П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/10894/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року, прийняте у складі суду судді Попова В.Ф. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, в якому позивач просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Біляївського районного суду Одеської області ОСОБА_2 за період з 01.01.2021 року по 31.12.2024 року включно, виходячи із встановленого на відповідний рік прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня кожного календарного року;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_2 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2024 року, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого на 01 січня кожного календарного року: 2270 грн (2021 рік), 2481 грн (2022 рік), 2684 грн (2023 рік), 3028 грн (2024 рік);
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за зазначений період, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн, як такого, що не передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів»;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2024 відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що суд першої інстанції не дослідив всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні матеріали у справи, а також неправильно застосував норми матеріального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що посилання суду першої інстанції виключно на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду без належної оцінки положень Конституції України та спеціального Закону «Про судоустрій і статус суддів» свідчить про невірне застосування норм матеріального права. Апелянт зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, які є спеціальними у межах спірних правовідносин, а норми інших законодавчих актів, Зокрема законів України «Про державний бюджет» до правовідносин щодо виплати суддівської винагороди застосовуватися не можуть.
Представником Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області надано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 призначена безстроково на посаду судді Біляївського районного суду Одеської області з 07.09.2018 року по теперішній час.
У період з 01.01.2021 року до 01.10.2023 року суддівська винагорода позивачу виплачувалась виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.
Позивачка вважає, що її суддівська винагорода повинна розраховуватись виходячи із прожиткового мінімуму станом на 1 січня календарного року, у зв'язку із чим звернулась до суду з адміністративним позовом.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що З метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року ВП ВС відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.07.2023 у справі №280/1233/22 та 21.03.2024 у справі №620/4971/23, і зазначила про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді).
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV) дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Згідно зі статтею 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Частиною третьою статті 4 Закону № 966-XIV визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Так, за змістом абзацу четвертого статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2021-2024 рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб було встановлено у розмірі, відмінному від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, який було встановлено у розмірі 2102 гривні.
Отже, окремими приписами законів України «Про Державний бюджет України» з 1 січня 2021-2024 років відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
У цьому аспекті суд зауважує, що статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2021-2024 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивачки, відповідачі діяли на законних підставах.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24 зауважила, що безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначає про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року (справа № 755/10947/17), суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко