П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/9157/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року про повернення позовної заяви, прийняту суддею Гордієнко Т.О. у місті Миколаїв, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоплаченого грошового забезпечення, -
У серпні 2025 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - Відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ) із вимогами про:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати за період з 19.05.2023 року по 17.06.2024 року грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704, з урахуванням виплачених сум;
- стягнути з ВЧ НОМЕР_1 за період з 19.05.2023 року по 17.06.2024 року недоплачене грошове забезпечення яке розраховується з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 01.01.2024 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 01.01.2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- стягнути з ВЧ НОМЕР_1 грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 01.01.2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати додаткової відпустки учасника бойових дій за період з 2018 року по 2024 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 01.01.2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- стягнути з ВЧ НОМЕР_1 додаткову відпустку учасника бойових дій за період з 2018 рік по 2024 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо відмови в перерахунку та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- стягнути з ВЧ НОМЕР_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 01.01.2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення (на суму різниці між перерахованим та фактично виплаченим розміром грошового забезпечення за період з 19.05.2023 року по 07.06.2024 року) за весь час затримки за період з 19.05.2023 року по 17.06.2024 року;
- стягнути з ВЧ НОМЕР_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення (на суму різниці між перерахованим та фактично виплаченим розміром грошового забезпечення за період з 19.05.2023 року по 07.06.2024 року) за весь час затримки за період з 19.05.2023 року по 17.06.2024 року.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 року суд позовну заяву ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоплаченого грошового забезпечення - залишено без руху та надано Позивачу строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху усунути недоліки позову шляхом подання суду доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, вказати обставини, які були б об'єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.
На виконання ухвали суду Позивач надав заяву, в якій просив поновити строк звернення до суду, оскільки строк звернення до суду повинен рахуватися з дати набрання законної сили постанови Шостого апеляційного адміністративного суду по справі № 320/29450/24, а саме з 18.06.2025 року. Тому що саме після набрання законної сили судового рішення по вищевказаної справі Позивач дізнався про порушення його прав з боку суб'єкта владних повноважень.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду з позовом та позовну заяву ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоплаченого грошового забезпечення - повернуто Позивачу.
Не погодившись з ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищезазначену ухвалу суду 16.09.2025 року по справі № 400/9157/25 та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на таке.
Положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Приймаючи рішення про повернення позовної заяви, суд першої інстанції врахувавши вимоги статті 122 КАС України та статті 233 КЗпП України, дійшов висновку про те, що Позивачем пропущено тримісячний строк на звернення до суду з даним позовом.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як визначено статтею 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Верховний Суд в постанові від 06.04.2023 року по справі № 260/3564/22 вказав, що з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини 1 статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 року № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 року по справі № 460/21394/23 дійшла висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Разом з тим, Законом України від 30.03.2020 року № 540-IX КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: 1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 року (постанова Уряду від 11.03.2020 року № 211) та закінчився 30.06.2023 року (постанова Уряду від 27.06.2023 року № 651).
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 17.08.2023 року по справі № 380/14039/22.
З урахуванням наведеного, саме з 01.07.2023 року починається відлік тримісячного строку звернення до суду з позовом.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, до суду з позовом ОСОБА_1 звернувся 21.08.2025 року (про що свідчить конверт, в якому позов надійшов до суду), тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду з позовом.
Суд апеляційної інстанції не приймає посилання Позивача на те, що строк звернення до суду повинен рахуватися з дати набрання законної сили постанови Шостого апеляційного адміністративного суду по справі № 320/29450/24, а саме з 18.06.2025 року.
Колегія суддів зазначає, що про порушення своїх прав Позивач повинен був дізнатися з отриманням грошового забезпечення за спірний період, а прийняття постанови по справі № 320/29450/24 не змінює момент, з якого Позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли Позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки грошове забезпечення Позивач отримував щомісяця, тому не був позбавлений права дізнатися про його розмір та порядок нарахування, розміру розрахункової величини, з якого воно нараховується.
Варто зазначити, що строк звернення до адміністративного суду - це встановлений законом проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і за захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Строки адміністративного судочинства спрямовані саме на якнайшвидше здійснення такого захисту шляхом суворого їх дотримання судом та особами, які беруть участь у справі.
Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, у випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення є виключно наявність поважних причин, якими визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Колегія суддів зазначає, що поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Колегія суддів під час апеляційного розгляду з'ясувала, що апелянтом не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
Варто зазначити, що реалізація Позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності Відповідача, формування судової практики і таке інше. Нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою Позивача.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (п.п. 6, 7 ч. 5 ст. 44 КАС України).
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та/чи інтересів.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що наведені Позивачем причини пропуску звернення до суду слід вважати такими, які не є об'єктивно непереборними, не залежать від її волевиявлення чи пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як зазначено в п.41 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 р. у справі «Пономарьов проти України», вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 316 КАС України).
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року про повернення позовної заяви залишити без задоволення.
Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоплаченого грошового забезпечення - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: М.П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко