20 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 260/1942/24
адміністративне провадження № К/990/27004/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Джумеля Володимира Володимировича
на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2024 року (головуючий суддя - Ващилін Р.О.)
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2024 року (головуючий суддя - Судова-Хомюк Н.М., судді: Онишкевич Т.В. Сеник Р.П.)
у справі № 260/1942/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дії та бездіяльності протиправними.
I. ПРОЦЕДУРА
1. 25 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
2. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено десятиденний строк з дня отримання копії ухвали шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з вказаним позовом та доказів поважності пропуску такого строку.
3. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2024 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2024 року, позовну заяву повернуто позивачу на підставі частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
4. Не погодившись з вказаними судовими рішеннями адвокат Джумель В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
5. Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6. Залишаючи позовну заяву без руху суд першої інстанції виходив з того, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 247 від 02 вересня 2023 року ОСОБА_1 з 02 вересня 2023 року виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. На подану ОСОБА_1 заяву Військова частина НОМЕР_1 листом від 08 січня 2024 року № 55 повідомила про відсутність заборгованості за недоотримане речове майно та відсутність підстав для виплати грошової компенсації. Однак з вказаним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду тільки 25 березня 2024 року.
7. При цьому суд першої інстанції урахував правові висновки Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, де визначено природу компенсації за неотримане речове майно як особливий окремий вид належних військовослужбовцю сум, який не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, а також висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2023 року у справі № 380/1785/21, за змістом якого зазначена природа грошової компенсації за неотримане речове майно вказує на застосування до такого спору спеціального строку звернення до суду, установленого частиною п'ятою статті 122 КАС України.
8. На виконання ухвали суду першої інстанції про залишення позову без руху ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв представник Джумеля В.В., подав заяву про усунення недоліків, у якій зазначив, що при визначенні строків для звернення до суду у цій справі підлягає шестимісячний строк звернення до адміністративного суду відповідно до частини другої статті 122 КАС України. Звернув увагу на те, що після звільнення особа не обмежена строком для звернення за грошовою компенсацією вартості речового майна. Тоді обов'язок щодо виплати такої грошової компенсації у військової частини виникає не автоматично у день звільнення (переведення), а лише після звернення з відповідною заявою. Відповідно порушення прав військовослужбовця матиме місце у разі відмови виплати таку грошову компенсацію на звернення особи або ненадання відповіді на нього протягом тридцятиденного строку.
9. Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що позов поданий з пропуском місячного строку звернення до суду, встановленого частиною п'ятою статті 122 КАС України.
10. При цьому, позивачем ні в тексті позовної заяви, ні в заяві про усунення недоліків не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
11. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції та зазначив, що реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже відсутність реалізації цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
12. Також, суд апеляційної інстанції указав, що, враховуючи визначену у постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду із цим позовом є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
13. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач несвоєчасно звернувся до суду з приводу порушених своїх прав та не надав достатньо обґрунтованих підстав для пропуску встановлених строків КАС України.
14. За висновком суду апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування.
III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
15. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норму частини п'ятої статті 122 КАС України, якою встановлено місячний строк звернення до суду із позовною заявою, у той час як до спірних правовідносин мав застосовуватися загальний шестимісячний строк звернення до суду відповідно до частини другої статті 122 КАС України, причиною чому, на його думку, стало помилкове ототожнення судами попередніх інстанцій предмету цієї справи, який стосується виплати грошової компенсації, із справами щодо звільнення з публічної служби, до яких означені справи не належать.
16. Посилаючись на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30 липня 2020 року у справі № 820/5767/17, відповідно до якої право військовослужбовця на отримання грошової компенсації за речове майно, яке не було ним отримане під час проходження служби, у разі звільнення з військової служби може бути реалізоване шляхом подання відповідної заяви (рапорту) за місцем проходження служби не тільки при звільненні з військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу), а і після його звільнення з військової служби, скаржник наголосив на тому, що підставою звернення з цим позовом до адміністративного суду є невиплата відповідачем грошової компенсації вартості за неотримане речове майно не при звільненні, а після такого звільнення. У цьому випадку обов'язок щодо виплати такої компенсації у військової частини виникає не автоматично у день звільнення, як про це зазначає суд першої інстанції, а лише після звернення із відповідною заявою. Відповідно порушення прав військовослужбовця матиме місце у разі відмови у виплаті такої грошової компенсації за зверненням особи або ненадання відповіді на нього.
17. Ураховуючи, що звертаючись до відповідача із відповідною заявою, вже не був військовослужбовцем і суть його звернення стосувалася не питання проходження, звільнення з публічної служби, а захисту його прав та інтересів у зв'язку з бездіяльністю відповідача, скаржник вважає, що спір у цій справі виник не щодо звільнення з військової служби, а щодо майнового права позивача на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно за його заявою після звільнення з військової служби.
