П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/29007/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року, прийняте у складі суду судді Пекного А.С. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,-
У серпні 2025 року Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , в якому позивач просив суд визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Білгород-Дністровського ВДВС Південного МРУ Тирнового Максима Вікторовича №ВП78606760 від 18.08.2025 про накладання штрафу в розмірі 5100 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року в задоволенні позову Військової частини НОМЕР_1 до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 звернулась до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом порушено норми матеріального та процесуального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що рішення суду було частково виконано, проведений перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 та подана заявка на виділення коштів до Міноборони. Апелянт звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів направлення державним виконавцем запитів до військової частини щодо виконання рішення, вимог державного виконавця, тобто державним виконавцем з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження не встановлено факту причин невиконання, поважність причин невиконання судового рішення. На думку апелянта, державний виконавець достеменно не пересвідчився у наявності/відсутності поважних причин, які перешкоджали позивачу виконати рішення суду, та, як наслідок, передчасно прийняв спірну постанову про накладення штрафу. Крім того, апелянт зауважує, що часткове невиконання судового рішення позивачем через відсутність відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, оскільки об'єктивно не залежить від позивача.
Представником відповідача надано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі №420/29107/24, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2025, частково задоволено позов ОСОБА_1 та, зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 р. по 10.12.2021 р. грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020 р. (2102,00 грн.), Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021 р. (2270,00 грн.), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 р. № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Задля виконання рішення суду боржник здійснив відповідний розрахунок та листом № 657/4895 від 07.05 2025 звернувся до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України з проханням забезпечити кошторисними призначеннями по фінансуванню видатків за КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення» в розмірі 2 383 171,67 грн, а також склав і надіслав «Розрахунок потреби в коштах для військовослужбовців, звільнених з військової служби (переміщених до інших військових частин), виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки за напрямом грошове забезпечення на липень 2025 року», в якому визначив потребу у видатках на виконання рішень судів в розмірі 2559993,00 грн, у тому числі ОСОБА_1 в сумі 113904,22 грн.
Листом №220/13/22345 від 27.06.2025 Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України повідомив військову частину НОМЕР_1 про те, що: «…Міністерством оборони України фінансування видатків на виконання судових рішень по КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» здійснюється відповідно до наданих розпорядниками коштів нижчого рівня заявок на кошти в межах наявного фінансового ресурсу. У 2024 році видатки Міністерства оборони України на виконання рішень судів становили лише 30% від заявленої потреби. Станом на 26 червня 2025 року наявна заборгованість для забезпечення виконання судових рішень по КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» в сумі 1,4 млрд гривень. Міністерством оборони України з метою своєчасного забезпечення виконання рішень судів порушено питання перед Кабінетом Міністрів України щодо збільшення видатків на виконання судових рішень. Прем'єр-міністром України доручено Міністерству економіки України підготувати проєкт відповідного рішення щодо виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на безповоротній основі та розглянути на черговому засіданні Кабінету Міністрів України питання їх виділення з метою забезпечення фінансування потреби Міноборони для виконання судових рішень (доручення від 23.12.2024 № 41883/1/1-24). Також, Міноборони повторно звернулось до Міністерства фінансів України з пропозицією щодо перерозподілу бюджетних асигнувань загального фонду державного бюджету в частині збільшення видатків за КЕКВ 2800 за рахунок зменшення фінансового ресурсу, передбаченого для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, з подальшим його відновленням при внесенні змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (листи Міноборони від 02.04.2025 № 220/5650 та від 08.04.2025 № 220/6115). Водночас, Міністерство фінансів України листом від 22.04.2025 № 10010-01-5/11595 повідомило, що пропозиція Міністерства оборони України щодо перерозподілу видатків за бюджетною програмою 2101020 в частині збільшення видатків за кодом КЕКВ 2800 за рахунок зменшення за КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» не підтримана, оскільки Міністерство оборони України заявило додаткову потребу в коштах на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в сумі 400,0 млрд гривень, джерел покриття якої на цей час не вишукано. Виходячи з вищезазначеного, фінансування видатків на виконання судових рішень в 2025 році в Міноборони здійснюється в межах наявного фінансового ресурсу та затвердженого помісячного плану асигнувань, пропорційно до заявленої військовими частинами потреби».
Також військова частина листом від 23.05.2025 звернулася до командира ВЧ НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) із клопотанням від 22.05.2025 № 657/5448 щодо погодження суми коштів, необхідних для виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі № 420/29107/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання здійснити нарахування індексації грошового забезпечення.
Листом № 343/13286 від 09.06.2025 ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомило військову частину НОМЕР_1 про те, що фінансово-економічним відділом ІНФОРМАЦІЯ_1 опрацьовано та погоджується клопотання згідно наданих розрахунків в сумі 113 904,22 грн.
Надалі у вказаній справі Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист від 25.06.2025 №420/29107/24 в частині зобов'язання вчинити дії.
За заявою стягувача державним виконавцем Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження з примусового виконання виданого Одеським окружним адміністративним судом виконавчого листа від 25.06.2025 №420/29107/24, про що винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №78606760 від 16.07.2025.
Цією постановою боржника зобов'язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
Копію зазначеної постанови боржник отримав 18.07.2025, про що свідчить відповідні підпис та відмітки на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.
Державним виконавцем 18.08.2025 складено Акт державного виконавця, за змістом якого ним зафіксовано, що станом на 18.08.2025 рішення суду у справі №420/29107/24, оскільки боржник - Військова частина НОМЕР_1 не подала жодних документів, які б підтверджували виконання рішення суду.
Надалі постановою старшого державного виконавця Білгород-Дністровського ВДВС Південного МРУ від 18.08.2025 ВП № 78606760 на військову частину НОМЕР_1 на підставі статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» накладено штраф в розмірі 5100,00 грн за невиконання рішення суду.
Постанова мотивована тим, що рішення суду станом на 18.08.2025 боржником не виконано, про що складено акт державного виконавця.
Вважаючи, що у відповідача відсутні правові підстави для винесення постанови про стягнення штрафу за невиконання судового рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець під час перевірки стану виконання правомірно виходив з того, що рішення суду не було виконане у повному обсязі і поважні причини такого невиконання встановлені не були, оскільки вказані позивачем обставини не підтверджені будь-якими належними доказами ані державному виконавцю, ані суду.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст. 129-1 Конституції України закріплено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013 у рішенні від 26.06.2013, зазначив про те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 р. № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України зазначив, що бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.
Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом (ч.4 ст. 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів).
Відповідно до ч. 2-3 ст. 14 КАС України постанови і ухвали суду в адміністративній справі, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Отже, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (надалі - Закон України «Про виконавче провадження») виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 16 частини третьої статті 18 цього ж Закону передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, врегульований статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження», за змістом частин першої-третьої якої за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання без поважних причин у установлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Аналізуючи наведені положення законодавства України в контексті цієї справи слід зазначити, що накладення штрафу за невиконання рішення є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення). Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. При цьому, визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин.
У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Отже, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, установлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Судом встановлено, що підставою для застосування до позивача штрафу слугувало невиконання Військовою частиною НОМЕР_1 в повному обсязі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі №420/29107/24, яким зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 р. по 10.12.2021 р. грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020 р. (2102,00 грн.), Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021 р. (2270,00 грн.), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 р. № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Разом з цим, як свідчать матеріали справи, фактично, Військовою частиною НОМЕР_1 вчинено лише перерахунок грошового забезпечення, а не його виплату, що прямо передбачено судовим рішенням.
Слід зазначити, що обов'язок доведення поважності причини невиконання у повному обсязі судового рішення покладається на боржника, який повинен надати належні та переконливі докази наявності такої поважної причини.
Державним виконавцем 18.08.2025 складено Акт державного виконавця, за змістом якого ним зафіксовано, що станом на 18.08.2025 рішення суду у справі №420/29107/24, оскільки боржник - Військова частина НОМЕР_1 не подала жодних документів, які б підтверджували виконання рішення суду.
Тобто, відповідачем не надано належних доказів в підтвердження відсутності коштів, які спрямовуються для погашення заборгованості, як не надано інформації щодо вчинення дій, спрямованих на повне виконання рішення суду.
Колегія суддів критично оцінює посилання апелянта, що матеріали справи не містять доказів направлення державним виконавцем запитів до військової частини щодо виконання рішення, вимог державного виконавця,, оскільки матеріали виконавчого провадження ВП №786606760 містять докази сповіщення Військової частини про відкриття виконавчого провадження, при цьому статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
За наведених обставин, незважаючи на наявний обов'язок виконати судове рішення, Військова частина НОМЕР_1 не вжило належних заходів для повного та належного виконання судового рішення, а невиплата заборгованості є протиправною та свідчить про невиконання рішення суду без поважних причин.
Апеляційний суд наголошує, що позивач зобов'язаний надавати державному виконавцю докази, які підтверджують невиконання рішення суду з поважних причин, проте, таких доказів військовою частиною не надано.
Відтак, відповідно до установлених у справі обставин, пенсійним органом не здійснено належних заходів, в межах наявних у нього повноважень, для повного та своєчасного виконання судового рішення у справі №420/29107/24.
Означене свідчить про невиконання боржником судового рішення у справі №420/29107/24 без поважних причин, що є законодавчо передбаченою підставою для накладення на позивача штрафу відповідно до приписів статті 75 Закону України Про виконавче провадження.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду попередньої інстанції, що спірна постанова про накладення штрафу у розмірі 5100 грн. за невиконання рішення суду є правомірною та не підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року по справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко