Справа № 620/7231/25
20 листопада 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до УДМС України в Чернігівській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову в оформленні посвідки на тимчасове проживання в Україні від 25.04.2025 №74011300024726 та від 05.06.2025 № НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяви про оформлення посвідки на тимчасове проживання.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2025 відкрито апеляційне провадження у даній справі.
18.11.2025 до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшла заява позивача про забезпечення позову, яка передана судді доповідачу 19.11.2025.
У вказаній заяві позивач просить:
- заборонити УДМС України в Чернігівській області, Державній прикордонній службі України, Національній поліції України та іншим компетентним органам вчиняти будь-які дії, спрямовані на видворення, примусове залишення території України, скорочення строку перебування чи інше обмеження права перебувати на території України громадянки Республіки Казахстан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі;
- визнати законним перебування громадянки Республіки Казахстан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України на період до набрання законної сили судовим рішенням у справі №620/7231/25, зобов'язавши УДМС України в Чернігівській області продовжити строк її перебування на зазначений період.
Вказана заява обґрунтована тим, що строк короткострокового (безвізового) перебування позивача на території України (90 днів) спливає 27.11.2025 і після цієї дати її перебування на території України вважатиметься порушенням міграційного законодавства, що несе загрозу притягнення до адміністративної відповідальності, примусового видворення або заборони подальшого в'їзду.
Відповідач подав заперечення на заяву про забезпечення позову, в яких зазначив, що наведені у заяві про забезпечення позову твердження позивачки щодо загрози її примусового видворення з України за своїм змістом є припущеннями, не підкріпленими жодними доказами, а заявлені заходи забезпечення позову не стосуються предмета спору в даній справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи та вимоги заяви про забезпечення позову і заперечення на неї, колегія суддів виходить з наступного.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Відповідно до ч.1-2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
За приписами ч.2 ст.151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що з метою захисту прав та інтересів позивача суд за його заявою або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, постановлення якої належить до дискреційних повноважень суду та вирішення питання щодо їх вжиття залежить від наявності однієї з обставин, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України, що встановлюється судом виходячи з конкретних доказів, поданих заявником.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб-позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі №826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі №826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі №420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі №640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі №640/9167/19, від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20 та від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21.
Колегія суддів зазначає, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є надання тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Разом з тим, суд при вирішенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову повинен в ухвалі вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, який виступає відповідачем у справі.
В той же час, в рамках даної справи наявність ознак протиправності оскаржуваних рішень може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Очевидна протиправність рішення (дії, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень це прийняття ним таких рішень (вчинення дій, допущення бездіяльності), які взагалі не передбачені законодавством України, або прийняття рішень суб'єктами, які не наділені компетенцією у відповідній сфері.
В той же час, вирішення питання оформлення посвідки на тимчасове проживання в України належить до компетенції органів ДМС України, до яких належить відповідач, внаслідок чого відсутні підстави стверджувати про очевидну протиправність його рішень.
У справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав" проти України" Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами особи і суспільства.
В той же час, єдиним обґрунтуванням заяви про забезпечення позову визначено упередження можливих дій, спрямованих на видворення, примусове залишення території України, скорочення строку перебування або інших обмежень прав позивача щодо перебування на території України.
В той же час, жодних доказів на підтвердження наявності у відповідача намірів, або вжиття ним дій щодо видворення, примусового повернення, скорочення строку перебування позивача на території України тощо до суду надано не було.
Таким чином, наведені в заяві про забезпечення позову обґрунтування не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а застосування судом заходів забезпечення позову, про які просить позивач, без з'ясування фактичних обставин справи матиме наслідком надання судом передчасних правових оцінок по суті пред'явленого позову.
Суд також зазначає, що обрані позивачем заходи забезпечення позову не відповідають предмету даного спору, який стосується правомірності прийнятих відповідачем рішень про відмову в оформленні посвідки на тимчасове проживання в Україні. За таких обставин відсутні підстави вважати, що у разі невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладниться чи унеможливиться виконання рішення суду або ефективний захист та поновлення порушених прав чи інтересів позивача.
При цьому, у випадку прийняття відповідачем рішення про видворення, повернення чи скорочення строку перебування на території України, позивач не обмежена правом на оскарження вказаних рішень в адміністративному чи судовому порядку.
Разом з тим, вимога заяви про забезпечення позову в частині заборони іншим органам (які не є учасниками справи) вчиняти будь-які дії, спрямовані на видворення, примусове залишення території України, скорочення строку перебування чи інше обмеження права перебувати на території України громадянки Республіки Казахстан ОСОБА_1 не може вважатись адекватною предмету позову, оскільки така вимога стосується необмеженого кола осіб та заявником не надано доказів наявності у будь-яких інших органів намірів, або вжиття ними дій щодо видворення, примусового залишення території України, скорочення строку перебування позивача на території України тощо.
Крім того, заявлена позивачем вимога визнати законним перебування її на території України не відповідає передбаченим ч.1 ст.151 КАС України заходам забезпечення позову, які можуть бути вжиті судом.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції не вбачає достатніх підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову в обраний позивачем спосіб та даних, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, захист яких стане неможливим без вжиття таких заходів, або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що заява про забезпечення позову не підтверджена жодними належними та достатніми доказами та належним чином не обґрунтована, в тому числі щодо істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, або необхідності докладання значних зусиль та витрат для відновлення порушених (оспорюваних) прав, що свідчить про відсутність підстав для її задоволення.
Керуючись ст.150-154, 311, 321, 325, 329 КАС України, колегія суддів
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Текст ухвали складено 20 листопада 2025 року.
Головуючий суддя Н.В.Безименна
Судді Л.В.Бєлова
А.Ю.Кучма