Справа № 638/6945/25 Головуючий І-ї інстанції - Завара Т.В.
Провадження № 33/818/1113/25 Суддя доповідач - Гєрцик Р.В.
Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП
12 листопада 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Гєрцика Р.В.
секретаря судового засідання Костенко Ю.С.
за участю особи, яка притягається
до адміністративної відповідальності ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу захисника Осадчої В.В. на постанову судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 02 червня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 ,-
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
Згідно постанови судді, 05.04.2025 о 22 год. 00 хв. у м. Харків, по вул. Котельниківська, 3 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з ротової порожнини, поведінка не відповідає обстановці, порушення мови. Від огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки із застосуванням приладу «Drager Alkotest» та в спецмедзакладі за адресою Ахієзерів, 18а, відмовився під запис з бодікамер, чим порушив вимоги п. 2.5. ПДР.
Постановою судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 02 червня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605 грн 60 коп.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник просить постанову судді скасувати як необґрунтовану та незаконну, таку, що не відповідає фактичним обставинам справи, винести нову постанову, якою провадження у справі закрити з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.247 КУпАП .
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що матеріалами справи не доведено, що саме ОСОБА_1 керував автомобілем, оскільки з відеозапису вбачається, що поліцейські підійшли до автомобіля, який був припаркований, перебував у нерухомому стані. На відеозаписі не зафіксовано рух автомобіля та його зупинку поліцейськими.
Мотиви суду
Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, заслухавши доводи ОСОБА_1 на підтримання вимог апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення, визначеного приписами ч. 1 ст. 9 КпАП України.
Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
У рішенні Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року відображено послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами.
Положеннями ст.9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Склад правопорушення - сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою для притягнення суб'єкта правопорушення до адміністративної відповідальності.
Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Так, п.2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти у встановленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За невиконання вимог пункту 2.5 ПДР України, передбачена відповідальність ст.130 КУпАП.
Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Складом правопорушення є наявність об'єктивних та суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.
При цьому, суд (суддя) повинен обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих не спростованих презумпцій факту (рішення ЄСПЛ "Коробов проти України" №39598/0з від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування.
У п. 4.1 рішення Конституційного суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010 КСУ дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
В розумінні ЄСПЛ справи про адміністративні правопорушення є кримінальним провадженням, тому до таких справ за аналогією можливо застосувати принципи кримінального процесу.
А відтак, у справах про адміністративні правопорушення, на які ЄСПЛ поширює кримінально правовий аспект, особа, щодо якої розглядається справа, та потерпілий додатково користуються гарантіями ст.6 Конвенції: право на оскарження судових рішень, право на допомогу перекладача, право на виклик та допит свідків, на розумний строк розгляду справи, негайне і достатнє інформування про характер і причини обвинувачення, право на юридичну допомогу, право на безоплатну допомогу захисника (за браком коштів), ін. Крім того, в таких справах діє презумпція невинуватості.
Поширення стандартів кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення, безсумнівно, зумовлює необхідність дотримання особливих вимог до процедури збирання, подання та оцінки доказів, а також до вмотивованості судових рішень, які у разі визнання особи винною повинні містити відповідні достатні мотиви, які дали змогу спростувати презумпцію невинуватості та призначити пропорційне вчиненому покарання.
У рішенні у справі «Олег Колесник проти України» ЄСПЛ вказав, що вимоги пункту 3 статті 6 Конвенції слід розглядати як конкретні аспекти права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, і завдання суду полягає у тому, щоб з'ясувати, чи був увесь зазначений процес, включно зі способом, у який здійснювався збір доказів, «справедливим» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Однією з головних умов огляду водія транспортного засобу на стан сп'яніння є не лише наявність достатності підстав вважати, що особа перебуває у стані сп'яніння чи в неї маються ознаки такого стану, а й та обставина, що він саме у такому стані керував транспортним засобом, тобто перебував у статусі водія.
Тому для притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення вимог п. 2.5 ПДР України, передбаченої ч. 1 ст. 130 КпАП України, матеріали справи мають містити належні та допустимі докази доведеності сукупності наступних обставин:
- керування особою транспортним засобом у конкретних час і місці;
- вимоги поліцейського до такої особи пройти відповідно до встановленого порядку медичний огляд на стан наявності чи відсутності стану алкогольного сп'яніння;
- наявність категоричної відмови особи пройти відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Відповідно до протоколу ЕПР№1 № 291947 від 05.04.2025 року, водій ОСОБА_1 , 05.04.2025 року о 22.00 годині, в м.Харків по вулиці Котельникова, буд.3, керував транспортним засобом Toyota Camry , державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка не відповідає обстановці, порушення мови. Від огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки із застосуванням приладу «Drager Alkotest» та в спецмедзакладі за адресою Ахієзерів, 18а, відмовився.
Так, захисником в апеляційній скарзі вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення не визнається, при цьому на противагу складеному протоколу працівниками поліції, захисник фактично заперечує факт керування останнім транспортним засобом та зазначає, що з відеозапису не вбачається рух автомобіля та його зупинку саме під керуванням ОСОБА_1 .
Вказані пояснення апелянта знайшли своє підтвердження дослідженим відеозаписом зазначених подій, з якого можна зробити єдиний та однозначний висновок, що водій ОСОБА_1 не був зупинений працівниками поліції в часі, вказаному в протоколі.
Відповідно до ст. 266 КУпАП, особи, які керують транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Як об'єктивно вбачається із долученого до матеріалів справи відеозапису, поліцейські під'їхали до автомобіля Toyota Camry , д.н.з. НОМЕР_1 , який перебував у нерухомому стані та був припаркований біля бордюру.
Визначення терміну «керування транспортним засобом» наведене в п. 27 Постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом - виконання функції водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Крім того, в п. 38 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року (справа № 404/4467/16-а (2-іс/811/3/17) зазначено, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування».
Таким чином, керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху - для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що суд зобов'язаний встановити, яким саме автомобілем керував водій, оскільки ця інформація є суттєвою для правильного вирішення справи. Це має бути зазначено в протоколі про адміністративне правопорушення, який суд розглядає разом з іншими матеріалами справи. Встановлення точної марки, моделі та номерного знака автомобіля є обов'язковою умовою для правильного ідентифікування особи, яка вчинила правопорушення, та об'єкта, яким було вчинено правопорушення. Однак, як убачається зі змісту постанови судді судом першої інстанції не було встановлені фактичні обставини справи, а саме яким автомобілем керував ОСОБА_1 .
При складанні протоколу про адміністративне правопорушення поліцейськими були відібрані пояснення від третьої особи, які були взяті судом як докази доведення винуватості, в тому числі факту керування ОСОБА_1 .
Так, до матеріалів справи долучені пояснення свідка ОСОБА_2 про те, що 05.04.2025 року о 22.00 год. в м.Харкові по вул.Котельниківська, буд.3 невідомий громадянин керував автомобілем Toyota Camry , д.н.з. НОМЕР_1 та запитав у нього як проїхати до районного відділу поліції та під час спілкування відчув запах алкоголю від водія, про що повідомив поліцейських.
Разом з цим, зазначені пояснення хоча і долучені до матеріалів справи в якості доказу, однак в протоколі про адміністративне правопорушення ЕПР№1 № 291947 від 05.04.2025 року наявність свідків не зазначено.
Крім того, судом першої інстанції ОСОБА_2 не був допитаний у якості свідка, судом не перевірялись відомості про те, що свідок бачив за кермом автомобіля Toyota Camry , д.н.з. НОМЕР_1 саме ОСОБА_1 , оскільки долучені письмові пояснення містять не конкретизований характер щодо особи водія та фактично доводять лише рух автомобіля з зазначеними реєстраційними номерами.
Водночас апеляційний суд зауважує, що посилання суду першої інстанції на відомості відеозапису про те, що ОСОБА_1 не заперечував керування автомобілем, є недостатніми для підтвердження факту керування автомобілем. Оскільки відсутність заперечень самою особою, яка притягається до адміністративної відповідальності з огляду на принцип презумпції невинуватості, не позбавляє особу, яка виявила можливе правопорушення та склала відповідний протокол, обов'язку доводити наявність всіх ознак складу правопорушення та винуватості особи в його вчиненні відповідно до положень ст.ст. 251, 252 КУпАП. Крім того, зі змісту відеозапису чітко не впливає, що ОСОБА_1 був за кермом автомобіля, а останній лише зазначив, що їздив в цьому автомобілі та когось шукав. Уточнюючі запитання з цього приводу поліцейськими не ставилися. Протокол про адміністративне правопорушення в розділі пояснення правопорушника не містить взагалі жодних відомостей від ОСОБА_1 окрім його підпису, що само по собі не свідчить про визнання обставин правопорушення, про які вказано в протоколі. Окремих письмових пояснень від останнього також не відбиралось, а даних про те, що він відмовився від цього матеріали справи також не містять.
Сам протокол про адміністративне правопорушення без підтвердження його іншими об'єктивними доказами щодо керування ОСОБА_1 автомобілем, не можуть бути однозначними та достатніми доказами наявності в його діях складу даного правопорушення.
За вказаних обставин апеляційний суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять достовірних відомостей, з яких можна було б беззаперечно, за принципом «поза розумним сумнівом» встановити факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, в змісті визначення цього терміну, а тому зазначене в принципі не породжувало у останнього обов'язку проходити огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння.
Таким чином, має місце недотримання поліцейським Інструкції №1026 щодо порядку роботи та застосування поліцейськими технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки відеозапису та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За таких обставин слід визнати, що протокол про адміністративне правопорушення складено працівником поліції з порушенням норм чинного законодавства, оскільки працівниками поліції не здійснювалася відеофіксація у встановленому законом порядку з використанням портативних відеореєстраторів, а приєднаний до матеріалів справи відеозапис не містить фіксації події, яка б підтверджувала весь хід такої події під час зупинки транспортного засобу. Таким чином версія сторони захисту про те, що ОСОБА_1 не виконував функції водія нічим не спростована, а тому вважається релевантною.
Цим обставинам суд першої інстанції належної оцінки не надав та дійшов необґрунтованого та передчасного висновку про доведеність вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Так, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Наявність обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Суд вправі обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення ЄСПЛ, справа "Коробов проти України" № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series А заява № 25).
За таких обставин, враховуючи, що до складеного щодо ОСОБА_1 протоколу за ч.1 ст. 130 КУпАП не надано достатніх доказів вчинення адміністративного правопорушення, зазначені обставини унеможливлюють встановлення у його діях складу адміністративного правопорушення.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги захисника - є слушними та підлягають задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню, із закриттям провадження в справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, за протоколом про адміністративне правопорушення, складеного стосовно ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу захисника Осадчої В.В. задовольнити.
Постанову судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 02 червня 2025 року щодо ОСОБА_1 скасувати.
Провадження в справі щодо ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП закрити у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Р.В. Гєрцик