Номер провадження: 22-ц/813/1508/25
Справа № 493/234/24
Головуючий у першій інстанції Мясківська І.М.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
19.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Вадовської Л.М. Погорєлової С.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Балтського районного суду Одеської області від 16 травня 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, -
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Балтського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 про зміну способу та розміру стягнення аліментів.
Позов мотивований тим, що згідно судового наказу від 19 грудня 2023 року, виданого Балтським районним судом Одеської області в справі № 493/2076/23, з позивача на користь ОСОБА_2 стягуються щомісячно аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 18 грудня 2023 року до досягнення повноліття донькою ОСОБА_5 , тобто ІНФОРМАЦІЯ_3 . Оскільки позивач не працює, то визначені судом аліменти державним виконавцем нараховуються з середньої заробітної плати для відповідного регіону. Між тим, позивач наразі не може влаштуватися на постійну роботу, доглядає за непрацездатною матір'ю та має проблеми з житлом.
За твердженнями позивача, вищевказані обставини є підставою для зменшення розміру аліментів та способу їх стягнення, у зв'язку з чим він звернувся до суду з цим позовом, в якому просив суд змінити спосіб стягнення аліментів шляхом визначення аліментів у розмірі 50% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідно до віку до досягнення ними повноліття.
На дану позовну заяву представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Ліпецька Вікторія Василівна у квітні 2024 року подала до суду першої інстанції відзив, в якому вказала, що відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. При цьому, позивачем не наведено достатніх аргументів і доказів з приводу неспроможності ним сплачувати аліменти на утримання дітей у визначеному судом розмірі. За таких підстав сторона відповідача просила суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
У подальшому, в квітні 2024 року позивач подав до суду першої інстанції заяву про зміну предмету позову, в якій просив змінити предмет позову в цій справі на позов про зменшення розміру аліментів та виклав прохальну частину позову в новій редакції, а саме: просив суд зменшити розмір аліментів, що встановлений судовим наказом від 19 грудня 2023 року у справі № 493/2076/23, та стягнути з позивача на користь відповідачки на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі 2/7 частин з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 18 грудня 2023 року до досягнення повноліття донькою ОСОБА_5 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Ліпецька В.В. у квітні 2024 року подала до суду першої інстанції пояснення до заяви про зміну предмету позову, в якій знову наголосила про необґрунтованість позовних вимог.
Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 16 травня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.
Відмова в задоволені позову судом першої інстанції обґрунтована недоведеністю позивачем обставин, що обумовлюють можливість зміни визначеного судом розміру аліментів, які стягуються на утримання неповнолітніх дітей.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Балтського районного суду Одеської області від 16 травня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення не відповідає фактичним обставинам справи. Заявник апеляційної скарги заперечує проти доказів, використаних судом першої інстанції, та пояснює, що судом першої інстанції врахована сумнівна довідка, що мати позивача працює на посаді швачки. Зазначає, що офіційного працевлаштування не було. Звертає увагу на не порушення судом питання про розмір пенсії, який є досить мінімальним. Вказує, що 15 травня 2024 року мати позивача тільки пішла працевлаштовуватись на неповний робочий день та наразі не зрозуміло, чи приймуть її на роботу і який буде дохід. Наголошує, що зважаючи на стан здоров'я і поважний вік, мати позивача - ОСОБА_6 , працювати не буде. Заявник апеляційної скарги також зазначає, що суд першої інстанції не вчиняв дій щодо встановлення матеріального становища відповідачки, що, за твердженням апелянта, після розлучення значно покращилось. Зокрема, відповідачка забрала більшість рухомого майна та грошові кошти (заощадження), має постійну роботу з доходом більше 12 000 грн. та нові стосунки з військовим. Крім того, апелянт в апеляційній скарзі наголошує, що має проблеми зі здоров'ям, тому не може працевлаштуватись. Надати докази проблем зі здоров'ям позивач до суду першої інстанції не міг через не безкоштовність медичних послуг. Вказує, що раніше працював за кордоном та отримував велику зарплатню. Питання розподілу заощаджень між сторонами розглядається судом у справі № 493/395/24. За таких підстав оскаржує судове рішення.
На вказану апеляційну скаргу представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Ліпецька В.В. у серпні 2024 року подала до суду апеляційної інстанції відзив, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Балтського районного суду Одеської області від 16 травня 2024 року - без змін, вказуючи, що суд першої інстанції надав належну оцінку усім обставинам та доказам у справі та жоден з доводів апелянта не доводить незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч. 6 ст. 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
4) справи про розірвання шлюбу;
5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ураховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи вбачається, що предметом спору є зменшення розміру аліментів, ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право лишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За приписами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Вказаним вимогам закону оскаржуване рішення повністю відповідає.
Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що згідно судового наказу від 19 грудня 2023 року, виданого Балтським районним судом Одеської області в справі № 493/2076/23, з позивача на користь відповідачки стягуються аліменти на утримання неповнолітніх дітей: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку та доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, до досягнення дочкою ОСОБА_5 повноліття, тобто ІНФОРМАЦІЯ_4 .
25 грудня 2023 року державним виконавцем Балтського відділу державної виконавчої служби у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на підставі вищевказаного судового наказу відкрито виконавче провадження № 73672277.
Згідно довідки Балтської ДПІ ГУДПС в Одеській області від 12 січня 2024 року, за період 2 кварталу 2023 року по 3 квартал 2023 року інформація відносно ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , щодо джерел/сум нарахованого (виплаченого) доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків відсутня.
Мати позивача - ОСОБА_6 , відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 серії НОМЕР_3 , є пенсіонером та отримує пенсію за віком, крім того, як зазначається в довідці ПП «Балтська швейна фабрика» №4 від 16.05.2024 року, ОСОБА_6 працює на посаді «швачки» з 16.05.2024 року.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У ч. 1 ст. 3 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція 1989 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до змісту ст. 18 Конвенції 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Частинами 1 та 2 ст. 27 Конвенції 1989 року встановлено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», Заява № 31111/04, § 54).
У відповідності до ч. 4 ст. 10 ЦПК України практика ЄСПЛ застосовується апеляційним судом як джерело права.
Частиною 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України встановлено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. А згідно з частиною 3 вказаної статті за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частиною 1 ст. 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Також, за змістом ст. 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.
Апеляційний суд наголошує, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (ч. 8 ст. 7 СК України).
У пункті 23 постанови № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» Пленум Верховного Суду України зазначив, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання та, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Із зазначених норм закону також випливає, що зміна розміру аліментів, визначеного рішенням суду, є правом суду, а не його обов'язком, та може бути застосовано при наявності відповідних обставин для цього.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 та у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20 (провадження № 61-7397св21) зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Також, у постанові від 25 вересня 2019 року у справі №755/14148/18 (провадження № 61-11325св19) Верховний Суд зробив висновок про те, що «факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини…
Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що судами при визначенні розміру аліментів не враховано його матеріальне становище є необґрунтованими, оскільки суди попередніх інстанцій при ухваленні рішення про стягнення аліментів, керувались інтересами дитини, яка має право на достойний рівень матеріального забезпечення.
При цьому, доказів того, що у відповідача немає можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі відповідачем не надано».
Відповідно до змісту ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ст. 77 - 80 ЦПК України надані сторонами докази повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1 - 3 ст. 89 ЦПК України).
Виходячи з висновків ЄСПЛ, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»).
Отже, апеляційний суд робить висновок, що при розгляді категорії справ про зменшення розміру аліментів до предмета доказування відносяться обставини, які свідчать про існування змін, що відбулись в матеріальному чи сімейному становищі платника аліментів, у стані його здоров'я, і що саме такі зміни вплинули на його здатність сплачувати аліменти в присудженому судовим рішенням розмірі. Такі обставини повинні бути встановлені судом на підставі сукупності доказів, що узгоджуються між собою, є належними, допустимими та достовірними.
У справі, що переглядається, позивач звернувся до суду з позовом, в якому після зміни предмету позову просив зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього щомісячно за судовим рішенням на користь відповідача на утримання двох неповнолітніх доньок. Як на підставу для зменшення розміру аліментів, позивач послався на незадовільний майновий стан, зокрема вказав про незмогу влаштуватися на постійну роботу через проблеми зі здоров'ям, необхідність здійснення догляду за непрацездатною матір'ю та проблеми з житлом.
Дослідивши надані до справи докази, встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, про відсутність достатніх підстав для задоволення позову та зменшення розміру аліментів на утримання дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.
Апеляційний суд звертає увагу, що тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц (провадження № 61-28810св18).
Крім того, слід вказати, що дана справа стосується прав неповнолітньої дитини (дітей) та суд, вирішуючи дану категорію справ, першочергово захищає інтереси дитини, сприяє збереженню її права на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Тобто, суд може ухвалити рішення про зменшення розміру аліментів при наявності достатньо вагомих підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, що повинні бути підтвердженні сукупністю належних та достатніх доказів.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги про зміну розміру аліментів, позивач, зокрема, послався на те, що він не працює та не має можливості працевлаштуватись, на підтвердження чого надав до суду Відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків № 1508-24-00112 про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 12.01.2024 року, що видана 12 січня 2024 року Балтською ДПІ ГУ ДПС в Одеській області, Індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб (довідка за формою ОК-5) та Виписку про трудовий та страховий стаж, що видані 12 січня 2024 року ГУ Пенсійного фонду України.
Апеляційний суд вказує, що дані докази надають можливість суду встановити лише ті обставини, що станом на 3 квартал 2023 року ОСОБА_1 не мав офіційного заробітку (доходу) та останній раз був офіційно працевлаштований у квітні 2017 року.
Між тим, як вірно зазначив місцевий суд, посилання позивача про те, що він не має можливості працевлаштуватися, само по собі не може слугувати підставою для задоволення позову. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що на підтвердження даної обставини позивач не надав суду належних та допустимих доказів, що він, будучи працездатною особою, звертався до компетентних органів з метою працевлаштування, де йому було відмовлено, або що це не залежить від його волі через стан здоров'я, необхідність постійного догляду за відповідною особою, тощо. До того ж, в судому засіданні суду першої інстанції 16 травня 2024 року позивач пояснив суду, що він працює, але нерегулярно.
Тобто позивач не був офіційно працевлаштований, як на час визначення судом розміру аліментів у вигляді 1/3 від доходів щомісячсно, який стягнуто на утримання 2-х неповнолітніх дітей, так і на час звернення позивача з даним позовом про зміну розміру стянуваних з нього аліментів з- 1/3 частини до 2/7 частин щомісячно і ухвалення судом оскаржуваного в апеляційному порядку рішення суду.
За таких підстав, апеляційний суд відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги та вважає за необхідне наголосити, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові від 16 червня 2021 року справа №643/11949/19 (провадження №61-2698св21).
Щодо посилань позивача, що на його утриманні перебуває непрацездатна матір - ОСОБА_6 , та заперечень проти наданих до суду першої інстанції доказів її працевлаштованості, апеляційний суд вказує наступне.
Місцевим судом в оскаржуваному рішенні спростовано твердження позивача, що він утримує непрацездатну матір, оскільки остання, відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 серії НОМЕР_3 , є пенсіонером та отримує пенсію за віком, крім того, згідно довідки ПП «Балтська швейна фабрика» №4 від 16.05.2024 року, працює на посаді швачки з 16 травня 2024 року.
В апеляційного суду відсутні сумніви щодо правильності встановлення вищевказаних обставин, оскільки наполягаючи на непрацездатності ОСОБА_6 , позивач (апелянт) ні до суду першої інстанції, ані до апеляційного суду не надав жодних доказів відсутності в неї самостійного доходу чи недостатність такого доходу для забезпечення її потреб. Також, позивачем (апелянтом) не наведено жодного обґрунтування і не надано будь-яких доказів щодо здійснення ним витрат на утримання матері ОСОБА_6 , що позбавляло б його можливості сплачувати аліменти на двох неповнолітніх дітей у розмірі, визначеному судовим рішенням. За таких підстав, відповідні доводи апеляційної скарги відхиляються колегією суддів.
Стосовно доводів апеляційної скарги про незадовільне здоров'я у позивача (апелянта), що ускладнюють йому можливість працевлаштуватись, а також про покращення матеріального стану відповідача, апеляційний суд зазначає наступне.
За правилами ст. 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. При цьому, учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні (п. 2, 3 ч. 1, п. 2, 4, 5 ч. 2 ст. 43 ЦПК України).
Апеляційний суд також звертає увагу, що нормою, яка закріплена в п. 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України, передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 367 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21) зазначено: «Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні».
Оскаржуючи рішення Балтського районного суду Одеської області від 16 травня 2024 року по даній справі, апелянт не надав суду апеляційної інстанції жодних доказів наявності в нього проблем зі здоров'ям та/або доказів покращення матеріального стану відповідача, а матеріали справи таких доказів не містять. Крім того, апелянт не навів жодних об'єктивних причин неможливості подання таких доказів до суду. При цьому, із клопотанням про витребування доказів, які самостійно позбавлений можливості подати, позивач суду не звертався.
Слід вказати, що у відповідності до національного законодавства держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров'я шляхом фінансування надання всім громадянам та іншим визначеним законом особам гарантованого обсягу медичних і реабілітаційних послуг та лікарських засобів у порядку, встановленому законом (згідно п. «в» ч. 1 ст. 7 Основ законодавства України про охорону здоров'я). Крім того, у п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» закріплено, що пацієнти мають право на отримання необхідних їм медичних послуг, медичних виробів та лікарських засобів належної якості за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на реалізацію програми медичних гарантій, у надавачів медичних послуг.
Апелюючи про те, що на момент розгляду справи не міг довести наявність проблем зі здоров'ям, ОСОБА_1 також не надав суду доказів звернення до медичного закладу з метою отримання медичних послуг, проте надання таких послуг за типом його захворювання не оплачуються в рамках програми медичних гарантій.
Крім того, апеляційний суд повторює, що дослідженням матеріалів справи встановлено, що в судому засіданні суду першої інстанції 16 травня 2024 року позивач пояснив суду, що він працює, але нерегулярно. За таких підстав, відповідні доводи апеляційним судом не приймаються.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що стягнення аліментів на дитину є одним із способів захисту інтересів дитини забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності та гармонійного розвитку дитини.
У даному випадку задоволення позову суперечитиме найкращим інтересам дітей, ґрунтуватиметься на недостатніх доказах, тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення, яке відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності, нормам матеріального та процесуального права.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано відповідної правової оцінки, а тому колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 816 гривень 80 коп.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Балтського районного суду Одеської області від 16 травня 2024 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 816 гривень 80 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 п. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений: 19.11.2025 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: Л.М. Вадовська
С.О. Погорєлова