Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/737/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст.115 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
18.11.2025 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, в режимі відео конференції, апеляційну скаргу ОСОБА_8 на ухвалу Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 30 жовтня 2025 року, якою стосовно обвинуваченого
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Володимир-Волинський, Волинської області, громадянина України, українця, з повною загальною середньою освітою, не одруженого, не військовозобов'язаного, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , без постійного місця проживання,
продовжено строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів, починаючи з 12:30 години 30.10.2025 до 12:30 години 28.12.2025 включно, без визначення розміру застави,
В провадженні Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області перебувають матеріали кримінального провадження № 12016120070001700 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, п.п.2,4,6,13 ч.2 ст.115, ч.2 ст. 187, ч.З ст. 15 п.п.6,13 ч.2 ст. 115 КК України.
В судовому засіданні районного суду прокурор подав клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів. Клопотання вмотивовано тим, що ОСОБА_8 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, раніше неодноразово судимий, у тому числі за вбивство, не має постійного місця проживання, не одружений, утриманці відсутні, не працює, тобто не має стійких соціальних зв'язків та офіційних джерел доходу, відтак наявні ризики, передбачені п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, які існували на час обрання обвинуваченому запобіжного заходу, на даний час не зменшились і продовжують існувати.
Ухвалою Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 30 жовтня 2025 року ОСОБА_8 продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів.
Своє рішення суддя мотивував тим, що ОСОБА_8 , раніше судимий, не має постійного місця проживання, не одружений, утриманці відсутні, не працює, тобто не має стійких соціальних зв'язків та офіційних джерел доходу, обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які законом класифікуються, як тяжкий та особливо тяжкі злочини, з мірою покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років або довічне позбавлення волі, тож, з метою уникнення кримінальної відповідальності, може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, незаконно впливати на потерпілих та свідків, які наразі не усі допитані, суд вважає встановленим наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч. 1 ст.177 КПК України, відтак тримання ОСОБА_8 під вартою в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу.
Продовження дії запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою в даному кримінальному провадженні, не суперечить положенням ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, що узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 26.01.1993 у справі «У проти Швейцарії».
Обставини по справі з часу обрання запобіжного заходу не змінились, ризики, передбачені ст.177 КПК України не зникли і не зменшились, що унеможливлює застосування до ОСОБА_8 , який не має місця реєстрації та не має постійного місця проживання, більш м'якого запобіжного заходу, а відтак, щодо останнього необхідно продовжити дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, оскільки більш м'який запобіжний захід не забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків та завдань кримінального провадження.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу районного суду та повернути справу до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що факт його катування в Знам'янському міськрайонному суді Кіровоградської області доведений відеокамерами та відеорегістраторами.
Також, це бачили свідки, які знаходились в приміщенні суду та особи, які доставлені конвойною службою до суду.
Йому викликали швидку і поліцію в суд та склали протокол. Через місяць возили в СМЕ.
На думку апелянта причиною тортур було те, що ОСОБА_9 не сподобались його питання та ОСОБА_1 наказав видалити його з суду, але не бити. Новіков нічого не робив після процесуального насилля в суді.
Працівники суду, поліції, та його захисник не повідомили йому прізвище начальника варти.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 ,, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, обравши домашній арешт в притулку для безхатьків м. Олександрії, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, дослідивши матеріали клопотання і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_8 задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до частини п'ятої цієї статті слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Колегія суддів за результатами апеляційного перегляду ухвали районного суду встановила, що зазначені вимоги кримінального закону слідчим суддею належно дотримані.
Як вбачається з наданих до апеляційного суду матеріалів, в провадженні Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області перебувають матеріали кримінального провадження № 12016120070001700 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, п.п.2,4,6,13 ч.2 ст.115, ч.2 ст. 187, ч.З ст. 15 п.п.6,13 ч.2 ст. 115 КК України.
Зокрема, ОСОБА_8 обвинувачується у тому, що він в ніч з 06.07.2016 року на 07.07.2016 року, точний час органами досудового розслідування не встановлено, перебував біля перехрестя вулиці Кіровоградське шосе з проспектом Будівельників, що в м. Олександрія, Кіровоградської області, де в цей час також знаходилась ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка поверталась додому зі святкування свята «Івана Купала», яке відбувалось на території пляжу «Розвага», який розташований на території мікрорайону «Перемога», що в м. Олександрія, Кіровоградської області.
Перебуваючи на вказаному місці, ОСОБА_8 зустрів ОСОБА_10 у якої при собі він побачив жіночу сумочку.
У цей час у ОСОБА_8 , який будучи раніше судимим за вчинення умисного вбивства, виник злочинний умисел направлений на позбавлення життя ОСОБА_10 з метою заволодіння особистими речами останньої. Для чого у подальшому виконуючи свій злочинний умисел направлений на позбавлення життя потерпілої та заволодіння її майном, ОСОБА_8 невстановленим в ході досудового розслідування тупим предметом наніс декілька ударів у життєво важливий орган, тобто по голові ОСОБА_10 , тим самим спричинив останній згідно лікарського свідоцтва про смерть № 1774/279 від 08.07.2016 року тілесні ушкодження у вигляді: забій головного мозку, відкрита черепно-мозкова травма, множинні переломи черепу та кісток обличчя.
Після чого, ОСОБА_8 , впевнившись у тому що ОСОБА_10 не зможе чинити опір та не завадить йому заволодіти її майном, забрав її сумочку з особистими речами та з місця події зник у невідомому напрямку. Потерпіла ОСОБА_10 від отриманих тілесних ушкоджень померла на місці.
Крім того, 26 липня 2016 року, близько 22 години 30 хвилин ОСОБА_8 , маючи умисел на незаконне заволодіння чужим майном, перебуваючи на березі річки Інгулець на території парку імені Шахтарів, в місті Олександрія, Кіровоградської області, підійшов до раніше не знайомої йому ОСОБА_11 . Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_8 , з метою заволодіння чужим майном, застосував насильство, котре не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого у момент його заподіяння, що виразилося у нанесені одного удару в область голови ОСОБА_11 , не встановленим предметом, намагався заволодіти жіночою сумкою останньої, проте ОСОБА_11 вчинивши опір намагалася зникнути з місця події.
Після цього, ОСОБА_11 , побоюючись за своє життя та здоров'я, усвідомлюючи протиправний характер дій ОСОБА_8 , кинула свою сумку з грошовими коштами в сумі 1500 гривень, на ґрунтове покриття, та почала тікати з місця події.
В свою чергу, ОСОБА_8 , відкрито заволодівши сумкою потерпілої ОСОБА_11 , з місця події зник, та викраденим розпорядився на власний розсуд, спричинивши цим самим, потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 1500 гривень.
Крім того, 01.08.2016 року, точний час органами досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_8 , перебуваючи в м. Олександрії Кіровоградської області, маючи умисел на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині зустрівся з малолітнім ОСОБА_12 . Так, діючи умисно та усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, направлених на позбавлення життя малолітнього ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , будучи раніше судимим за вчинення умисного вбивства, наявним у нього предметом, за своїми властивостями схожим на петлю, обмотав та затягнув шию малолітнього ОСОБА_12 , поваливши останнього на землю, де діючи умисно та цілеспрямовано, переконавшись в тому, що за його злочинними діями ніхто не спостерігає, побоюючись, що останній почне кричати закрив своїми руками отвір роту малолітнього ОСОБА_12 , та за допомогою завчасно приготованого та принесеного з собою тупого предмету, став наносити удари по голові останнього, чим спричинив йому, згідно лікарського свідоцтва про смерть № 1808/309 від 04.08.2016 року, тілесні ушкодження у вигляді: забою головного мозку, закритої черепно-мозкової травми, множинних переломів кісток склепіння та основи черепу, внаслідок чого настала смерть останнього.
На думку колегії суддів, слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, п. 4, п. 6, п. 13 ч. 2 ст. 115; ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 15 п. 6, п. 13 ч. 2 ст. 115; ч. 4 ст. 187, п. 2 п. 6, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, оскільки такий висновок підтверджується доданими до кримінального провадження та клопотання доказами, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що ОСОБА_8 міг вчинити кримінальні правопорушення, передбачені ч. 4 ст. 187, п. 4, п. 6, п. 13 ч. 2 ст. 115; ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 15 п. 6, п. 13 ч. 2 ст. 115; ч. 4 ст. 187, п. 2 п. 6, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України.
