П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/3193/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року, прийняте у складі суду судді Потоцької Н.В. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області, Приморського відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області, Приморського відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просила суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо збирання, обробки та внесення до Єдиного державного демографічного реєстру персональних даних та присвоєння унікального номеру запису у реєстрі № 20070423-01306 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати протиправними дії Приморського відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (відповідь №5115-1862/5115.1-24 від 31.10.2024) щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки замість втраченого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки замість втраченого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати протиправними дії Державної міграційної служби України (відповідь №К-11273-24/6.1/7302-24 від 01.11.2024) щодо відмови знищити (видалити, анулювати) присвоєний унікальний номер запису у реєстрі №20070423-01306 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Державну міграційну службу України знищити (видалити, анулювати) присвоєний унікальний номер запису у реєстрі №20070423-01306 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року в задоволенні адміністративного позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини: ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області, Приморського відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, тому просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд невірно зазначив про те, що спірні відносити регулюються лише Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особи чи її спеціальний статус» та постановою Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015, оскільки спірні відносини також регулюються Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII та ст. 15 Закону України «Про захист персональних даних». Апелянт вказує, що невірними є висновки суду, що позивачем надавалась згода на обробку персональних даних під час оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон вперше. На думку апелянта, суд не дав оцінку самому факту присвоєння людині номера (УНЗР), що суперечить висновкам Нюрнберзького трибуналу 1946 р., а також визначеної Законом України «Про захист персональних даних» можливості заборони обробки персональних даних, відкликання згоди на їх збір та обробку.
Відповідачами надано до апеляційного суду відзиви на апеляційну скаргу, у яких зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 14.04.2017 ОСОБА_2 було документовано паспортом громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм серії НОМЕР_1 дата видачі 14.04.2017, орган видачі 5102. Під час оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 дані стосовно ОСОБА_2 були внесені до Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР) і було присвоєно унікальний номер запису в ЄДДР (УНЗР): 20070423-01306.
02.07.2021 ОСОБА_2 самостійно вдруге звернулась до Приморського відділу у м. Одесі ГУ ДМС в Одеській області з заявою про отримання паспорта громадянина України типу ID-1 з безконтактним електронним носієм.
07.07.2021 ОСОБА_2 було документовано паспортом громадянина України типу ІD-1 з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_2 дата видачі 07.07.2021, орган видачі 5115.
18.02.2022 ОСОБА_1 втретє звернулась до Відділу обслуговування громадян м. Одеси ДП «Документ» з заявою про отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм для ОСОБА_2 .
29.04.2022 ОСОБА_2 було документовано паспортом громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм серії НОМЕР_3 , дата видачі 29.04.2022, орган видачі 5101.
Станом на дату третього звернення до Відділу обслуговування громадян м. Одеси ДП «Документ» з заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 виповнилось 14 років, у зв'язку з чим у неповнолітньої ОСОБА_2 було отримано відцифровані відбитки пальців рук та внесено їх до безконтактного електронного носія.
23.10.2024 року ОСОБА_2 та її законний представник ОСОБА_1 звернулася до Приморського відділу ГУ ДМС в Одеській області та ДМС із заявою про оформлення та видачу заявникам паспортів громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992р. № 2503-ХІІ.
Листами від 31.10.2024 № 5115-1862/5115.1-24, від 07.11.2024 № К-813/6/5101-24/5100.4.7/12359 та від 01.11.2024 № К-11273-24/6.1/7302-24 у межах строку визначеного Законом України «Про звернення громадян» відмовлено у видачі паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що використання ОСОБА_2 паспорта громадянина України для виїзду за кордон та паспорта громадянина України у формі ID- картки, при виготовленні яких було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить про не порушення її права та не є втручанням у приватне і сімейне життя.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про громадянство України» документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі Положення), згідно з пунктами 2 та 3 якого, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Пунктом 13 Положення встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
З 06.12.2012 набрав чинності Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI), яким визначено правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №5492-VI суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Згідно з пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України і оформлення такого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру.
Згідно з частинами 1, 2, 4 та 5 статті 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Також Законом № 1474-VIII частину 2 статті 21 Закону № 5492-VI викладено в такій редакції: «Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.»
Кабінету Міністрів України пунктом 7 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1474-VIII доручено у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302, затверджено зразок бланка, технічного опису та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
Згідно з пунктами 1-3 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою № 302, (далі - Порядок № 302) паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.
У разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт (пункт 5 Порядку № 302).
Підпунктом 1 пункту 7 Порядку № 302 встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта особі, яка досягла 14-річного віку, здійснюються на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Пунктами 14 та 46 Порядку № 302 закріплено перелік інформації про особу, на ім'я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта замість втраченого або викраденого.
Таким чином, реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 07 листопада 2018 року (справа №820/3327/16), від 29 листопада 2019 року у справі №260/1414/18, від 10 грудня 2020 року у справі №240/575/20.
В розрізі доводів апеляційної скарги, колегія суддів враховує, що правова позиція щодо наявності права громадян на отримання паспорта у формі книжечки, на яку позивач посилалась в позовній заяві як на підставу для видачі паспорта громадянина України у форму книжечки, була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Так, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 за позовом особи до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, вказано на ознаки цієї типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення №2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
Розглянувши зразкову справу №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону №5492-VI.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до пунктів 21, 22 частини 1 статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
Отже, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач-суб'єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.
Водночас, досліджуючи матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що дана справа не відповідає ознакам типової справи, зазначеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17, з огляду на наступне.
Досліджуючи матеріали справи судом встановлено, що ОСОБА_2 14.04.2017 було вперше документовано паспортом громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм серії НОМЕР_1 , під час оформлення якого дані стосовно ОСОБА_2 були внесені до Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР) і було присвоєно унікальний номер запису в ЄДДР (УНЗР): 20070423-01306.
В подальшому, ОСОБА_2 було документовано як паспортом громадянина України типу ІD-1 з безконтактним електронним носієм, так і паспортом громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм серії НОМЕР_3 , дата видачі 29.04.2022, орган видачі 5101.
Також судом встановлено, що при зверненні до органу міграційної служби із заявою, позивачка та її дитина не зазначали про наявність релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації. Відображення таких обставин має місце лише у позовній заяві.
Тобто, аналізуючи викладене, колегія суддів враховує, що позивачем надавалась згода на обробку персональних даних під час оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон вперше, у зв'язку з чим ОСОБА_2 було присвоєно унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі.
Натомість, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що дана справа не є типовою відносно зразкової справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), чим спростовуються висновки суду першої інстанції у цій частині.
Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів зазначає, що використання ОСОБА_2 паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, а також свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки, не порушує його права позивача та не є втручанням у його приватне і сімейне життя.
Колегія суддів також звертає увагу, що Верховний Суд у справах № 160/1/21 (постанова від 21 грудня 2022 року), №380/5977/21 (постанова від 08 червня 2023 року) погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для видачі особі паспорта громадянина України зразка 1994 року (книжечки), зокрема, у зв'язку із встановленням факту самостійного звернення такої особи у минулому із заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки.
Аналогічний підхід до застосування наведених вище правових норм висловлено у постанові Верховного Суду від 22 березня 2024 року у справі №540/4500/21.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
Щодо позовних вимог в частині відмови знищити (видалити, анулювати) присвоєний унікальний номер запису у реєстрі, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пунктів 5-8 частини 2 статті 8 Закону України «Про захист персональних даних» (далі - Закон № 2297-VI) суб'єкт персональних даних має право: пред'являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних; пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними; на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв'язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи; звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду.
Пунктом 2 частини 2 статті 15 Закону № 2297-VI передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі припинення правовідносин між суб'єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 4 Закону 5492-VI визначено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Статтею 10 Закону 5492-VI врегульовано порядок ведення Єдиного державного демографічного реєстру, відповідно до частини 1 якої внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».
До документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, належить, зокрема, паспорт громадянина України (пункт 1 частини 1 статті 13 Закону).
Водночас, Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» встановлює гарантії захисту і безпеки інформації Єдиного державного демографічного реєстру.
Апелянт стверджує, що суб'єкт персональних даних має право пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, проте таке право виникає у володільця персональних даних виключно якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними. Водночас, будь-яких доказів про незаконність чи недостовірність обробки персональних даних відповідачем позивач до судів не надала, отже правових підстав для вчинення дій щодо видалення/анулювання персональних даних не має.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом не наведено обґрунтованих підстав вважати, що персональні дані щодо ОСОБА_2 обробляються з порушенням законодавства України, у зв'язку із чим вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення даного позову.
Вищевикладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 21.08.2020 року у справі № 260/99/19, від 21.12.2022 року у справі № 160/1/21, від 08.12.2022 у справі №380/6916/20.
Апеляційний суд також вважає необґрунтованими посилання позивачки на висновки Нюрнберзького трибуналу, який, на переконання апелянта ратифікований Постановою Верховної Ради України №3248 від 19.04.2011 року, оскільки вказаною Постановою схвалено текст заяви Верховної Ради України «До 65-ї річниці Нюрнберзького трибуналу над фашистськими злочинцями". Більш того, Верховна Рада України не може ратифікувати вирок у міжнародному судовому процесі, оскільки вирок у кримінальній справі, чим по суті і був Нюрнберзький процес, не є носієм міжнародних норм, які підлягають обов'язковій ратифікації.
Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області, Приморського відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко