20.11.25
22-ц/812/1862/25
Справа № 487/1450/21 Головуюча у 1-й інстанції Сухаревич З. М.
Провадження № 22ц/812/1862/25 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.
Іменем України
20 листопада 2025 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючої-судді: Ямкової О. О.,
суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В.,
із секретарем: Чистою В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
Головної державної виконавиці Центрального відділу державної виконавчої служби
у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління
Міністерства юстиції (м. Одеса)
Педь Альони Іванівни
(далі - головна держвиконавиця Центрального ВДВС Педь А. І.)
на ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 8 вересня 2025 року, постановлену під головуванням судді Сухаревич З. М. в залі суду в місті Миколаєві о 13год 05хв, зі складанням повного судового рішення, у справі
за скаргою
ОСОБА_1
на неправомірні дії
головної державної виконавиці Центрального ВДВС Педь А. І
та скасування постанови про повернення виконавчого документу, -
24 червня 2025 року ОСОБА_1 , діючи через свою представницю Павлюк С. О., звернулася до суду зі скаргою, у якій просила визнати неправомірними дії головної державної виконавиці Педь А. І. з винесення постанови від 26 травня 2025 року у виконавчому провадженні ВП №67309296 про повернення виконавчого документу стягувачці та просила скасувати цю постанову. Клопотала про поновлення строку на звернення зі скаргою.
В обґрунтування вимог скарги зазначила, що на виконання рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 8 вересня 2021 року про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, видано виконавчий лист №487/1450/21, який направлено на примусове виконання до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) та 28 жовтня 2021 року за ним відкрито виконавче провадження.
В подальшому 7 грудня 2023 року виконавче провадження передане на виконання до Центрального ВДВС.
Під час перебування виконавчого провадження про стягнення аліментів на виконанні у Центральному ВДВС головним державним виконавцем нараховано заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 109 033 грн 42 коп.
Між тим, незважаючи на наявність заборгованості та повідомлення стягувачкою про наявність у боржника нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення, головною держвиконавицею винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачці, у зв'язку із завершенням навчання дитиною та відсутністю у боржника доходів, на які можливо звернути стягнення.
Зазначені дії з повернення виконавчого документу за постановою головної держвиконавиці стягувачка вважала неправомірними, з огляду на невиконання держвиконавицею усіх дій, направлених на примусове виконання судового рішення, та наявності у боржника боргу зі сплати періодичних платежів, який можливо стягнути за рахунок набутого ним у власність нерухомого майна. Посилання виконавиці на необхідність стягнення боргу за виконавчим провадженням в порядку окремого звернення стягувачки до суду вважала безпідставними, оскільки порядок стягнення цього боргу встановлено в межах виконавчого провадження за рішенням суду про стягнення аліментів.
Вказувала, що після отримання відомостей про повернення виконавчого документу 3 червня 2025 року направила на адресу Центрального ВДВС заяву з проханням перевірити законність виконавчого провадження та повернення виконавчого документа, але не зважаючи на це 19 червня 2025 року отримала відповідь з описом проведених виконавцем заходів примусового виконання рішення, після чого звернулась до суду.
На скаргу ОСОБА_1 . Центральним ВДВС міста Миколаєва подано відзив, у якому відділ виконавчої служби зазначив про необґрунтованість доводів стягувачки, враховуючи, що держвиконавцями вичерпано усі можливості з вчинення виконавчих дій, а саме: під час виконання 30 жовтня 2023 року нараховано заборгованість у розмірі 80 281 грн 65 коп.; накладено арешт на кошти боржника та направлено відповідну постанову на виконання до банківських установ; направлено до суду подання про оголошення боржника у розшук, яке задоволено на підставі ухвали Центрального районного суду міста Миколаєва від 23 травня 2024 року; встановлено останнє місце отримання боржником доходів у ДП «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»; здійснено вихід за місцем проживання боржника та складено акт про його відсутність; також встановлено відсутність зареєстрованих за боржником транспортних засобів. Крім того в ДПС та ПФУ відсутні відомості щодо отримуваного боржником доходу.
Іншого зареєстрованого нерухомого майна за боржником, зокрема, на яке посилалася стягувачка, виконавчою службою не встановлено. Тому головною держвиконавицею обґрунтовано винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачці, що не позбавляє її права звернутись за примусовим виконанням повторно.
Стягувачкою ОСОБА_1 через свою представницю надано додаткові пояснення у справі про те, що Центральний ВДВС ігнорує наявність судового рішення про визнання права власності за боржником на нерухоме майно в порядку спадкування, так як не вживає заходів для подачі до суду заяви про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку. Не враховано відділом також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень, за змістом якої виконавець закінчує виконавче провадження про стягнення аліментів після закінчення передбаченого законом строку їх стягнення лише за умови, що суму аліментів стягнуто в повному обсязі.
Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 8 вересня 2025 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалено про визнання дій головної державної виконавиці Центрального ВДВС у місті Миколаєві з винесення 26 травня 2025 року постанови про повернення виконавчого документу стягувачці у виконавчому провадженні №67309296 неправомірними. Скасовано постанову головної державної виконавиці Центрального ВДВС про повернення виконавчого документу стягувачці від 26 травня 2025 року у виконавчому провадженні № 67309296. Роз'яснено про необхідність повідомлення суду про виконання ухвали у відповідності до приписів статті 453 ЦПК України.
Постановлюючи таку ухвалу, суд виходив з обґрунтованості поданої скарги.
В апеляційній скарзі головна державна виконавиця Центрального ВДВС просить скасувати ухвалу суду і постановити нову про відмову в задоволенні скарги, посилаючись на ті ж самі обставини, які викладені нею у відзиві, поданому на скаргу стягувачки. Також апелянткою додатково звернута увагу суду на той факт, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, які зареєстровані за боржником ОСОБА_2 на праві власності, немає. Відсутність реєстрації права власності боржником за наявності судового рішення про визнання за ним права власності на нерухоме майно унеможливлює проведення опису та подальшу реалізацію цього майна на погашення заборгованості боржника. Тому оскільки у боржника не виявлено майна, за рахунок якого можливе погашення заборгованості, головною державною виконавицею було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачці в порядку пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
У відзиві на апеляційну скаргу стягувачка, діючи через свою представницю, заперечила доводи апеляційної скарги, виклавши аргументи зазначені нею у скарзі та поданих додаткових поясненнях, вказала на замовчування головною державною виконавицею факту її обізнаності стосовно наявності у боржника нерухомого майна відповідно до рішення суду.
Справу в суді апеляційної інстанції розглянуто за відсутністю її учасників, які повідомлені про дату та час судового розгляду належним чином, а головною державною виконавицею надано до суду заяву про розгляд справи за її відсутністю.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення із наступних підстав.
Відповідно до статті 447 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
За роз'ясненнями, наданими у змісті пунктів 13, 20 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 07.02.2014р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», слідує, що скарга на дії державного виконавця має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК, та містити відомості, зазначені в пунктах 3 - 5 частини 7 статті 82 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби та норму закону, яку порушено, а також обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Тому, при вирішенні справи місцевим судом встановлено, що на підставі рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 8 вересня 2021 року з боржника ОСОБА_2 та користь ОСОБА_1 на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 на час продовженням нею навчання стягнуто аліменти у розмірі частки всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, починаючи з 9 березня 2021 року і до закінчення навчання, тобто до 30 червня 2024 року, але не більше ніж до досягнення ОСОБА_3 двадцяти трьох років. Рішення суду в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання (а.с.54-55).
28 жовтня 2021 року стягувачкою ОСОБА_1 отримано виконавчий лист, виданий судом 25 жовтня 2021 року, та того ж дня виконавчий документ нею пред'явлено до виконання до Інгульського ВДВС у місті Миколаєві, з наступним відкриттям виконавчого провадження №67309296 з примусового виконання судового рішення (а.с.64, 76-79).
11 січня 2022 року держвиконавцем Інгульського ВДВС у місті Миколаєві винесено постанову про накладення арешту на кошти боржника та внесено ОСОБА_2 до Єдиного реєстру боржників, тимчасово обмежено у деяких правах у тому числі у праві виїзду за межі України (за постановою виконавця) та звернуто стягнення на майно боржника.
21 січня 2022 року виконавчий лист передано державним виконавцем Інгульського ВДВС на примусове виконання за місцем роботи боржника в ДП «НВКГ «Зоря «МАШПРОЕКТ», виконання за яким припинено 29 травня 2024 року (а.с.76-79).
22 листопада 2023 року державним виконавцем Інгульського ВДВС винесена постанова про передачу матеріалів виконавчого провадження до Центрального ВДВС за місцем реєстрації боржника, який зареєструвався за іншою адресою: АДРЕСА_1 , що є територією підвідомчою іншому відділу виконавчої служби.
