П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 540/3059/20
Головуючий І інстанції: Іванов Е.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 30.12.2024р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання відмови протиправною та зобов'язання здійснити належні виплати військовослужбовцю, -
15.10.2020р. ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до МОУ, в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову відповідача в призначенні виплати йому одноразової грошової допомоги, у відповідності до п.7 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції Закону України від 06.09.2018р. №2522-VІІІ) у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії) (Протокол засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 03.09.2020р. за №125);
- зобов'язати відповідача призначити йому виплату одноразової грошової допомоги, згідно із п.7 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції Закону України від 06.09.2018р. №2522-VІІІ) у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державою не визначено належної процедури отримання документів необхідних для підтвердження здобутого захворювання і втрати працездатності під час проходження військової служби. При цьому, спосіб та строки проходження МСЕК не дають можливості дотриматись вимог п.7 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Позивач зазначав, що зволікання щодо встановлення втрати відсотка працездатності сталося із-за того, що епікриз його стану здоров'я від 27.12.2019р. Військовий шпиталь НОМЕР_1 отримав лише 06.02.2020р., після чого переслав до Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач проходив службу. Фактично на руки ОСОБА_1 отримав епікриз в кінці лютого 2020р. На початку березня позивачу дали направлення на проходження МСЕК з обов'язковим повторним проходженням медичної комісії у лікарні. Так, 18.03.2020р. ОСОБА_1 завершив проходження військової комісії та здобув можливість направити її висновок до МСЕК. 08.04.2020р. МСЕК невірно встановлено відсоток втрати працездатності позивачем і лише 07.05.2020р. позивачем отримано довідку МСЕК, яку він 12.05.2020р. пред'явив до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У цьому контексті, ОСОБА_1 наголосив, що з заявою про нарахування одноразової допомоги він звернувся одразу після отримання всіх необхідних для цього документів. Швидкість отримання необхідних документів та проходження МСЕК не залежала від нього, а тому, в даному випадку, застосування відповідачем тримісячного строку є незаконним.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 15.02.2021р. позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправними дії МОУ щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у відповідності до п.7 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оформлені протоколом засідання комісії МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 03.09.2020р. за №125. Зобов'язано МОУ повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги у відповідності до п.7 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021р. апеляційну скаргу МОУ - задоволено, рішення суду 1-ї інстанції від 15.02.2021р. - скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено повністю.
Вказане судове рішення оскаржено позивачем у касаційному порядку.
08.04.2024р. постановою Верховного Суду було частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 , у зв'язку із чим рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 15.02.2021р. та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021р. у справі №540/3059/20 - скасовано.
Дану справу направлено на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року (ухваленим в порядку письмового провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправною та скасувати відмову МОУ в призначенні ОСОБА_1 виплати одноразової грошової допомоги, згідно з п.7 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції Закону України від 06.09.2018р. №2522-VІІІ) у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії), викладену в Протоколі засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 03.09.2020р. за №125. Зобов'язано відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, відповідно до п.7 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції Закону України від 06.09.2018р. №2522-VІІІ) у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії).
Не погоджуючись із вказаним вище рішенням суду першої інстанції, відповідач 22.01.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.12.2024р. та прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою МОУ та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
Позивач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
05.02.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, що стали підставою для направлення справи №540/3059/20 на новий розгляд, дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) 12.04.2022р. взятий на облік як внутрішньо переміщена особа.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України.
У відповідності до довідки від 28.07.2022р. №740/33/2160, старший матрос ОСОБА_1 в період з 30.04.2018р. по 13.06.2018р., з 09.08.2018р. по 22.10.2018р., з 17.11.2018р. по 28.02.2019р., з 19.07.2019р. по 07.08.2019р., з 26.08.2019р. по 25.09.2018р. та з 26.09.2019р. по 16.12.2019р. безпосередньо брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення заходів м.Маріуполь, Донецької області.
08.06.2018р. позивач отримав травму, пов'язану із захистом Батьківщини, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, та не заперечується сторонами.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28.12.2019р. за №277, ОСОБА_1 , старшого сапера інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу Військової частини НОМЕР_2 , звільненого з військової служби в запас наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 26.12.2019р. №148-РС, згідно з пп. «а» п.2 (у зв'язку із закінченням контракту) ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», вважати таким, що 28.12.2019р. справи та посаду здав і направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З 28.12.2019р. позивача виключено зі списків особового складу частини, з 15.12.2019р. знято зі всіх видів забезпечення, а з котлового забезпечення по нормі згідно з каталогом продуктів харчування під час повсякденної діяльності (обід) з 02.01.2020р.
07.04.2020р. під час первинного огляду ІНФОРМАЦІЯ_4 встановила позивачу 25% втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, яка була отримана 08.06.2018р., що підтверджується довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого серії 10 ААА №004891 від 07.04.2020р. Водночас, через невірно вказаний відсоток втрати працездатності 07.05.2020р. позивач отримав виправлену довідку серії 10 ААА №004891 від 07.05.2020р., у якій дата огляду вказана 07.05.2020р.
12.05.2020р. позивач звернувся з заявою про отримання одноразової грошової допомоги до ІНФОРМАЦІЯ_1 та до заяви додав, зокрема, довідку серії 10 ААА №004891 від 07.05.2020р.
Однак, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 стосовно призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності Комісія МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум винесла протокол від 03.09.2020р. №125, відповідно до якого дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги старшому солдату в запасі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), якого 28.12.2019р. звільнено з військової служби та 07.04.2020р. під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 25% втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, що сталося 08.06.2018р. (довідка МСЕК серія 10 ААА №004891 від 07.04.2020р.).
Підставою відмови слугувало порушення позивачем, визначеного п.7 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції Закону України від 06.09.2018 року №2522-VIII), тримісячного терміну встановлення ступеню втрати працездатності після звільнення з військової служби, а саме: «заявника звільнено з військової служби 28.12.2019р., а 07.04.2020р. встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби».
14.09.2020р. листом №6/2/3510 ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомив позивача про результат розгляду його заяви Департаментом фінансів МОУ та прийняту відмову у призначенні одноразової грошової допомоги (Протокол засідання комісії МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 03.09.2020р. №125).
Не погоджуючись із вказаними діями (рішенням) відповідача та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності заявлених позовних вимог та, відповідно, з наявності підстав для їх задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормою ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-ХІІ.
Так, гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок відносно захисту Вітчизни, забезпечуються у відповідності до законів України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991р. №1934-XII, «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992р. №2262-XII, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII, «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» від 15.06.2004р. №1763-IV, а також іншими законами (ст.40 Закону №2232-ХІІ).
Виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або ж часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, які встановлені у Законі №2011-XII (ст.41 Закону №2232-ХІІ).
У розумінні ст.1 вказаного вище Закону, соціальним захистом військовослужбовців вважається діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Дане право на забезпечення їх у разі повної, часткової або ж тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості та в інших випадках, що передбачені законом.
Частиною 1 ст.16 Закону №2011-ХІІ передбачено те, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
За п.7 ч.2 ст.16 Закону №2011-ХІІ, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у пп.5-9 п.2 ст.16 Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст.16-2 Закону №2011-ХІІ).
Як визначено ч.3 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ, встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства.
Згідно з ч.ч.6,8,9 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ, одноразова грошова допомога призначається та виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, у свою чергу, визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 25.12.2013р. №975, якою було затверджено «Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», який, відповідно, й врегульовує питання пов'язані з призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
За п.3 Порядку №975, у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, яка зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно з п.11 Порядку №975, військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу наступні документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку МСЕК про встановлення групи інвалідності або ж відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До відповідної заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові та місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів.
Подання передбачених у п.11 Порядку документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності або ж втрати працездатності без встановлення інвалідності, є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених ст.16-4 Закону №2011-XII (зокрема, коли інвалідність є наслідком вчинення особою дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю), за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.
При цьому, відповідно до п.12 Порядку №975, призначення та виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження ними служби у військовому резерві, здійснюється МОУ, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
У силу п.13 Порядку №975, керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в п.п.10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених вище документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) та надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови або ж повернення документів на доопрацювання.
Згідно з п.15 Порядку №975, рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.
З наведених приписів законодавства слідує, що, у межах спірних правовідносин, при вирішенні питання про наявність у особи права на одноразову грошову допомогу, п.7 ч.2 ст.16 Закону №2011-XII передбачене строкове обмеження щодо часу втрати особою, звільненої з військової служби, працездатності, а саме не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби. При цьому, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, є дата, зазначена у довідці МСЕК.
Як правильно встановлено судом 1-ї інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 звільнено з військової служби 28.12.2019р., та 07.05.2020р. йому встановлено ступінь втрати професійної працездатності 25% внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого серії 10 ААА №004891 від 07.05.2020р.
Тобто, 07.05.2020р. є днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, за отриманням якої позивач звернувся 12.05.2020р., тобто ступінь втрати працездатності позивачу встановлена понад тримісячний термін після звільнення з військової служби.
Вказані обставини сторонами не заперечуються.
У цьому контексті, відповідач наполягає на тому, що підставою для відмови позивачу у виплаті грошової допомоги є саме факт встановлення ступеня втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, понад тримісячний термін після звільнення його з військової служби.
Водночас, позивач наголошує на тому, що ним не було допущено зволікань під час підготовки документів для проходження МСЕК та отримання відповідної довідки про встановлення відсотка втрати працездатності.
Зокрема, як вбачається із матеріалів цієї справи, свідоцтво про хворобу від 22.01.2020р. №5, що також містить постанову штатної ВЛК щодо позивача, останній отримав лише після 06.02.2020р. (за твердженням позивача в кінці лютого 2020р.), та як вбачається з копії свідоцтва про хворобу, така містить печатку військової частини з вхідним номером реєстрації 297 та дату 06.02.2020р.
Згодом даний документ був направлений позивачу.
Окрім того, матеріали справи містять копію направлення на консультацію від 06.03.2020р., з якої вбачається, що ОСОБА_1 консультувався в медичних закладах, а також відповідні медичні записи лікарів від 10.03.2020р., 11.03.2020р., 12.03.2020р., 13.03.2020р., 18.03.2020р. і 03.04.2020р., що підтверджують активне вчинення дій позивачем щодо огляду стану його здоров'я.
Разом із цим, тільки 07.04.2020р. під час первинного огляду Херсонською обласною МСЕК було встановлено ОСОБА_1 25% втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, отриманої 08.06.2018р., що підтверджується довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого серії 10 ААА №004891 від 07.04.2020р., та видано виправлену довідку серії 10 ААА №004891 від 07.05.2020р.
Після чого, 12.05.2020р. позивач невідкладно звернувся з заявою про отримання одноразової грошової допомоги до якої додав довідку серії 10 ААА №004891.
Крім того, як позивач вказує, у зв'язку з початком пандемії «COVID-19» та запровадженням карантину по всій території України, процедура встановлення відсотка втрати працездатності відбувалася у строки, які не дали можливості дотриматись вимог п.7 ч.2 ст.16 Закону №2011-XII.
Погоджуючись з висновками суду першої інстанції в цій частині, колегія суддів наголошує, що у відповідності до ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» та з урахуванням рішення Державної надзвичайної комісії від 10.03.2020р., Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.03.2020р. №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою установлено з 12.03.2020р. до 03.04.2020р. на усій території України карантин.
У подальшому, до вказаної Постанови №211 вносилися зміни, зокрема, щодо дати до якої встановлено карантин на усій території України та дія карантину продовжувалася, а також було постановлено, зокрема, МОЗ забезпечити: тимчасове припинення проведення планових заходів з госпіталізації та планових операцій, крім термінових та невідкладних; максимальну готовність та перепрофілювання медичних закладів для прийому та лікування інфікованих хворих у тяжких станах.
Так, у силу п.4 «Положення про медико-соціальну експертизу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009р. №1317), медико-соціальну експертизу проводять МСЕК, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. Комісії перебувають у віданні МОЗ і утворюються за таким територіальним принципом: Кримська республіканська; обласні; центральні міські у мм. Києві та Севастополі; міські, міжрайонні, районні.
Комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після пред'явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу (п.15 Положення №1317).
Враховуючи, що МСЕК проводить огляд особи за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я, а також положення ч.3 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ, у відповідності до якої, визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства, суд відхиляє доводи представника відповідача з посиланням на копію направлення позивача на консультацію від 06.03.2020р., що ОСОБА_1 консультувався в інших медичних закладах, а не у військовому шпиталі.
Враховуючи вищевикладене, пояснення сторін та наявні в матеріалах справи, колегія суддів погоджується з висновками суду 1-ї інстанції про те, що позивач зі свого боку вчинив всі можливі від нього дії для проходження МСЕК та отримання відповідної довідки у тримісячний строк після звільнення з військової служби.
Також, суд апеляційної інстанції не залишає поза увагою і загальновідомий факт, що введення карантину, початок поширення на території України коронавірусу «COVID-19» та перенесення у зв'язку з цим огляду позивача МСЕК не залежали від ОСОБА_1 , а останній жодним чином не міг вплинути на вказані обставини та отримати довідку МСЕК раніше, ніж 07.04.2020р.
Відповідач же, відмовляючи у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , не врахував вказаних обставин та формально послався виключно на факт встановлення ступеня втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, понад тримісячний термін після звільнення з військової служби, тобто порушення позивачем, визначеного п.7 ч.2 ст.16 Закону №2011-ХІІ терміну встановлення ступеню втрати працездатності після звільнення з військової служби.
Таким чином, позивач вчинив всі залежні від нього дії з метою отримання відповідної довідки МСЕК у строки, визначені законодавством, які надають право на отримання одноразової грошової допомоги. У цьому конкретному випадку, позивач не має зазнавати жодних негативних наслідків від того, що огляд не відбувся до 28.03.2020р., так само як і необхідність отримання виправленої довідки з вірно вказаним відсотком втрати працездатності не з вини позивача не може впливати на його особисті права.
Подібна за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №200/4753/20-а.
Підсумовуючи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного питання правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.
Вказані вище висновки суду в цій частині є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 20.11.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко