19 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/10271/25
Перша інстанція: суддя Бульба Н.О.,
повний текст судового рішення
складено 03.10.2025, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Димерлія О.О.,
суддів: Вербицької Н.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.10.2025 у справі №400/10271/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
23.09.2025 ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення повного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 31.01.2020 по 31.12.2022, за виключенням вже виплаченої частини індексації;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 31.01.2020 по 31.12.2022 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця): в період з 31.01.2020 по 30.09.2020 - березень 2018 р., в період з 01.10.2020 по 31.12.2022 - жовтень 2020 р. з урахуванням абзаців 3-6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та виплатити ОСОБА_1 її недоотриману частину;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період служби з 31.01.2020 по 19.05.2023 (включно), а також грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 із застосуванням з 29.01.2020 показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, для визначення розмірів складових грошового забезпечення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період служби з 31.01.2020 по 19.05.2023 (включно), а також грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки в сторону збільшення відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18) за періоди: з 31.01.2020 по 31.12.2020 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020; з 01.01.2021 по 31.12.2021 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021; з 01.01.2022 по 31.12.2022 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022; з 01.01.2023 по 19.05.2023 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт.
У зв'язку з поданням такої позовної заяви з пропуском процесуального строку, ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.09.2025 у справі №400/10271/25 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
01.10.2025 ОСОБА_1 до суду першої інстанції скеровано заяву про поновлення строку звернення до суду.
Мотивуючи таке звернення позивач вказує, що за період до 19.07.2022 він не обмежений строком звернення до суду з позовом. Стосовно періоду після 19.07.2022 позивач вказує, що грошовий атестат ним отримано 29.05.2025, але такий документ не містить конкретизації виплачених сум грошового забезпечення. Відповідач не повідомляв ОСОБА_1 про нараховані сумі. Також, позивач наголошував, що в період з 27.11.2019 по 27.05.2025 він безперервно проходив військову службу в лавах Збройних Сил України.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.10.2025 у справі №400/10271/25 у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку відмовлено.
Позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.
Приймаючи таку ухвалу суд першої інстанції вказав, що позивачем у заяві не наведено поважних причин пропуску строку. Як зазначено окружним адміністративним судом, позивач мав дізнатись про порушені права саме з дати отримання грошового атестату.
Не погодившись із ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.10.2025 ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач стверджує, що ним наведено поважні причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом. Однак, судом першої інстанції безпідставної відмовлено в задоволенні заяви про поновлення процесуального строку.
В силу приписів частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку з положеннями чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, судом апеляційної інстанції установлено таке.
Зокрема, колегією суддів з'ясовано, що ОСОБА_1 військову службу проходив у військовій частині НОМЕР_1 у період з 31.01.2020 по 26.07.2024.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.07.2024 №208 ОСОБА_1 26.07.2024 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 26.07.2024 №2 ОСОБА_1 з 26.07.2024 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , а з 27.07.2024 - на всі види забезпечення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 27.05.2025 №150 ОСОБА_1 з 27.05.2025 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Уважаючи, що під час проходження військової служби не правильно розраховувалось та не в повному обсязі виплачено грошове забезпечення ОСОБА_1 23.09.2025 звернувся до суду з даним позовом.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу першого статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Колегія суддів зазначає, що положення КАС України не містять норм, що регулюють порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
У постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX) "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті».
06.04.2023 Верховним Судом ухвалено рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22 (залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023), предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».
Отже, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Беручи до уваги наведене колегія суддів зазначає, що до заявлених ОСОБА_1 позовних вимог за період з 31.01.2020 по 18.07.2022 (включно) підлягають застосуванню приписи частини першої статі 233 Кодексу законів про працю України у редакції до 19.07.2022, яка не передбачає строкових обмежень щодо звернення до суду з позовом про стягнення належного їй грошового забезпечення.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX внесено зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частину першу та другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
У межах даного апеляційного провадження питання, яке підлягає вирішенню стосується правильного застосування норм права щодо строку звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та інших сум за період з 31.01.2020 по 19.05.2023.
Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права у частині визначення строку звернення до суду із зазначеними позовними вимогами, колегія суддів зазначає, що окружним адміністративним судом безпідставно повернуто ОСОБА_1 позовну заяву в частині позовних вимог за період з 31.01.2020 по 18.07.2022, оскільки як установлено вище строкові обмеження до такого періоду не застосовуються.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що позивач мав дізнатись про порушені права саме з дати отримання грошового атестату.
Колегія суддів вказує. що спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
На переконання суду апеляційної інстанції, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України (у чинній редакції), слід пов'язувати саме з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому (у період з 19.07.2022 по 19.05.2023) сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, постановленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, у якій Судова палата сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
З огляду на обставини цієї справи, апеляційний адміністративний суд зазначає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 слід з'ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача до вересня 2025 року (до моменту звернення до суду із цим позовом) з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.
За результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, а отже установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом (у частині вимог за період з 19.07.2022 по 19.05.2023) та, за необхідності, з'ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.
Вирішуючи спірне питання апеляційним адміністративним судом враховано правові висновки Верховного Суду, які викладено в постанові від 30.09.2025 у справі №440/15457/24.
Колегія суддів уважає передчасним висновок суду першої інстанції щодо повернення позовної заяви позивачу, адже вказуючи, що позивач мав дізнатись про порушені права саме з дати отримання грошового атестату, судом першої інстанції не установлено коли саме позивача ознайомлено із таким документом.
Окружним адміністративним судом не перевірено виконання суб'єктом владних повноважень свого обов'язку щодо письмового повідомлення військовослужбовця про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Суд апеляційної інстанції відмічає, що дата оформлення суб'єктом владних повноважень грошового атестату не вказує на момент з якого розпочинається відлік процесуального строку, т.я. обчислення такого строку розпочинається із з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Крім того, частинами 1-2 статті 55 Конституції України регламентовано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 підкреслив значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
Суд апеляційної інстанції враховує, що повернення позовної заяви позивачу не перешкоджає повторному зверненні особи до суду. Проте, згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Отже, виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, повернення позовної заяви позивачеві з формальних підстав унеможливлює доступ особи до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.
Ураховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що наведені судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі висновки не відповідають вимогам процесуального закону, є передчасними та такими, що зроблені внаслідок надто формального тлумачення законодавчих приписів.
Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Колегією суддів установлено, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.
Означене, з урахуванням приписів п.4 ч.1 ст.320 КАС України, є підставою для скасування оскаржуваної ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.10.2025 у справі №400/10271/25 про повернення позовної заяви позивачеві та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 44, 171, 160, 161, 292, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.10.2025 у справі №400/10271/25 про повернення позовної заяви позивачеві - скасувати.
Справу №400/10271/25 направити для продовження розгляду до Миколаївського окружного адміністративного суду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді Н.В. Вербицька О.І. Шляхтицький