П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/24488/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року, прийнятого в порядку письмового провадження суддею Поповим В.Ф. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови, -
У липні 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 (далі - Позивач, ВЧ НОМЕР_1 ) до Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Відповідач, Хаджибейський ВДВС) із вимогою:
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Хаджибейського ВДВС Іксар К.О. від 08.07.2025 року по виконавчому провадженні № 78542874 про стягнення виконавчого збору у розмірі 32 000 грн..
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що у Відповідача на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження № 78542874 з примусового виконання виконавчого листа № 420/21722/24, виданого 28.05.2025 року Одеським окружним адміністративним судом про зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 28.04.2021 року по 14.06.2024 року, але не більше ніж за шість місяців, у розмірі 169 396, 31 грн.. Одночасно із вирішенням питання про відкриття виконавчого провадження № 420/21722/24, державним виконавцем було постановлено стягнути з Позивача, як боржника, виконавчого збору в сумі 32 000 грн., розрахованого як для примусового виконання рішень немайнового характеру, що передбачено ч. 3 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження». Однак, на переконання Позивача, Відповідачем неправильно визначено розмір виконавчого збору, оскільки спірні правовідносини мають всі ознаки майнового спору, тому виконавчий збір з боржника повинен стягуватися у розмірі 10% суми, що підлягає примусовому стягненню відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 року позов задоволено, а саме:
- визнано протиправною та скасовано постанову Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), яка винесена 08.07.2025 року у виконавчому провадженні № 78542874 про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 виконавчого збору у розмірі 32 000 грн. та відкриття виконавчого провадження, в частині стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 32 000 грн..
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Відповідач звернувся до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення та винести нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, сторона зазначає, що поданий на примусове виконання виконавчий лист по справі № 420/21722/24, який виданий 28.05.2025 року Одеським окружним адміністративним судом, передбачав заходи примусового виконання вимоги немайнового характеру, оскільки зобов'язував боржника вчинити певні дії, а саме нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за певний період із виконанням викладених вимог, тобто виконання судового рішення немайнового характеру. Більш того, апелянт зазначає, що виконавчий лист не містив вказівки про стягнення будь-яких коштів з Позивача, натомість чітко вказував, що Позивача зобов'язано вчинити певні дії, тобто вирішено позову вимогу, яка не підлягає грошовій оцінці. При цьому зауважує, що державний виконавець не може самостійно розрахувати та стягнути розмір індексації грошового забезпечення, оскільки відповідний обов'язок покладено на Позивача (боржника у виконавчому провадженні), отже на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження з виконання судового рішення, що має немайновий характер. Водночас, державний виконавець одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору, що передбачено ч. 4 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім цього, скаржник посилається на невірне тлумачення положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
27.09.2025 року за допомогою системи «Електронний суд» Позивач подав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому йдеться про законність оскаржуваного судового рішення, прийнятого з урахуванням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а також із повним з'ясуванням усіх обставин, які мали значення для справи. Тому просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на таке.
Положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 року по справі № 420/21722/24, яке 03.02.2025 року набрало законної сили, зокрема:
- зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 28.04.2021 року по 14.06.2024 року, але не більше ніж за шість місяців, у розмірі 169 396, 31 грн.;
- зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 14.06.2024 року у сумі 77 885, 17 грн. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 року у справі № 420/34000/23.
28.05.2025 року з метою примусового виконання вищезазначеного судового рішення, Одеським окружним адміністративним судом видано відповідні виконавчі листи за № 420/21722/24.
08.07.2025 року головним державним виконавцем Хаджибейського ВДВС Іксар К.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 78542874 з виконання виконавчого листа № 420/21722/24, виданого 28.05.2025 року Одеським окружним адміністративним судом про зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 28.04.2021 року по 14.06.2024 року, але не більше ніж за шість місяців, у розмірі 169 396, 31 грн..
При цьому, у пункті 3 вказаної постанови Хаджибейського ВДВС постановлено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 32 000 грн..
На підставі чого, 08.07.2025 року головним державним виконавцем Хаджибейського ВДВС Іксар К.О. в межах виконавчого провадження № 78542874 винесено постанову про стягнення виконавчого збору, якою постановлено стягнути з боржника - ВЧ НОМЕР_1 виконавчий збір у розмірі 32 000 грн..
Вважаючи вищезазначену постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, ВЧ НОМЕР_1 звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що постанови головного державного виконавця в частині стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 32 000 грн. є протиправними, враховуючи, що виконання рішення здійснюється за рахунок бюджетних коштів, оскільки це суперечить нормам пункту 3 частини 5 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», яким передбачено, що виконавчий збір не стягується якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується із висновком суду попередньої інстанції про задоволення позову, виходячи з наступного.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ).
Як встановлено ст. 1 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Отже, відкриття виконавчого провадження свідчить про примусове виконання рішення суду, оскільки боржник його добровільно не виконав.
Примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VІІІ).
Також, примусовому виконанню підлягають постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору (п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VІІІ).
За приписами ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Положеннями ч.ч. 1-3 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Таким чином, виконавчий збір стягується за примусове виконання рішення суду, початком якого є відкриття виконавчого провадження у справі.
Разом із тим, ч. 5 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ визначено підстави, за якими виконавчий збір не стягується, а саме:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню (крім спеціальної виписки з Реєстру аграрних нот);
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» та Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.
Так, щодо питання у межах цієї справи щодо умовного віднесення рішення суду, що виконується, до рішення майнового чи не майнового характеру, оскільки це впливає на розрахунок виконавчого збору, що визначений державним виконавцем, колегія суддів вважає за необхідним зазначати наступне.
Судова колегія звертає увагу, що аналізуючи норми чинного законодавства, незважаючи на те що процесуальне законодавство не містить таких визначень, судові рішення поділяються на рішення майнового та немайнового характеру.
Окремо можна виділити рішення зобов'язального характеру - тобто рішення, яким боржника зобов'язано вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення.
Рішення зобов'язального характеру за своє суттю можуть бути як немайновими, наприклад «зобов'язати боржника здійснити розрахунок», або ж майновими, які зобов'язують боржника передати, нарахувати або сплатити стягувачу розраховані судом грошові кошти у визначеній сумі або майно.
В чинному Законі України «Про виконавче провадження» стаття 63, норми якої регламентують порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, знаходиться в Розділі VIII «Виконання рішень немайнового характеру».
З огляду на вищезазначене, колегія суддів зауважує, що не всі рішення зобов'язального характеру є немайновими, і навпаки.
Колегія суддів вважає, що від формулювання резолютивної частини прийнятого судом рішення та можливість виконати таке рішення без участі боржника залежить від виконавця, оскільки Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово вказував на те що виконавець має докласти всіх зусиль задля виконання рішення зобов'язального характеру.
Як встановлено колегією суддів, в межах цієї справи на примусовому виконанні Хаджибейського ВДВС знаходиться рішення Одеського окружного адміністративного суду № 420/21722/24 в частині зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 28.04.2021 року по 14.06.2024 року, але не більше ніж за шість місяців, у розмірі 169 396, 31 грн..
З огляду на викладене, та враховуючи, що резолютивною частиною судового рішення передбачено зобов'язання військової частини нарахувати і виплатити на користь особи конкретну суму, а саме 169 396, 31 грн., колегія суддів приходить до висновку, що у такому випадку виконавцю Законом надано достатньо повноважень, що дають можливість забезпечити виконання судового рішення зобов'язального характеру, за яким боржник зобов'язаний вчинити певні дії на користь стягувача, без участі самого боржника.
Зокрема, якщо боржник не виконує рішення щодо зобов'язання сплатити кошти стягувачу, то виконавець, з метою примусового виконання судового рішення, може стягнути ці кошти шляхом звернення стягнення на належні йому кошти на банківських рахунках або майно.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення про зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 - 169 396, 31 грн. має визначений грошовий еквівалент, а тому є вимогою майнового характер.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження, оскільки ґрунтуються на неправильному трактуванні норм чинного законодавства.
В свою чергу, ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган та державні підприємство, установа, організація.
Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»).
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 «Про затвердження порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» фінансування програми здійснюється за рахунок бюджетних коштів, які передбачаються у Законі України «Про державний бюджет України».
Відповідно до додатку № 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» саме Державна казначейська служба України має такі призначення, а саме за бюджетною програмою «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» (КПКВ 3504040).
Колегія суддів зазначає, що Позивачем по цій справі та боржником у виконавчому провадженні № 78542874 виступає Військова частина НОМЕР_1 , що є юридичною особою публічного права, оскільки є окремим суб'єктом, який має права та обов'язки, передбачені законом, і діє в інтересах держави. При цьому, військові частини функціонують за нормами законодавства, яке регулює відносини у сфері оборони та безпеки, а фінансове забезпечення військових частин здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що робить їх бюджетними організаціями.
Відповідно виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, з урахуванням особливостей, встановлених законодавством, а саме Державною казначейською службою України здійснюється виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
А відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що в даному випадку виконання рішення по справі № 420/21722/24, боржником у якому є державний орган, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та за окремою бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Як наслідок, виконавчий збір у такому виконавчому провадженні з боржника не стягується на підставі п. 3 ч. 5 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 316 КАС України).
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року по справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: М.П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко