Номер провадження: 33/813/1921/25
Номер справи місцевого суду: 504/1981/25
Головуючий у першій інстанції Якимів А. В.
Доповідач Громік Р. Д.
10.11.2025 року м. Одеса
Суддя Одеського апеляційного суду: Громік Р.Д.
за участю секретаря Скрипченко Г.В.,
за участі:
представника апелянта Верхоли І.О.,
особи, яка притягається до
адміністративно відповідальності ОСОБА_1 ,
захисника Єргієва Д.І,
розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову судді Доброславського районного суду Одеської області від 23 липня 2025 року, якою провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 та ч. 2 ст. 173-2 КУпАП закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 11.05.2025 року серії ВАД №301549, 10 травня 2025 року о 23.10 год. за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство відносно своєї дружини ОСОБА_2 , а саме виражався в її адресу нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, тобто вчинив правопорушення передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Також, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 11.05.2025 року серії ВАД №301550, 10 травня 2025 року о 23.10 год. за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство відносно своєї дружини ОСОБА_2 в присутності малолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто вчинив правопорушення передбачене ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
Крім того, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 11.05.2025 року серії ВАД №301579, 10 травня 2025 року о 23.10 год. за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство відносно своєї дружини ОСОБА_2 в присутності малолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто вчинив правопорушення передбачене ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
Постановою судді Доброславського районного суду Одеської області від 23 липня 2025 року провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 та ч.2 ст. 173-2 КУпАП закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
Не погодившись із постановою суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову судді та постановити нове судове рішення, яким визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 173-2 КУпАП, посилаючись при цьому на порушення норм процесуального та матеріального права.
В доводах апеляційної скарги зазначено, що потерпіла в судовому засідання у суді першої інстанції наполягала на тому, що ОСОБА_1 вчинив щодо ОСОБА_2 як психологічне так і фізичне насильство, у зв'язку з чим остання відвідувала СМЕ, де зафіксовані тілесні ушкодження, проте суд першої інстанції не дочекався результатів СМЕ, не відреагував на клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання доказу її побиття - акту СМЕ, а тому як наслідок суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1, 2 ст. 173-2 КУпАП.
Крім того, ОСОБА_2 просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Доброславського районного суду Одеської області від 23 липня 2025 року, мотивуючи тим, що постановою Одеського апеляційного суду від 15 серпня 2025 року апеляційну скаргу адвоката Верхоли І.О., в інтересах ОСОБА_2 повернуто.
Розглянувши клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає за можливе задовольнити його з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 294 КУпАП встановлено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна особа має право на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Право на судовий захист є конституційним правом людини (ст. 55 Конституції України), яке не може бути обмежене, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 64). Однією з гарантій реалізації цього права є апеляційне та касаційне оскарження судових рішень як одна з основних засад судочинства в Україні, що може бути обмежене лише законом (п.8 ч.1 ст. 129 Конституції України).
З матеріалів справи вбачається, що вперше апеляційну скаргу на постанову судді Доброславського районного суду Одеської області від 23 липня 2025 року адвокат Верхова І.О, який діє в інтересах ОСОБА_2 , подав 08 серпня 2025 року, з клопотанням про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження. Вказане клопотання вмотивовано тим, що копію оскаржуваної постанови ані представник, ані потерпіла не отримували.
Постановою Одеського апеляційного суду від 15 серпня 2025 року апеляційну скаргу захисника Верхоли І.О. інтересах ОСОБА_2 на постанову Доброславського районного суду Одеської області від 23 липня 2025 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1,2 ст.173-2 КУпАП, разом з доданими до неї матеріалами повернуто особі, яка її подала..
Постанова Одеського апеляційного суду від 15 серпня 2025 року обґрунтована тим, що апеляційна скарга захисника Верхоли І.О. не може бути прийнята до розгляду судом апеляційної інстанції, оскільки вона подана з порушенням вимог ч.2 ст.271 КУпАП, а саме захисник не надав у повному обсязі до апеляційної скарги передбачених законом доказів щодо наявності у нього повноважень на подання апеляційної скарги, у зв'язку з чим така апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала.
Вищезазначена постанова надіслана до електронного кабінету адвоката Верхолі І.О. 18 серпня 2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.136 зв.ст.).
Вдруге з виправленою апеляційною скаргою адвокат Верхола І.О. звернувся 19 серпня 2025 року, тобто в межах десятиденного строку з дня ухвалення постанови Одеського апеляційного суду від 15 серпня 2025 року про повернення апеляційної скарги.
Враховуючи матеріали справи, вважаю за можливе визнати причини пропущеного строку поважними та поновити ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження постанови судді Доброславського районного суду Одеської області від 23 липня 2025 року.
Вивчивши доводи поданої апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, поваги до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, тощо.
У відповідності до приписів ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно із ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином під час розгляду справи, законодавець покладає на суд обов'язок, обумовлений з'ясуванням істотних обставин справи, перелік яких регламентовано законом, які слугують правовими підставами (підґрунтям) для прийняття рішення про визнання особи винуватою у скоєнні інкримінованого правопорушення та застосування до неї заходу державного примусу у вигляді накладення стягнення.
При цьому, законодавець у положеннях ст. 7 КУпАП констатує, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Склад адміністративного правопорушення - це сукупність законодавчо-визначених ознак, наявність яких дає підстави дійти висновку у кожному конкретному випадку щодо належної правової кваліфікації дій особи, та як наслідок прийняти рішення щодо можливості притягнення такої особи до юридичної відповідальності.
Відсутність (недоведеність) хоча б однієї із ознак складу адміністративного правопорушення унеможливлює прийняття рішення про притягнення особи до відповідальності та застосування відносно неї заходів державного примусу, зокрема накладення стягнення у виді штрафу.
Диспозиція ч.1 ст. 173-2 КУпАП передбачає відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису
Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства врегульовані Законом України «Про запобігання та протидію домашнього насильства» (далі - Закон).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» вирізняє такі види домашнього насильства:
- фізичне насильство, що є формою домашнього насильства, та включає: ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру;
- психологічне насильство - насильство, пов'язане з тиском одного члена сім'ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи;
- економічне насильство - навмисні дії одного члена сім'ї щодо іншого, спрямовані на позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Визначення поняття домашнього насильства також надано і у Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція) відповідно до положень якої "домашнє насильство" означає всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім'ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.
Відповідно до Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» насильство в сім'ї - це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї стосовно іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю.
Отже необхідною передумовою з наявністю (існуванням) якої законодавець передбачає можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП, є встановлення тієї обставини, що у зв'язку з неправомірною поведінкою кривдника, настають наслідки, які викликають у особи, яка постраждала від домашнього насильства, побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Окрім того, обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього правопорушення є наявність наслідків у виді завдання чи можливості завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, необхідно з'ясувати, чи дійсно особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою можливість завдання чи завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов'язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Зважаючи на викладене, адміністративним правопорушенням є не будь-яке домашнє насильство, а те, яке потягло за собою завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого або ж могло спричинити таку шкоду.
Приймаючи постанову про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1,2 ст. 173-2 КУпАП, суд першої інстанції правильно виходив з того, що у складеному щодо ОСОБА_1 протоколі про адміністративне правопорушення стосовно дружини ОСОБА_2 не зазначено, наявність обов'язкових наслідків, зазначених у ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а саме не вказано про завдану шкоду фізичному або психічному здоров'ю потерпілої, що є обов'язковою ознакою порушення.
Крім того суд першої інстанції виходив з того, що в протоколах про адміністративне правопорушення заначено саме про застосування психологічного насильства ОСОБА_1 до своєї дружини, яке полягало у висловлюваннях нецензурною лайкою, погрозах фізичною розправою. Про жодні дії фізичного характеру, які можуть підпадати під ознаки фізичного домашнього насильства у протоколах не йдеться.
Суд першої інстанції зазначив, що в свою чергу, медичні довідки, долучені потерпілою ОСОБА_2 до матеріалів справи складені вже 11.05.2025 року, а тілесні ушкодження, які вказані у цих довідках не описані в протоколах про адміністративне правопорушення.
З цих підстав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що протоколом про адміністративне правопорушення не інкриміновано ОСОБА_1 вчинення саме фізичного насильства щодо дружини і медичні документи, що долучені до справи потерпілою не охоплюються предметом доказування. Більше того, працівник поліції свідок інспектор ОСОБА_3 повідомив, що до потерпілої було застосовано саме психологічне насильство.
Отже, відповідно до національного законодавства, з урахуванням внесених змін до ст. 173-2 КУпАП, домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. При цьому, сама по собі сварка осіб, без застосування насильства, та без настання жодних відповідних наслідків, не утворює складу адміністративного правопорушення за ст. 173-2 КУпАП.
Суд першої інстанції також зазначив, що в протоколах, які складені щодо малолітніх ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , були вчинені ОСОБА_1 відсутні дані про обов'язкові наслідки правопорушення у формі заподіяння шкоди та не доведено заподіяння такої останнім, провадження за цими протоколами також підлягає закриттю.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками місцевого суду щодо відсутності у діях ОСОБА_1 складу інкримінованого правопорушення, оскільки за наслідками апеляційного перегляду, судом апеляційної інстанції не встановлено фактичних обставин, які б спростовували правильні висновки суду першої інстанції.
Щодо доводів про те, що потерпіла в судовому засідання у суді першої інстанції наполягала на тому, що ОСОБА_1 вчинив щодо ОСОБА_2 як психологічне так і фізичне насильство, у зв'язку з чим остання відвідувала СМЕ, де зафіксовані тілесні ушкодження, проте суд першої інстанції не дочекався результатів СМЕ, не відреагував на клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання доказу її побиття - акту СМЕ, а тому як наслідок суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1, 2 ст. 173-2 КУпАП, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
До апеляційної скарги долучено:
- супровідний лист ГУ НП в Одеській області №130835-2025 від 05 серпня 2025 року про направлення в.о. завідуючого відділу потерпілих, обвинувачених та інших осіб ДСУ «Одеське ОБ СМЕ» про призначення судово-медичної експертизи по кримінальному провадженню №12025162200000083 від 01 липня 2025 року за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України (а.с.146);
- постанову про призначення судово-медичної експертизи від 05 серпня 2025 року (а.с.147-148);
- акт судово-медичного дослідження (обстеження) №38 від 13 травня 2025 року (а.с.152-154);
- витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за номером кримінального провадження 12025162200000083 (а.с.151).
Однак вказані документи не можуть бути достатніми доказами на підтвердження наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а саме вчинення домашнього насильства фізичного характеру.
Як вбачається з матеріалів справи, події мали місце 10 травня 2025 року, проте медичне обстеження було проведено 13 травня 2025 року, з якого вбачається, що ушкодження у ОСОБА_2 , а саме садно та синці, як кожне окремо, так і у своїй сукупності мають незначні скроминущі наслідки тривалістю не більше 6-ти днів і за цим критерієм згідно з п. 2.3.5 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених, Наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995, відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. Вказані в мед.документах діагноз «Струс головного мозку. Забій м'яких тканин голови» при дачі висновку до уваги не брались у зв'язку з відсутністю будь яких об'єктивних даних (згідно з п. 4.6. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених, Наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995).
Однак суд апеляційної інстанції зазначає, що вказаний акт не було долучено до матеріалів справи під час розгляду справи в суді першої інстанції, а тому вказані докази не можуть бути об'єктом дослідження в суді апеляційної інстанції з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 294 КУпАП до повноважень суду апеляційної інстанції не належить функція збирання та встановлення доказів по справі, апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувались раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхиленням їх місцевим судом.
Апеляційний суд звертає увагу, що в суді першої інстанції адвокат Верхола І.О., який діє в інтересах ОСОБА_2 , приймаючи участь у справі, не заявляв клопотання про долучення таких доказів, а в апеляційному суді не наводились поважні причини неподання такого клопотання до місцевого суду, тому, з урахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості надати оцінку вказаним доказом з огляду на положення ст.294 КУпАП.
Щодо постанови про призначення судово-медичної експертизи від 05 серпня 2025 року та витягу з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за номером кримінального провадження 12025162200000083 від 01 липня 2025 року то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
У судовому засіданні в суді першої інстанції, яке відбулось 14 липня 2025 року, адвокат Верхола І.О. просив відкласти розгляд справи у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 зверталась до чергової частина і брала направлення, а тому просив оголосити перерву, щоб могли надати матеріали справи до суду. Вказане клопотання задоволено, оголошено перерву на 23 липня 2025 року на 09.10.
23 липня 2025 року від адвоката Верхоли І.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання матеріалів з відділу поліції, а саме копії судово-медичної експертизи щодо потерпілої.
Однак ОСОБА_4 не надано жодного доказу на підтвердження щодо того, що відносно ОСОБА_2 дійсно направлялась на експертизу та вподальшому проводилась судова-медична експертиза.
Крім того суд апеляційної інстанції зазначає, що постанова про призначення судово-медичної експертизи від 05 серпня 2025 року на момент розгляду справи в суді першої інстанції не існувала, а тому дослідження даних доказів не є можливим.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної дійшов висновку, що надані докази на стадії розгляду справи у суді апеляційної інстанції не можуть бути враховані, з огляду не надання таких доказів у суді першої інстанції.
Відповідно до положень ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007р., Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Отже, наведені обставини вказують на відсутність в апеляційного суду підстав для скасування постанови судді Доброславського районного суду Одеської області від 23 липня 2025 року.
Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови та притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1, 2 ст. 173-2 КУпАП, оскільки за наслідками апеляційного перегляду, судом апеляційної інстанції не встановлено фактичних обставин, які б спростовували правильні висновки суду першої інстанції, а потерпілою стороною не надано доказів на доведення вини останнього.
Тому відповідно до ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін .
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,
Клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити.
Поновити ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження постанови судді Доброславського районного суду Одеської області від 23 липня 2025 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову судді Доброславського районного суду Одеської області від 23 липня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова остаточна та оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду Р.Д. Громік