Справа № 486/1684/25
Провадження № 2/486/1238/2025
(заочне)
18 листопада 2025 року м. Південноукраїнськ
Південноукраїнський міський суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді Волощук О.О.,
за участю секретаря судового засідання Грабовської А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У вересні 2025 року ТОВ «ФК «Гелексі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.01.2021 року між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 був укладений договір позики на умовах невідновлювальної кредитної лінії №207253 в електронній формі. Надання клієнтом-позичальником відповіді про прийняття (акцепт) пропозиції, тобто пропозиції ТОВ «ФК «Гелексі» укласти електронний договір позики (оферти), здійснюється в декілька кроків шляхом вчинення певних дій. Так, зміст пропозиції чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій її розміщено, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею, зокрема: - проставляння клієнтом чек-боксу “з умовами договору позики згоден»; - підтвердження даних банківської картки; - натискання кнопки “Підтвердити заявку»; - введення клієнтом коду-підпису у відповідне вікно на сторінці сервісу. Відповідно до змісту довідки наданої платіжним оператором, у результаті платіжної операції на картковий рахунок Позичальника, було успішно перераховано кошти у сумі 5000 грн. На підставі зазначеного вище договору Позичальнику надано грошові кошти в якості позики у сумі 5000 грн., на умовах строковості, поворотності та оплатності. Відповідно до умов договору позики, стандартна процентна ставка становить 1.5 % в день, підвищена процентна ставка у випадку прострочення терміну платежу становить 3.0%. Відповідач не виконує свої грошові зобов'язання належним чином, довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем на дату подання позову складає 25030 грн., з яких: 5000 грн. - заборгованість за позикою; 20030 грн., - заборгованість по процентам за користування позикою.
Посилаючись на вищезазначені обставини позивач просить стягнути з відповідача зазначену заборгованість, судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.
Ухвалою суду від 08.09.2025 року відкрито провадження та справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, однак в позові клопотав про розгляд справи без його участі та не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач у судове засідання не з'явився, причину неявки не повідомив, про дату, час та місце судового засідання за зареєстрованим місцем проживання був належним чином повідомлений, шляхом направлення рекомендованого поштового відправлення, однак судова повістка не була вручена під час доставки та була повернута до суду, у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою, отже відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений. Відповідач відзив на позовну заяву не подав.
У зв'язку з неявкою в судове засідання належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив відповідно до статті 280 ЦПК України, суд за згодою позивача вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та заперечень, а також на підставі наявних у ній доказів, суд дійшов наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що 09.01.2021 року між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 був укладений договір позики на умовах невідновлювальної кредитної лінії №207253 в електронній формі, підписаний електронним ключем з використанням одноразового індикатора відправленого на номер телефону позичальника (8g51sxf5).
Відповідно до п.1.5.1 договору позичальнику надається позика в сумі 5000,00 грн. Відповідно до п.1.5.3 договору строк повернення позики 07.02.2021 року. Відповідно до п.1.5.2 договору плата за користування позикою встановлюється у вигляді фіксованих процентів та складає 1,4%.
Відповідно до таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором позики: дата видачі кредиту 09.01.2021 по 07.02.2021; тобто 29 днів; сума кредиту 5000 грн.; проценти 2023 грн; загальна вартість кредиту 7030 грн.
Відповідно до інформаційної довідки, наданої ТОВ «ФК «Елаєнс», 09.01.2021 року на картковий рахунок відповідача було перераховано кошти в сумі 5000,00 грн. за реквізитами платіжної картки №5167-80XX-XXXX-1334.
Згідно зі статтею 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами першою, другою статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Так, пунктами 5, 6, 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексом України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України).
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
З наведених обставин справи вбачається, що кредитний договір, на підставі якого позивачем заявлено про стягнення заборгованості, був укладений в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора та наданням персональних даних відповідача.
Отже, виходячи з вищенаведених положень законодавства та встановлених обставин справи, суд приймає до уваги те, що вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу ним на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що ОСОБА_1 уклавши договір, взяті на себе зобов'язання не виконав, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму кредиту) та нараховані проценти за користування кредитом у повному розмірі не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість.
Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики №207253 від 09.01.2021 року в розмірі 25030,00 грн., яка складається з: заборгованості за позикою в розмірі 5000,00 грн. простроченої заборгованості по несплаченим процентами в розмірі 20030,00 грн.
Згідно з умовами договору розмір позики становить 5000,00 грн., який надається строком до 07.02.2021 року.
За користування коштами клієнт сплачує товариству 1,4% від суми позики на день.
Отже, враховуючи, що відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 5000,00 грн., проте у визначений договором строк не повернув, вимога в частині стягнення заборгованості за тілом позики підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення відсотків за користування коштами у розмірі 20030,00 грн.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц та від 18 січня 2023 року у справі № 686/13446/15 зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Правом на нарахування компенсаційних втрат, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, а також стягнення пені на підставі пунктом 4.3 кредитного договору позивач не скористався.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця. Якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.
Таким чином первісний кредитор мав право нараховувати проценти за кредитним договором лише в строк кредитування, тобто в строк визначений пунктом 1.5.3 договору - до 07.02.2021. Проценти нараховані поза строком кредитування стягненню не підлягають.
Отже, стягненню підлягає заборгованість за договором №207253 від 09.01.2021 року в розмірі 7030,00 грн., яка складається з заборгованості за позикою в розмірі 5000,00 грн, заборгованості по несплаченим процентами в розмірі 2030,00 грн.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
При зверненні до суду ТОВ «ФК «Гелексі» сплачено судовий збір за подання позову, що підтверджується платіжною інструкцією №1087 від 25.08.2025 року.
Згідно з положеннями статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
В обґрунтування розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн до матеріалів справи надано копію договору про надання правничої допомоги від 09.07.2025, укладеного між адвокатом Рудзеєм Ю.В. та ТОВ «ФК «Гелексі», довіреність та акт наданих послуг правничої допомоги від 25.08.2025 року.
Згідно додаткової постанови Верховного Суду від 23 грудня 2021 року в справі №923/560/17 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року зі справи N 922/445/19.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).
Суд, виходячи з критеріїв співмірності складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт, приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги у розмірі 2000,00 грн.
Частинами першою та другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, враховуючи, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 680,69 грн. (28,1%).
Керуючись ст. ст. 247, 263-265, 273, 279, 280-281 ЦПК, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» (ЄДРПОУ: 41229318, адреса: 01054, м. Київ, вул. В'ячеслава Липинського, буд. 10/1) заборгованість за кредитним договором №207253 від 09.01.2021 року у розмірі 7030 (сім тисяч тридцять) гривень 00 копійок, яка складається з тіла заборгованості за позикою в розмірі 5000,00 грн, заборгованості по несплаченим процентами в розмірі 2030,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» (ЄДРПОУ: 41229318, адреса: 01054, м. Київ, вул. В'ячеслава Липинського, буд. 10/1) судовий збір у розмірі 680 (шістсот вісімдесят) гривень 69 (шістдесят дев'ять) копійок та витрати на правову допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя О.О. Волощук