П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/26316/24
Перша інстанція: суддя Свида Л.І.,
повний текст судового рішення
складено 12.05.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Військової академії (м.Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м.Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової академії (м.Одеса) (далі - ВА) та просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення з 01.03.2022 року по 16.08.2024 року, виплат в цей період та належних йому при звільненні (грошову допомогу на оздоровлення за 2022, 2023, 2024 роки, одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані 42 днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій), у відповідності до вимог відновленої початкової редакції п.4 Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 (далі Постанова №704), статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-XII), з урахуванням решти положень Постанови №704 та вимог постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення з 01.03.2022 року по 16.08.2024 року, виплат в цей період та належних йому при звільненні (грошову допомогу на оздоровлення за 2022, 2023, 2024 роки, одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані 42 днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій), у відповідності до вимог відновленої початкової редакції п.4 Постанови №704, статті 9 Закону №2011-ХІІ, з урахуванням решти положень Постанови №704 та вимог постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, визнання дій відповідача щодо заниження позивачу грошової надбавки за науковий ступінь кандидата наук та вчене звання за період з 01.03.2022 року по 16.08.2024 року протиправними, зобов'язання відповідача розрахувати та виплатити (з урахуванням раніше виплачених сум) позивачу грошове забезпечення за період 01.03.2022 року по 16.08.2024 року, виплат, проведених у цей період та належних по звільненню, виходячи з розміру надбавки за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 15% від посадового окладу та вчене звання у розмірі 25 % від посадового окладу.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ВА щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 01.03.2022 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти.
Зобов'язано ВА здійснити перерахунок ОСОБА_1 в період з 01.03.2022 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправними дії ВА щодо заниження ОСОБА_1 грошової надбавки за науковий ступінь кандидата наук та вчене звання доцент за період з 01.03.2022 року по 16.08.2024 року.
Зобов'язано ВА нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошове забезпечення за період 01.03.2022 року по 16.08.2024 року виходячи з розміру надбавки за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 15% від посадового окладу та вчене звання доцент у розмірі 25% від посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові повністю.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи, а саме з прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а тому, з врахуванням наведеного, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в цій частині.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу з 01.03.2022 року по 16.08.2024 року у ВА.
З матеріалів справи вбачається, що у спірний період проходження служби позивач отримував грошове забезпечення, розраховане шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків до Постанови №704.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2018 року становив 1762 гривні.
Крім того, в позовній заяві позивач зазначає, що в період проходження служби та при звільненні йому виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2024 роки, грошову компенсацію за невикористані 42 днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, одноразову грошову допомогу при звільненні.
Так, наказом начальника ВА (по стройовій частині) №249 від 16.08.2024 року полковника ОСОБА_1 військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, професора кафедри ремонту та експлуатації автомобільної та спеціальної техніки факультету підготовки спеціалістів забезпечення та експлуатації військової техніки ВА, звільненого у запас наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 02 серпня 2024 року №803 за п.п.«б» (за станом здоров'я - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжити військову службу )) п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу, вважати таким, що справи та посаду здав, з 16 серпня 2024 року виключений зі списків особового складу академії та всіх видів забезпечення.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку та виплати грошового забезпечення з 01.03.2022 року по 16.08.2024 року, виплат в цей період та належних йому при звільненні (грошову допомогу на оздоровлення за 2022, 2023, 2024 роки, одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані 42 днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій), у відповідності до вимог відновленої початкової редакції п.4 Постанови №704, статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII, з урахуванням решти положень Постанови №704 та вимог постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що використання відповідачем для розрахунку позивачу розміру посадового окладу та окладу за військовим званням такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня відповідного календарного року є протиправним.
Також суд зазначив, що при визначенні доплати за науковий ступінь та вчене звання позивачу необхідно застосовувати доплату за науковий ступінь (кандидат наук) у розмірі 15% посадового окладу та за вчене звання доцент - 25% від посадового окладу відповідно до частини другої статті 59 Закону №1556-VII.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Закон №2011-ХІІ відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
В ст.1 Закону №2011-ХІІ визначено, що соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом
Згідно ст.9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (ч.1). До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2). Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (ч.3). Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч.4).
Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток 1), схеми тарифних розрядів (додатки 2-12), схеми тарифних коефіцієнтів (додаток 13), додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу (додаток 14).
В примітках 1 до додатку 1 і додатку 14 Постанови №704 (у редакціях, що застосовувались у спірний період) визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки і оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 Постанови №704.
Відповідно до п.6 Постанови КМУ №103 від 21.02.2018 (далі Постанова №103), внесено зміни до постанов КМУ. Зокрема, у Ростанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції (редакція чинна з 24.02.2018 року): « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
З 01.03.2018 року п.4 Постанови №704 визначено, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 р. у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103.
В ч.2 ст.265 КАС України зазначено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, з 29.01.2020 року пункт 4 Постанови №704 є чинним у редакції без врахування змін, що вносились в цей пункт Постановою №103.
Аналогічний правовий висновок щодо наслідків втрати чинності нормативно-правовим актом на підставі рішення суду викладено у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 року у справі №160/8324/19.
Приписами п. 4 Постанови №704 (без змін, що вносились до цього пункту Постановою №103) встановлювалося, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З зазначених положень вбачається, що з 30.01.2020 року, з дня, наступного після дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18, згідно з Постановою №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III).
Також суд зазначає, що п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 р. №1774-VІІІ, який набрав чинності 01.01.2017, установлено, що після набрання чинності цим законом мінімальна заробітна плата не застосовуються як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Під час розгляду і вирішення справи суд виходить із того, що положення пункту 4 Постанови №704 та пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VIII підлягають солідарному застосуванню.
Вище зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.
Зі змісту Закону №1774-VIII, вбачається, що цим Законом вносилися зміни до низки законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
З прийняттям Закону №1774-VIII в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата.
Отже, розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом на 01 січня календарного року, на розрахунок посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями не впливає.
При цьому, відповідач не спростовує, що при нарахуванні позивачу грошового забезпечення враховувався розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року у розмірі 1762 грн.
При розгляді даної справи суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом №1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно Закону «Про Державний бюджет України на 2021 рік» №1082-IX, прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2021 року становить 2270 гривень грн.
Згідно Закону «Про Державний бюджет України на 2022 рік» №1928-IX, прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2022 року становить 2481 грн.
Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 року №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2684,00 грн.
Таким чином, у період з 01.03.2022 року по 19.05.2023 року грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», та із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Отже, обчислення у період з 01.03.2022 року по 19.05.2023 року посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та виплат визначених шляхом застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2018 року не відповідає жодному діючому нормативно-правовому акту.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2023 року по справі № 160/2775/22.
Окрім того, з матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що в період з 01.03.2022 року по 19.05.2023 року позивач отримував грошове забезпечення та інші належні за цей період основні та додаткові види грошового забезпечення, а також грошову допомогу на оздоровлення, з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2018 року (1762,00 грн.).
Отже, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що, у період з 01.03.2022 року по 19.05.2023 року грошове забезпечення позивача повинно обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року.
Стосовно частини позовних вимог про визнання дій відповідача щодо заниження позивачу грошової надбавки за науковий ступінь кандидата наук та вчене звання за період з 01.03.2022 року по 16.08.2024 року протиправною, зобов'язання відповідача розрахувати та виплатити (з урахуванням раніше виплачених сум) позивачу грошове забезпечення за період 01.03.2022 по 16.08.2024, виплат, проведених у цей період та належних по звільненню, виходячи з розміру надбавки за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 15% від посадового окладу та вчене звання у розмірі 25% від посадового окладу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Позивач проходив військову службу у Військовій академії (м.Одеса) у період з 01.03.2022 року по 28.10.2023 року на посаді доцента кафедри ремонту та експлуатації автомобільної та спеціальної техніки факультету підготовки спеціалістів матеріально-технічного забезпечення Військової академії, а у період з 28.10.2023 року по 16.08.2024 року на посаді професора кафедри ремонту та експлуатації автомобільної та спеціальної техніки факультету підготовки спеціалістів забезпечення та експлуатації військової техніки Військової академії.
Згідно з дипломом кандидата наук від 23.04.2019 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є кандидатом технічних наук.
Крім того, відповідно до атестату доцента Серії АД №006735 від 09.02.2021 року ОСОБА_1 21.12.2020 року присвоєно вчене звання доцент.
З матеріалів справи вбачається, що у період проходження військової служби у ВА позивачу виплачувалась надбавка за науковий ступінь та надбавка за вчене звання у розмірі 5% від посадового окладу.
Відповідно до ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-рп/99 та від 20 березня 2002 року №5-рп/2002).
У рішенні від 06.04.2022 №1-р(II)/2022 Конституційним Судом України констатовано, що конституційні принципи закріпленні у статті 17 Конституції України є осердям конституційного ладу України, від захисту яких залежить його втілення загалом, зокрема й гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина (друге речення пункту 5 мотивувальної частини), а також наголошено на головній ролі Збройних Сил України та інших військових формувань в обороні України, які своєю мужньою боротьбою забезпечують ефективний захист Української держави та Українського народу від агресії Російської Федерації проти України, розпочатої 20.02.2014, яка набула повномасштабного характеру з 24.02.2022 (абзац перший підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини).
За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов'язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п'ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України (абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2018 №12-р/2018, абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25.04.2019 №1-р(II)/2019).
Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою цієї ж норми визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно ч.1 ст.2 Закону України від 01.07.2014 року №1556-VII «Про вищу освіту», законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається із законів України «Про освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», цього Закону та інших нормативно-правових актів, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.
У відповідності до п.6 ч.1 ст.1, ч.4 ст.13 Закону України «Про вищу освіту» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вищий військовий навчальний заклад (заклад вищої освіти із специфічними умовами навчання) - заклад вищої освіти державної форми власності, який здійснює на певних рівнях вищої освіти підготовку курсантів (слухачів, студентів), ад'юнктів для подальшої служби на посадах офіцерського (сержантського, старшинського) або начальницького складу з метою задоволення потреб Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Державні органи, до сфери управління яких належать вищі військові навчальні заклади (заклади вищої освіти із специфічними умовами навчання), військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, мають право своїми актами встановлювати особливі вимоги до: 1) управління відповідним вищим військовим навчальним закладом (закладом вищої освіти із специфічними умовами навчання), військовим навчальним підрозділом закладу вищої освіти; 2) діяльності та повноважень вченої ради; 3) кандидатів на посади керівників відповідних вищих військових навчальних закладів (закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання), їх структурних підрозділів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти та порядку їх призначення; 4) практичної підготовки осіб, які навчаються у відповідних вищих військових навчальних закладах (закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання) чи військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 5) порядку заміщення вакантних посад командування і науково-педагогічних працівників; 6) реалізації прав і обов'язків наукових і науково-педагогічних працівників та осіб, які навчаються у вищих військових навчальних закладах (закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання) чи військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 7) порядку відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення осіб, які навчаються у вищих військових навчальних закладах (закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання) чи військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 8) підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів у військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти в аспірантурі (ад'юнктурі) та докторантурі відповідних закладів вищої освіти.
Акти, передбачені у пунктах 6 і 7 цієї частини, затверджуються за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що законодавством передбачено створення вищих військових навчальних закладів (закладів вищої освіти зі специфічними умовами навчання).
Особливістю їх правового статусу є те, що державні органи, до сфери управління яких належать вищі військові навчальні заклади, можуть встановлювати своїми актами особливі вимоги до окремих сфер діяльності таких закладів, до яких не відноситься визначення матеріального забезпечення науково-педагогічних працівників. Водночас основним нормативно-правовим актом, який регулює діяльність таких закладів та яким передбачено гарантії науково-педагогічним, науковим, педагогічним та іншим працівникам закладів вищої освіти, в тому числі щодо матеріально-фінансового забезпечення, є Закон України «Про вищу освіту».
Згідно ч.2 ст.59 Закону України «Про вищу освіту» науково-педагогічним, науковим і педагогічним працівникам закладів вищої освіти встановлюються доплати за науковий ступінь доктора філософії та доктора наук у розмірах відповідно 15 та 25 відсотків посадового окладу, а також за вчене звання доцента і старшого дослідника - 25 відсотків посадового окладу, професора - 33 відсотки посадового окладу. Заклад вищої освіти може встановити більший розмір доплат за рахунок власних надходжень.
Підпунктом 8 пункту 2 розділу XV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1556-VII визначено, що після набрання чинності цим Законом науковий ступінь кандидата наук прирівнюється до наукового ступеня доктора філософії, а вчене звання старшого наукового співробітника - до вченого звання старшого дослідника.
Вказаними нормами чітко передбачено встановлення доплат за науковий ступінь та за вчене звання незалежно від того, чи є такий заклад вищим військовим навчальним закладом зі специфічними умовами навчання чи звичайним закладом вищої освіти.
Відповідно до підпунктів 2 та 3 пункту 6 Постанови №704 доплату за науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) або доктора наук з відповідної спеціальності, якщо діяльність за профілем відповідає науковому ступеню, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу в розмірі відповідно 5 і 10 відсотків посадового окладу та доплату за вчене звання військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу, які займають посади, пов'язані з педагогічною або науковою діяльністю і мають вчене звання доцента (старшого наукового співробітника), в розмірі 5 відсотків, професора - 10 відсотків посадового окладу. За наявності двох або більше вчених звань доплата встановлюється за одним (вищим) званням.
У той же час, до спірних правовідносин за участю позивача, як до науково-педагогічного працівника вищого навчального закладу зі специфічними умовами навчання, мають застосовуватися приписи Закону України «Про вищу освіту», якими, зокрема частиною другою статті 59, установлено доплати за науковий ступінь (кандидат наук) - не менше 15 відсотків посадового окладу.
Отже, по відношенню до науково-педагогічних працівників, які проходять службу в вищих військових навчальних закладах зі специфічними умовами навчання саме Закон України «Про вищу освіту» є спеціальним та має застосовуватися при конкуренції правових норм, чим спростовуються висновки суду першої інстанції у цій частині.
Суд вважає за необхідне також зазначити, що правила визначення доплати за науковий ступінь, установлені підпунктом 2 пункту 6 Постанови №704, поширюються на всіх військовослужбовців, які мають такі наукові ступені та вчені звання, у той же час для тих військовослужбовців, які проходять службу у вищих військових навчальних закладах, така доплата має встановлюватися з урахуванням мінімальних гарантій, що передбачені статтею 59 Закону №1556-VII.
Крім того, установлення науково-педагогічним працівникам у залежності від виду навчального закладу різних розмірів доплат за науковий ступінь розглядається судом як дискримінаційне ставлення до окремої категорії осіб, які, маючи відповідні наукові ступені та звання та працюючи в закладах освіти зі специфічними умовами навчання, сфера діяльності яких урегульована Законом №1556-VII, отримують доплати в менших розмірах, ніж працівники освіти, які працюють у вищих навчальних закладах освіти.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 року у справі №913/204/18, від 10.03.2020 року у справі №160/1088/19).
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру доплат за науковий ступінь та вчене звання у спірних правовідносинах необхідно застосовувати норму ч.2 ст.59 Закону №1556-VII, а не положення підзаконного акта - Постанови №704.
Отже, при визначенні доплати за науковий ступінь та вчене звання позивачу необхідно застосовувати доплату за науковий ступінь (кандидат наук) у розмірі 15 % посадового окладу та за вчене звання доцент - 25% від посадового окладу відповідно до частини другої статті 59 Закону №1556-VII.
Враховуючи наведене, суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність дій відповідача щодо заниження позивачу грошової надбавки за науковий ступінь кандидата наук та вчене звання доцент за період з 01.03.2022 року по 16.08.2024 року.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Військової академії (м.Одеса) - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький