П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/5551/25
Категорія:106030200 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В.В.
Місце ухвалення: м. Миколаїв
Дата складання повного тексту:07.07.2025р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини (далі - в/ч) НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу в періоди з 29 січня 2020 року по 04 лютого 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704), з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (далі - Порядок №44);
- зобов'язання в/ч НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 04 лютого 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України " Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п.4 Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку №44.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що після прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, якою скасовано п.6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103), посадовий оклад та оклад за військовим (спеціальним) званням, грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань з 29 січня 2020 року повинні бути обраховані з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня відповідного календарного року та відповідного тарифного коефіцієнта. Проте відповідач не здійснив зазначеного розрахунку, що зумовило проведення виплат у заниженому розмірі.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що грошове забезпечення виплачувалось відповідно до вимог чинного законодавства.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 04 лютого 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п.4 Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку №44.
Зобов'язання в/ч НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 04 лютого 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п.4 Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку №44.
В апеляційній скарзі в/ч НОМЕР_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що предмет спору у даній справі є період з 29 січня 2020 року по 04 люте 2023 року. Отже, до правовідносин у цій справі застосуванню підлягають норми ч.2 ст. 233 КЗпП України, у редакції після 19 липня 2022 року, які, в свою чергу, передбачають тримісячний строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. У нашому випадку, з матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до суду з цим позовом засобами поштового зв'язку (штамп вхідної кореспонденції від 29 травня 2025 року), тобто поза межами тримісячного строку з дня звільнення так як позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення з 04 лютого 2023 року. Тобто, у даному випадку останній день подання до суду позовної заяви припадає на 04 травня 2023 року. Позивачем пропущено строк для звернення до суду з даною позовною заявою більш ніж на 24 місяців Так у заяві про поновлення процесуального строку позивач жодним чином не зазначає самі причини пропуску строку звернення із позовною заявою до суду, при цьому позивачем не надано жодних доказів того, що ним вживалися відповідні заходи по виконанню вимог законодавства щодо своєчасного подання позовної заяви чи звернення за правовою допомогою до адвокатів. Будь-яких обставин і фактів, які об'єктивно перешкодили позивачу своєчасно звернутися до суду щодо нарахування та виплати йому за період з 21 січня 2020 року по 04 лютого 2023 року грошового забезпечення, у т.ч протягом розумного строку до відповідача, позовна заява та заява про поновлення строку не містять.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги в/ч НОМЕР_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , що підтверджується матеріалами справи.
Нарахування і виплата грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення у спірний період з 29 січня 2020 року до 04 лютого 2023 року, проводилися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що з 29 січня 2020 року, тобто з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 відповідно до вимог ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ). Виходячи з викладеного, слідує, що з 29 січня 2020 року відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам п.п.1, 3 ч.2 ст. 92 Конституції України, ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 №2011-XII, ч.3 ст. 4 Закону України "Про прожитковий мінімум" №966-XIV, п.4 Постанові Кабінету Міністрів України №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", п.6 Постанові Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Згідно ч.ч.2, 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Згідно абз.1 ч.4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30 серпня 2017 року Постановою №704 затверджена тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пункт 4 Постанови №704 (в первинній редакції) встановлює, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
24 лютого 2018 набула чинності Постанова №103, якою п.4 Постанови №704 викладений в такій редакції: - "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Отже, з 24 лютого 2018 року була змінена розрахункова величина, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)" передбачено використання "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".
Проте, зміст приміток до додатків 1 та 14 Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою п.4 цієї ж постанови.
На підставі п.4 Постановою №704 в редакції Постанови №103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Водночас, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18, визнаний протиправним та скасований п.6 Постанови №103, яким, зокрема, були внесені зміни до п.4 Постанови №704.
Отже, з 29 січня 2020 року не підлягають застосуванню зміни до п.4 Постанови №704, внесені п.6 Постанови №103.
Таким чином, відповідно до п.4 Постанови №704 в редакції, яка діяла до внесення змін п.6 Постанови №103, та вимог п.1 Приміток до додатку 1 та Примітки до додатку 14 до Постанови №704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначає Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" №2017-III (далі - Закон №2017-III).
Згідно ст. 6 Закону №2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Згідно ч.3 ст. 4 Закону України "Про прожитковий мінімум" №966- XIV (далі - Закон №966-XIV) прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
При цьому відповідно до п.п.1, 3 ч.2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України, порядок встановлення державних стандартів.
Тобто, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів (окладів за військове (спеціальне) звання) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили - закону.
В свою чергу, Закони України про Державний бюджет за 2020-2023 не містять застережень щодо застосування, як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року.
Відповідно ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, враховуючи, що з 01 січня 2020 року положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови №704 в частині, що не суперечить положенням законів про Державний бюджет України за 2020-2023 роки.
Тобто, розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Натомість, як встановлено колегією суддів, виплата позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням, а також матеріальної допомоги на оздоровлення у спірний період здійснювалась із розрахунку шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 Постанови № 704.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про правомірність застосування такої величини під час обрахунку грошового забезпечення позивача, оскільки з прийняттям постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 змінився нормативно-правовий підхід щодо тлумачення норм Постанови №704 та військовослужбовці знову отримали право на збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військове звання, а отже і грошового забезпечення, у зв'язку зі зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Вирішуючи дану справу, колегія суддів, при виборі і застосуванні норм права, за правилами ч.5 ст. 242 КАС України, враховує правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що містяться у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2022 у справі №440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, від 10 січня 2023 року у справі №440/1185/21, від 15 березня 2023 у справі №420/6572/22, а саме:
"1) з 01.01.2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом №1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.".
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції у межах заявлених вимог, грошове забезпечення та інші виплати ОСОБА_1 мають обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного року, відповідно до Законів України про Державний бюджет України.
Підсумовуючи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо доводів апеляційної скарги в частині пропуску позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно ч.1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч.3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч.2 ст. 122 цього Кодексу.
Водночас ч.2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проходження позивачем військової служби) було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення ч.2 ст. 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст. 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У п.2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у ч.2 ст. 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч.2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
До "усіх виплат" (заробітна плата, виплата вихідної допомоги, інші виплати) також належить і компенсація за невикористані дні відпустки (що є предметом позовних вимог).
Зважаючи на викладене, на спірні правовідносини розповсюджуються положення ч.2 ст. 233 КЗпП України.
Відповідно ч.2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин") у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав чинності з 19 липня 2022 року, ч.ч.1, 2 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що у разі якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст. 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії ст. 233 КЗпП України, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то правове регулювання здійснюється так: правовідносини, які мають місце в період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період із 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми ст. 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").
Водночас, предмет даного спору стосується виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за період до 02 травня 2022 року, коли ч.2 ст.233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
З огляду на викладене, посилання апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки право позивача на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч.2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 20 листопада 2025 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.