П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/14203/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року, прийняте у складі суду судді Завальнюка І.В. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просила суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, щодо призначення пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 , відповідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 08.04.2024, а не з дня виникнення права - 27.08.2023, згідно листа від 21.04.2025 № 1500-0220-8/80047;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити призначення та виплату пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 , відповідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 27.08.2023 з урахуванням проведених виплат.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо призначення пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 , відповідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 08.04.2024, а не з дня виникнення права - 27.08.2023, згідно листа від 21.04.2025 № 1500-0220-8/80047. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити призначення та виплату пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 , відповідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 27.08.2023 з урахуванням проведених виплат.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулось до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом порушено норми матеріального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та винести нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивачу призначена пенсія в разі втрати годувальника з 08.04.2024, відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262 “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Виплата пенсії почалась з жовтня 2024 з доплатою за період з 08.04.2024 по 30.09.2024. Апелянт вказує, що днем звернення за призначенням пенсії є день подання до органу, що призначає пенсію, заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення уповноваженим органом (структурним підрозділом). Крім того, посилаючись на висновки Верховного Суду у справі №240/12017/19, апелянт вказує, на пропуск позивачем строку звернення до суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м. Одеси від 30 вересня 2004 року, актовий запис про народження № 1386.
Батьками дитини у свідоцтві про народження зазначено: батько - ОСОБА_2 , мати ОСОБА_3 .
Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України від 11 грудня 2015 року, відомості про батька в актовий запис № 1386 про народження ОСОБА_1 записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Одеса) зроблено відповідний актовий запис № 8562 від 2 вересня 2023 року.
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 06.03.2024 по справі №521/23242/23 встановлено факт, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянки України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ; платника податків НОМЕР_3 ; внесено до актового запису № 1386 від 30 вересня 2004 року, виконаного Відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м. Одеси, про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , інформацію про батька, зазначивши в графі батько: « ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України.
Згідно витягу з протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії 18 регіональної військово-лікарської комісії (Протокол № 1418 від 25 березня 2024 року) травма матроса ОСОБА_4 , яка призвела до смерті та причина смерті пов'язані із захистом Батьківщини.
Довідкою військової частини НОМЕР_4 № 41/2670 від 12.02.2024, яка видана ОСОБА_5 , підтверджується безпосередня участь ОСОБА_4 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію по втраті годувальника, яка призначена відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ.
На підставі заяви від липня 2024, пенсія по втраті годувальника ОСОБА_1 , згідно Закону № 2262-ХІІ, була призначена з 08.04.2024, з доплатою за період з 08.04.2024 по 30.09.2024 на підставі подання ІНФОРМАЦІЯ_5 .
З метою досудового врегулювання справи та виплати пенсії у визначені строки, 15.04.2025 до управління було направлено запит, щодо виплати пенсії ОСОБА_1 за минулий час.
Однак, листом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 21.04.2025 № 1500-0220-8/80047 було повідомлено, що призначення та виплата пенсії ОСОБА_1 були проведені лише з 08.04.2024.
Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернулась до суду з адміністративним позовом.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що пенсію у разі втрати годувальника ОСОБА_1 протиправно призначено з 08.04.2024, замість передбаченої підстави згідно законодавства, а саме з дня виникнення права на таку пенсію - 27.08.2023, що не відповідає приписам статті 50 Закону України № 2262-XІІ.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
мови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, визначені та врегульовані Законом №2262-ХІІ.
Частиною 1 статті 1 Закону №2262-ХІІ передбачено, що особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Відповідно до частини 3 статті 1 Закону №2262-ХІІ члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.
Згідно частин другої, третьої статті 50 Закону №2262-ХІІ членам сімей осіб з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та пенсіонерів з їх числа, які набули право на пенсію після смерті годувальника, - з дня виникнення права на пенсію, а батькам або дружині (чоловікові), які набули право на пенсію у разі втрати годувальника, - з дня звернення за пенсією. Пенсія за минулий час при несвоєчасному зверненні призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.
У межах даної справи не є спірним питання права позивача на отримання пенсії в разі втрати годувальника у розмірі, передбаченому Законом №2262-ХІІ, як й не є спірним факт призначення позивачу пенсії в разі втрати годувальника з 08.04.2024 року, з доплатою за період з 08.04.2024 по 30.09.2024.
Таким чином, оскільки смерть батька позивачки настала ІНФОРМАЦІЯ_6 внаслідок травми, яка пов'язана із захистом Батьківщини, право на пенсію по втраті годувальника у даному випадку виникло у позивача з наступного дня, тобто з 27.08.2023.
Натомість, які вірно зазначено судом першої інстанції, позивачу пенсія призначена не з дня виникнення права на пенсію - 27.08.2023, а з 08.04.2024, що жодним чином відповідачем не обґрунтовано ні у суді першої інстанції, ні під час апеляційного провадження.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що пенсію у разі втрати годувальника ОСОБА_1 протиправно призначено з 08.04.2024, замість передбаченої підстави згідно законодавства, а саме з дня виникнення права на таку пенсію - 27.08.2023, що не відповідає приписам статті 50 Закону України № 2262-XІІ, чим спростовуються доводи апелянта у цій частині.
Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 31.03.2021 року у справі №240/12017/19 стосовно пропуску строку звернення до суду, колегія суддів до уваги не бере, оскільки обставини у даній справі та справі, на яку посилається відповідач не є тотожними.
У справі № 240/12017/19 позивач оскаржував відмову пенсійного органу у проведенні перерахунку та виплати йому заборгованості з державної пенсії у розмірі 10 (десяти) мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 100% мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 згідно із статтями 50, 54 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
У даній же справі, предметом оскарження є правомірність визначення пенсійним органом дати, з якої призначено пенсію по втраті годувальника, про яку позивач дізналась із листа відповідача від 21.04.2025 №1500-0220-8/80047. Матеріали справи не містять доказів, що до моменту отримання відповідного листа позивач була ознайомлена із датою, з якої їй призначено пенсію по втраті годувальника. Крім того, у даному випадку, отримання пенсійних виплат, починаючи із листопада 2024 року, жодним чином не свідчить, що позивач мала можливість дізнатись саме про дату призначення пенсії. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що до суду позивач звернулась з дотриманням строків звернення до адміністративного суду, визначених ст. 122 КАС України.
Вищенаведене свідчить про те, що правовідносини у даній справі не є подібними правовідносинам у справі № 240/12017/19, а тому висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31.03.2021 року не підлягають застосуванню до спірних правовідносин між сторонами, чим спростовуються доводам апелянта у цій частині.
Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко