Справа № 577/5529/25
Провадження № 1-кп/577/488/25
17 листопада 2025 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області
в складі:
головуючого-судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря
судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Конотопа кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12025200450000704 від 10 липня 2025 року по обвинуваченню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Бобровиця Бобровицького району Чернігівської області, українця, громадянина України, освіта повна загальна середня, непрацюючого, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
1. 26 травня 1986 року Конотопським районним судом Сумської області за ч. 2 ст. 190 КК України 1960 року до покарання у виді 2 (двох) років виправних робіт з утриманням 20 % заробітку;
2. 18 серпня 1986 року Конотопським районним судом Сумської області за ч. 2 ст. 140, ст. 43 КК України 1960 року до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 8 (вісім) місяців з конфіскацією майна;
3. 29 вересня 1992 року Конотопським районним судом Сумської області за ст. 81 КК України 1960 року до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з конфіскацією майна;
4. 14 березня 1997 року Конотопським районним судом Сумської області за ч. 2 ст. 196-1 КК України 1960 року до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік;
5. 22 липня 1998 року Конотопським районним судом Сумської області за ч. 2 ст. 140, ч. 3 ст. 140, ч. 2 ст. 141, ст. 42 КК України 1960 року до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років
6. 18 листопада 2003 року Конотопським районним судом Сумської області за ч. 3 ст. 185, ст. 69, ст. 395, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки;
7. 22 серпня 2006 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області за ч. 1 ст. 296 КК України до покарання у виді арешту на строк 4 (чотири) місяці;
8. 15 травня 2008 року Кролевецьким районним судом Сумської області за ч. 1 ст. 162 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців;
9. 23 квітня 2014 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області за ч. 1 ст. 309, ст. 69 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік ;
10. 11 січня 2017 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді арешту на строк 3 (три) місяці;
11. 21 лютого 2017 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області за ч. 2 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді арешту на строк 5 (п'ять) місяців;
12. 25 березня 2020 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки; звільнений з місць відбування покарання 24 березня 2023 року по відбуттю строку покарання, (судимості не зняті та не погашені у встановленому порядку),
за ознаками скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, -
Приблизно в кінці червня 2025 року (точні дата та час у ході досудового розслідування не встановлені) ОСОБА_5 , переслідуючи злочинний корисливий умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, прибув до господарства АДРЕСА_2 , та на праві власності належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому зареєстрована та наглядає за ним на час проходження власницею військової служби, її бабуся ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , достовірно знаючи, що у будинку ніхто не мешкає.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, їх суспільно-небезпечні наслідки, діючи умисно, протиправно в умовах воєнного стану, введеного на всій території України згідно Указу президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 24.02.2024 та продовженого до 05.11.2025, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу зайшов на територію вказаного господарства та, наблизившись до житлового будинку, через віконний отвір, у якому було відсутнє скло, проник до веранди. У подальшому ОСОБА_5 , використовуючи сокиру, яку він заздалегідь взяв із собою, шляхом віджиму вхідних дверей у веранді проник до житлової частини будинку, звідки повторно таємно демонтував та викрав газовий чавунний конвектор «Demrad prometheus c40», вартістю 8000 грн., пічну чавунну плиту розміром 45х75 см двоконфорочну, вартістю 967 грн., мідний кабель ПВС 2х2.5, довжиною 18 м, вартістю 281,81 грн., а також викрав металеву тачку-тележку для перевезення бідону 40 л, вартістю 208 грн.
Заволодівши вказаним чужим майном, ОСОБА_5 залишив місце вчинення злочину, а пізніше викраденим розпорядився на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_7 майнову шкоду, загальний розмір якої згідно висновків експерта №СЕ-19/119-25/11493-ТВ від 21.07.2025 та №СЕ-19/119-25/13017-ТВ від 14.08.2025 становить 9456,81 грн.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 вину у вчиненні вказаного кримінального правопорушення визнав повністю, при обставинах, визначених в обвинувальному акті, вказавши, що події, а також час та спосіб скоєння ним злочину, зазначеного в обвинувальному акті, викладені вірно та відповідають дійсності, він їх в повному обсязі підтверджує. Щиро розкаюється у вчиненому та пояснив, що він проживав у свого знайомого ОСОБА_8 в АДРЕСА_1 . Його знайомий повідомив, що в будинку по АДРЕСА_2 ніхто не проживає і там можна взяти речі. Десь в кінці червня 2025 року, він прийшов до будинку АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_6 . Вдома нікого не було. Через віконний отвір, у якому було відсутнє скло, він потрапив до веранди. Потім, взявши сокиру, яку він взяв із собою, віджав вхідні двері у веранді та проник до житлової частини будинку. З будинку демонтував та викрав газовий чавунний конвектор, пічну чавунну плиту, мідний кабель , а також викрав металеву тачку-тележку для перевезення бідону 40 л. Все це він переніс до місця свого мешкання. З газового конвектора зняв алюміневі та латуні вироби, які продав ОСОБА_9 . Все, що залишилося від викраденого він добровільно віддав працівникам поліції. Просив суд суворо його не карати. Цивільний позов визнав.
Показання обвинуваченого відповідають фактичним обставинам справи і ним не оспорюються, у суду відсутні сумніви в правильності розуміння обвинуваченим змісту цих обставин, добровільності та істинності позиції обвинуваченого.
Потерпіла ОСОБА_7 подала до суду заяву, в якій прохає розглядати без її участі, цивільний позов підтримує, щодо міри покарання покладається на розсуд суду.
З'ясувавши думки учасників судового провадження про обсяг та порядок дослідження доказів по справі, враховуючи, що ОСОБА_5 визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, ніхто з учасників не піддає сумніву й не оспорює фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, вірно розуміють зміст цих обставин, у суду немає сумнівів у добровільності та істинності позиції учасників процесу, а тому, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд вважає за недоцільне проводити дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись лише допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого та стосуються речових доказів та судових витрат у провадженні. Крім того судом роз'яснено, що у такому випадку учасники судового провадження будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
При цьому, з урахуванням, висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах відображеного у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 22 березня 2018 року у справі № 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, суд вважає, встановленими всі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку ст. 349 КПК України.
Такий висновок суду ґрунтується також і на практиці Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішенні в справі «Коваль проти України» від 19.10.2006 року, відповідно до п. 113 якого вбачається, що «основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у межах кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого кримінального обвинувачення. Стаття 6 Конвенції в цілому гарантує обвинуваченому ефективну участь у кримінальному провадженні. Основним аспектом права на справедливий суд є те, що розгляд кримінальної справи, включаючи елементи кримінального провадження, які відносяться до процедури, повинен бути змагальним і в ньому має забезпечуватись рівність сторін обвинувачення і захисту (рішення від 16 лютого 2000 року у справі «Роув і Дейвіс проти Сполученого Королівства»).
Судовий розгляд проведено стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і в межах висунутого обвинувачення за ч. 4 ст. 185 КК України, відповідно до вимог ст. 337 КПК України.
За таких обставин суд вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_5 повністю доведена і його дії слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, в умовах воєнного стану.
Така юридична оцінка дій обвинуваченого відповідає фактичним обставинам, встановленим по справі.
Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд ураховує ступінь тяжкості скоєного злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно ст. 12 КК України обвинувачений вчинив кримінальні правопорушення віднесене до тяжкого злочину.
Обставинами, що пом'якшують покарання відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.
Обставиною, що обтяжує покарання відповідно до ст. 67 КК України судом не встановлено.
Вивчаючи особу обвинуваченого ОСОБА_5 судом встановлено, що він раніше неодноразово судимий, зокрема, за злочини проти власності, що свідчить про небажання стати на шлях виправлення, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, негативно характеризується за місцем проживання, зловживає спиртними напоями, не працюючого, не маючого міцних соціальних зв'язків та постійного місця реєстрації.
Ухвалюючи вирок суд приймає до відома досудову доповідь щодо обвинуваченого ОСОБА_5 складену Конотопським міськрайонним відділом філії Державної установи «Центр пробації» в Сумській області Міністерства юстиції України «беручі до уваги інформацією, що характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушень, а також високу ймовірність вчинення повторного правопорушення, орган пробації вважає, що виправлення цієї особи без позбавлення або обмеження волі на певний строк може становити високу небезпеки для суспільства (в т.ч. окремих осіб). На думку органу пробації, застосування соціально виховних заходів, що необхідні для впливу на поведінку особи з метою виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень, неможливо здійснювати без цілодобового нагляду та контролю в умовах ізоляції.».
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року) та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було «свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи»».
Призначаючи покарання, суд керується положеннями ст. 65 КК України, а саме виходить з принципів справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових злочинів та враховує характер і ступень тяжкості скоєного кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, небажання стати на шлях виправлення, про що свідчать неодноразові притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти власності, який щиро розкаявся, відшкодував збитки, вважає, що необхідним і достатнім для виправлення та попередження нових злочинів для ОСОБА_5 слід призначити покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції ч. 4 ст. 185 КК України.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності.
Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Згідно із ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні регламентоване ст. 129 КПК України.
Як встановлено ч. 1 та ч. 3 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому; у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.
Потерпілою ОСОБА_7 заявлено цивільний позов до обвинуваченого про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 8282,81 грн. оскільки скоєним обвинуваченим кримінальним правопорушенням завдано матеріальних збитків на зазначену суму, які не відшкодовано до теперішнього часу та моральної шкоди на суму 12 000 грн. Наявність моральної шкоди обґрунтована тим, що в результаті протиправних дій ОСОБА_5 були пошкоджені двері, які на даний час підлягають заміні, все це призвело до значних незручностей.
Відповідно до положень ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з рахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Так, суд погоджується із доводами потерпілої ОСОБА_7 про те, що внаслідок протиправних дій обвинуваченого їй була завдана моральна шкода, що звичайно потягло за собою зміну її звичайного ритму життя.
Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує в сукупності негативні наслідки, які настали для потерпілої, характер та обсяг страждань, ступінь вини завдавача шкоди і майновий стан цивільного відповідача та виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, суд оцінює завдану ОСОБА_7 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн., яка підлягає стягненню з ОСОБА_5 .
Речові докази визначити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
Процесуальні витрати на залучення експерта підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_5 згідно ст. 124 КПК України.
Керуючись ст.ст. 368-371, 373-376 КПК України,-
Визнати винним ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України і призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
ОСОБА_5 міру запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу, залишити раніше встановлену - тримання під вартою.
Строк відбування покарання рахувати з 05 серпня 2025 року з часу обрання запобіжного заходу.
За правилами, передбаченими ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати в строк відбуття покарання час попереднього ув'язнення з 05.08.2025 року до вступу вироку в законну силу з розрахунку, що один такий день відповідає одному дню позбавлення волі.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 8281 (вісім тисяч двісті вісімдесят одна) грн. 81 коп. матеріальної шкоди та 5000 (п'ять тисяч ) грн. моральної шкоди (а.с.7).
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави код класифікації доходів 24060300 "Інші надходження" процесуальні витрати в розмірі 12479 (дванадцять тисяч чотириста сімдесят дев'ять) грн. 60 коп. (а.с.62,63,64,65 ).
Скасувати арешт накладений ухвалою слідчого судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 14 липня 2025 року на чавунну плиту з груби розміром 45х75 см з кружками; 2 чавунні частини з газового конвектору розмірами 46х26 см кожна; металеву тачку під бідон на 2х колесах з однією ручкою (а.с.61).
Речові докази по справі: чавунну плиту з груби розміром 45х75 см з кружками; 2 чавунні частини з газового конвектору розмірами 46х26 см кожна; металеву тачку під бідон на 2х колесах з однією ручкою, що зберігаються під збережною розпискою у потерпілої ОСОБА_7 - їй і залишити. (а.с.60).
Вирок може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду через Конотопський міськрайсуд протягом 30 днів з дня його проголошення, а обвинуваченим - в той саме строк з моменту вручення йому копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги на вирок, якщо його не скасовано, вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1