Cправа № 127/30510/25
Провадження № 1-кс/127/12054/25
Іменем України
13 листопада 2025 року м. Вінниця
Слідчий суддя Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 , секретаря ОСОБА_2 , за участі прокурора ОСОБА_3 , заявника ОСОБА_4 , представника потерпілого - захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Вінницького міського суду Вінницької області клопотання ОСОБА_4 , про часткове скасування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, що застосовано ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09 січня 2025 року, (справа № 127/42129/24), в рамках кримінального провадження № 12024020050000875 внесеного до ЄРДР 02.10.2024, за фіксації судового розгляду технічними засобами,-
До Вінницького міського суду Вінницької області клопотання ОСОБА_4 , яка представляє інтереси ОСОБА_6 про часткове скасування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, що застосовано ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09 січня 2025 року, (справа № 127/42129/24), в рамках кримінального провадження № 12024020050000875 внесеного до ЄРДР 02.10.2024, накладений серед іншого на напівпричіп марки «SCHMITZ NKS*SCB*S3B», номер шасі: НОМЕР_1 , номерний знак: НОМЕР_2 .
Заявник мотивував клопотання тим, що майно на яке накладено арешт, не має жодного відношення до кримінального правопорушення в рамках якого внесено відомості до ЄРДР, також законний власник ОСОБА_6 не має жодного відношення до кримінального провадження. Крім того, по справі проведено першочергові слідчі дії та експертизи, а тому накладений арешт призводить до позбавлення власника права користування та розпоряджатися належним йому транспортним засобом.
Потерпілий в рамках кримінального провадження ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що оформлював транспортний засіб через фірму, грошові кошти віддавав водію, який приганяв транспортний засіб. Проти клопотання заперечив.
Представник потерпілого - захисник ОСОБА_5 в судовому засіданні також заперечила проти клопотання, пояснила, що транспортний засіб є речовим доказом по кримінальному провадженні, тому просила в задоволенні клопотання відмовити.
Прокурор в судовому засіданні заперечив проти клопотання, просив в задоволенні клопотання відмовити, оскільки досудове розслідування триває та проводяться слідчі дії, а транспортний засіб є речовим доказом по кримінальному провадженні.
Слідчий в судовому засідання також заперечив проти клопотання, просив в задоволенні клопотання відмовити.
Вислухавши учасників судового розгляду, вивчивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду питань слідчим суддею, крім вирішення питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та в суді під час судового провадження є обов'язковим. У разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Враховуючи наведене, судовий розгляд клопотання здійснювався за фіксації судового процесу технічними засобами.
Встановлено, що 02.10.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості під № 12024020050000875, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 190 КК України, про те, що до ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася особа чоловічої статі, яка представлялась навмисно вигаданими анкетними даними як ОСОБА_8 , ввійшовши в довіру до ОСОБА_7 , в період часу з червня 2023 року по жовтень 2023 року, придбав у нього, з умови розрахунку у подальшому, низку транспортних засобів, а саме: 1) вантажний автомобіль «SCANIA R450», номер шасі: НОМЕР_3 , номерний знак: НОМЕР_4 ; 2) сідельний тягач «MAN», номер шасі: НОМЕР_5 , номерний знак: НОМЕР_6 ; 3) вантажний автомобіль «SCANIA R450», номер шасі: НОМЕР_7 , номерний знак: НОМЕР_8 ; 4) сідельний тягач «MAN», номер шасі: НОМЕР_9 , номерний знак: НОМЕР_10 ; 5) вантажний автомобіль «VOLVO FH500», номер шасі: НОМЕР_11 , номерний знак: НОМЕР_12 ; 6) сідельний тягач «VOLVO FH13», номер шасі: НОМЕР_13 , номерний знак: НОМЕР_14 з напівпричіпом «SCHMITZ NKS*SCB*S3B», номер шасі: НОМЕР_1 , номерний знак: НОМЕР_2 ; 7) вантажний автомобіль «VOLVO FH540», номер шасі: НОМЕР_15 , номерний знак: НОМЕР_16 ; 8) легковий автомобіль «MAZDA CX-5», номер шасі: НОМЕР_17 , номерний знак: НОМЕР_18 ; 9) сідельний тягач «MERCEDES BENZ», номер шасі: НОМЕР_19 , номерний знак: НОМЕР_20 - кошти за які виплачені не були, шахрай отриманими транспортними засобами розпорядився на власний розсуд, з корисливих спонукань.
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 09 січня 2025 року, (справа № 127/42129/24), в рамках кримінального провадження № 12024020050000875 внесеного до ЄРДР 02.10.2024, накладено арешт на наступне майно:
- вантажний автомобіль «SCANIA R450», номер шасі: НОМЕР_7 , номерний знак: НОМЕР_8 , який від 23.08.2024 через ТСЦ 8041 зареєстрований за ОСОБА_9 ;
- сідельний тягач «MAN», номер шасі: НОМЕР_9 , номерний знак: НОМЕР_10 , який від 21.02.2024 через ТСЦ 8046 зареєстрований за ОСОБА_10 ;
- вантажний автомобіль «VOLVO FH500», номер шасі: НОМЕР_11 , номерний знак: НОМЕР_12 , який від 27.08.2024 через ТСЦ 8041 зареєстрований за ОСОБА_11 ;
- сідельний тягач «VOLVO FH13», номер шасі: НОМЕР_13 , номерний знак: НОМЕР_14 , який від 07.09.2024 через ТСЦ 1843 зареєстрований за ОСОБА_12 ;
- напівпричіп «SCHMITZ NKS*SCB*S3B», номер шасі: НОМЕР_1 , номерний знак: НОМЕР_2 , який зареєстрований за ОСОБА_9 ;
- вантажний автомобіль «VOLVO FH540», номер шасі: НОМЕР_15 , номерний знак: НОМЕР_16 , який від 24.07.2024 через ТСЦ 1242 зареєстрований за ОСОБА_13 ;
- легковий автомобіль «MAZDA CX-5», номер шасі: НОМЕР_17 , номерний знак: НОМЕР_18 , який від 25.10.2023 через ТСЦ 3246 зареєстрований за ОСОБА_14 ;
- сідельний тягач «MERCEDES BENZ», номер шасі: НОМЕР_19 , номерний знак: НОМЕР_20 , який від 23.02.2024 через ТСЦ 7341 зареєстрований за ОСОБА_15 .
Вищевказані транспортні засоби були залишенні на відповідальне зберігання їх власникам.
Як встановлено в судовому засіданні відповідно до договору купівлі продажу транспортного засобу № 47 від 16.10.2023 ТОВ «ВЕСТ КАР ПЛЮС» продало транспортний засіб марки «SCHMITZ NKS*SCB*S3B», номер шасі: НОМЕР_1 , номерний знак: НОМЕР_2 , ОСОБА_10 ..
В подальшому ОСОБА_10 17.10.2023 здійснила первинну реєстрацію транспортного засобу марки «SCHMITZ NKS*SCB*S3B», номер шасі: НОМЕР_1 , номерний знак: НОМЕР_2 , в ТСЦ 8048, та даному транспортному засобу присвоєно державний номерний знак НОМЕР_21 .
Надалі 15.11.2023 ОСОБА_10 на підставі договору купівлі - продажу укладеного в ТСЦ 8046 здійснила продаж транспортного засобу марки «SCHMITZ NKS*SCB*S3B», номер шасі: НОМЕР_1 , номерний знак: НОМЕР_21 , ОСОБА_6 .
В судовому засіданні встановлено, що підозра по кримінальному провадженню до теперішнього часу нікому не повідомлялася, досудове розслідування триває вже понад рік, за цей час проведено усі необхідні слідчі дії, які стосувалися транспортного засобу належного ОСОБА_6 ...
Посилання органу досудового розслідування на те, що даний транспортний засіб виступає речовим доказом по кримінальному провадженні, з підстав винесеної слідчим постанову про визнання його речовим доказам, а також наявності конфіскації майна, як виду покарання, передбаченого санкцією статті, суд розцінює критично з огляду на наступне.
Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, головним обов'язком слідчого судді є здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
З огляду на положення ч. 1 ст.170 КПК України та п. 2 п. 2.6 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» від 07.02.2014, арешт майна може бути застосовано лише щодо майна осіб, які є підозрюваними (яким у порядку, передбаченому ст. 276-279 КПК, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченому ст.291 КПК) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
З урахуванням наведеного, слідчий суддя вважає за необхідне дати оцінку наявності/відсутності підстав визначених ст. 170 КПК України для продовження застосування заходу забезпечення кримінально провадження у вигляді арешту.
Так, що стосується конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально - правового характеру щодо юридичної особи як правової підстави для накладення арешту майна, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Як зазначалось вище, в даному кримінальному провадженні підозра нікому не повідомлялася та ОСОБА_6 не має жодного відношення до кримінального провадження, що розслідується.
Що стосується відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, як правової підстави для накладення арешту майна, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
Слідчим суддею не встановлено, що ОСОБА_6 в силу закону може нести цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) інших осіб.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь - якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Крім цього, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь - якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Отже, аналіз наведених положень свідчить про те, що арешт може бути застосований на майно особи, яка не має процесуального статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, у випадку, якщо таке майно відповідає критеріям ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У свою чергу ч. 1 ст. 98 КПК України імперативно встановлює вичерпний перелік критеріїв, яким мають відповідати докази у відповідному кримінальному провадженні.
При цьому, наявність формально винесеної постанови про визнання речових доказів (яка містить опис установлених органом досудового розслідування обставин вчинення кримінального правопорушення та виклад дослівно змісту ст. 98 КПК України, без обгрунтування, за якими з критеріїв цієї норми вилучені речі та предмети визнано речовим доказом), не виправдовує мету накладення арешту. Тобто вказана згадана постанова є лише процесуальним рішенням слідчого або прокурора та не є доказом у розумінні ст. 99 КПК України.
Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду в постанова від 25 березня 2021 року у справі № 11-410сап20).
З врахуванням даних обставин та аргументів, правові підстави для застосування арешту згаданого майна, з метою забезпечення обставин, зазначених в ч. 2 ст.170 КПК України - відсутні.
Слід відзначити, що орган досудового розслідування та прокурор не навели у процесі провадження за цим клопотанням належних доводів щодо необхідності подальшого застосування такого обмеження щодо майна власника.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необгрунтованому процесуальному обмеженню.
Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження та потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручаюся у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, а також може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертався із клопотанням.
Відповідно до положень ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно ч. 1 ст. 9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Як наведено вище, згідно ч. 1 ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Крім того, слідчим суддею враховуються наступні положення.
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Конвенція про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року №475,97-ВР (далі - Конвенція), займає особливе місце серед міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Саме цей міжнародний договір зумовив необхідність реформування національного законодавства з метою приведення останнього у відповідність із міжнародними стандартами в галузі прав людини.
Статтею 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477- IV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.
Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Оцінюючи обґрунтованість клопотання, враховую функції і повноваження слідчого судді визначених п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, відповідно до яких, слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Європейським судом з прав людини у справі «Смирнов проти України» було висловлено правову позицію про те, що під час вирішення питання щодо можливості утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом і правомірною метою, а з іншого вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою в кожному випадку має бути очевидна істотна причина.
У справі «Свіргунець проти України» ЄСПЛ навів висновки про те, що будь-яке втручання в мирне володіння майном має супроводжуватися процесуальними гарантіями, які надають відповідній фізичній чи юридичній особі обґрунтовану можливість звернутися зі своєю справою до компетентних органів державної влади для ефективного оскарження заходів, які становлять втручання у права, гарантовані цим положенням. Під час оцінки дотримання цієї умови необхідно здійснити комплексний розгляд відповідних судових та адміністративних процедур.
Відповідно до п.175 рішення ЄСПЛ «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, обґрунтовано те, що для накладання арешту на майно, як захід забезпечення кримінального провадження, обов'язково повинна бути наявна обґрунтована підозра, що передбачено п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України.
Також у справах «Бакланов проти Росії», рішення від 09 червня 2005 року, та «Фрізен проти Росії», рішення від 24 березня 2005 року ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принцип «законності» і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий і надмірний тягар для особи якої воно стосується.
Об'єктом судового контролю слідчого судді, серед іншого, є оцінка того, чи відповідні процесуальні дії не мають характер надмірного втручання у право власності володільця майна, тобто ОСОБА_6 ..
В цій ситуації, не можна залишити поза увагою і те, що застосовуючи відповідні обмеження, орган досудового розслідування, повинен перевірити і довести те, що арештоване майно відповідає критеріям, визначеним у статті 98 КПК України, чого у даній справі зроблено не було, адже слідчому судді не надано жодних доказів на підтвердження того, що арештоване майно (транспортний засіб) має доказове значення у кримінальному провадженні і що потреби досудового розслідування після спливу більш як одного року слідства виправдовують необхідність накладення арешту на майно ОСОБА_6 ..
Така позиція органу досудового розслідування, за переконанням слідчого судді, не може бути залишеною без належної процедури судового контролю, зокрема в частині наявності законних підстав для обмеження права власності, який гарантовано статтею 16 КПК України.
У рішенні ЄСПЛ від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України», серед іншого, Суд прийшов до висновку про те, що верховенство права між іншим (inter alia) передбачає, що втручання органів виконавчої влади у права осіб має підлягати ефективному контролю, який зазвичай має здійснюватися судовим органом, щонайменше як останньою інстанцією, оскільки судовий контроль дає найбільші гарантії незалежності, безсторонності та здійснення належного провадження.
Наведена справа стосувалася оцінки питання втручання в приватне життя, а отже таку позицію можна вважати дотичною і до питання вилучення майна в кримінальному провадженні.
Крім того, норми ч. 2 ст. 19 Конституції України, вказують на те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином виходячи з наведених вище доводів та мотивів, приходжу до висновку, що подальше обмеження власника у праві використання та володіння власним майном (транспортним засобом), суперечить вищенаведеним положенням Конституції України, КПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У статті 17 КПК України закріплено презумпцію невинуватості та забезпечення доведеності вини, а також вимогу щодо доведеності вини особи стороною обвинувачення до деякого рівня чи, можливо, позначки «поза розумний сумнів».
У статті 62 Конституції України включено положення щодо доведеності вини поза розумним сумнівом.
З урахуванням наведеного, слідчий суддя приходить до висновку, що з моменту обмеження права на майно 09.01.2025 і по теперішній час слідством не встановлено та прокурором і слідчим в судовому засіданні не наведено, поза розумним сумнівом, доказів в обгрунтування підстав необхідності перебування до теперішнього часу, під арештом майна третіх осіб, які не мають жодного відношення до кримінального правопорушення в рамках якого проводиться досудове розслідування.
Підсумовуючи вищенаведене, слідчий суддя приходить до висновку, що у застосуванні заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна на теперішній час відпала потреба та скасування даного заходу жодним чином не вплине на повноту та всебічність досудового розслідування кримінального провадження в подальшому.
Крім того, з урахуванням викладених заявником доводів та доданих до клопотання матеріалів, переконують, що зі спливом часу накладений арешт підлягає скасуванню. Отже, в даному випадку враховуючи вимоги розумності строків та співрозмірності обмеженого права та наслідки застосованого заходу з фабулою кримінального правопорушення, яке розслідується, слід дійти висновку про необхідність часткового скасування застосованого заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна, в частині транспортного засобу марки «SCHMITZ NKS*SCB*S3B», номер шасі: НОМЕР_1 , номерний знак: НОМЕР_21 .
Враховуючи вищенаведене, а також те, що арешт майна носить тимчасовий характер, з арештованим майном (транспортним засобом) проведено усі необхідні слідчі дії, враховуючи, що з наданих слідчому судді документів вбачається, що долучені докази дозволяють ідентифікувати порядок набуття права власності на транспортний засіб, слідчий суддя з метою забезпечення розумного балансу між завданнями кримінального провадження та майновими інтересами власника майна вважає за необхідне задовольнити клопотання про скасування арешту майна, в частині транспортного засобу марки «SCHMITZ NKS*SCB*S3B», номер шасі: НОМЕР_1 , номерний знак: НОМЕР_21 .
Враховуючи викладене, керуючись ст. 170 - 172, 174 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання - задовольнити.
Скасувати арешт накладений ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09 січня 2025 року, (справа № 127/42129/24), в рамках кримінального провадження № 12024020050000875 внесеного до ЄРДР 02.10.2024, в частині напівпричіпа марки «SCHMITZ NKS*SCB*S3B», номер шасі: НОМЕР_1 , номерний знак: НОМЕР_2 .
Ухвала слідчого судді є остаточною та оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя Вінницького міського суду
Вінницької області ОСОБА_16