Справа № 640/13109/22 Суддя (судді) першої інстанції: Загацька Т.В.
20 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю.,
суддів Сорочка Є.О.,
Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на Донецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року позов задоволено частково.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
З огляду на особливості розгляду даної категорії справ та вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що існує необхідність продовження строку розгляду даної справи на розумний строк.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та має право на пільги, встановлені статтею 13 Закону України від 22.10.1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в тому числі і на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, що підтверджується копією посвідчення, наявного в матеріалах справи.
Позивач отримав разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік в розмірі 3906,00 грн, яку виплатило Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Позивач звернувся з заявою до відповідача з вимогою здійснити виплату допомоги у повному обсязі, відповідно до вимог статті 13 Закону №3551-XII.
Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві відмовлено у здійснення такої виплати, про що свідчить копія відповіді відповідача, наявна в матеріалах справи.
Позивач, не погоджуючись з такими діями відповідача, вважаючи їх протиправними, а свої права - порушеними, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України від 22.10.1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-XII).
01.01.1999 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 року № 367-XIV, яким статтю 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року №3551-XII доповнено частиною в такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".
Підпунктом "б" підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №107-VI) текст вказаної вище частини статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом "б" підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону №107-VI, визнані неконституційними.
Законом України від 28.12.2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набув чинності 01.01.2015 року, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 року № 3-Р/2020 (справі № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин відновлено дію частини 5 статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам ІI групи вісім мінімальних пенсій за віком.
Проте, на виконання приписів Бюджетного кодексу України 07.05.2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 540 "Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (далі Постанова №540), відповідно до якої разова грошова допомога до 5 травня у 2022 році виплачується особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у розмірі 3906,00 грн., тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п'ятою статті 13 цього Закону.
Саме керуючись вказаними нормами, у 2022 році позивачу було виплачено разову грошову допомогу у розмірі - 3906,00 грн.
Статтею 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Пунктами 2 та 3 Постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" № 540 від 07 травня 2022 року передбачено, що виплата грошової допомоги у 2022 році здійснюється, зокрема:
- органами Пенсійного фонду України - особам, які перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022 року, шляхом включення у відомості (списки) на виплату пенсій;
- структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад - особам, які не перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022 року, шляхом перерахування коштів на спеціальні рахунки військових частин, установ і організацій за місцем їх служби, а особам, які не є військовослужбовцями, поліцейськими, особами начальницького та рядового складу, - на поточні рахунки таких осіб в уповноважених банках.
Пунктом 5 Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, затвердженого Постановою № 540, встановлено, що бюджетні кошти розподіляються Мінсоцполітики в межах бюджетних призначень і спрямовуються:
- пенсійному фонду України - відповідно до поданої ним заявки щодо сум грошової допомоги, що включені у відомості (списки) на виплату пенсій за червень 2022 року, на підставі інформації, що обробляється в базах даних одержувачів пенсій (електронних пенсійних справах), та витрат на оплату послуг, пов'язаних із виплатою та доставкою грошової допомоги, що проводиться організацією, що здійснює виплату і доставку пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання;
- регіональним органам соціального захисту населення - відповідно до поданої ними інформації щодо сум грошової допомоги, сформованої на підставі інформації місцевих органів соціального захисту населення та центрів по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, для проведення виплат особам, зазначеним у абзаці першому підпункту 2 пункту 3 цього Порядку, за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Таким чином, у даному випадку, органом, уповноваженим здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня, є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, оскільки позивач є пенсіонером, якому станом на 5 травня 2022 року призначено пенсію, що не заперечується Головним управління Пенсійного фонду України в м. Києві, а згідно Постанови № 540 виплата грошової допомоги у 2022 році особам які перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) станом на 5 травня 2022 року здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Суд відмічає, що частинами першою, другою статті 152 Конституції України встановлено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічне положення закріплено статтею 91 Закону України від 13.07.2017 року № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України".
З резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 року № 3-р/2020 вбачається, що окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України визнане неконституційним і втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
На час виникнення спірних відносин Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 року № 3-р/2020 відновлено дію статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 року № 367-ХІV, якою передбачено розмір допомоги до 5 травня для інвалідів ІІ групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Водночас Кабінет Міністрів України у Постанові № 540 установив, що у 2022 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551-XII, особам з інвалідністю ІІ групи здійснюється у розмірі 3906,00 гривень, тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено статтею 13 цього Закону.
Отже, на час виплати позивачу у 2022 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV і Постанова № 540.
Виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю ІІ групи у 2022 році слід застосовувати не Постанову КМУ № 540, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що з 27.02.2020 року (дати прийняття рішення Конституційного Суду України № 3-р/2020) позивач набув право на соціальне забезпечення відповідно до статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 року № 367-ХІV, яким передбачено розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю ІІ групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Беручи до уваги викладене, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві протиправно не здійснило нарахування та виплату позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 13 Закону № 3551-XII.
Вказана правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 29.09.2020 року по справі № 440/2722/20.
При цьому колегія суддів враховує, що дана справа не є типовою справою у розумінні пункту 21 частини першої статті 4 КАС України відповідно до обставин, викладених у рішенні Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у зразковій справі № 440/2722/20. Однак, висновки Верховного Суду (зокрема, Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13.01.2021 року) у справі № 440/2722/20 враховані судом під час розгляду цієї справи в силу частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, які викладені у постанові від 13.06.2023 року по справі № 560/8064/22, у якій Верховний Суд відступив від висновків викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів цієї самої палати від 01.12.2022 року у справі № 580/2869/22, та зазначив, що оскільки на час виплати позивачу у 2022 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли положення статті 13 Закону № 3551-XII і Порядку № 540, які по-різному визначають розмір виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, з огляду на положення частини третьої статті 7 КАС України, якою визначаються загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2022 році слід застосовувати не Порядок № 540, а Закон №3551-XII, який має вищу юридичну силу та є спеціальним законом у цій сфері відносин.
Відтак, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві протиправно не здійснило нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 13 Закону № 3551-XII, така бездіяльність не відповідає критеріям правомірності, визначених в ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, колегія суддів вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Колегія суддів відхиляє наведений позивачем у позові розрахунок загального розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік, з огляду на наступне.
Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-ІV (далі Закон №1058-ІV), мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким законом є Закон України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік.
Згідно із частиною четвертою статті 28 Закону №1058-ІV, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою-третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Закон №1058-ІV є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України» на 2022 рік від 02.12.2021 року №1928-IX встановлено, що в 2022 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня складає 1934 грн.
Таким чином, розмір щорічної разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у 2022 році становить 15472,00 грн. (1934 грн. х 8), з врахуванням вже виплаченої позивачу частини допомоги.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми завданих збитків у розмірі 16 000 грн. 00 коп., колегія суддів виходить з такого.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Таким чином, для відшкодування шкоди в порядку 1166 ЦК України необхідно довести такі факти: а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії; б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки ст. 22 ЦК України) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода); в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
З врахуванням встановлених судом обставин та відповідним їм правовідносин підставою для застосування цивільно-правової відповідальності за нормами статті 1166 ЦК України є наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між ними.
Позивачу для доведення обґрунтованості своїх вимог необхідно підтвердити наявність шкоди та причинно-наслідковий зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою як обов'язкову умову відповідальності за її спричинення.
Згідно зі ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина у заподіянні шкоди, про що зазначено у п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.03.1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди».
За правилами ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоду майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) вказано, що відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавала шкоди; вина завдавала шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) вказано, що збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Позивач в своєму адміністративному позові обґрунтовує заподіяну шкоду з боку відповідача у зв'язку з неповною виплатою щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік.
Проте позивачем не додано до позову доказів, які б свідчили про наявність винних дій відповідача у завданні збитків позивачу, їх причинно-наслідкового зв'язку.
Вказана позивачем сума збитків складається із суми, яку він сплатив за послуги юристам для отримання правової допомоги.
Однак, звернення позивача для отримання правової допомоги, є його правом, а не обов'язком. При цьому, плата за отриману правову допомогу була обумовлена волевиявленням позивача звернутись до юриста.
Таким чином, плата за отриману правову допомогу є обов'язковим (визначеним договором про надання правової допомоги) платежем і не є збитками (шкодою) у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України та частини 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства.
Також колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Крім того, право на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги визначені Законом України від 02 червня 2011 року №3460-VI "Про безоплатну правову допомогу" (далі також - Закон №3460-VI).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону №3460-VI безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел.
Статтею 3 Закону №3460-VI визначено, що право на безоплатну правову допомогу - гарантована Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця, чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених цим Законом.
Зі змісту пункту 3 частини другої статті 13 Закону №3460-VI слідує, що безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг як складення документів процесуального характеру.
Тобто позивач не був обмежений у виборі захисника своїх прав.
З огляду на наведене, в цій частині позовні вимоги не належать до задоволення.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочко Є.О.
Чаку Є.В.