Справа № П/320/169/20
19 листопада 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі судді-доповідача Безименної Н.В., суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю., перевіривши апеляційну скаргу Головного управління ДПС У Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС У Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року позов задоволено.
Відповідач, не погоджуючись з вказаним рішенням подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року апеляційну скаргу залишено без руху, через її невідповідність, ст.295 КАС України, оскільки апелянтом пропущено строк на апеляційне оскарження.
Вказана ухвала доставлена до електронного кабінету скаржника 16 жовтня 2025 року о 14:14 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 23 жовтня 2025 року, отже, в силу ч.6 ст.251 КАС України, ухвала суду вважається врученою скаржнику 17 жовтня 2025 року.
В апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, мотивоване тим, що апелянт не обмежений у праві звернутися повторно з апеляційною скаргою протягом одного року з дня складання повного тексту рішення.
На виконання вимог ухвали суду апелянтом до суду подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження мотивоване тим, що апелянт не обмежений у праві звернення з апеляційною скаргою до суду протягом одного року з моменту складання повного тексту рішення.
Відповідно до ч.1 ст.118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії.
Частиною 1 ст.121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
З матеріалів справи вбачається, що вперше апелянт звернувся з апеляційною скаргою 27 червня 2025 року та ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2025 року її було залишено без руху та в подальшому, 13 серпня 2025 року ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу було повернуто апелянту на підставі п.1 ч. 4 ст. 169 КАС України та отримано її в підсистемі «Електронний суд» 13 серпня 2025 року о 18:11.
Зазначена ухвала в касаційному порядку не оскаржувалася.
Колегія суддів звертає увагу, що з моменту постановлення судом першої інстанції оскаржуваного рішення від 28 квітня 2025 року до моменту повернення первинної апеляційної скарги (13 серпня 2025 року) минуло 4 місяці, протягом яких скаржник не забезпечив подання до суду доказів сплати в належному розмірі судового збору за подання апеляційної скарги, лише при зверненні з апеляційною скаргою повторно 03 жовтня 2025 року надав платіжну інструкцію № 2289 від 29 вересня 2025 року у сумі 1 261 грн 00 коп.
Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного строку лише у разі його пропуску з поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу. До їх числа відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, та після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Креуз проти Польщі»).
Апелянт, як суб'єкт владних повноважень, повинен бути обізнаний з порядком та строками апеляційного оскарження, встановленими процесуальним законодавством, а також вчиняти всі залежні від нього дії з метою дотримання відповідних вимог КАС України.
Колегія суддів звертає увагу, що норми процесуального законодавства не звільняють державний орган від обов'язку своєчасної сплати судового збору у визначеному законом розмірі та подачі апеляційної скарги у передбачений процесуальним законодавством строк.
Пунктом 1 ч.5 ст.296 КАС України передбачено, що однією з вимог до апеляційної скарги визначено надання документа про сплату судового збору.
Таким чином, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо повної та своєчасної оплати судового збору.
Крім того, у п.74 рішення Європейського Суду з прав людини «Лелас проти Хорватії» суд звернув увагу на те, що «держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу».
У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що «…у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб…».
Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи зобов'язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
А отже, обставини, пов'язані з фінансуванням, відсутність коштів для сплати судового збору, довготривала процедура погодження та сплати судового збору, помилки при його розрахунку не можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку апеляційного оскарження та, як наслідок, не є підставою для порушення принципу правової визначеності щодо остаточного рішення.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі №810/3131/17, від 05 лютого 2019 року у справі №826/11314/17, від 23 липня 2020 року у справі №560/3519/18 та від 16 березня 2021 року у справі №640/7145/19 який в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів, помилки в його розрахунку. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя, про що вказував Конституційний Суд України у рішенні від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011.
Звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою це право сторони, а не обов'язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на апеляційне оскарження, реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків встановлених положеннями КАС України. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Наведена позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 26 квітня 2021 року у справі №400/2226/19
Суд вважає, що попереднє звернення з апеляційною скаргою, яка не відповідала вимогам процесуального законодавства, та її повернення, неможливість сплатити судовий збір не є об'єктивно непереборними обставинами, такими, що не залежать від волевиявлення особи та не пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з апеляційною скаргою і в жодному разі не дають право державному органу у будь-який необмежений час після спливу строку на апеляційне оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки в такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності.
Наведений висновок відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 06 березня 2018 року у справі №819/1224/15-а, від 28 січня 2020 року у справі №640/5160/19 та від 28 грудня 2020 року у справі №812/758/18 та має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Окрім того, причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку визначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документу повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Верховний Суд в постановах від 24 липня 2023 року у справі № 200/3692/21, від 29 серпня 2024 року у справі № 420/11219/23, зважаючи на зміст норм процесуального права, якими врегульовано питання строків апеляційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду апеляційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані національними судами та ЄСПЛ підходи до поновлення процесуальних строків, правові позиції Верховного Суду з цього приводу, вважав, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об'єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
При цьому відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору, тривала внутрішня адміністративна процедура погодження виділення коштів на його сплату, помилки при розрахунку розміру чи під час сплати є суто суб'єктивними причинами, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такими причинами є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Сама ж по собі сплата суб'єктом владних повноважень судового збору після спливу встановленого КАС України та наданого судом строку не може бути безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення.
Колегія суддів вважає, що в цьому випадку саме по собі швидке подання апеляційної скарги вдруге не може свідчити про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки протягом цього часу поведінку відповідача не можна визнати такою, що демонструє сумлінне та добросовісне ставлення до наявних у нього прав і обов'язків, а також вжиття усіх залежних від нього заходів для виконання свої процесуальних обов'язків. Бездіяльність посадових осіб ДПС в частині виконання вимог ухвали про залишення без руху вперше поданої апеляційної скарги, а також ненадання жодних доказів на підтвердження вчинення будь-яких дій для виконання обов'язку по сплаті судового збору протягом більше двох дев'яти місяців з дня отримання копії рішення суду першої інстанції свідчить саме на користь висновку про неповажність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.06.2021 у справі №320/2061/20 та має бути врахована судом при вирішенні спірного питання.
Правові позиції, які викладені у постановах Верховного Суду, підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норм права, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.
З матеріалів справи вбачається, Головне управління ДПС у місті Києва у період з квітня 2025 року один раз вже зверталось до суду апеляційної інстанції.
Варто зазначити, що саме по собі невідкладне звернення до суду із апеляційною скаргою повторно не є безумовною підставою для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. На переконання колегії суддів, при такому зверненні мають бути усунуті недоліки попередньої апеляційної скарги, які стали підставою для її повернення, що у сукупності з обставинами повторного подання скарги у стислі строки свідчитиме про добросовісність заявника при реалізації права на апеляційне оскарження рішення суду і, відповідно, наявність підстав для поновлення такого процесуального строку.
У цій справі апелянт обґрунтовує поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження саме обставинами відсутності у нього коштів на сплату судового збору. Водночас відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Відповідач, що діє від імені держави як суб'єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.
Таким чином, наведені апелянтом причини пропуску строку на апеляційне оскарження не можуть бути визнані судом поважними, в той же час, об'єктивних та поважних причин пропуску відповідачем строку на апеляційне оскарження судом не встановлено, а тому підстав до поновлення пропущеного апелянтом строку суд не вбачає.
Згідно з ч.1 ст.295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Повний текст оскаржуваного рішення складено 28 квітня 2025 року отримано відповідачем в підсистемі «Електронний суд» 13 червня 2025 року о 13:20, в той же час, апеляційну скаргу подано до суду 03 жовтня 2025 року отже апеляційну скаргу подано скаржником після закінчення строків, установлених ст.295 КАС України.
Строк для усунення недоліків апеляційної скарги, сплинув 28 жовтня 2025 року.
У встановлений судом строк та в період до 19 листопада 2025 року вимоги ухвали суду в частині наведення належних підстав для поновлення строку скаржником виконано не було, в той же час, об'єктивних та поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження апелянтом не зазначено, а судом не встановлено, у зв'язку з чим наявні підстави, визначені п.4 ч.1 ст.299 КАС України для відмови у відкритті апеляційного провадження у справі.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у разі відмови у відкритті апеляційного провадження у справі сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Керуючись ст.ст.169, 299 КАС України, колегія суддів
У задоволенні клопотання Головного управління ДПС У Київській області про поновлення строку на апеляційне оскарження - відмовити.
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС У Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС У Київській області про визнання протиправним та скасування рішення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Н.В. Безименна
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма