П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/2359/25
Перша інстанція: суддя Мельник О.М.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Бітова А.І.,
Єщенка О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанов,
У березні 2025р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 112708 від 27.02.2025р. та №112709 від 27.02.2025р..
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у лютому 2025р. відносно нього відповідачем були прийняті постанови за №ПШ 112708 від 27.02.2025р. та №112709 від 27.02.2025р., якими до позивача застосовано адміністративно-господарські штрафи у загальному розмірі 68 000грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Позивач вважає вказані постанови протиправними та такими, що прийняті за порушенням норм законодавства, оскільки він не є фізичною особою-підприємцем, а тому відповідачем безпідставно накладено на нього адміністративно-господарські штрафи. Також позивач не був перевізником, а тому відповідно до вимог ЗУ «Про автомобільний транспорт» на нього не може бути накладено штраф.
Посилаючись на вказане просив позов задовольнити.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025р. задоволено.
Визнано протиправними та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 27.02.2025р. №ПШ 112708 про застосування на підставі абз.17 ч.1 ст.60 Закону «Про автомобільний транспорт» адміністративно-господарського штрафу на суму 51 000грн. та від 27.02.2025р. №ПШ 112709 про застосування підставі абз.3 ч.1 ст.60 Закону «Про автомобільний транспорт» адміністративно-господарського штрафу на суму 17 000грн..
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті судові витрати в розмірі 1 211,2грн..
Не погодившись із даним судовим рішенням, Державна служба України з безпеки на транспорту подала апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Позивачем заявлялось клопотання про розгляд даної справи у відкритому судовому засіданні, проте, судова колегія вважає за необхідне залишити заяву без заядоволення, оскільки у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані постанови є протиправними та такими, що прийняті з порушенням норм законодавства України, оскільки в даному випадку позивач не був перевізником, а тому відповідно до вимог ЗУ «Про автомобільний транспорт» на нього не може бути накладено штраф.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що у власності позивача, як громадянина, перебувають транспортні засоби тягач Renault Magnum 500 д.н.з. НОМЕР_1 та напівпричіп Koegel SN 24 д.н.з. НОМЕР_2 . Відповідно до нотаріально засвідчених договорів оренди вказані транспортні засоби перебувають в оренді в ТОВ «ТРАНСАГРОКОМПАНІ». А саме укладено наступні договори оренди на засвідчення наступних фактів: відповідно до нотаріально засвідченого договору оренди від 6.12.2023р. ОСОБА_1 передано тягач Renault Magnum 500 д.н.з. НОМЕР_1 в оренду (строкове платне користування) ТОВ «ТРАНСАГРОКОМПАНІ» (Орендар, Код за ЄДРПОУ 40685831) строком на 5 років, а саме з 6.12.2023р. по 6.12.2028р.. В сервісному центрі міністерства внутрішніх справ видано тимчасовий реєстраційний талон, на підставі якого транспортний засіб зареєстровано за ТОВ «ТРАНСАГРОКОМПАНІ».
Відповідно до нотаріально засвідченого договору оренди від 6.01.2023р. ОСОБА_1 передано напівпричіп Koegel SN 24 д.н.з. НОМЕР_2 в оренду (строкове платне користування) ТОВ «ТРАНСАГРОКОМПАНІ» (Орендар, Код за ЄДРПОУ 40685831) строком на 5 років, а саме з 6.01.2023р. по 6.01.2028р.
Станом на дату перевезення договори не розривалися, недійсними не визнавалися, а отже вказані транспортні засоби станом на 24.01.2025р., тобто на момент зупинки транспортних засобів працівниками Укртрансбезпеки і поданий час перебували офіційно у користуванні ТОВ «ТРАНСАГРОКОМПАНІ» і використовувалися у господарській діяльності даного підприємства.
Як вбачається з матеріалів справи, що службовими особами проведена рейдова перевірка транспортного засобу, за результатами якої було складено акт №092210 від 24.01.2025р. проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, якою встановлено, що транспортний засіб номерний знак: НОМЕР_1 . що належить ОСОБА_1 (Позивачу), а відповідно до ТТН від 23.01.2025р. №11- 70 автомобільним перевізником зазначено ТОВ «МОР-ПРОДТОРГ».
Під час перевірки виявлено порушення перевезення вантажу з перевищенням встановлених вагових норм, а саме перевезення (пшениці) з перевищенням вагових обмежень на ведучу ( одиничну ) вісь - 12,630кг при допустимих 11,00 т, що перевищує норму на 9,8%, та з перевищенням вагових обмежень на строєну вісь - 31,72т при допустимих 22,00 т, що перевищує норму на 32,17 %, а також з перевищенням вагових обмежень по загальній масі - 51,6т. при допустимих 40,00т, що перевищує норму на 22,86%.
Відповідно до постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 27 лютого 2025р. №ПШ 112708 допущено надання послуг з перевезення вантажів з перевищенням вагових обмежень, відповідальність за яке передбачена ч.1 абз.17 ст.60 ЗУ «Про автомобільний транспорт».
Також, в акті №092210 від 24.01.2025р. проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом зафіксовані порушення відповідальність за які передбачена абз.3 ч.1 ст.60 ЗУ «Про автомобільний транспорт» - перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 цього Закону, а саме: відсутня особиста картка водія та роздруківка даних з цифрового тахографа щодо режиму праці та відпочинку водія ОСОБА_2 за 24.01.2025р..
Як зазначає відповідач, що під час проведення перевірки 24.01.2025р. водій транспортного засобу надав посадовій особі Укртрансбезпеки свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки RENAULT д/н НОМЕР_1 , згідно якого транспортний засіб належить ОСОБА_1 , тобто позивачу, жодних документів, які б свідчили про використання зазначеного вище транспортного засобу іншими особами не було у водія під час перевірки, а відповідно до положень ст.48 ЗУ «Про автомобільний транспорт», вбачається, що документ, який засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, для автоперевізника є обов'язковим документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів. Надана під час перевірки ТТН, містить запис в графі автомобільний перевізник « ТОВ «МОР-ПРОДТОРГ».
Також Відповідач зазначив, що згідно перевірки вказаної інформації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань було встановлено, що в ньому взагалі відсутні дані щодо «ТОВ «МОР-ПРОДТОРГ», що в свою чергу не дозволяє вважати вказану особу дійсним перевізником. Тому в даному випадку саме власника транспортного засобу, тобто позивача слід вважати автомобільним перевізником оскільки він не підтвердив жодними доказами що транспортний засіб що перевірявся RENAULT д/н НОМЕР_1 вибував з його законного використання та володіння, що відповідає правовим висновкам Верховного суду зазначених в постанові від 22.12.2021р. у справі №420/3371/21, та в постанові від 19.03.2020р. у справі №823/1199/17.
В свою чергу позивач зазначив, що відповідно до ТТН від 23.01.2025р. N911-20 водій ТОВ (ТРАНСАГРОКОМПАНI) здійснював вантажне перевезення. Під час руху його зупинили працівники Укртрансбезпеки, які склали акт перевірки.
Однак, запрошення на розгляд справи про автомобільний транспорт надійшло за адресою проживання, Позивача як громадянина, яке було адресовано для ФОП « ОСОБА_3 ». Позивач зателефонував до Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївський області та повідомив, що не є фізичною особою-підприємцем, а перевезення здійснювалось ТОВ «ТРАНСАГРОКОМПАНІ», просив надіслати запрошення на розгляд справи до ТОВ «ТРАНСАГРОКОМПАНІ», щоб юрист підприємства міг взяти участь у розгляді справи та надати аргументовані пояснення i докази.
В подальшому, на адресу приватного проживання громадянина ОСОБА_1 , надійшов поштовий конверт, в якому містилися оскаржувані постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарських штрафів.
Позивач вважає вказані постанови протиправними, незаконними та такими, що підлягає скасуванню, у зв'язку із чим звернувся до суду із даним позовом.
Перевіряючи правомірність оскаржуваних постанов відповідача, з урахування підстав, за якими позивач пов'язує їх протиправність та скасування, судова колегія виходить з наступного.
Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положенням про Державну службі України з безпеки на транспорті, затвердженим Постановою КМУ №103 від 11.02.2015р. передбачено, що Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади. Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному транспорті, здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Відповідно до ч.1,2 ст.48 ЗУ «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
В контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
Основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Приписами ст.1 ЗУ «Про автомобільний транспорт» визначено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Відповідно до ч.1 ст.29 ЗУ «Про автомобільний транспорт», автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.
Положення ст.33 ЗУ «Про автомобільний транспорт» встановлено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. Для виконання перевезень небезпечних вантажів автомобільний перевізник повинен одержати відповідну ліцензію.
Вимогами ст.34 ЗУ «Про автомобільний транспорт» передбачено, що автомобільний перевізник повинен, зокрема: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати безпеку дорожнього руху.
ЗУ «Про автомобільний транспорт» регламентує також загальні положення щодо перевезення пасажирів (глава 7 цього Закону), загальні положення щодо перевезення вантажів (глава 8 цього Закону), положення про міжнародні перевезення пасажирів і вантажів (розділ ІV цього Закону).
Розділом V ЗУ «Про автомобільний транспорт» визначено відповідальність перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Положеннями абз.15 ч.1 ст.60 ЗУ «Про автомобільний транспорт» передбачено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10 відсотків, але не більше 20 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Приписами ч.2 ст.49 ЗУ «Про автомобільний транспорт» визначено, що водій транспортного засобу зобов'язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Відповідно до пп.11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. за №363 (надалі - Правила №363), основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Апеляційний суд зазначає, що спір у даній справі виник, в тому числі, у зв'язку із застосуванням до позивача санкцій як до перевізника, у значенні ЗУ «Про автомобільний транспорт», адміністративно-господарського штрафу за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм при перевезенні вантажу.
Судова колегія зазначає, що у постанові від 19.10.2023р. у справі за №640/27759/21 Верховний Суд вказав, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема, інформацію про автомобільного перевізника.
Верховний Суд звернув увагу на те, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Водночас нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися, на думку Верховного Суду, із розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв'язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.
Так, за висновком Верховного Суду у справі №640/27759/21, тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
У постанові від 22.02.2023р. у справі №240/22448/20 Верховний Суд зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена ст.60 ЗУ «Про автомобільний транспорт», застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).
У постанові від 21.12.2023р. у справі №280/2150/23 Верховний Суд зазначив, що на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб'єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб'єкт (особа порушника), який, у розумінні частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.
Аналізуючи вказане, судова колегія зазначає, що положення ст.60 ЗУ «Про автомобільний транспорт» не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що інформація про позивача, як автомобільного перевізника не була зазначена у ТТН якою оформлено перевезення вантажу. Натомість, у вказаній товарно-транспортній накладній перевізником зазначено - ТОВ «ТРАНСАГРОКОМПАНІ».
Відповідальність застосована до власника, а не до перевізника, як передбачено ст.60 ЗУ «Про автомобільний транспорт».
Судова колегія зазначає, що дійсно водій не надав документ, який би засвідчував право користування транспортним засобом, тобто використання цього транспортного засобу на законних підставах, що теж є обов'язковим для здійснення внутрішніх перевезень вантажів.
Проте, відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена ч.1 ст.60 Закону №2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/ користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж, тим більше, Позивач зателефонував та зазначив, що перевізником був ТОВ «ТРАНСАГРОКОМПАНІ» та просив повідомити дану юридичну особу щодо розгляду справи.
Автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (ст.33,50 Закону №2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу.
Аналогічна правова позиція неодноразово зазначалась у постановах Верховного Суду у справах даної категорії.
Враховуючи вищевказане, судова колегія зазначає, що посадові особи Укртрансбезпеки повинні забезпечити відповідні вимоги ЗУ «Про автомобільний транспорт» про те, що понести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт повинен дійсний автомобільний перевізник, тобто особа, яка в момент перевірки здійснювала автомобільне перевезення, при цьому була зобов'язана дотримуватись вимог указаного Закону і, серед іншого, забезпечити водія (та/або іншу уповноважену особу, присутню при перевірці) відповідною документацією, яка є необхідною для повното та всебічного встановлення усіх обставин, які були предметом перевірки.
Неправильне визначення Укртрансбезпекою дійсного автомобільного перевізника та застосування адміністративної відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт до особи, яка не здійснювала спірного автомобільного перевезення є самостійною підставою для висновку про протиправність оскаржуваних постанов та їх скасування.
Обов'язок із встановлення дійсного автомобільного перевізника має Укртрансбезпека, яка, у випадку встановлення порушення законодавства про автомобільний транспорт, зобов'язана притягнути до адміністративної відповідальності лише винну в указаних порушеннях особу. При цьому притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка не була в момент перевізника автомобільним перевізником є недопустимою, а тягар наслідків у такому випадку несе компетентний контролюючий орган - Укртрансбезпека.
Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду 22.02.2023р. у справі №240/22448/20 та від 22.12.2021р. у справі №420/3371/21, від 6.07.2023р. по справі №640/39442/21, від 28.12.2023р. по справі №300/4673/22.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що з 15.02.2021р. позивач не має статусу фізичної особи-підприємця, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формування, а тому до нього не може бути застосована відповідальність як до фізичної особи підприємця, якщо він не має такого статусу.
Отже, спірні постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 112708 від 27.02.2025р. та №112709 від 27.02.2025р. прийнято з порушенням передбаченої законом процедури розгляду справи.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що транспортні засоби перебувають у власності фізичної особи - ОСОБА_1 , однак відповідно до нотаріально засвідчених договорів оренди передані в оренду ТОВ «ТРАНСАГРОКОМПАНІ».
Автомобільним перевізником є ТОВ «ТРАНСАГРОКОМПАНІ», тобто юридична особа, яка за умовами договору із замовником про перевезення вантажу надала відповідну послугу з перевезення, а не власник транспортного засобу.
Враховуючи вищевказане, судова колегія зазначає, що постанови прийнято протиправно відносно позивача як громадянина, власника транспортних засобів, всупереч нормам передбаченим ст.60 ЗУ «Про автомобільний транспорт», оскільки суб'єктом накладення адміністративно - господарських штрафів може бути виключно фізична особа підприємець або юридична особа.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У контексті оцінки доводів позовної заяви та апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246, 315, 316, 328 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025р. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді А.І. Бітов
О.В. Єщенко