Такий висновок також повною мірою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), відповідно до якої термін «обґрунтована підозра», зокрема викладеного у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
При цьому, колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання запобіжного заходу у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.
Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність ОСОБА_8 до вчинення злочинів, обвинувачення у яких йому повідомлена, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
В той же час колегія суддів не враховує доводи ОСОБА_8 про необхідність суду першої інстанції допитатів свідків визначених ОСОБА_8 , оскільки по-перше вказане перебуває поза межами предмету розгляду, а по-друге колегія не має повноважень надавати відповідні вказівки щодо проведення розгляду справи судом першої інстанції.
Отже, суддя, дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, у висновках, які зробив орган досудового розслідування відносно ОСОБА_8 , встановив наявність ризиків передбачених п.п. 1, 3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме те, що ОСОБА_8 може переховуватися від органів досудового розслідування або суду, впливати на потерпілу, свідків по даному кримінальному провадженню, оскільки за вчинення інкримінованих їм злочинів, їм загрожує покарання у виді довічного позбавлення волі, а також, як особа, що неодноразово судима та схильна до скоєння злочинів може вчинити інше кримінальне правопорушення .
Проте, тяжкість злочину у якому обвинувачується ОСОБА_8 в сукупності з мірою покарання, яка йому загрожує у разі визнання його винуватим, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування його від суду.
Ризик переховування ОСОБА_8 від суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
Так санкція ч. 2 ст. 115 КК України передбачає покарання у виді довічного позбавленням волі.
Наведені обставини вже самі по собі можуть бути підставою та мотивом дляпереховування підозрюваного ОСОБА_8 від суду.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Зазначені обставини вказують на те, що ОСОБА_8 , оцінюючи можливі негативні наслідки для себе у разі засудження до покарання у виді довічного позбавлення волі, із можливістю уникнення ним покарання шляхом переховування від суду, може переховуватися з метою уникнення кримінальної відповідальності.
За таких обставин, існування ризику переховування, обумовлює необхідність покладення на ОСОБА_8 обов'язків: прибувати до суду за кожною вимогою; не відлучатися з м. Знам'янськи, без дозволу суду; повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватись від спілкування зі свідками.
Необхідно зазначити про те, що ОСОБА_8 хоча зареєстрований у Волинській області, Ковельський район, село Довгоноси, однак останній без постійного місця проживання.
А тому на думку колегії суддів більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою жодним чином не забезпечить виконання ОСОБА_8 процесуальний обов'язків, в тому числі не забезпечить його прибуття до суду.
Також, колегія суддів погоджується з доводами судді щодо існування ризику незаконного впливу на свідків.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, частина з яких є підлеглими підозрюваного, колегія суддів враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
За таких обставин, не будучи обмеженими у вільному спілкуванні із зазначеним колом осіб підозрюваний може здійснити вплив на свідків, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі або вчинити вплив на експертів, спеціалістів по вказаному кримінальному провадженню.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_8 добре зазнає свідків, тому є вагомі підстави вважати, що останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Отже, на переконання колегії суддів, обов'язок, який полягає в необхідності утримуватися підозрюваному від спілкування з визначеним колом осіб є об'єктивно виправданим.
Також, ОСОБА_8 може вчинити інші подібні кримінальні правопорушення, оскільки останній раніше судимий та на шлях виправлення не став.
Що стосується тверджень, що до ОСОБА_8 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою,то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
В той же час, у справі наявна реальна можливість ОСОБА_8 ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від суду, оскільки останній не має постійного місця проживання.
Особисте зобов'язання не може бути застосовано в зв'язку з тим, що ОСОБА_8 , обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину та будь-які позитивні відомості, які б вказували на належну ОСОБА_8 відсутні, в тому числі враховуючи особу останнього. Крім того, це найбільш м'який запобіжний захід і він не відповідає тяжкості вчиненого злочину, його наслідкам та суспільної потреби у притягненні до відповідальності за вчинення особливо тяжкого злочину.
Особиста порука не може бути застосована в силу того, що не встановлено осіб, які заслуговують на довіру та можуть поручитися за виконання ОСОБА_8 покладених на нього обов'язків, передбачених ст.194 КПК України і зобов'язуються за необхідності доставити його до суд на першу про те вимогу, а також гарантувати не вчинення ОСОБА_8 дій передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, такі заяви до органу досудового розслідування, прокуратури та суду не надходили.
Домашній арешт, не може бути застосований, оскільки вказаний запобіжний захід не зможе запобігти вищенаведеним ризикам, клопотань від родичів чи інших осіб про можливість перебування ОСОБА_8 , під домашнім арештом у них також до органу досудового розслідування, прокуратури та суду не надходили.
По справі наявні реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи ОСОБА_8 .. При цьому, слід оцінити суворість можливого покарання ОСОБА_8 , та визнати за реальну небезпеку можливість його ухилення від правосуддя та настання негативних наслідків у разі застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Вищезазначені обставини є виправданими та необхідними елементами (ризиками), що визначають та виправдовують потребу в обранні підозрюваній запобіжного заходу у вигляді застави.
З цих же підстав, колегія суддів залишає без задоволення доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Отже, ризики передбачені п.п. 1 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які мали місце та були враховані судом при обранні міри запобіжного заходу та продовженні строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати на даний час та не вичерпались і будуть продовжувати мати місце. Можливість настання ризиків безпосередньо залежить від застосування до обвинуваченого, більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, зокрема таких як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт, застава.
А тому, належна поведінка ОСОБА_8 не може бути забезпечена шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись суду, впливати на свідків та вчиняти нові кримінальні правопорушення.
На переконання колегії суддів застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК буде недостатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_8 , з огляду на вагомі обставини, що доводять ризик переховування від суду, про які було зазначено вище.
Доводі ОСОБА_8 про необхідність зміни йому запобіжного заходу, колегією суддів не може бути враховані оскільки в апеляційній скарзі апелянт не зазначає, яким саме чином останній буде виконувати процесуальні обов'язки, у тому числі зявлятися до суду зважаючи на те, що він не маєпостійного місця проживання.
Доводи ОСОБА_8 про його видалили в судовому засіданні Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області, а саме 30 жовтня 2025 року є такими, що не знайшли своє підтвердження та спростовуються безпосередньо ухвалою суду та журналом судового засідання з яких вбачається, що розгляд справи відбувся безпосередньо за участю ОСОБА_8 .
Також колегію суддів не може бути враховано доводи ОСОБА_8 про те, що відносно нього відбувається «процесуальне насильство», оскільки у разі незгодою з процесуальними рішеннями судді він має право оскаржити їх разом з вироком суду у порядку ч. 2 ст. 392 КПК України.
При цьому, із змісту апеляції не зрозуміло, яким саме чином та хто саме порушує права ОСОБА_8 , або свідок, або головуючий суддя або захисник. А тому ці доводи колегія суддів розцінює, як намагання ухилитися від заходу забезпечення кримінального провадження.
Вимоги ОСОБА_8 про зміну підступності кримінального провадження, а саме про передачу справи до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області, оскільки по-перше Законодавцем визначено вичерпний перелік підстав направлення кримінального провадження з одного суду до іншого, а по друге учасники справи не можуть самостійно обирати, оскільки правила визначення підсудності чітко встановлені законодавством, а спори про підсудність між судами не допускаються.
Також, вимоги ОСОБА_8 про витребування протоколу всіх судових засідань суду першої інстанції колегією суддів не можуть бути задоволені, оскільки вказане перебуває поза межами предмету розгляду справи, до того ж до провадження долучено журнал судового засідання де йому було продовжено запобіжний захід.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінальних правопорушень а також, те, що ОСОБА_8 не має жодних заробітків, немає постійного місця проживання колегія суддів вважає необґрунтованими доводи обвинуваченого та його захисників про необхідність обрання запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 30 жовтня 2025 року, якою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 продовжено строк тримання під вартою на шістдесят днів необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу
Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 30 жовтня 2025 року, якою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 продовжено строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів, починаючи з 12:30 години 30.10.2025 до 12:30 години 28.12.2025 включно, без визначення розміру застави, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4