13 грудня 2023 року виконавчий документ прийнято до примусового виконання Центральним ВДВС за відповідною постановою.
17 квітня 2025 року стягувачка ОСОБА_1 звернулась до Центрального ВДВС з заявою, в якій просила долучити до матеріалів виконавчого провадження докази наявності у боржника нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення, а саме рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 березня 2023 року про визнання за боржником права власності на квартиру та земельну ділянку площею 0,04 га в порядку спадкування (а.с.72-75).
Втім, 26 травня 2025 року, не зважаючи на повідомлення стягувачки, головною державною виконавицею Центрального ВДВС Педь А. І. виконавчий документ їй повернуто на підставі постанови, у якій зазначено, що заходами примусового виконання не виявлено належного боржнику на праві власності майна, на яке згідно законодавства можна звернути стягнення станом на час закінчення навчання дитиною, на утримання якої стягнуто аліменти, в межах суми боргу в розмірі 109 045 грн 65 коп. (а.с.79зв).
Так, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
В той же час з матеріалів справи вбачається, що рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 березня 2023 року за ОСОБА_2 , який є боржником у даному виконавчому провадженні, визнано право власності у порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_2 та земельну ділянку, призначену для колективного садівництва, площею 0,04га, розташовану по АДРЕСА_3 . Але реєстрація прав власності боржником у відповідному реєстрі досі не здійснена.
Тому, посилаючись саме на відсутність даних про реєстрацію прав власності боржника на успадковане ним майно, виконавиця обґрунтовувала законність підстав для повернення виконавчого документу стягувачки, оскільки це унеможливлює проведення опису цього майна та звернення стягнення на нього.
При тому головна державна виконавиця не звернула увагу на врегулювання таких обставин законодавцем у відповідності до положень частини 10 статті 440 ЦПК України, якими встановлено, що під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке ним не зареєстровано в установленому законом порядку, вирішується судом за поданням державного виконавця або приватного виконавця.
Тобто головна державна виконавиця, отримавши від стягувачки відомості про визнання за боржником права власності на нерухоме майно, яке не зареєстровано ним в установленому законом порядку, повинна була здійснити заходи для звернення до суду з відповідним поданням у відповідності до частини 10 статті 440 ЦПК України, але цього не зробила та повернула виконавчий документ стягувачці без належних на те підстав.
Саме до таких висновків дійшов суд першої інстанції та вони відповідають, як нормам матеріального, так і процесуального права, а також узгоджуються із належно встановленими ним обставинами справи.
Окрім того, наполягаючи на наявності підстав для повернення виконавчого документу, головна державна виконавиця додатково посилалася на закінчення строку, на період якого з боржника стягнути щомісячні платежі, внаслідок чого вважала за потребу стягувачки в іншому судовому провадженні стягнути цей борг, що нарахований в межах цього виконавчого провадження, з метою пред'явлення іншого виконавчого документу до примусового виконання.
Дійсно, частиною 3 статті 195 СК України визначено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом й такі спори вирішуються за правилами цивільного судочинства.
Втім, у цьому виконавчому провадженні розмір заборгованості боржника за щомісячними платежами обчислений державним виконавцем і спори щодо його визначення між сторонами виконавчого провадження відсутні, внаслідок чого відсутні підстави для його додаткового вирішення за правилами цивільного судочинства.
Пунктом 7 частиною 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження може бути закінчено за закінченням строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів.
Отже, наявність заборгованості за аліментами виключає можливість закінчення виконавчого провадження, у зв'язку із закінченням дитиною навчання та стягнення щомісячних платежів на її утримання.
За таких обставин та враховуючи наведене, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив скаргу стягувачки та визнав неправомірними дії головної державної виконавиці з повернення виконавчого документу на підставі винесенної нею постанови від 26 травня 2025 року.
Таким чином підстави для скасування ухвали суду, що постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає, наслідком чого є залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди головної державної виконавиці з правильними висновками суду першої інстанції та бажанням надати переоцінку доказів, які вже досліджені та ретельно оцінені судом.
Підстав для перерозподілу судових витрат у відповідності до статті 141 ЦПК України колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу головної деражвної виконавиці Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Педь Альони Іванівни залишити без задоволення, а ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 8 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуюча О. О. Ямкова
Судді Т. В. Крамаренко
О. В. Локтіонова