П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/13069/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року, прийняте у складі суду судді Завальнюка І.В. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті пенсії, обчисленої виходячи з 90% грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2025 без обмеження розміру пенсії із застосуванням коефіцієнтів, передбачених ст. 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, в тому числі обмеження розміру пенсії з 01.03.2025 після нарахування індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 р. № 209;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити починаючи з 01.01.2025 нарахування і виплату ОСОБА_1 пенсії, обчисленої виходячи з 90% грошового забезпечення, без обмеження її розміру без застосування коефіцієнтів, передбачених ст. 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, в тому числі без обмеження розміру пенсії з 01.03.2025 після нарахування індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 р. № 209.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті пенсії, обчисленої виходячи з 90% грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2025 без обмеження розміру пенсії із застосуванням коефіцієнтів, передбачених ст. 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, в тому числі обмеження розміру пенсії з 01.03.2025 після нарахування індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 р. № 209. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити починаючи з 01.01.2025 нарахування і виплату ОСОБА_1 пенсії, обчисленої виходячи з 90% грошового забезпечення, без обмеження її розміру без застосування коефіцієнтів, передбачених ст. 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, в тому числі без обмеження розміру пенсії з 01.03.2025 після нарахування індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 р. № 209.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулось до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом порушено норми матеріального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та винести нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що згідно із статтею 2 Закону України від 08.07.2011 №3668 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон №3668) максимальний розмір пенсій призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ), не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Крім того, апелянт посилається на приписи статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та прийняту на його підставі постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1. Апелянт також зазначає, що обмеження максимального розміру пенсії відповідними коефіцієнтами діють у 2025 році в період воєнного стану, тобто застосовуються до всіх пенсій, призначених (перерахованих) за спеціальними законами, чим забезпечується недопущення дискримінації осіб залежно від дати призначення їм пенсій, а також пропорційності зміни правового регулювання для забезпечення життєво важливих інтересів суспільства і держави.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 року по справі №420/933/24, відповідачем 14.06.2024 року здійснено перерахунок та виплату пенсії позивачу на підставі довідки №ЮО107226 від 15.11.2023 року.
14.06.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області на виконання зазначеного судового рішення проведено перерахунок пенсії позивача з 01.02.2021 року, з 01.02.2022 року, з 01.02.2023 року, з 01.03.2024 року та з 01.07.2024 року про що позивача повідомлено листом ГУПФУ від 03.07.2024 №1500-0310-8/101651.
Згідно перерахунку пенсії позивача від 01.02.2021, перерахована пенсія обчислена з 01.02.2021 та в підсумку з урахуванням надбавок, доплат, підвищень та індексації пенсії, пенсія нарахована з 01.02.2023 в загальному розмірі 45546,33 гривень.
Проте відповідач під час нарахування фактичної виплати з 01.02.2021 перерахованої пенсії обмежив розмір виплачуваної позивачу пенсії розміром, у якому вона була обчислена та виплачувалась до проведення такого перерахунку пенсії з урахуванням її обмеження в сумі 35367,73 гривень.
Згідно перерахунку пенсії позивача з 01.02.2022, перерахована пенсія обчислена з 01.02.2022 та в підсумку з урахуванням надбавок, доплат, підвищень та індексації пенсії та нарахована з 01.02.2022 в загальному розмірі 49748,46 гривень.
Проте відповідач під час нарахування фактичної виплати з 01.02.2022 перерахованої пенсії обмежив розмір виплачуваної позивачу пенсії розміром, у якому вона була обчислена та виплачувалась до проведення такого перерахунку пенсії з урахуванням її обмеження в сумі 35367,73 гривень.
Згідно перерахунку пенсії з 01.02.2023, перерахована пенсія обчислена з 01.02.2023 і в підсумку з урахуванням надбавок, доплат, підвищень та індексації пенсії пенсія нарахована з 01.02.2023 в загальному розмірі 82042,05 гривень.
Проте відповідач під час нарахування фактичної виплати з 01.02.2023 перерахованої пенсії обмежив розмір виплачуваної позивачу пенсії розміром, у якому вона була обчислена та виплачувалась до проведення такого перерахунку пенсії з урахуванням її обмеження в сумі 35367,73 гривень.
Згідно перерахунку пенсії з 01.03.2024, перерахована пенсія обчислена з 01.03.2024 і в підсумку з урахуванням надбавок, доплат, підвищень та індексації пенсії пенсія нарахована з 01.03.2024 в загальному розмірі 83609,05 гривень.
Проте відповідач під час нарахування фактичної виплати з 01.03.2024 перерахованої пенсії обмежив розмір виплачуваної позивачу пенсії розміром, у якому вона була обчислена та виплачувалась до проведення такого перерахунку пенсії з урахуванням її обмеження в сумі 35367,73 гривень.
Згідно перерахунку пенсії з 01.07.2024, перерахована пенсія обчислена з 01.07.2024 і в підсумку з урахуванням надбавок, доплат, підвищень та індексації пенсії пенсія нарахована з 01.73.2024 в загальному розмірі 83609,05 гривень.
Проте відповідач під час нарахування фактичної виплати з 01.03.2024 перерахованої пенсії обмежив розмір виплачуваної позивачу пенсії розміром, у якому вона була обчислена та виплачувалась до проведення такого перерахунку пенсії з урахуванням її обмеження в сумі 35367,73 гривень.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.08.2024 по справі № 420/21434/24 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження пенсії заявника максимальним розміром та зобов'язано здійснювати виплату пенсії без її обмеження.
Як вбачається з розрахунку пенсії з 01.12.2024, пенсія позивачу була нарахована виходячи з 90% грошового забезпечення, врахованого для обчислення пенсії, та виплачена в розмірі 83609,05 гривень.
Проте з 01.01.2025 відповідачем пенсію виплачено у значно зменшеному розмірі. Як вбачається з розрахунку пенсії з 01.01.2025, пенсія обчислена з 01.01.2025 виходячи з 90% грошового забезпечення та в підсумку з урахуванням надбавок, доплат, підвищень пенсія нарахована в загальному розмірі 83609,05 гривень
Однак відповідач під час нарахування фактичної виплати з 01.01.2025 пенсії обмежив розмір виплачуваної позивачу пенсії та здійснив виплату пенсії позивача в сумі 34804,11 гривень.
Згідно розрахунку пенсії з 01.03.2025, пенсія обчислена з 01.03.2025 виходячи з 90% грошового забезпечення і в підсумку з урахуванням надбавок, доплат, підвищень та індексації, в тому числі з урахуванням індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 р. № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», пенсія нарахована в загальному розмірі 85109,05 гривень.
Проте відповідач під час нарахування фактичної виплати з 01.03.2025 пенсії безпідставно обмежив розмір виплачуваної позивачу пенсії і здійснив виплату пенсії позивача в сумі 34804,11 гривень.
Під час особистого звернення позивача до відповідача йому було повідомлено, що виплата пенсії з 01.01.2025 та з 01.03.2025 в обмеженому зменшеному розмірі здійснена відповідачем відповідно до ст. 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» і постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, у зв'язку з чим до розмірів пенсії, що перевищують десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, до суми перевищення застосовані відповідні понижуючі коефіцієнти.
Позивач 26.03.2025 звернувся до відповідача з заявою, у якій просив провести перерахунок і виплату пенсії заявника починаючи з 01.01.2025 без обмеження пенсії максимальним розміром та без застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, в тому числі з 01.03.2025 з урахуванням індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 р. № 209.
Відповідач листом від 23.04.2025 відмовив позивачу у перерахунку та виплаті пенсії без обмеження в максимально нарахованому розмірі.
Позивач, у свою чергу, таке обмеження пенсії максимальним розміром вважає протиправним та таким, що не відповідає нормам Конституції України та порушує право на належний рівень пенсійного забезпечення, що зумовило його звернутися за судовим захистом із даним позовом.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо застосування відповідно до Постанови № 1 коефіцієнтів до відповідних сум перевищення при перерахунку пенсії позивача з 01.01.2025 є протиправними.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Колегія суддів звертає увагу на те, що подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.
Зокрема у постановах від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21 та від 30.08.2022 у справі №440/994/20, від 04.07.2023 року у справі № 420/10528/21, від 23.08.2023 року у справі №520/13287/21, від 04.10.2023 року у справі № 420/2146/19 тощо, Верховний Суд зазначив наступне:
" на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI."
Окрім того, не зважаючи на сталу судову практику з цього питання, 12.10.2022 прийнято Рішення Конституційного Суду України № 7-р(II)/2022 у справі № 3-102/2021 (231/21, 415/21) за конституційними скаргами щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI (щодо соціальних гарантій для захисників і захисниць України).
Зазначеним Рішенням визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
У п. 2 резолютивної частини цього Рішення зазначено, що приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Зазначений шестимісячний строк сплив 12.04.2023.
Таким чином, на даний час, визначених Законом № 2262-XII підстав для обмеження максимальним розміром пенсії, не існує, з огляду на визнання рішеннями Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 та від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 неконституційними приписів статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», що поширюють свою дію на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та положень частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Натомість, статтею 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19 листопада 2024 року №4059-IX установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" від 03 січня 2025 року № 1 (далі - Постанова №1), яка набрала чинності 03 січня 2025 року та застосовується з 1 лютого 2025 року.
Таким чином, положеннями статті 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 запроваджено тимчасове (на 2025 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії, тобто вказаними положеннями законодавства фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлено Законами України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що в свою чергу суперечить приписам статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ, який є спеціальним у законодавчому регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб.
Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголошує на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Водночас, зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише у випадку внесення відповідних змін до Законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а інші нормативно-правові акти підлягають застосуванню лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів.
Крім того, за висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11 вересня 2025 року по справі №120/1081/25, застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, положень статті 46 Закону № 4059-IX та постанови № 1, якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.
Разом із тим, Верховний Суд встановив, що застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії згідно із статтею 46 Закону № 4059-IX та пункту 1 Постанови № 1 призводить до обмеження конституційного права такої категорії осіб на належний соціальний захист, що передбачений спеціальним законом, а також порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту таких осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України. Поширення дії Закону № 4059-IX та Постанови № 1 на пенсії, що призначені відповідно до Закону України № 2262-XII, є грубим порушенням норм Конституції України, зокрема статей 8, 19 та 92.
Суд касаційної інстанції також критично оцінив доводи пенсійного органу про те, що реалізація на практиці статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постанови № 1 забезпечить скорочення дисбалансу в розмірах пенсій (мінімальний розмір пенсії на 01 січня 2025 року - 2 361 грн, розмір пенсій, перерахованих на виконання рішень судів, - від 23 610 грн до понад 200 тис. грн), що дасть змогу забезпечити соціальний захист найбільш вразливих верств населення. За висновками Суду, застосування такого підходу знівелює одну з основних конституційних засад судочинства - обов'язковість судового рішення (пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України), яка є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Фактично це дасть змогу не виконувати на законних підставах судові рішення щодо перерахунку пенсії, при цьому виправдовуючись захистом найбільш вразливих верств населення.
Відтак, колегія суддів вважає, що виплата позивачу пенсії із обмеженням максимального розміру та із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1, є протиправною.
Крім того, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду по зразковій справі № 240/5401/18, викладених у постанові від 16 жовтня 2019 року, при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.
Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко