18 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 160/4126/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),
суддів: Дурасової Ю.В., Олефіренко Н.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 в адміністративній справі №160/4126/25 (суддя Захарчук -Боисенко Н.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не застосування при призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарних роки, що передують року звернення за призначенням пенсії - за 2021-2023 роки в розмірі 13559,41 грн.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 , призначення та виплату пенсії за віком з 12.08.2024 року із застосуванням заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески відповідно до частини другої статті 40 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто за три роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком, а саме: за 2021, 2022 та 2023 роки у розмірі 13559,41 грн. з урахуванням вже отриманих сум пенсії.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 адміністративний позов задоволено .
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини по справі, колегія суддів, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджено, 27.08.2024 року позивач звернулась до пенсійного органу із заявою з питань пенсійного забезпечення.
Відповідач у листі №52360-39552/П-01/8-0400/24 від 23.09.2024 року повідомив позивача про таке.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Відповідно до матеріалів електронної пенсійної справи отримує пенсію за віком, призначену та обчислену відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі-Закон №1058).
На підставі поданої заяви від 12.08.2024 року позивача переведено з пенсії за вислугу років, призначеної за Законом України “Про пенсійне забезпечення», на пенсію за віком по Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до преамбули Закону №1058-ІV, він визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
У статті 9 Закону №1058-ІV зазначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-ІV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Зазначені вище норми законодавства дають підстави вважати, що частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV установлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-ІV.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 червня 2020 у справі №127/7522/17, де зазначив, що за змістом частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви, на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
У справі, яка розглядається, позивачці з 22.08.2012 було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788-ХІІ, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV вона звернулася вперше 11.07.2024.
Верховний Суд України вже аналізував подібні правовідносини і у постанові від 29 листопада 2016 у справі №133/476/15-а (№21-6331а15) обґрунтовано зазначив, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV.
Зазначена правова позиція Верховного Суду України була підтримана і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 у справі № 876/5312/17.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 08 лютого 2024 у справі №500/1216/23, встановивши, що позивачу з 11 лютого 2013 було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788-ХІІ, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV він звернувся вперше 11 січня 2023, дійшов висновку про наявність у нього права на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме, за 2020 - 2022 роки, з огляду на те, що за цих обставин має місце призначення іншого виду пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-IV.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 27 листопада 2024 року у справі № 560/11681/23 та від 16 січня 2025 року у справі № 580/4901/22.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність у позивачки права на перерахунок та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме, за 2021 - 2023 роки.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова
суддя Н.А. Олефіренко