18. На думку скаржника, застосування місячного строку для звернення до суду для отримання грошової компенсації є безпідставним та таким, що порушує права позивача. Вважає, що після звільнення особа не обмежена строком для звернення за грошовою компенсацією вартості речового майна.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
19. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.
20. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеної в частині другій статті 328 КАС України, та посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права
21. За приписами частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
22. Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
23. У частині п'ятій статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
24. Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
25. При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
26. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
27. День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
28. Не звернення до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
29. У постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 9901/425/19 Велика Палата Верховного суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.
30. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
31. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
32. Як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає в невиплаті суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити її виплату.
33. За змістом статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, та є різновидом публічної служби за визначенням пункту 17 частини першої статті 4 КАС України.
34. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 2-а-3097/2007.
35. Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
36. До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 9-1 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
37. У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначено правову природу компенсації за неотримане речове майно, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, а компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
38. Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, згідно з пунктом 3 якого грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: (І) звільнення з військової служби; (ІІ) загибелі (смерті) військовослужбовця.
39. З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що право на компенсацію вартості за неотримане речове майно за період проходження служби військовослужбовці набувають при звільненні і це право реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
40. У зв'язку з цим, доводи скаржника про те, що цей спір не пов'язаний зі звільненням з публічної (військової) служби є необґрунтованими.
41. Спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання, пов'язані з реалізацією передбачених законом гарантій для військовослужбовця, навіть якщо подання відповідного позову про компенсацію відбувається після його звільнення з публічної (військової) служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п'ятої статті 122 КАС України, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
42. У справі, що розглядається суди попередніх інстанцій установили, що позивач звільнений з військової служби, виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 247 від 02 вересня 2023 року. Заяву, в якій просив нарахувати йому грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно позивач подав до Військової частини НОМЕР_1 05 січня 2024 року. За результатом розгляду вказаної заяви Військова частина НОМЕР_1 листом № 55 від 08 січня 2024 року повідомила позивача про відсутність підстав для виплати спірної грошової компенсації.
43. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що звернувшись до суду з цим позовом 25 березня 2024 року позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України. При цьому будь-яких належних обставин на підтвердження поважності причин його пропуску ні в позовній заяві, ні в заяві про поновлення строку звернення до суду, позивач не вказав.
44. Колегія суддів зазначає, що військовослужбовець після звільнення його з військової служби зберігає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви. У той же час, це не свідчить про можливість подання такої заяви на отримання компенсації поза межами будь-яких строків.
45. Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховний Суд від 28 вересня 2023 року у справі № 260/4686/22, від 14 грудня 2023 року у справі № 380/1785/21 та від 10 лютого 2025 року у справі № 240/5940/24, від 03 листопада 2025 року справа № 260/1940/24.
46. Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника про те, що до спірних правовідносин мав би застосовуватися загальний шестимісячний строк звернення до суду відповідно до частини другої статті 122 КАС України. Колегія суддів ураховує, що Верховний Суд уже сформував висновки щодо застосування норм статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, відповідно до яких у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців (постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20).
47. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що до спірних правовідносин мав би застосовуватися загальний шестимісячний строк звернення до суду відповідно до частини другої статті 122 КАС України. Крім того, Верховний Суд уже сформував висновки щодо застосування норм статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, відповідно до яких у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців (постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20).
48. Частиною першою статті 121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
49. За приписами частини четвертої статті 121 КАС України заява про поновлення процесуального строку подається одночасно із вчиненням відповідної процесуальної дії (подання заяви, скарги, документів тощо), стосовно якої пропущений строк.
50. Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
51. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).
52. Як вбачається з матеріалів справи, позивач, в інтересах якого діяв адвокат, разом із позовною заявою не подав заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду із наведенням поважних причин пропуску такого строку, у зв'язку з чим суд першої інстанції ухвалою від 29 березня 2024 року залишив його позовну заяву без руху та надав позивачу строк для усунення вказаного недоліку шляхом подання до суду окремої заяви відповідно до частини шостої статті 161 КАС України про поновлення строку звернення із вказанням обґрунтувань причин такого пропуску.
53. Однак на виконання вказаної ухвали суду першої інстанції позивач, в інтересах якого діяв адвокат, подав заяву про усунення недоліків, за змістом якої наполягав, що цей спір не пов'язаний зі звільненням з публічної служби, а тому до цього спору необхідно застосовувати шестимісячний строк, встановлений частиною другою статті 122 КАС України. Оцінку вказаним доводам вже надано вище. Водночас заява про поновлення пропущеного строку звернення із обґрунтуванням поважності причин такого пропуску, які б могли бути оцінені судом, так і не була подана стороною позивача.
54. Отже доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статті 122 КАС України не знайшли свого підтвердження в ході касаційного перегляду цієї справи.
55. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
56. Оскільки при ухваленні судових рішень суди попередніх інстанцій порушень норм процесуального права не допустили, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
57. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 345, 350, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Джумеля Володимира Володимировича залишити без задоволення.
Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2024 року у справі № 260/1942/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
В.Е. Мацедонська
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду