П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/19042/25
Категорія:112010200 Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту:20.08.2025р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУПФ України в Одеській області про:
- визнання протиправними дій ГУПФ України в Одеській області, що не відповідають вимогам ст.ст. 43, 63 Закону України від 09 квітня 1992 року "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-XII (далі - Закон №2262-ХІІ), щодо сплати з 01 лютого 2023 року пенсії ОСОБА_1 із обмеженням її максимальним розміром: 20 930 грн. і невиплаті до пенсії з 01 лютого 2023 року щомісячної доплати в розмірі 2 000 грн., із врахуванням рішення Одеського окружного адміністративного суду в справі №420/14286/23 від 21 липня 2023 року, рішення Одеського окружного адміністративного суду в справі №420/28833/23 від 12 березня 2024 року, невиплаті до пенсії індексації за 2022 рік з 01 лютого 2023 року з коефіцієнтом 0.140 (ОСНП 22783,) розмірі: 3 189,62 грн. та письмової відмови вих.№16440-14526/К-02/8-1500/25 від 13 червня 2025 року сплатити пенсію 01 лютого 2023 року в розмірі фактично нарахованої відповідачем суми: 32 614,78 грн.;
- зобов'язання ГУПФ України в Одеській області сплатити ОСОБА_1 пенсію з 01 лютого 2023 року в розмірі фактично нарахованої суми: 32 614,78 грн. з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), із врахуванням рішення Одеського окружного адміністративного суду в справі № №420/28833/23 від 12 березня 2024 року без обмеження підсумка пенсії максимальним розміром в сумі: 20 930 грн. і з виплатою до пенсії з 01 лютого 2023 року щомісячної доплати в розмірі 2 000 грн. із врахуванням рішення Одеського окружного адміністративного суду в справі №420/14286/23 від 21 липня 2023 року, із виплатою з 01 березня 2023 року індексації за 2022 рік із коефіцієнтом 0.140 (ОСНП 22 783) розмірі: 3 189,62 грн. та сплатити заборгованість, що виникла у зв'язку з перерахуванням пенсії на час ухвалення рішення судом сплатити заборгованість із врахуванням раніше виплачених сум;
- визнання протиправними дій ГУПФ України в Одеській області, що не відповідають вимогам ст.ст. 43,63 Закону №2262-XII, щодо сплати з 01 січня 2025 року пенсії ОСОБА_1 з застосуванням обмежуючих коефіцієнтів передбачених Постановою Кабінету Міністрів України "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період дії воєнного стану" від 03 січня 2025 року №1 (далі - Постанова №1) із обмеженням її максимальним розміром:25 391,15 грн. та відмови вих.№14204-12555/К-02/8-1500/25 від 19 травня 2025 року сплачувати пенсію ОСОБА_1 з 01 січня 2025 року в розмірі фактично нарахованої відповідачем суми: 34 114,78 грн.;
- зобов'язання ГУПФ України в Одеській області сплачувати ОСОБА_1 пенсію з 01 січня 2025 року в розмірі фактично нарахованої суми: 34 114,78 грн. з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, премії та індексації), без застосування обмежуючих коефіцієнтів передбачених Постановою №1 і без обмеження підсумка пенсії максимальним розміром в сумі: 25 391,15 грн. та сплатити заборгованість, що виникла у зв'язку з перерахуванням пенсії на час ухвалення рішення судом із врахуванням раніше виплачених сум;
- визнання протиправними дій ГУПФ України в Одеській області, що не відповідають вимогам ст.ст. 43,63 Закону №2262-ХІІ, щодо сплати з 01 березня 2025 року пенсії ОСОБА_1 з застосуванням обмежуючих коефіцієнтів передбачених Постановою №1 із обмеженням її максимальним розміром: 25 391,15 грн та відмови вих. 14204-12555/К-02/8-1500/25 від 19 травня 2025 року сплачувати проіндексовану пенсію ОСОБА_1 з 01 березня 2025 року в розмірі фактично нарахованої відповідачем суми: 35 614,78 грн.;
- зобов'язання ГУПФ України в Одеській області сплачувати ОСОБА_1 пенсію з 01 березня 2025 року в розмірі фактично нарахованої суми: 35 614,78 грн. з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення , премії та індексації), без застосування обмежуючих коефіцієнтів передбачених Постановою №1 і без обмеження підсумка пенсії максимальним розміром в сумі: 25 391,15 грн. та сплатити заборгованість, що виникла у зв'язку з перерахуванням пенсії на час ухвалення рішення судом із врахуванням раніше виплачених сум.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплат пенсії без обмеження максимальним розміром, на думку позивача, є протиправними та такими, що не відповідають Конституції України, положенням ч.7 ст. 43 Закону №2262-ХІІ.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що Кабінет Міністрів України 03 січня 2025 року ухвалив Постанову №1, якою визначив розміри і порядок застосування обмежувальних коефіцієнтів до спеціальних пенсій. Відповідач, посилаючись на приписи вказаної постанови вказав, що зазначені коефіцієнти не застосовуються до пенсій осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб та відповідно передбачені ст. 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" №4059-ІХ обмеження застосовані до позивача правомірно.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Визнано протиправними дії ГУПФ України в Одеській області щодо сплати з 01 лютого 2023 року пенсії ОСОБА_1 пенсії із обмеженням її максимальним розміром.
Зобов'язано ГУПФ України в Одеській області здійснити перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 пенсію з 01 лютого 2023 року без обмеження підсумка пенсії максимальним розміром із врахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправними дії ГУПФ України в Одеській області щодо сплати з 01 січня 2025 року пенсії ОСОБА_1 з застосуванням обмежуючих коефіцієнтів передбачених Постановою №1 із обмеженням її максимальним розміром.
Зобов'язано ГУПФу України в Одеській області здійснити перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2025 року з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, премії та індексації), без застосування обмежуючих коефіцієнтів передбачених Постановою №1 і без обмеження підсумка пенсії максимальним розміром в сумі із врахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправними дії ГУПФ України в Одеській області щодо сплати з 01 березня 2025 року пенсії ОСОБА_1 з застосуванням обмежуючих коефіцієнтів передбачених Постановою №1 із обмеженням її максимальним розміром.
Зобов'язано ГУПФ України в Одеській області здійснити перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2025 року з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, премії та індексації), без застосування обмежуючих коефіцієнтів передбачених Постановою №1 і без обмеження підсумка пенсії максимальним розміром із врахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ГУПФ України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
В апеляційній скарзі ГУПФ України в Одеській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Доводи апеляційної скарги:
- безпідставною є вимога позивача стосовно виплати пенсії без обмеження її максимального розміру, оскільки згідно із ст. 2 Закону України №3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон №3668-VI) максимальний розмір пенсій (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ), не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність;
- ст. 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", її норми діють у 2025 році в період воєнного стану, тобто застосовуються до всіх пенсій, призначених (перерахованих) за спеціальними законами, виплата яких здійснюється у 2025 році, чим забезпечується недопущення дискримінації осіб залежно від дати призначення їм пенсій, а також пропорційності зміни правового регулювання для забезпечення життєво важливих інтересів суспільства і держави. Враховуючи, що ст. 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та Постанова №1 є чинними і неконституційними не визнавались, а отже є обов'язковими до застосування, ГУПФ України в Одеській області діяло відповідно до вимог ст. 19 Конституції України;
- посилання позивача на те, що ст. 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" порушено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, є хибним. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Разом з тим в умовах воєнного стану і додаткових викликів перед державним бюджетом зобов'язання державного бюджету за пенсійними програми зросли внаслідок збільшення контингенту отримувачів пенсії по інвалідності та у зв'язку із втратою годувальника, які призначаються за Законом №2262-ХІІ Постанова №1 передбачає, що коефіцієнти застосовуються лише до тієї частини пенсії, яка не є забезпеченою внесками. Так, коефіцієнти не застосовуються до частини пенсії, обчисленої зі страхових внесків (розмір пенсії, обчисленої відповідно до ч.1 ст.27, абз.2 ч.1 ст. 28 і ст. 29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"), навіть якщо вона більша за 10 розмірів прожиткового мінімуму. Тобто положення п.1 Постанови №1 поширюється на розміри пенсій, які становлять від 23 610 грн і не покриті страховими внесками до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування. Таким чином, Постанова №1, яка прийнята на виконання вимог ст. 46 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік", обумовлена введеним військовим станом на території України та фінансовими труднощами, які постали перед державою. Реалізація наведеної норми забезпечує баланс між правами та суспільним інтересом;
- відповідно до ч.1 ст. 73 Закону №1058-IV кошти Пенсійного фонду формуються переважно за рахунок страхових внесків (частини єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) та використовуються на: 1) виплату пенсій, передбачених цим Законом; 2) надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; 3) фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; 4) оплату послуг з виплати та доставки пенсій; 5) формування резерву коштів Пенсійного фонду. Згідно ч.2 ст. 73 Закону №1058-IV забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Таким чином, задоволення такої позовної вимоги щодо стягнення судового збору призведе до нецільового використання коштів.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року іншими учасниками справи не оскаржено.
Таким чином, відповідно до правил ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто, в частині задоволених позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ГУПФ України в Одеській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.
ОСОБА_1 отримує пенсію, призначену згідно Закону №2262-ХІІ та перебуває на пенсійному обліку у ГУПФ України в Одеській області.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/2205/25 від 08 квітня 2025 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 ; визнано протиправними дії ГУПФ України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 в проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01 лютого 2023 року на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) №ЮО107476 від 24 грудня 2024 року, виданої станом на 01 січня 2023 року; зобов'язано ГУПФ України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2023 року на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 №ЮО107476 від 24 грудня 2024 року, виданої станом на 01 січня 2023 року та з урахуванням виплачених сум.
Листом ГУПФ України в Одеській області від 19 травня 2025 року надано відповідь на заяву позивача про перерахунок пенсії, що відповідно до ст. 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та п.1 Постанови №1 із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсії позивача з січня 2025 року пенсія виплачується у розмірі 25 391,15 грн.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з правовою позицією Конституційного Суду України "обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених ч.5 ст. 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість України" (абз.10 пп.2.2 п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення ч.7 ст. 43, першого речення ч.1 ст. 54 Закону №2262-ХІІ).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідач зобов'язаний виплачувати позивачу пенсію без обмеження її максимальним розміром, зокрема і без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених Постановою №1.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Відповідно ст. 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно, зокрема, до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Разом з цим, Законом №3668-VI також у ст. 43 Закону №2262-XII, зокрема, частину п'яту викладено в такій редакції: "Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність".
Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (набрав чинності 01 січня 2016 року) у Законі №2262-XII ч.5 ст. 43 доповнено реченням такого змісту: "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 гривень".
Верховний Суд України звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення другого речення ч.5 ст. 43, першого речення ч.1 ст. 54 Закону №2262-XII зі змінами у взаємозв'язку з пунктом 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року №213-VIII, п.2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII.
У рішенні від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 Конституційним Судом України зазначено, що відповідно до пп.3 п.1 розділу I Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту резервістів, які постраждали внаслідок участі в антитерористичній операції, та членів їх сімей" від 12 квітня 2016 року №1080-VIII ст. 43 Закону №2262-ХІІ після частини третьої доповнено двома новими частинами, у зв'язку з чим ч.5 цієї статті стала ч.7 без змін у змісті, що не перешкоджає проведенню її перевірки на відповідність Конституції України (конституційність).
Так, рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону №2262-XII зі змінами, а саме: ч.7 ст. 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 гривень.
Відповідно ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Згідно п.2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, зокрема, ч.7 ст. 43 Закону №2262-ХІІ втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року відсутня ч.7 ст. 43 в Законі №2262-ХІІ.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII внесені зміни до Закону №2262-ХІІ та у ч.7 ст. 43 слова і цифри "у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".
Проте, на момент набрання чинності Закону №1774-VIII, а саме станом на 01 січня 2017 року, ч.7 ст. 43 Закону №2262-ХІІ, до якої вносилися вказані зміни, була визнана 20.12.2016р. Конституційним Судом України неконституційною, а тому повністю втратила чинність, отже зазначені зміни не можуть створювати будь-яких правових наслідків.
Набуття чинності з 01 січня 2017 року Законом №1774-VIII не викликає автоматичного відновлення дії ч.7 ст. 43 Закону №2262-XII.
Отже, положення ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ є такими, що втратили чинність.
Це означає, що ст. 43 Закону не передбачає положень про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
В свою чергу, будь-яких змін до Закону №2262-ХІІ щодо обмеження виплати пенсії особам, які мають право на пенсію за цим Закон, законодавцем внесено не було.
Колегія суддів наголошує, що питання щодо застосування Закону №3668-VI в частині обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної згідно Закону №2262-ХІІ, було неодноразово предметом розгляду Верховним Судом (зокрема, постанови від 03 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі №522/3093/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №348/190/17, від 05 лютого 2020 року у справі №815/357/18, від 16 квітня 2020 року у справі №620/1285/19, від 30 жовтня 2020 року у справі №522/16881/17, від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19, від 21 грудня 2021 року у справі №120/3552/21-а, від 18 травня 2022 року у справі №380/12337/20, від 12 грудня 2022 року у справі №620/5701/20, від 04 липня 2023 року у справі №420/10528/21).
Верховний Суд виходив з того, що норма ст. 2 Закону №3668-VI в частині обмеження розміру пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, є абсолютно тотожною нормі ч.7 ст. 43 Закону №2262-ХІІ, яка вже визнана такою, що суперечить Конституції України (рішення КСУ від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016) та, відповідно, не підлягає застосуванню.
Верховний Суд неодноразово висловив позицію, що з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, а саме з 20 грудня 2016 року по теперішній час, в законодавстві України про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, відсутні норми, якими обмежується максимальний розмір пенсії, та будь-яких змін до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цього закону, щодо обмеження пенсії максимальним розміром протягом цього часу не вносилося.
Верховний Суд також неодноразово наголошував, що пенсійний орган свідомо ігнорує рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року, яким безпосередньо надається оцінка неконституційності правових норм, якими обмежуються права осіб, звільнених з військової служби, щодо їх пенсійного забезпечення, зокрема визнається неконституційним обмеження розміру пенсій таких осіб.
На підставі наведеного у сукупності, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги у відповідній частині та погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії відповідача щодо виплати позивачу пенсії з обмеженням її максимальним розміром згідно ст. 2 Закону №3668-VI є протиправними.
Що ж до посилань апелянта на наявність підстав для застосування до пенсії з 01 січня 2025 року коефіцієнтів пониження, передбачених Постановою №1, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до ст. 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ (далі - Указ №64/2022), у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст.ст. 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Тобто, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом №64/2022, не обмежені конституційні права і свободи людини і громадянина, які встановлені ст. 46 Конституції України.
Абзацом 3 преамбули Закону №2262-ХІІ встановлено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
За змістом ч.ч.1, 3 ст. 1-1 Закону №2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Статтею 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2024р. №4059-IX установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, але не виключно, Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Постанови №1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року №379/95-ВР "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,5;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,4;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,3;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,2;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,1.
Таким чином, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та Постановою №1 установлено додаткові підстави для обмеження шляхом застосування коефіцієнтів розміру пенсій, призначених на підставі Закону №2262-ХІІ, що прямо заборонено ч.3 ст. 1-1 Закону №2262-ХІІ.
Закон №4059-ІХ та Постанова №1 фактично змінили умови та норми пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, без унесення відповідних змін до Закону №2262-ХІІ та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що порушує соціальну гарантію гідного пенсійного забезпечення таких осіб, які встановлені Законом №2262-ХІІ.
Колегія суддів наголошує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми ст. 1-1 Закону №2262-ХІІ, які у часі прийняті раніше та мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №4059-ІХ.
У рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 та від 30 листопада 2010 року №22-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
В абзаці 3 п.4 мотивувальної частини рішення від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст. 6, ч.2 ст. 19, ст. 130 Конституції України.
Тож у разі суперечності між правовими нормами Закону України про Державний бюджет України та правовими нормами спеціальних законів України, якими врегульовано ті ж самі правовідносини, застосуванню підлягають правові норми спеціальних законів України.
Оскільки Законом №2262-ХІІ, як спеціальним законом, і Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не передбачено обмеження розміру пенсій, розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, у спосіб застосування до суми перевищення коефіцієнтів, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення ст. 46 Закону №4059-ІХ та Постанови №1.
Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 2015 року за №4-рп/2015 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень ч.3 ст. 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" наголосив на тому, що виключно Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає види грошового забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом, а Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення права осіб на пенсійне забезпечення, керуючись Конституцією та законами України.
Отже, зміна умов чи норм пенсійного забезпечення (зокрема, визначення видів грошового забезпечення для перерахунку пенсій) підзаконними нормативно-правовими актами є порушенням закону.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач зобов'язаний був виплачувати позивачу з 01 січня 2025 року пенсію без обмеження її максимальним розміром, тобто без застосування обмежувальних коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених Постановою №1.
За таких обставин, колегія судді вважає вірним висновок суду першої про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Крім того, колегія суддів критично відноситься до твердження апелянта про необґрунтованість стягнення з ГУПФ України в Одеській області витрат по сплаті судового збору з посиланням на ст. 73 Закону №1058-IV, оскільки процесуальні правовідносини з приводу розподілу судових витрат регулюються ст. 139 КАС України, яка, стосовно цих правовідносин, є спеціальної правової нормою і тому підлягає застосуванню.
Згідно п.1 ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків суду першої інстанції не спростовують, тоді як факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 20 листопада 2025 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.