Справа № 240/21246/24
Головуючий у 1-й інстанції: Нагірняк Микола Федорович
Суддя-доповідач: Сапальова Т.В.
19 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Ватаманюка Р.В. Капустинського М.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Житомирського апеляційного суду про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
у листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Житомирського апеляційного суду, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Житомирського апеляційного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди за період з 01 серпня 2024 по 31 жовтня 2024 року виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Житомирський апеляційний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди за період з 01 серпня 2024 по 31 жовтня 2024 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн;
- визнати протиправними дій Житомирського апеляційного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за періодз 01 серпня 2024 по 31 жовтня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн;
- зобов'язати Житомирський апеляційній суд нарахувати та виплатити суддівську винагороду за період з з 01 серпня 2024 по 31 жовтня 2024 року, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
В обґрунтування позову зазначає, що відповідачами протиправно здійснено нарахування та виплату суддівської винагороди за спірний період, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн, замість 3028,00 грн. Позивач такі дії відповідачів вважає протиправними з тих підстав, що відповідно до норм спеціального законодавства суддівська винагорода у спірному періоді підлягає нарахуванню, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн. Просить позов задовольнити.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року позов задоволено, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Житомирського апеляційного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2024 по 31 жовтня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.;
- зобов'язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Житомирський апеляційний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 серпня 2024 по 31 жовтня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.;
- визнано протиправними дії Житомирського апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 серпня 2024 по 31 жовтня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.;
- зобов'язано Житомирський апеляційний суд нарахувати та виплати ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 серпня 2024 по 31 жовтня 2024 року, обчисливши її розмір, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн з врахуванням виплачених сум та проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Не погоджуючись з рішенням суду, Державна судова адміністрація України подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 протягом спірного періоду з 01 серпня 2024 по 31 жовтня 2024 року працював на посаді судді Житомирського апеляційного суду, що в силу положень Закону № 1402-VIII надає право на нарахування та виплату суддівської винагороди за цей спірний період.
Зважаючи, що обчислення суддівської винагороди позивачу за період з 01 серпня 2024 по 31 жовтня 2024 року, проведено у відповідності до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2024 рік", виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн, та вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Цей висновок, як підкреслив суд першої інстанції, узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII (далі - Закон України № 1401-VIII), що набрали чинності з 30.09.2016.
Суд першої інстанції зауважив, що Конституція України, у редакції Закону України № 1401-VIII, вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій. Так, пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону України № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Тому розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Спір у цій справі виник у зв'язку необхідністю оцінки правомірності нарахування і виплати позивачу у спірний період суддівської винагороди виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України «Про судоустрій і статус суддів») гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року №11 -р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України «Про судоустрій і статус суддів», положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» установлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Закон України «Про прожитковий мінімум»» № 966-XIV дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Згідно із статтею 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Частиною третьою статті 4 Закону № 966-XIV визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Так, за змістом абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб було встановлено у розмірі 3028 гривні.
Водночас згідно з абзацом п'ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, було встановлено у розмірі 2102 гривні.
Отже, окремими приписами Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
Наведені положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому правомірним для визначення базового розміру посадового окладу судді є застосування прожиткового мінімуму - 2102,00 грн.
Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24, яка, відступаючи від попередніх правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23 та ін., предмет спору в яких стосувався визначення розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року, зазначила, що законами про державний бюджет не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду нагадала, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
Таким чином, беручи до уваги зазначену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 серпня 2024 року по 31 жовтня 2024 року, виходячи з розміру базового посадового окладу судді, обчисленого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році - 3028,00 грн., що встановлений Законом України Про Державний бюджет України на 2024 рік.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити повністю.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 , відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Ватаманюк Р.В. Капустинський М.М.