Іванівський районний суд Одеської області
Іванівський районний суд Одеської області
Справа № 499/399/25
Провадження № 1-кп/499/82/25
20 листопада 2025 року селище Іванівка
Іванівський районний суд Одеської області в складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю учасників кримінального провадження: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Іванівка Березівського районну Одеської області матеріали за обвинувальним актом у кримінальному провадженні № 12025162260000166 від 12.03.2025 року за обвинуваченням:
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець смт Іванівка Іванівського району Одеської області, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , українець, громадянин України, одружений, непрацюючий, раніше не судимий,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, -
ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України, за таких обставин.
Указом Президента України та Верховного головнокомандувача від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією Збройних Сил Російської Федерації проти України, на всій території України запроваджено воєнний стан з 05:30 годин 24.02.2022 строком на 30 діб, Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 № 2119-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 № 2212-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №-2500-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 № 2738- IX з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні строком на 90 діб, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915- IX з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні строком на 90 діб, Указом Президента України від 01.05.2023 № 254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 № 3057-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні строком з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року на 90 діб, Указом Президента України від 26.07.2023 року № 451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 року № 3275-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні строком з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року на 90 діб, продовженого з 05 години 30 хвилин 16.11.2023 Указом Президента України від 6 листопада 2023 року № 734/2023, затвердженим Законом України від 08 листопада 2023 року № 3429-ІХ строком на 90 діб, продовженого з 05 години 30 хвилин 14.02.2024 Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06 лютого 2024 року №3564-ІХ строком на 90 діб, продовженого з 05 години 30 хвилин 08.05.2024 Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024, затвердженим Законом України від 08 травня 2024 року №3684-ІХ, продовженого з 05 години 30 хвилин 07.08.2024 Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024, затвердженим Законом України від 07.08.2024 року №3891-IX, продовженого з 05 години 30 хвилин Указом Президента від 29.10.2024 № 740/2024, затвердженим Законом України від 29.10.2024 №4024-ІХ, продовженого з 05 години 30 хвилин Указом Президента України від 14.01.2025 № 26/2025, затвердженим Законом України від 15.01.2025 № 4220-ІХ строком на 90 діб.
Відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 Конституції України та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію».
Згідно з ст.1 Закону України «Про оборону України» №1932-ХІІ від 06 грудня 1991 року, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Отже, в Україні діє особливий період.
ОСОБА_4 з 07 березня 2025 року перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , як військовозобов'язаний запасу Збройних Сил України другої категорії.
Так, 07 березня 2025 року військовозобов'язаний ОСОБА_4 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 для постановки на військовий облік військовозобов'язаних запасу. Після постановки на військовий облік та проходження обстеження, проведеного військово-лікарською комісією, ОСОБА_4 було вручено повістку про його призов на військову службу по мобілізації на 18:00 годину 07.03.2025 року, проте військовозобов'язаний ОСОБА_4 відмовився від отримання даної повістки.
У зв'язку з відмовою від отримання бойової повістки військовозобов'язаний ОСОБА_4 був попереджений про кримінальну відповідальність за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.
Після цього військовозобов'язаний ОСОБА_4 , діючи умисно, реалізуючи умисел, направлений на ухилення від мобілізації, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, маючи можливість прибути до вказаного центру комплектування, не маючи підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, надавши письмове пояснення щодо причини своєї відмови від отримання повістки, аргументуючи тим, що доглядає дідуся, який потребує постійного стороннього догляду і на даний час він є єдиним близьким родичем, який може здійснювати такий догляд, про що був складений акт про відмову, тим самим ухилився від призову на військову службу під час загальної мобілізації, оголошеної 24 лютого 2022 року, згідно з Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію», на особливий період, а саме в період воєнного стану, введеного із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», порушивши вимоги ст.65 Конституції України, вимоги Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та вимоги Указу Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію».
Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України - ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину визнав частково, не вважає, що вчинив тяжкий злочин. Показав суду, що 07 березня 2025 року рухався на своєму авто в бік с.Баранове, був зупинений працівниками ТЦК і вони йому запропонували стати на облік, приїхав в Іванівку, пройшов ВЛК і став на облік, пред'явив документ який йому надавав право на відстрочку, оскільки він здійснює догляд за бабусею та дідусем, які не здатні самостійно утримувати себе і потребують постійного догляду, а мати, що є єдиною близькою їм особою, яка може доглядати за ними, зараз за кордоном на реабілітації разом з його сестрою, яка є інвалідом І групи, проте йому працівники ТЦК повідомили, що цей документ не надає право на відстрочку, підігнали бус і сказали, що він (обвинувачений) має їхати до м.Одеса і там вирішать що з ним робити, тому він відмовився, написавши пояснення, йому почали зачитувати документ про кримінальну відповідальність за ст. 336 КК України, після чого поїхав додому. На момент відмови від отримання повістки знав, що наявний у нього пакет документів самостійно не надає права на відстрочку, а є проміжним етапом її оформлення, акту про встановлення факту здійснення догляду у нього не було, однак вказав, що не отримав усього необхідного пакету документів через введення його в оману працівниками соціального захисту Іванівської селищної ради, які запевняли, що цих документів буде достатньо. Через певний час, отримавши акт у селищній раді, звернувся до РТЦК та СП, однак усно отримав відмову через лінію спорідненості, дії РТЦК та СП не оскаржував. Пояснив, що не відмовляється від проходження військової служби, однак не може залишити дідуся та бабусю, які не зможуть самостійно за собою доглядати.
Винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК, підтверджується такими зібраними в кримінальному провадженні доказами:
- витягом з єдиного реєстру досудових розслідувань, з якого слідує, що 12.03.2025 року надійшла усна заява про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_4 , який ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, у зв'язку з чим зареєстровано кримінальне провадження № 12025162260000166;
- обліковою карткою до військового квитка, відповідно до якої ОСОБА_4 з 07.03.2025 року перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 як військовозобов'язаний запасу Збройних Сил України другої категорії;
- актом від 07.03.2025 року, складеним начальником відділення обліку мобілізаційної роботи-заступником начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , яким у присутності старшого офіцера відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 , командира взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 , встановлено, що ОСОБА_4 відмовився від отримання повістки та проходження військової службинадавши письмові пояснення, що здійснює догляд за дідусем, який потребує постійного стороннього догляду та на даний час він є єдиним його близьким родичем, який може здійснювати такий догляд, проте документів, які б підтверджували його право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, згідно статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», військовозобов'язаний не надав;
- довідкою військово-лікарської комісії №395 від 07.03.2025 року, якою ОСОБА_4 визнано придатним до військової служби;
- повісткою, виписаною начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 , якою наказано ОСОБА_4 протягом 18:00 год. 07.03.2025 року з'явитись за адресою АДРЕСА_2 для відправлення до військової частини НОМЕР_1 ;
- письмовими поясненнями ОСОБА_4 від 07.03.2025 року, наданими начальнику ІНФОРМАЦІЯ_2 , в яких ОСОБА_4 відмовляється від отримання повістки та проходження військової служби за мобілізацією, оскільки має законні підстави для отримання відстрочки, адже доглядає за дідусем, який потребує постійного стороннього догляду та на даний час ОСОБА_4 є єдиним близьким родичем.
Судом також допитано свідків у судовому засіданні.
Так, свідок ОСОБА_10 показав суду, що ОСОБА_4 був зупинений працівниками поліції разом з працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 на мобільному блокпосту, йому вручили повістку про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 для постановки на військовий облік, ОСОБА_4 прибув до територіального центру комплектування, отримав направлення на проходження військово-лікарської комісії, пройшов її, того ж дня йому була вручена бойова повістка для направлення до військової частини, однак він її відмовився отримувати, незважаючи на попередження про кримінальну відповідальність, мотивуючи це тим, що доглядає за дідусем, при цьому, не надав ніяких підтверджуючих цьому документів. Вказав, що у обвинуваченого був час надати документи, оскільки від моменту відмови від отримання повістки до моменту повідомлення про кримінальне правопорушення пройшло не менше трьох днів.
Свідок ОСОБА_11 надав покази аналогічні показам свідка ОСОБА_12 , додатково показавши, що після відмови ОСОБА_4 від отримання бойової повістки було складено акт про відмову від отримання повістки. Вказав, що ОСОБА_4 показував документи, однак вони у відповідності до постанови № 560 не надавали права на відстрочку.
Свідок ОСОБА_13 показав суду, що був черговим в день, коли вручали ОСОБА_4 бойову повістку і був безпосереднім свідком цього. Повідомив, що ОСОБА_4 відмовився від отримання бойової повістки, тому йому почали зачитувати про кримінальну відповідальність за ст. 336 КК України. ОСОБА_4 говорив, що доглядає за дідусем, однак підтверджуючих цьому документів у нього не було.
Вищенаведені докази, досліджені в судовому засіданні, оцінені судом як належні та допустимі, містять інформацію щодо предмету доказування у даному кримінальному провадженні.
Недопустимості доказів відповідно до вимог ст.ст. 87-89 КПК України судом не встановлено. Порушень прав та свобод людини, визначених ст. 87 КПК України, судом також не встановлено. Досліджені в судовому засіданні докази узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у суду. Порушень вимог КПК України, спроможних спростувати висновки суду при розгляді справи, не встановлено.
Об'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України (ухилення від призову за мобілізацією), проявляється в ухиленні від призову на військову службу шляхом дії або так званої змішаної бездіяльності (ухилення від виконання певного обов'язку вчинюється шляхом вчинення певних дій). Ухилення від призову за мобілізацією у формі бездіяльності полягає у неявці до місця, визначеного у повістці або наказі військового комісара. Злочин є закінченим з моменту неявки військовозобов'язаного до такого місця.
Суб'єктивна сторона вказаного кримінального правопорушення характеризується прямим умислом, тобто коли військовозобов'язаний усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання.
Отже, дії особи матимуть склад злочину, передбаченого ст. 336 КК України, у разі якщо вона під час мобілізації на особливий період відмовилась отримати повістку про виклик до ТЦК та СП для подальшого направлення для проходження військової служби, або отримавши повістку, без визначених законом поважних причин, не з'явилася у зазначені у цій повістці місце та строк до збірного пункту ТЦК та СП. Тож, основними елементами об'єктивної і суб'єктивної сторони вказаного кримінального правопорушення є саме факт наявності такої повістки та наслідок у вигляді невиконання зазначених у ній приписів.
07 березня 2025 року військовозобов'язаний ОСОБА_4 відмовився від отримання повістки, відповідно до якої він протягом 18:00 год. 07.03.2025 року зобов'язаний був з'явитись за адресою АДРЕСА_2 для призову на військову службу по мобілізації та відправлення до місця проходження військової служби, про що зазначено у його заяві від 07.03.2025 року начальнику ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В судовому засіданні обвинувачений зауважив, що бойову повістку не отримував, при цьому, підтвердив, що відмовився від отримання повістки, про що написав письмові пояснення, а тому такі покази обвинуваченого суд визнає суперечливими та не обґрунтованими.
В обґрунтування своєї відмови обвинувачений територіальному центрі комплектування вказав, що має відстрочку, оскільки здійснює догляд за своїм дідусем, який потребує постійного стороннього догляду, а в судовому засіданні, окрім того, вказав на те, що також здійснює догляд за своєю бабусею, на підтвердження чого в судовому засіданні стороною захисту було долучено: копію нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_14 , засвідченої 01 серпня 2025 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу; копію акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 25.07.2025 року; висновок лікарсько-консультаційної комісії № 334 від 02.05.2025 року; висновок лікарсько-консультаційної комісії № 72 від 11.10.2024 року; копію нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_15 , засвідченої 07 травня 2025 року приватним нотаріусом Березівського районного нотаріального округу Одеської області; виписку із медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_15 ; виписку із історії хвороби із медичної картки стаціонарного хворого від 12.09.2024 року; висновок № 169 від 02.05.2025 року; довідку про склад сім'ї ОСОБА_4 від 11.03.2025 року № 342/03-110/25; витяг з державного реєстру актів цивільного стану, сформованого 27 липня 2010 року; медичний висновок № 22 від 02.10.2019 року щодо ОСОБА_16 ; висновок лікарсько-консультаційної комісії № 71 від 11.10.2024 року; висновок лікарсько-консультаційної комісії № 334 від 02.05.2025 року; висновок № 80 від 11.10.2024 року; свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 26 липня 2025 року.
Проаналізувавши вищенаведені докази у своїй сукупності, суд вважає доводи обвинуваченого неспроможними, зважаючи на таке.
Закон України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено підстави, за якими військовозобов'язані не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Так, за п.14 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані члени сім'ї другого ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи, зайняті постійним доглядом за нею (не більше одного та за умови відсутності членів сім'ї першого ступеня споріднення або якщо члени сім'ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи). У разі відсутності членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення норма цього пункту поширюється на членів сім'ї третього ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи.
Разом з тим, за приписами ч.7 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до п. 58 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації», на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, військовозобов'язаних СБУ чи розвідувальних органів) особисто через центри надання адміністративних послуг подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. До заяви додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Проаналізувавши вищенаведені вимоги національного законодавства, суд констатує, що питання надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, а не судом при розгляді кримінального провадження.
При цьому, окрім показів обвинуваченого у суду відсутні будь-які належні та допустимі підтвердження того, що ОСОБА_4 звертався до територіального центру комплектування з метою отримання відстрочки від призову на військову службу, долучаючи увесь необхідний пакет документів, передбачений додатком 5 до «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації», на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, та отримував письмову відповідь щодо такого звернення, оскаржував його у судовому порядку.
Суд констатує, що не може перебирати на себе повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки та перевіряти підстави щодо надання відстрочки військовозобов'язаним.
Матеріали справи не містять жодних документів, які б у відповідності до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації», на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, підтверджували у обвинуваченого наявність відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Відтак, судом не встановлено у ОСОБА_4 будь-яких підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації як на час вручення повістки про необхідність явки 07.03.2025 року для призову на військову службу по мобілізації та відправлення до місця проходження військової служби, так і на час судового розгляду.
Вказане свідчить про наявність умислу в діях ОСОБА_4 уникнути самого призову за мобілізацією з власних міркувань останнього.
Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.
Досліджені судом докази та поведінка обвинуваченого, який відмовився від отримання бойової повістки, не мав оформленої в передбаченому законом порядку відстрочки від призову на військову службу, враховуючи відсутність спроб виправити ситуацію, відправитись до лав Збройних сил України, свідчить про його свідомі та умисні дії з метою ухилення від мобілізації.
Таким чином, суд, проаналізувавши наявні докази, оцінивши кожен з них із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та їх взаємозв'язку, дійшов переконання про доведення винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, оскільки він ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
При призначенні покарання суд виходить з такого.
За змістом статей 50, 65 КК України, особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості кримінального правопорушення.
Суд враховує, що вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення, передбачене ст.336 КК України, є нетяжким злочином. Разом з тим, суд звертає увагу на суспільну небезпечність вчиненого злочину, оскільки, як зазначено у висновках, що містяться у постанові Верховного Суду Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 21.03.2024 (справа № 595/461/23 провадження № 51-7014км23), відмова від захисту Батьківщини може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, та в умовах воєнного стану є неприпустимою. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. В умовах збройної агресії з боку іншої держави захист Вітчизни набуває особливого значення. Тому наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, як того вимагають положення ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 50 КК України.
Обставин, що згідно з ст. 66 КК України пом'якшують покарання обвинуваченого, судом не встановлено
Обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
При дослідженні особи обвинуваченого судом встановлено, що ОСОБА_4 раніше не судимий, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку у лікаря психіатра, нарколога не перебуває, не працює, одружений.
Суд приймає до уваги досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого, за якою орган пробації вважає, що ризики вчинення повторного кримінального правопорушення, та ризики небезпеки для суспільства, зокрема для окремих осіб, оцінюються як середні, а виправлення обвинуваченого можливе без застосування покарань, пов'язаних з ізоляцією від суспільства.
З урахуванням наведених вище обставин та того, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, враховуючи другорядну роль кари, як мети покарання, суд, зважаючи на встановлені обставини справи, а саме те, що обвинувачений, будучи придатним до військової служби, в період воєнного стану, при оголошенні загальної мобілізації вчинив умисний нетяжкий злочин, однак, який свідчить про підвищену суспільну небезпечність, оскільки відмова від захисту Батьківщини є недотриманням конституційного обов'язку, може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій та значно впливає на захист суверенітету держави від збройної агресії, приходить до висновку, що останньому слід обрати покарання, передбачене санкцією ст. 336 КК України, у виді позбавлення волі на певний строк.
Суд також враховує сталу судову практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду, за якою стосовно осіб, які ухилилися від мобілізації, не можна призначати покарання з випробуванням із застосуванням статті 75 КК, і потрібно застосовувати реальне покарання у виді позбавлення волі, адже звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням сформує негативну думку інших військовослужбовців щодо своєї діяльності, матиме вплив на їх бойовий дух та мотивацію.
На переконання суду, враховуючи суспільну небезпечність вчиненого злочину, звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України не є можливим, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 , щиро не розкаявся у вчиненому та протягом тривалого часу розгляду справи в суді не здійснив жодних дій, які б свідчили про відверту негативну оцінку своєї кримінально караної поведінки, визнання тих обставин, які йому ставляться в провину, а саме по собі часткове визнання своєї провини ще не означає, що особа стала на шлях виправлення і що її зізнання свідчить про рішучість стати на такий шлях, самоосуд свого вчинку.
Щодо доводів сторони захисту на необхідність призначення обвинуваченому покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України у зв'язку з тим, що ОСОБА_4 є єдиною особою, що здійснює догляд за своїми хворими дідусем та бабусею, суд зазначає, що сім'я не позбавлена можливості звернутись до органу соціального обслуговування з метою отримання соціальних послуг, зокрема, у виді призначення соціального робітника, який допомагатиме задовольняти життєвонеобхідні потреби.
Окрім того, в контексті цих доводів сторони захисту судом враховується, що до моменту вручення 07.03.2025 року ОСОБА_4 повістки для призову на військову службу по мобілізації та відправлення до місця проходження військової служби, догляд за дідусем та бабусею здійснював, в тому числі, саме соціальний робітник, про що було зазначено обвинуваченим під час обґрунтування необхідності долучення до матеріалів справи нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_15 , засвідченої 07.05.2025 року приватним нотаріусом Березівського районного нотаріального округу Одеської області, та вказано ОСОБА_4 , що така заява була зроблена для того аби соціальний робітник перестав доглядати за сім'єю.
Таким чином, судом не встановлено підстав для призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст.75 КК України, оскільки таких обставин справи та даних про особу обвинуваченого, які дають підстави для висновку про можливість його виправлення та перевиховання без ізоляції від суспільства, не встановлено.
Будь-яких підстав для призначення ОСОБА_4 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, судом не встановлено, оскільки у кримінальному провадженні немає таких пом'якшуючих покарання обставин, які, з урахуванням особи винного та інших обставин кримінального провадження, істотно знижували б ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Початок строку відбування покарання слід рахувати з часу фактичного взяття під варту ОСОБА_4 після набрання вироком законної сили.
Запобіжний захід у даному кримінальному провадженні не обирався і підстави для його застосування наразі не вбачаються. Процесуальні витрати у справі відсутні. Цивільний позов не заявлено.
Доля речових доказів судом не вирішується, оскільки такі не надані суду, а також не надано відомостей про їх місце зберігання
Керуючись ст. ст. 370,373,374 КПК України, суд, -
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі обчислювати з моменту фактичного затримання та взяття під варту ОСОБА_4 в порядку виконання вироку.
Міру запобіжного заходу до набрання вироком законної сили не обирати.
На вирок може бути подано апеляційну скаргу до Одеського апеляційного суду через Іванівський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно вручити сторонам судового провадження.
Суддя ОСОБА_17