П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/5710/25
Перша інстанція: суддя Скупінська О.В.,
повний текст судового рішення
складено 19.05.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУПФ в Одеській області), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (ГУПФ в м. Києві) та просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ в Одеській області від 29.11.2024 року № 262940017116 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати ГУПФ призначити з 23.11.2024 року ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до спеціального стажу періоди з 01.08.1992 по 24.10.1994, з 23.01.1995 по 21.04.1997, з 06.10.1997 по 24.12.1998, з 24.12.1998 по 31.07.2001, з 11.03.2003 по 06.11.2015, з 09.11.2015 по 14.11.2024 роки та у подвійному розмірі до страхового стажу відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 23.01.1995 по 21.04.1997, з 06.10.1997 по 24.12.1998, з 24.12.1998 по 31.07.2001, з 11.03.2003 по 06.11.2015, з 09.11.2015 по 14.11.2024 роки.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУПФ в Одеській області від 29.11.2024 №262940017116 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язано ГУПФ в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.11.2024 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові повністю.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що 23.11.2024 ОСОБА_1 звернулась через веб портал Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років, які працівнику охорони здоров'я, відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (надалі - Закон №1058-IV).
За принципом екстериторіальності заяву позивачки було розглянуто ГУПФ в Одеській області та прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії № 262940017116 від 29.11.2024. Зі змісту вказаного рішення вбачається, що підставою для відмови в призначенні пенсії слугувало те, що пунктом “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я незалежно від віку, якщо вони мали стаж роботи за спеціальністю, визначений: на 01.04.2015 - 25 років, на 01.01.2016 - 25 років 6 місяців; на 11.10.2017 - 26 років 6 місяців. Страховий стаж заявниці становить 30 років 8 місяців 7 днів. Спеціальний стаж роботи (станом на 11.10.2017) становить 18 років 1 місяць 251. днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за наданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди.
До спеціально стажу не зараховано періоди роботи з 11.01.1996 по 21.04.1997 та з 06.10.1997 по 23.12.1998 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.06.1995 та згідно довідки про стаж від 26.09.2024 № 10/4802 період з 06.10.1997 по 23.12.1998, оскільки відсутня інформація чи відносяться установи згідно трудової книжки за вказані періоди роботи заявниці до закладів охорони здоров'я відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженому Постановою КМУ від 04.11.1993 № 909, із змінами.
Враховуючи вищезазначене, ГУПФ в Одеській області прийнято рішення №262940017116 від 29.11.2024 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років, за відсутності необхідного спеціального стажу роботи 26 років 06 місяців (станом на 11.10.2017).
Вважаючи вказані дії та рішення відповідача протиправними, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що право на набуття пенсії за вислугу років, передбаченої пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ, пов'язане не тільки з місцем роботи - закладом охорони здоров'я, а й з посадою, яку обіймає працівник, - лікарі та середній медичний персонал. Так, відповідно до частини 1 розділу 2 “Охорона здоров'я» Переліку №909 право виходу на пенсію за вислугу років мають, зокрема, лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад). Отже, суд дійшов висновку, що позивач працювала у спірний період лікарем (незалежно від назви установи), який передбачений у Переліку №909, то стаж набутий позивачкою за період 11.01.1996 по 21.04.1997 та в період з 06.10.1997 по 23.12.1998 має бути врахований, як такий що дає право на пенсію за вислугу років.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Згідно статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення», за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
У відповідності до статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положеннями статті 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, який набрав чинності з 01.04.2015, пункт «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
В подальшому, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, до статті 55 Закону №1788-ХІІ з 01.01.2016 також було внесено зміни, відповідно до яких пункт «е» вказаної статті має наступний зміст: «право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року».
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII.
Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.
Отже, з 04 червня 2019 року при вирішенні питання про призначення позивачу пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII.
Таким чином, з 04 червня 2019 року при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та частиною 1 статті 48 Кодексу законів про працю України передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою КМУ від 12 серпня 1993 року №637.
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а уточнюючі довідки підприємств необхідні в разі відсутності відповідних відомостей у трудовій книжці.
Зі змісту трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 вбачається наступна інформація про працю позивача у спірні періоди:
- з 01.08.1992 - 24.10.1994 проходження інтернатури по «терапії» (наказ №885-к від 31.07.1992 - наказ №1395-к від 21.10.1994);
- з 23.01.1995 прийнята на 0,5 посади лікаря-дерматовенеролога поліклініки (наказ №150/c від 30.01.1995);
- 11.06.1996 переведена на 0,5 посади лікаря-психіатра кабінету для лікування психічно хворих центру психіатричної допомоги та професійного (наказ №6о/с від 11.01.1996);
- 03.02.1996 - 21.04.1997 переведено лікарем-психіатром (наказ №190/c від 02.02.1996 - Наказ №4 10/c від 06.10.1997);
- 06.10.1997 - 24.12.1998 на посаді лікаря-психіатра установи ОР-318/п-30 (наказ №4 10/c від 06.10.1997- наказ № 1170/с від 31.12.1998);
- 24.12.1998-31.07.2001 служба в органах внутрішніх справ та органах виконання покарань (наказ №2370/c від 23.12.1998 - наказ №4640/c від 31.07.2001);
- 01.09.2001-15.07.2002 виплата допомоги по безробіттю (наказ №29367 від 08.08.2001 - наказ №21461 від 16.07.2002);
- 11.03.2003-06.11.2015 на посаді лікаря-пхихіатра «Центру психіатричної допомоги та ППВ» (наказ №250/c від 04.03.2003 - наказ №210/c від 06.11.2015);
- 09.11.2015 прийнята в порядку переводу з ВОЗ ГУМВС України на посаду лікаря-психіатра відділення амбулаторної психіатричної допомоги «Центру ПД та ППВ».
Так, для правильного вирішення даної справи необхідно встановити, чи мала позивачка достатній спеціальний трудовий стаж для призначення пенсії за вислугою років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В оскаржуваному рішенні пенсійним органом зазначено, що стаж страховий стаж становить 30 років 8 місяців 7 днів. Спеціальний стаж роботи (станом на 11.10.2017) становить 18 років 1 місяць 25 днів, з необхідних необхідного спеціального стажу роботи 26 років 06 місяців (станом на 11.10.2017).
Відповідно до форми РС-право та рішення ГУ ПФУ в Одеській області №262940017116 від 29.11.2024 до спеціального стажу ОСОБА_1 для призначення пенсії за вислугою років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не зараховано періоди роботи з 11.01.1996 по 21.04.1997, з 06.10.1997 по 23.12.1998 за відсутності інформації чи відноситься вказані установи згідно трудової книжки до закладів охорони здоров'я.
Щодо не зарахування відповідачем до спеціального стажу періодів роботи з 11.01.1996 по 21.04.1997, з 06.10.1997 по 23.12.1998 колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Постановою КМУ “Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» від 04.11.1993 №909 (далі Перелік №909) затверджено вичерпний перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
Розділом 2 “Охорона здоров'я» Переліку№909 визначено такі посади: лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) Лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепід-служби, Держпраці, Держпродспожив служби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.
Фармацевти, асистенти фармацевтів (незалежно від найменування посад), лаборанти аптеки, аптечні кіоски, аптечні магазини, контрольно-аналітичні лабораторії.
Лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) медико-соціальні експертні комісії, бюро судово-медичної експертизи.
Відповідно до у розділі “3. Соціальний захист» Переліку №909 медичні працівники (незалежно від найменування посад), педагоги, вчителі, логопеди, інструктори ЛФК та з праці, медичні працівники (незалежно від найменування посад) перелічених - інтернатні заклади для інвалідів, дітей-інвалідів і престарілих, медичні працівники протезійних закладів, відносяться до числа осіб, що мають право на пенсію за вислугу років. Відповідно до приміток 1-1. Розділу 2 Переляку №909 лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), які працюють у навчальних закладах і установах, перелічених у розділі “1. Освіта», відносяться до числа осіб, що мають право на пенсію за вислугу років. Робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Водночас, зі змісту трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.06.1995 вбачається, що позивачка в період з 11.01.1996 по 21.04.1997 працювала на 0,5 посади лікаря-психіатра для лікування психічно хворих центру психіатричної допомоги для професійного психофізіологічного відбору, та в період з 06.10.1997 по 23.12.1998 працювала на посаді лікаря-психіатра установи ОР -318/п-30.
Позиція пенсійного органу полягає в тому, що для призначення пенсії за вислугу років зараховується стаж роботи за наявності двох обов'язкових умов: установа охорони здоров'я обов'язково повинна бути зазначена у найменуванні закладів і установ Переліку №909; займана посада обов'язково повинна бути зазначена у найменуванні посад Переліку №909.
З даного приводу колегія суддів наголошує, що право на набуття пенсії за вислугу років, передбаченої пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ, пов'язане не тільки з місцем роботи - закладом охорони здоров'я, а й з посадою, яку обіймає працівник, - лікарі та середній медичний персонал.
Так, відповідно до частини 1 розділу 2 «Охорона здоров'я» Переліку №909 право виходу на пенсію за вислугу років мають, зокрема, лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).
Згідно із Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників охорони здоров'я, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я від 29.03.2002 за №117, професії, зокрема лікар-психіатр належать до категорії професіоналів.
Також, до матеріалів надано було диплом НОМЕР_2 про закінчення курсу магістратури по спеціальності лікувальна справа, а також посвідчення № НОМЕР_3 , що засвідчує проходження атестації в атестаційній комісії Управління охорони здоров'я та реабілітації МВС України та присвоєно кваліфікаційна категорія зі спеціальності «Психіатр».
Резюмуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що оскільки ОСОБА_1 працювала у спірний період лікарем (незалежно від назви установи), який передбачений у Переліку №909, то стаж набутий позивачкою за період 11.01.1996 по 21.04.1997 та в період з 06.10.1997 по 23.12.1998 має бути врахований як такий, що дає право на пенсію за вислугу років.
Тобто, приймаючи рішення про відмову призначенні пенсії за вислугу років позивачці, відповідач не врахував всіх обставин, які мають значення для прийняття вказаного рішення, з огляду на що воно є необґрунтованим, а отже рішення ГУПФ в Одеській області №262940017116 від 29.11.2024 підлягає скасуванню, про що вірно зазначив суд 1-ї інстанції.
Також апеляційний суд погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що належним та ефективним способом захисту права позивачки є зобов'язання пенсійного органу повторно розглянути її заяву, з урахуванням висновків суду.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький