Міністрів України:
1) не пізніше трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом:
- внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до Державного бюджету України на поточний рік щодо передбачення видатків, необхідних для утворення та діяльності Бюро економічної безпеки України, зокрема видатків для забезпечення Бюро економічної безпеки України та його територіальних управлінь адміністративними будинками, транспортними засобами, засобами зв'язку і матеріально-технічного забезпечення, спеціальною технікою оперативно-технічних підрозділів, іншим майном;
- забезпечити проведення аудиту матеріально-технічних ресурсів, озброєння та спеціальних засобів ДФС та їх передачу БЕБ України;
- прийняти нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону;
- забезпечити перегляд міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону;
2) не пізніше восьми місяців з дня набрання чинності цим Законом забезпечити ліквідацію ДФС України;
3) через один рік з дня оголошення про початок діяльності БЕБ України подати до Верховної Ради України звіт про ефективність впровадження цього Закону із зазначенням показників, на основі яких здійснено оцінку ефективності впровадження цього Закону, та методів їх одержання.
На думку позивача згідно із нормами Прикінцевих та перехідних положеннях Закону № 1150, відповідач зобов'язаний прийняти нормативно-правові акти, які б надавали соціальні та інші гарантії колишнім працівникам податкової міліції, тому не погоджуючись з такою протиправною бездіяльністю звернувся з цим позовом до суду.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Під час розгляду касаційної скарги колегія суддів враховує приписи частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Верховний Суд зазначає наступне.
Згідно із положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правові основи організації та діяльності БЕБ України, визначені Законом № 1150-IX, який набрав чинності 25.03.2021.
Приписами пункту 4 Розділу VI «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1150-IX встановлено, що за колишніми працівниками податкової міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб, встановлені Законом України "Про Національну поліцію".
Визначення розмірів працівників податкової міліції їх грошового забезпечення з 01.03.2018 було врегульовано постановою КМУ від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу те деяких інших осіб» (зі змінами).
Разом з тим, Законом № 1150-IX внесено зміни до частини третьої статті 63 Закону №2262-XII відповідно до яких перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції та податкової міліції), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах цього Закону, здійснюється з урахуванням видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських.
Зазначена законодавча норма визначає виключно види та розміри грошового забезпечення, які включаються для проведення перерахунку пенсій осіб начальницького та рядового складу податкової міліції.
Прирівнювання ж посад колишніх працівників податкової міліції до посад поліцейських не передбачено жодним нормативно-правовим актом.
Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII визначений Порядком № 45.
Згідно із абзацом другим пункту 3 Порядку № 45 довідки про розмір грошового забезпечення видаються тим державним органом, з якого особи були звільнені із служби, якщо інше не передбачено цим Порядком.
Відповідно до абзацу десятого пункту 3 Порядку № 45 в разі ліквідації державних органів довідки видаються правонаступниками таких органів, а в разі їх відсутності - державними органами, визначеними відповідними актами КМУ.
18 грудня 2018 року КМУ прийнято постанову № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» (далі - Постанова № 1200), відповідно до якої утворено ДПС України та Державну митну службу України, реорганізувавши ДФС шляхом поділу.
Положеннями постанови № 1200, встановлено, що ДФС України продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення ДПА України, Державної митної служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов'язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об'єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.
Постановою КМУ від 19.06.2019 № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» (далі - Постанова № 537) утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно із додатком 1 та реорганізовано деякі територіальні органи ДФС України шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів ДПС України за переліком згідно з додатком 2.
Пунктами 3, 4 Постанови № 537 установлено, що територіальні органи ДФС України, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам ДПС України та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов'язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об'єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України. Визначено територіальні органи ДПС України правонаступниками майна, прав та обов'язків територіальних органів ДФС України, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови, у відповідних сферах діяльності.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Розпорядженням № 682-р КМУ погодився з пропозицією Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою України покладених на неї постановою КМУ від 06.03.2019 № 227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень ДФС, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
У подальшому 30.09.2020 КМУ прийнято постанову № 893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби», якою вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком.
Наказом ДПС України від 30.09.2020 № 529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» вирішено утворити як відокремлені підрозділи Державної податкової служби України територіальні органи за переліком згідно з додатком.
Наказом ДПС України від 24.12.2020 № 755 «Про початок забезпечення здійснення територіальними органами Державної податкової служби України повноважень та функцій» розпочато з 01.01.2021 здійснення територіальними органами ДПС України, утвореними як її відокремлені підрозділи, повноважень і функцій територіальних органів ДПС України, що ліквідуються відповідно до пункту 1 Постанови № 893.
Відповідно до пункту 1 наказу ДПС України № 36 від 28.08.2019 ДПС України розпочала виконання функцій і повноважень ДФС України, що припиняється.
Основні завдання та повноваження ДПС України визначені в положенні «Про Державну податкову службу України», затвердженому постановою КМУ від 06.03.2019 № 227, відповідно до пункту 7 якого ДПС України здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку її територіальні органи.
Таким чином, з аналізу вищезазначених нормативних актів, вбачається, що постанова КМУ № 1200 та розпорядження № 682-р свідчать про наявність факту виключно компетенційного адміністративного (публічного) правонаступництва ДПС України в частині переходу до ДПС України функцій ДФС України у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску.
Положеннями пункту 10 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1150-IX та розпорядження КМУ від 24.11.2021 №1493-р «Про початок діяльності Бюро економічної безпеки» встановлено, що ДФС України припинила свою діяльність у частині виконання функцій, які забезпечувалися підрозділами податкової міліції.
Таким чином, станом на час звернення ОСОБА_1 до суду (07.10.2024) відсутній уповноважений структурний підрозділ, на який покладено функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, довідок про грошове забезпечення для перерахунку пенсій колишнім співробітникам податкової міліції.
Суд касаційної інстанції звертає увагу на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 19.04.2018 у справі № 800/426/17 та від 22.08.2019 у справі № 9901/986/18.
У наведених справах Велика Палата Верховного Суду зазначила, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень потрібно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного/несвоєчасного виконання обов'язкових дій / ухвалення рішень або невиконання їх узагалі. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.
Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість і межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.
Бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.
Суб'єкт, дії або бездіяльність якого оскаржується, може бути зобов'язано до виконання лише тих обов'язків, які на нього покладено законом чи іншими підзаконними нормативно-правовими актами.
Бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише у випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.
Застосовуючи вказані правові позиції до обставин, які склалися у цій справі, Суд враховує, що в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на сьогодні відсутній уповноважений структурний підрозділ, на який покладено функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних документів для перерахунку пенсій колишнім співробітникам податкової міліції (довідок про грошове забезпечення). Окрім того наголошує, що КМУ станом на момент звернення із цим позовом не внесено зміни до Постанови №45, що свідчить про систематичне порушення соціально-економічних прав колишніх працівників податкової міліції, в тому числі позивача.
Суд також звертає увагу, що приписами пункту 10 «Прикінцевих та перехідних положеннях» Закону № 1150 встановлено:
- Кабінету Міністрів України прийняти нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону;
- забезпечити перегляд міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.
Таким чином вказаною правовою нормою відповідача зобов'язано прийняти нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону.
Також Суд вважає за необхідне наголосити на такому.
Згідно із частиною першою статті 117 Конституції України КМУ в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 № 794-VII (далі - Закон № 794-VII ) КМУ на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Частиною другою статті 49 Закон № 794-VII встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Відповідно до положень статті 21 Закону № 794-VII КМУ спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина.
Згідно із абзацом третім пункту 3 статті 20 Закону № 794-VII КМУ у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина забезпечує проведення державної правової політики (абзац другий); вживає заходів щодо захисту прав і свобод, гідності, життя і здоров'я людини та громадянина від протиправних посягань, охорони власності та громадського порядку, забезпечення пожежної безпеки, боротьби із злочинністю, запобігання і протидії корупції (абзац четвертий).
Таким чином КМУ є вищим органом у системі органів виконавчої влади, наділений повноваженнями вчиняти дії з метою захисту прав людини.
Частиною першою статті 95 Конституції України встановлено, що право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.
Окрім того частиною першою статті 117 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Тобто, КМУ для реалізації своїх повноважень може внести проект закону України або ухвалити власний нормативно-правовий акт з метою захисту прав та інтересів осіб, зокрема, в спірних відносинах.
Колегія суддів звертає увагу, що протягом тривалого часу (із моменту набрання чинності Закону № 1150-IX - 25.03.2021 до моменту звернення з позовом до суду 07.10.2024) відповідач не прийняв нормативно-правового акту, що випливає із змісту Закону №1150-IX.
Відсутність визначення уповноваженого органу, на який буде покладено функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсію, необхідні документи для перерахунку пенсій звільненим працівникам податкової міліції та забезпеченні прийняття нормативно-правого акту, яким буде внесено зміни до Порядку №45 створює ситуацію правової невизначеності.
Враховуючи зазначене правове регулювання та обставини, які склалися у цій справі, Суд вважає обґрунтованими та погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що бездіяльність КМУ в цьому випадку є протиправною, оскільки полягає у невчиненні ним юридично значущих дій, а саме: визначення уповноваженого органа на який буде покладено функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсію, необхідних документів для перерахунку пенсій звільненим працівникам податкової міліції та забезпечення прийняття нормативно-правого акта, яким буде внесено зміни до Порядку №45.
Щодо доводів скаржника про те, що комісії з реорганізації ДФС/територіальних органів ДФС уповноважені видавати колишнім працівникам податкової міліції довідки для перерахунку пенсії.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що листом від 30.01.2024 №63000-01/285 Заступник Голови Державної податкової служби України, Голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби України, повідомив позивача, що на виконання Постанови № 761 співробітники ДФС та її територіальні органи, у тому числі, які входили до складу комісії з реорганізації ДФС, станом на 31.12.2021 були вивільнені, а ДФС та її територіальними органами припинено виконання функцій центрального органу виконавчої влади.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що листом Міністерства фінансів України №16040-03/П-120/1/2363 від 30.11.2022, позивачеві повідомлено, що нормативно-правовими актами не визначено органу, уповноваженого на видачу довідок про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії колишнім працівникам податкової міліції. Зазначено, що Міністерством фінансів України за власної ініціативи розроблено проект постанови КМУ «Про визначення органу, уповноваженого на видачу довідок про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії особам начальницького та рядового складу податкової міліції», який відповідно до вимог Регламенту КМУ пройшов узгодження зі всіма заінтересованими органами.
Отже відмовлено у видачі довідки для реалізації соціальної гарантії на перерахунок пенсії у зв'язку припиненням ДФС та її територіальними органами виконання функцій центрального органу виконавчої влади, а також відсутність визначення нормативно-правовими актами органу, уповноваженого на видачу довідок про розмір грошового забезпечення, порушено право позивача на перерахунок пенсії як колишнього працівника податкової міліції.
Варто зазначити, що у відзиві на позовну заяву, апеляційній та касаційній скарзі відповідач фактично не заперечує на невжитті ним заходів на виконання пункту 10 «Прикінцевих та перехідних положеннях» Закону № 1150-IX, а посилається на заходи з реорганізації ДФС України.
Враховуючи те, що позивача наказом 29.11.2005 № 147-о/д Державної податкової адміністрації України звільнено з податкової міліції у відставку, останній перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону №2262-XII, Суд вважає, що оскаржувана бездіяльність КМУ безумовно порушує його інтереси, оскільки безпосередньо стосується реалізації своїх прав.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, Суд бере до уваги висновки, Європейського суду з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якій зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів вважає, що Судом надано відповідь на всі доводи касаційної скарги, які можуть вплинути на правильність розгляду цієї справи на стадії касаційного оскарження.
Інші доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судами попередніх інстанцій.
Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були наведені у відзиві на позовну заяву, апеляційній скарзі та з урахуванням яких судами вже надавалась оцінка встановленим обставинам справи.
Доводи КМУ щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час розгляду цієї справи у суді касаційної інстанції не підтвердились.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що судами попередніх інстанцій прийняті правильні по суті рішення про задоволення позовних вимог, такі рішення є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанцій, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права і доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на результат розгляду цієї справи розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 242, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,
Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2025 у справі № 320/45957/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
Суддя - доповідач В. М. Бевзенко
Судді А. Ю. Бучик
С. М. Чиркін